Постанова

від 19.10.2022 по справі 947/10679/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/8002/22

Справа № 947/10679/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Орловської Н.В.,

суддів Пузанової Л.В.,

Бездрабко В.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково рятувальна служба», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

03 червня 2022р. ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом, у якому просила стягнути з Казенного підприємства «Морська пошуково рятувальна служба» 100000 грн моральної шкоди, завданої незаконним звільненням з роботи, 12591,92 грн витрат, пов`язаних з проведенням судової психологічної експертизи, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1200 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом від 17.02.2020 року ОСОБА_1 незаконно звільнено з посади начальника юридичної служби, а рішенням Київського районного суду м.Одеси від 18.11.2020р., яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20.08.2021р., поновлено на посаді.

Позивач зазначає, що внаслідок незаконного звільнення, яке призвело до порушення її звичного способу життя, ускладнення фінансового стану, необхідності докладання значних зусиль для відновлення попереднього становища, а також глибоких душевних страждань, їй завдано моральної шкоди, яку оцінює у розмірі 100000 грн. Позивач вказує на негативний вплив незаконного звільнення на її ділову репутацію, як керівника служби, оскільки таке звільнення було здійснено керівником з мотивів особистого неприязного ставлення. Крім того вказує на те, що період пошуку нової роботи співпав з пандемією гострої респіраторної хвороби COVID-19, що значно ускладнило такі пошуки, у зв`язку з чим була вимушена стати на облік як безробітна, що також пригнічувало її моральний стан. Перебування на обліку вимагало здійснення двічі на місяць відвідувань інспектора центру, потребувало додаткових зусиль та витрачання коштів на проїзд, що було само по собі ускладнено через оголошений карантин та ускладнений доступ до громадського транспорту.

За наслідком викладеного ОСОБА_1 вважає, що незаконні дії відповідача призвели до повного позбавлення її та її сім`ї засобів для існування, необхідності витрачати заощадження та вишукувати кошти для існування.

Крім того вказує на дискримінаційне ставлення керівника у ході її поновлення на посаді, затримці виконання рішення суду та подальшому оголошенні простою на підприємстві.

З метою доведення обставин завдання моральної шкоди та визначення її розміру позивач звернулася до Одеського науково дослідного інституту судових експертиз з заявою про проведення судово психологічної експертизи, згідно висновку якої позивачці за умов її незаконного звільнення завдано моральної шкоди, орієнтовний розмір суми компенсації якої становить 100000 грн.

З огляду на викладене позивач просила задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 07 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вказане судове рішення мотивовано тим, що факт порушення прав позивачки у сфері трудових відносин є доведений рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2020р., зміненим в частині постановою Одеського апеляційного суду від 20.08.2021р., які залишені без змін постановою Верховного Суду від 16.02.2022р. по справі №947/4648/20.

Разом з тим, суд визнав недоведеним з боку позивача, що вказане порушення її прав призвело до моральних страждань, що є необхідною умовою для їх відшкодування. Зокрема, суд визнав необґрунтованими доводи позивача щодо дискримінації та неприязного ставлення до неї, як передумов незаконного звільнення, оскільки наведене є лише припущенням, а вказані твердження не підтверджені жодним доказом.

Доводи позивача щодо упередженого до неї ставлення з боку керівника під час поновлення на роботі, в тому числі щодо оголошення простою на підприємстві, суд першої інстанції також визнав необґрунтованими, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Наданий позивачем висновок експерта №21-6058, складений 28.02.2022 року судовим експертом Вікторією Рудаковою, судом не прийнято в якості належного і допустимого доказу, оскільки такий висновок не ґрунтується на вимогахЗакону України «Про судову експертизу», не відповідає порядку організації проведення експертиз та оформлення їх результатів у відповідності до вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженихНаказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року за №53/5(у редакціїнаказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року за №1950/5).

