Постанова

від 18.05.2023 по справі 947/10679/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2023 року

місто Київ

справа № 947/10679/22

провадження № 61-11481св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2022 року, постановлене суддею Калініченко Л. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Орловської Н. В., Пузанової Л. В., Бездрабко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у червні 2022 року звернулася до суду з позовом до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - КП «Морська пошуково-рятувальна служба»), третя особа - ОСОБА_2 , у якому просила стягнути з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 107-к її незаконно звільнено з посади начальника юридичної служби, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року поновлено на посаді.

ОСОБА_1 зазначала, що незаконним звільненням їй завдано моральну шкоду, оскільки таке звільнення призвело до порушення її звичного способу життя, ускладнення фінансового стану, виникнення потреби у докладанні значних додаткових зусиль для відновлення попереднього становища.

Факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 також обґрунтовувала дискримінаційним ставленням керівника підприємства під час поновлення її на посаді, затримкою виконання рішення суду та подальшим оголошенням простою на підприємстві.

Позивачка зазначала, що згідно з висновком судової психологічної експертизи від 28 лютого 2022 року № 21-6058 незаконним звільненням їй завдано моральну шкоду, орієнтовний розмір відшкодування якої становить 100 000, 00 грн.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

КП «Морська пошуково-рятувальна служба» заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 07 липня 2022 року Київський районний суд м. Одеси відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка не довела, що незаконне звільнення призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, що є умовами для відшкодування шкоди в порядку, визначеному статтею 237-1 Кодексу законів про працю України

(далі - КЗпП України).

Суд виснував, що позивачка не надала доказів на підтвердження дискримінації та неприязного ставлення до неї з боку керівника підприємства під час поновлення на роботі та оголошення простою. Висновок експерта від 28 лютого 2022 року № 21-6058 суд першої інстанції не прийняв як належний та допустимий доказ, оскільки, на переконання суду, такий висновок не ґрунтується на вимогах Закону України «Про судову експертизу», не відповідає порядку організації проведення експертиз та оформлення їх результатів згідно з вимогами Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5).

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою від 19 жовтня 2022 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2022 року змінив, виклав підстави відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 відповідно до мотивувальної частини цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що внаслідок незаконного звільнення (порушення права на працю) позивачці завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях через позбавлення її роботи та заробітної плати як джерела існування, зміну життєвих зв`язків, виникнення потреби докладати додаткові зусилля для відновлення своїх порушених прав. Відтак, на переконання апеляційного суду, ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй незаконним звільненням.

Апеляційний суд врахував висновок судової психологічної

експертизи № 21-6058, складений 28 лютого 2022 року Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, проте виснував, що визначена позивачкою сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн є необґрунтованою й такою, що не відповідає засадам розумності та справедливості, оскільки компенсація моральної шкоди в її грошовому еквіваленті має на меті забезпечити покращення психоемоційного стану особи, забезпечивши почуття справедливості, а не безпідставного збагачення.

Врахувавши конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала ОСОБА_1 внаслідок її незаконного звільнення, а також характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану, суд апеляційної інстанції вважав співмірним розмір відшкодування завданої позивачці моральної шкоди в сумі 10 000, 00 грн.

Водночас апеляційний суд зазначив, що позивачка дізналася про порушене право (незаконність звільнення) в лютому 2020 року, а з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення, звернулася у червні 2022 року, тобто з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку більше ніж на два роки.Доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку ОСОБА_1 до суду не надала. З огляду на те, що звернення з вимогами про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із незаконним звільненням відбулося з пропуском встановленого трудовим законодавством тримісячного строку, поважність причин пропуску строку не встановлено, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позов про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення, не підлягає задоволенню.