Оскільки в порушення ч.1 ст.81 ЦПК України позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, просить рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що судом першої інстанції помилково визнано всі доводи позивача необґрунтованими з підстав їх недоведеності. Оскільки незаконне звільнення відбулося за дисциплінарною статтею, апелянт була вимушена отримувати допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі, що негативно вплинула на її фінансовий стан.

Судом не враховано, що внаслідок незаконного звільнення та необхідності відновлення своїх порушених прав апелянт була вимушена докладати значних додаткових зусиль, що негативно вплинуло на її психо - емоційний стан.

Крім того, внаслідок тривалого розгляду судової справи щодо визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі апелянт була вимушена здійснювати пошуки нової роботи у період пандемії, що значною мірою ускладнило такі пошуки та позбавило можливості знайти альтернативний заробіток.

Також апелянт не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо визнання висновку судово психологічної експертизи неналежним доказом, оскільки вказаний висновок відповідає вимогамЗакону України «Про судову експертизу», а також порядку організації проведення експертиз. Крім того, просить суд викликати судового експерта в судове засідання для надання пояснень.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ДП «Морська пошуково рятувальна служба» доводи апелянта не визнає, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м.Одеси від 07.07.2022р. без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо недоведеності позивачем факту завдання їй моральної шкоди та, як наслідок, правильно відмовив у задоволенні позову. Крім того представник відповідача вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги наданий позивачем висновок судової психологічної експертизи, визнавши його неналежним доказом, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні клопотання позивача щодо виклику судового експерта.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 доводи ДП «Морська пошуково рятувальна служба» не визнає, наполягає на задоволенні апеляційної скарги з наведених нею підстав.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з травня 2016 року працювала в казенному підприємстві «Морська пошуково-рятувальна служба» на посаді начальника юридичної служби.

Наказом казенного підприємства «Морська пошуково рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом від 17.02.2020 року № 110-к, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника юридичної служби казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» за п.3 ч. 1ст. 40 КЗпП України.

Не погодившись з вказаним наказом та вважаючи звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним позовом.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 18.11.2020р. у справі №947/4648/20, з урахуванням його зміни постановою Одеського апеляційного суду від 20.08.2021р., визнано незаконним та скасовано наказ казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом КП «МПРС» від 17.02.2020 року № 110-к «Про несення змін до наказу від 17.02.2020 року № 107-к «Про звільнення», яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника юридичної служби казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба». Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба». Стягнуто з казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 лютого 2020 року по 17 листопада 2020 року включно, в розмірі 349057,72 грн, з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, а саме з 17.02.2020 по 17.03.2020 в сумі 55588,47 грн., з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

23.11.2020 року т.в.о. директора Казенного підприємства «Морська пошуково рятувальна служба» видано наказ №739-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким скасовано наказ казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом КП «МПРС» від 17.02.2020 року № 110-к «Про несення змін до наказу від 17.02.2020 року № 107-к «Про звільнення», поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби. (а.с.124)

Вважаючи, що внаслідок незаконного звільнення позивачці завдано моральної шкоди, остання звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно достатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною другоюстатті 16 ЦК Українивизначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

ВстановленеКонституцієюта законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюєтьсястаттею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкодиє факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно достатті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежновід форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин

КЗпП Українине містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників,астаття 237-1 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівникау сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиційним судовим рішенням в іншій справі і згідно з частиною четвертоюстатті 82 ЦПК Українине підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставістатті 237-1 КЗпП Україниздійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони завдані, в якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та доводів апеляційної скарги, факт завдання моральної шкоди та її розмір позивач обґрунтовує двома обставинами, а саме незаконним звільненням та діями керівника підприємства, вчиненими у ході поновлення її на посаді.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, апеляційний суд вказує наступне.

Як було вище зазначено, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2020р. у справі №947/4648/20, з урахуванням його зміни постановою Одеського апеляційного суду від 20.08.2021р., встановлено незаконність звільнення ОСОБА_1 з посади начальника юридичної служби Казенного підприємства «Морська пошуково рятувальна служба» на підставі наказу від 17.02.2020р. №107-к.

Згідно довідки Одеського міського центру зайнятості від 07.12.2020р. №89 та листа від 07.12.2020р. №5023/19/06/70-59 ОСОБА_1 у період з 31.03.2020 по 23.11.2020р. перебувала на обліку як безробітна та отримувала допомогу у мінімальному її розмірі. (а.с.54-56)

ОСОБА_3 душевних хвилювань позивача внаслідок її незаконного звільнення, на думку суду, є значною та відчутною. Безперечно, незаконне звільнення з основного місця роботи викликало значні зміни в її морально-психологічному стані, що внесло в її життя душевний та моральний дискомфорт.

За наведених обставин апеляційних суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що внаслідок її незаконного звільнення (порушення права на працю) їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях через позбавлення її роботи і заробітної плати як джерела існування, необхідності зміни життєвих зв`язків, докладання додаткових зусиль для відновлення своїх порушених прав.

Виходячи із наведених нормКЗпПапеляційний суд вважає, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої звільненням внаслідок незаконних дій відповідача, що встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2020р. у справі №947/4648/20.

Крім того апеляційний суд враховує наявний в матеріалах справи висновок судової психологічної експертизи №21-6058, складений 28.02.2022р. Одеським науково дослідним інститутом судових експертиз, з якого вбачається, що судовим експертом Вікторією Рудаковою, яка попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст.384 КК України, проведено психологічне обстеження ОСОБА_1 та встановлено, що ОСОБА_1 має зміни в емоційному стані, індивідуально психологічних проявах, які негативно впливають на соціальне функціонування її як особистості та виникли внаслідок обставин її незаконного звільнення; ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для ОСОБА_1 (а.с.38-46)

Апеляційний суд вражає помилковим висновок суду першої інстанції щодо визнання зазначеного висновку судової психологічної експертизи неналежним доказом з підстав зміни експерта з огляду на наступне.

Досліджуючи висновок експерта судом встановлено, що проведення судової психологічної експертизи за заявою ОСОБА_1 було доручено судовому експерту ОНДІСЕ - Шеременко Я.І., а з 24.02.2022 року у зв`язку з перерерозподілом експертного навантаження проведення експертизи доручено ОСОБА_4 .

Порядок призначення та проведення судових експертиз регулюється Законом України «Про судову експертизу» (далі Закон) та Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 листопада 3998 року за № 705/3145 ( далі - Інструкція).

Розділом IV вказаної Інструкції передбачено, порядок організації проведення експертиз (досліджень) та оформлення їх результатів.

У відповідності до пунктів 4.1, 4.2 вказаного розділу, керівник експертної установи розглядає отримані матеріали і доручає відповідному структурному підрозділу експертної установи організувати проведення експертизи.

При цьому він може безпосередньо призначити експерта та встановити строк виконання експертизи відповідно до вимог цієї Інструкції або передати вирішення цих питань заступнику керівника експертної установи чи керівникові підрозділу. Якщо в експертній установі не проводяться певні види експертиз та відсутні фахівці з певної галузі спеціальних знань, керівник експертної установи повідомляє про це орган (особу), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), та повертає матеріали справи без виконання.

Статтею 12 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що незалежно від виду судочинства та підстави проведення експертизи судовий експерт зобов`язаний:

1) провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок;

2) на вимогу особи або органу, які залучили експерта, судді, суду дати роз`яснення щодо даного ним висновку;

3) заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.

Інші обов`язки судового експерта передбачаються процесуальним законодавством.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються зокрема визначеним законом порядком призначення судового експерта.

Наслідки завантаження експерта та порядок його дій врегульовані п.1.13 Інструкції, який встановлено, що строк проведення експертизи встановлюється керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) і не повинен перевищувати 90 календарних днів.

У разі значного завантаження експерта (за наявності у нього на виконанні одночасно понад десять експертиз, у тому числі комісійних та комплексних) більший розумний строк установлюється за письмовою домовленістю з органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), після попереднього вивчення експертом наданих матеріалів.

У разі відмови органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у погодженні запропонованого розумного строку проведення експертизи матеріали справи повертаються з пропозицією призначити експертизу іншим суб`єктам судово-експертної діяльності, визначеним у статті 7 Закону України «Про судову експертизу».

Наданий до суду висновок містить інформацію про звернення 02.11.2021 року судового експерта Шеременко Я.І. до ОСОБА_1 з заявою про погодження запропонованого розумного строку проведення експертизи у 2 кварталі 2022 року, за наслідком чого 09.11.2021 року до канцелярії ОНДІСЕ надійшов лист про погодження терміну виконання експертизи.

01.02.2022 року замовнику експертизи направлено клопотання експерта про забезпечення можливості проведення психологічного дослідження підекспертної.

08.02.2022 року клопотання експерта задоволене. ОСОБА_1 з`явилась на дослідження, яке було проведено в 2 етапи, що включало діагностичну бесіду та тестування.

15.02.2022 до канцелярії ОНДІСЕ від замовника експертизи надішли додаткові матеріали на 24 арк. Матеріали надані нарочно, відповідають переліку в супровідному листі.

Оскільки матеріали висновку не містять інформації про вчинені дії експерта, у відповідності до встановленого порядку Інструкцією, з повідомлення ОСОБА_1 про узгодження розумного строку проведення експертизи за наслідком навантаження, що слугувало підставою для зміни судового експерта 24.02.2022 року з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 , і така зміна відбулась вже після погодження терміну виконання експертизи, тому суд першої інстанції дійшов висновку про порушення процедури зміни судового експерта, що викликало у нього сумніви щодо незалежності судового експерта та правильності його висновку у відповідності до вимог ст.4 Закону України «Про судову експертизу».

Проте апеляційний суд вважає вказаний висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки наведені вище приписи Інструкції врегульовують питання зміни через навантаження суб`єкта судово-експертної діяльності, визначеного у статті 7 Закону України «Про судову експертизу».

Статтею 7 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що експерти, які є працівниками державних спеціалізованих установ, їх територіальних філій або експертних установ комунальної власності не є самостійними суб`єктами судово експертної діяльності, а тому положення Інструкції, про порушення яких зазначив суд першої інстанції, не поширюються на процедуру заміни судового експерта в межах однієї експертної установи.

Також апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо ґрунтування висновку судової психологічної експертизи на припущеннях з огляду на наявність у його дослідницькій частині таких визначень, як:«може бути», «може свідчити про те», «можна припустити», «ймовірно», «може вказувати», «вірогідно», «може бути ознакою», «може бути наслідком», оскільки висновок судового експерт щодо змін в емоційному стані ОСОБА_1 є конкретними, ствердними та остаточним.

На підставі викладеного, враховуючи зібрані у справі докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем підтверджено факт порушення її законних прав, яке полягало у незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, які полягають у втраті нею нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а висновок суду першої інстанції щодо недоведеності зазначених обставин є помилковим.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає, що заявлена позивачем до відшкодування сума моральної шкоди у розмірі 100000 грн є необґрунтованою та такою, що не відповідає засадам розумності та справедливості, оскільки компенсація моральної шкоди в її грошовому еквіваленті має на меті забезпечити покращення психоемоційного стану особи, забезпечивши почуття справедливості, а не безпідставного збагачення.

Враховуючи конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач внаслідок її незаконного звільнення, а також характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суд апеляційної інстанції вважає співмірним розмір компенсації завданої позивачеві моральної шкоди в сумі 10 000 грн.

Разом з тим апеляційний суд зазначає, що частиною першоюстатті 233 КЗпП Українипередбачено право працівника на звернення з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 16 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", до вимог про відшкодування моральної шкоди, у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк (стаття 233 КЗпП України).

Передбачені у положеннях статті233 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Відповідно достатті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

При цьому, нормиКЗпП Українине містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними у разі пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Тобто, поважність причин означає, що працівник не ставився безвідповідально до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали об`єктивні причини.

Поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, необхідно кваліфікувати як ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Отже, строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, нормастатті 233 КЗпП Українидеталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «exofficio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третястатті 267 ЦК України).

Встановивши, що строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору пропущено, суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Виконуючи наведені приписи законодавства суд апеляційної інстанції враховує, що про порушене право (незаконність звільнення) позивач дізналася в лютому 2020 року, що встановлено судовим рішенням в справі № 947/4648/20, а з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення, звернулася 03.06.2022 року, тобто з пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку більше, ніж на два роки.

Позивачем не наведено суду жодних обставин, а також не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку та підстав для його поновлення.

Доводи позивача про те, що тримісячний строк на звернення до суду нею не пропущено, оскільки його перебіг слід обчислювати з моменту отримання висновку судової психологічної експертизи, тобто з 18.04.2022р, апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні наведених вище положень ст. 233 КЗпП України.

Враховуючи, що звернення з вимогами про стягнення відшкодування моральної шкоди у зв`язку із незаконним звільненням відбулося з пропуском встановленого трудовим законодавством тримісячного строку, і поважність причин пропуску вказаного строку судом не встановлено, тому позовні вимоги про стягнення відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, завданої діями відповідача у ході поновлення ОСОБА_1 на посаді, то суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що за наслідком ухвалення 18.11.2020 року Київським районним судом міста Одеси рішення по справі №947/4648/20, яким ОСОБА_1 поновлено на роботі та допущено негайне його часткове виконання, Казенним підприємством «Морська пошуково рятувальна служба» 23.11.2020 року видано наказ №739-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », та 08.12.2020 року відповідачем на виконання вищевказаного рішення суду здійснено виплату середнього заробітку за один місяць на користь ОСОБА_1 в сумі 44748,72 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4674 від 08.12.2020 року. (а.с.124,138)

Наведені обставини спростовують доводи позивачки про неналежне виконання відповідачем рішення суду та наявність ознак дискримінації до неї, що полягає у різному ставленні до неї по відношенню з іншими працівникам в період поновлення на роботі.

Щодо тверджень ОСОБА_1 про нерівне до неї ставлення з посиланням на оголошення їй простою під час поновлення на роботі, то суд зазначає наступне.

Згідно ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Судом встановлено, що 23.11.2020 року, тобто в день поновлення ОСОБА_1 на роботі, КП «МПРС» видано наказ №796-н «Про простій».

За змістомданого наказувирішено:«Оголосити простійне звини працівниказ 24листопада 2020року довидання наказупо підприємствущодо припиненняпростою ОСОБА_1 ,начальнику юридичноїслужби».(а.с.60)

Апеляційний суд звертає увагу, що зазначений наказ не є предметом оскарження у межах даної справи. Доказів оскарження цього наказу в окремому порядку або його скасування позивачем також не надано.

З огляду на чинність наказу КП «МПРС» №796-н «Про простій» від 23.11.2020 року, а також відсутність доказів його оскарження позивачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість доводів позивачки щодо завдання їй моральної шкоди внаслідок прийняття такого наказу.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, проте помилився з мотивами такої відмови.

У відповідності до вимог п.2 ч.1 ст.374ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 4 ст.376ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. ст.367,374,376,382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 липня 2022 року змінити, виклавши підстави відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково рятувальна служба», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, у відповідності до мотивувальної частини цієї постанови.

В іншій частині зазначене судове рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови лише у випадках, встановлених п.2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Головуюча

---

Н.В.Орловська

Судді:

---

Л.В.Пузанова

---

В.О.Бездрабко