В частині висновків щодо вирішення вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди, завданої діями відповідача під час поновлення її на посаді, дискримінаційного ставлення до неї з посиланням на оголошення простою після поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність цієї вимоги.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Позивачка ОСОБА_1 18 листопада 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову внаслідок пропуску позовної давності та в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 357/14357/17 (провадження № 61-16246св19), від 27 серпня 2020 року у справі № 752/23814/17-ц

(провадження № 61-5963св19), від 17 вересня 2020 року у справі № 607/13541/17 (провадження № 61-19283св19), відповідно до яких звернення до атестованого судового експерта психолога є належною та допустимою дією задля встановлення як факту завдання моральних страждань, так і обґрунтування розміру відшкодування моральної шкоди;

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 212/1898/21 (провадження № 61-14763св21), щодо відшкодування моральної шкоди у трудових спорах;

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 233 КЗпП України;

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини та докази, наявні у матеріалах справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

КП «Морська пошуково-рятувальна служба» у січні 2023 року на електронну пошту Верховного Суду надіслало відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 30 листопада 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 28 грудня 2022 року задовольнив заяву КП «Морська пошуково-рятувальна служба», продовжив йому строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою від 10 травня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з травня 2016 року працювала в КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на посаді начальника юридичної служби.

Наказом від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом від 17 лютого 2020 року № 110-к, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника юридичної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба» за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Рішенням від 18 листопада 2020 року у справі № 947/4648/20, з урахуванням його зміни постановою Одеського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року, Київський районний суд м. Одеси визнав незаконним та скасував наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом від 17 лютого 2020 року № 110-к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника юридичної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба»; поновив ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба»; допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді; стягнув з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 лютого до 17 листопада 2020 року включно, в розмірі 349 057, 72 грн, з якої підлягають вирахуванню суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору; допустив до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць, а саме з 17 лютого до 17 березня 2020 року, в сумі 55 588, 47 грн, з якої підлягають виключенню суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 23 листопада 2020 року № 739-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » скасовано наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом від 17 лютого 2020 року № 110-к, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби.

Право, застосоване судом

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з процитованою нормою права моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; така шкода виникла внаслідок порушення трудових прав з боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган) незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього становища. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Уразі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, місцевий загальний суд може поновити ці строки (статті 234 КЗпП України).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

За змістом частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, факт завдання моральної шкоди та її розмір ОСОБА_1 обґрунтовувала двома обставинами, а саме незаконним звільненням та діями керівника підприємства, вчиненими під час поновлення її на посаді й оголошення простою.

Щодо моральної шкоди, завданої діями відповідача під час поновлення позивачки на посаді та оголошення простою

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року у справі № 947/4648/20 КП «Морська пошуково-рятувальна служба» 23 листопада 2020 року видало наказ № 739-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким скасовано наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом від 17 лютого 2020 року № 110-к, та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби.

Також на виконання зазначеного судового рішення КП «Морська пошуково-рятувальна служба» 08 грудня 2020 року виплатило ОСОБА_1 середній заробіток за один місяць вимушеного прогулу в розмірі 44 748, 72 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 08 грудня 2020 року № 4674.

Суди встановили, що в день поновлення позивачки на роботі КП «Морська пошуково-рятувальна служба» видало наказ від 23 листопада 2020 року № 796-н «Про простій», у якому оголошено простій не з вини працівника з 24 листопада 2020 року до видання наказу на підприємстві щодо припинення простою ОСОБА_1 , начальнику юридичної служби.

Суди врахували, що позивачка не оскаржувала зазначений наказ у цій справі, його незаконність не встановлена також в іншій справі.

З урахуванням того, що обставини щодо неналежного виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі та наявність ознак дискримінації до позивачки, що полягає у відмінному ставленні до неї у порівнянні з іншими працівниками в період поновлення на роботі та після цього, не підтвердилися, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про те, що ОСОБА_1 не довела, щодіями відповідача під час поновлення на посаді та оголошення простоюїй завдано моральну шкоду.

Резюмуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.Інші доводи касаційної скарги щодо висновків, зроблених у цьому підрозділі, зводяться до непогодження з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Щодо моральної шкоди, завданої незаконним звільненням

У справі, що переглядається, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що ОСОБА_1 не довела, що незаконне звільнення призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, тому суд вважав, що немає підстав для відшкодування моральної шкоди.

Водночас суд апеляційної інстанції обґрунтовано констатував, що внаслідок незаконного звільнення (порушення права на працю) позивачці завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях через позбавлення її роботи та заробітної плати як джерела існування, необхідності зміни життєвих зв`язків, виникнення потреби докладати додаткові зусилля для відновлення своїх порушених прав.

КП «Морська пошуково-рятувальна служба» не оскаржило постанову апеляційного суду з підстав незгоди з мотивами, викладеними в ній.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй звільненням, яке рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року у справі № 947/4648/20 визнане незаконним.

Визначаючи розмір відшкодування, суд апеляційної інстанції обґрунтовано констатував, що сформульована позивачкою сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн є необґрунтованою та такою, що не відповідає засадам розумності та справедливості, оскільки компенсація моральної шкоди в її грошовому еквіваленті має на меті забезпечити покращення психоемоційного стану особи, забезпечивши почуття справедливості, а не безпідставне збагачення.

Верховний Суд повністю погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Апеляційний суд врахував висновок судової психологічної

експертизи № 21-6058, складений 28 лютого 2022 року Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, а також обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка внаслідок її незаконного звільнення, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану, у зв`язку з чим дійшов переконання, що співмірним є розмір компенсації моральної шкоди в сумі 10 000, 00 грн.

КП «Морська пошуково-рятувальна служба» не подало касаційну скаргу на постанову апеляційного суду в частині висновків щодо визначення судом розміру відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі позивачка зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 357/14357/17

(провадження № 61-16246св19), від 27 серпня 2020 року у справі № 752/23814/17-ц (провадження № 61-5963св19), від 17 вересня 2020 року у справі № 607/13541/17 (провадження № 61-19283св19), від 07 вересня 2022 року у справі № 161/9633/20

(провадження № 61-7105св22),від 29 вересня 2022 року у справі № 212/1898/21 (провадження № 61-14763св21).

Так, у постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 357/14357/17 (провадження № 61-16246св19) за позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, зазначено, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визначив і встановив правильний період перебування позивача під слідством і судом, за який позивач має право на відшкодування моральної шкоди, та врахувавши всі обставини конкретної справи, глибину моральних страждань, висновок судової психологічної експертизи, у якому зазначено орієнтовний еквівалент грошової компенсації моральної шкоди - 360 мінімальних заробітних плат, належно обґрунтував розмір стягнутого судом відшкодування моральної шкоди.

У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року

у справі № 752/23814/17-ц (провадження № 61-5963св19) за позовом про визнання недійсним договору дарування зазначено, що відповідно до висновку експертного дослідження від 18 травня 2018 року № 6/05-18, складеного психологом Центру психологічної експертизи Інституту аналітичних досліджень і сучасної освіти, під час дослідження у позивача виявлено ознаки психологічного тиску, який передував вчиненню ним оспорюваного правочину та міг вплинути на прийняття позивачем рішення про вчинення правочину. Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки цьому висновку експертного дослідження, з огляду на те, що суди оцінили цей доказ та правильно не взяли його до уваги, оскільки дослідження проведено спеціалістом, а не атестованим судовим експертом в цій галузі. Також спеціаліст врахував лише документи і пояснення, які подані позивачем, та не проаналізував всі докази, які містяться в матеріалах справи.

У постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 607/13541/17 (провадження № 61-19283св19) за позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, яке позивач з урахуванням висновку судово-психологічної експертизи, проведеної за його замовленням, визначив у розмірі 2 004 835, 50 грн, зазначено про таке. Змінюючи рішення суду першої інстанції та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд на підставі належної оцінки поданих сторонами доказів врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом 22 місяців під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000, 00 грн, яка визначена з урахуванням конкретних обставин справи. Верховний Суд відхилив доводи позивача про наявність підстав для відшкодування на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди у розмірі 2 004 835, 50 грн, а також доводи відповідача про те, що цей розмір має становити 91 806, 00 грн, оскільки такі міркування спрямовані на переоцінку доказів та обставин.

У постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 212/1898/21

(провадження № 61-14763св21) за позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, Верховний Суд врахував, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності завдають йому моральні та фізичні страждання. У разі каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незабезпечення йому роботодавцем безпечних і здорових умов праці, що призвело до професійного захворювання, втрати працездатності та встановлення інвалідності. Верховний Суд врахував те, що, визначаючи суму відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, в розмірі 120 000, 00 грн, суд апеляційної інстанції врахував обставини, які мають істотне значення, зокрема, ступінь втрати працездатності, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, наслідки, що наступили, а також дотримався засад розумності і справедливості.

У справі № 161/9633/20 (провадження № 61-7105св22) спір стосувався визнання зобов`язання припиненим та у постанові від 07 вересня 2022 року Верховний Суд не зробив висновків щодо правових підстав для відшкодування моральної шкоди у трудових правовідносинах та застосування статті 233 КЗпП України.

Оцінюючи наведені заявником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду та викладені в них висновки на предмет застосовності у справі, що переглядається, Верховний Суд врахував таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зроблено такі висновки: «Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі лише предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв».

Наведені заявницею ОСОБА_1 у касаційній скарзі постанови Верховного Суду ухвалені у спорах за неподібних фактичних обставин, мають відмінні підстави позовів, та правовідносини у цих справах урегульовані іншими нормами права, тому такі приклади не є релевантними, а висновки, викладені в них, не підлягають врахуванню у справі, що переглядається.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції врахував висновок судової психологічної експертизи № 21-6058, складений 28 лютого 2022 року Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, а також фактичні обставини справи та зробив обґрунтований висновок про те, що позивачкою підтверджено факт порушення її законних прав, яке полягало у незаконному звільненні з роботи, що призвело до завдання їй моральної шкоди, тому співмірним розміром її відшкодування є сума в 10 000, 00 грн.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на незгоду з визначеним судом апеляційної інстанції розміром відшкодування. Втім доводи, викладені у касаційній скарзі щодо розміру відшкодування моральної шкоди, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Щодо підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції, зробивши правильний висновок про часткову обґрунтованість пред`явленого позову, сформулював висновок про пропуск позивачкою тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, для звернення до суду за захистом порушеного права у трудових відносинах, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 233 КЗпП України, проте навела нерелевантні висновки, викладені у постановах Верховного Суду, тобто належно не обґрунтувала підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду.

Водночас Верховний Суд не погоджується з висновком апеляційного суду про пропуск позивачкою строку звернення до суду з цим позовом та встановив підстави для виходу за межі доводів касаційної скарги з врахуванням такого.

У частині третій статті 400 ЦПК України зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу 18 листопада 2022 року. Після подання касаційної скарги Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування положень статті 233 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 489/5441/21 (провадження № 61-8548св22) зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. У подальшому низкою постанов Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався, у тому числі він діяв на час звільнення позивача з роботи (26 квітня 2021 року) та звернення ним до суду з цим позовом (у серпні 2021 року). Відповідно до пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Верховний Суд зробив висновок, що цією нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 233 КЗпП України, на час дії карантину продовжуються автоматично, а тому особа, яка звертається до суду поза межами цих строків у період карантину, не повинна звертатися до суду з відповідним клопотанням про поновлення їй такого строку. Відтак Верховний Суд дійшов переконання, що висновки апеляційного суду та доводи касаційної скарги щодо пропущення позивачем строку для звернення до суду із позовом з посиланням на загальні правила про позовну давність є помилковими, висловленими без врахування пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 (провадження № К/990/30421/22) наголошено на тому, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року. З огляду на наведене Верховний Суд вважав помилковими доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

У постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22

(провадження № К/990/5056/23) Верховний Суд виснував, що запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, запроваджений Кабінетом Міністрів України, тому строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки такий продовжено на строк дії карантину.

У справі, що переглядається, наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 107-к позивачку незаконно звільнено з посади начальника юридичної служби. Суд апеляційної інстанції встановив, що про своє порушене право (незаконне звільнення) ОСОБА_1 дізналася в лютому 2020 року, що встановлено судовим рішенням у справі № 947/4648/20, з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення, звернулася до суду 03 червня 2022 року.

Тримісячний строк звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення, мав сплинути у травні 2020 року. ПротеЗаконом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою ХІХ «Прикінцеві положення», у якій зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на території України неодноразово продовжувався, у тому числі він діяв на час закінчення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України (травень 2020 року), та звернення ОСОБА_1 до суду з позовом (червень 2022 року), тому суд апеляційної інстанції повинен був врахувати приписи пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України про те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак висновок апеляційного суду про пропуск позивачкою тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, щодо пред`явлення позову про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення, суперечить пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України та правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, ухвалених після подання касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність позивачкою факту заподіяння їй моральної шкоди діями відповідача під час поновлення її на посаді та при оголошенні простою.

Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що внаслідок незаконного звільнення (порушення права на працю) позивачці завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях через позбавлення її роботи та заробітної плати як джерела існування, необхідності зміни життєвих зв`язків, виникненні потреби докладати додаткові зусилля для відновлення своїх порушених прав.

Апеляційний суд, врахувавши докази, подані учасниками справи, та обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка внаслідок її незаконного звільнення, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану, дійшов переконання, що співмірною є сума відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000, 00 грн.

Верховний Суд не встановив підстав для перегляду суми відшкодування такої шкоди, визначеної апеляційним судом, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 в цій частині зводиться виключно до переоцінки доказів, а КП «Морська пошуково-рятувальна служба» не оскаржило постанову апеляційного суду з підстав незгоди з мотивами, викладеними в ній, зокрема, щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, та щодо визначення судом розміру відшкодування такої шкоди.

Водночас Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду щодо пропуску позивачкою тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, та встановив існування підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги, передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України, які зумовлені нагальною потребою врахувати висновки щодо застосування норм права, а саме положень статті 233 КЗпП України та пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 489/5441/21

(провадження № 61-8548св22), від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 (провадження № К/990/30421/22), від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 (провадження № К/990/5056/23), ухвалених після подання касаційної скарги.

Верховний Суд врахував, що карантин на території України був введений до спливу тримісячного строку звернення позивачки до суду, неодноразово продовжувався та діяв на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, тому строк, передбачений статтею 233 КЗпП України, вона не пропустила, оскільки відповідно до пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цієї вимоги та стягнення з відповідача суми відшкодування у розмірі 10 000, 00 грн. В іншій частині, а саме щодо відмови у відшкодуванні моральної шкоди, завданої діями відповідача під час поновлення позивачки на посаді та оголошення простою, оскаржувані судові рішення потрібно залишити без змін.

За приписами пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша-четверта статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою, пунктом другим частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_1 понесла витрати, пов`язані з проведенням судової психологічної експертизи, в розмірі 12 591, 92 грн, за подання позову сплатила судовий збір у розмірі 1 200, 00 грн (хоч мала сплатити 1 000, 00 грн, тобто 1 % від ціни позову), за подання апеляційної скарги - 1 500, 00 грн. За подання касаційної скарги ОСОБА_1 судовий збір не сплачувала на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги, зокрема, скасував оскаржувані рішення в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення, стягнув з відповідача суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000, 00 грн із затребуваних позивачкою 100 000, 00 грн, тобто задовольнив 10 % від суми заявлених вимог.

Отже, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 1 259, 19 грн відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, 100, 00 грн судового збору за подання позовної заяви та 150, 00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а разом 1 509, 19 грн.

Також з відповідача в дохід держави потрібно стягнути 200, 00 грн судового збору, що підлягав сплаті при поданні касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року в частині вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, у розмірі 10 000, 00 грн.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 відшкодування судових витрат, понесених в судах першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 1 509, 19 грн.

Стягнути з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» в дохід держави судовий збір, що підлягав сплаті при поданні касаційної скарги, у розмірі 200, 00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко