Рішення

від 07.08.2022 по справі 947/32389/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/32389/21

Провадження № 2/947/1270/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2022 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі:

- позивача - ОСОБА_1 ;

- представника позивача - Адвокатського об`єднання «СІ.ЕЛ.ЕС» в особі адвоката Байдеріна Олександра Анатолійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 22.10.2021 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 14 жовтня 2010 року в сумі 108000 доларів США та судових витрат.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що 14.10.2010 року ОСОБА_2 було складено розписку, в якій засвідчив отримання від ОСОБА_1 в борг грошових коштів в сумі 108000,00 доларів США, які зобов`язався повернути на вимогу ОСОБА_1 за наслідком настання певних обставин, а саме: після продажу земельної ділянки та розташованого на ній об`єкту нерухомого майна, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності; або у разі, коли ОСОБА_2 експлуатує зазначене майно за його цільовим призначенням (для проживання чи для комерційного використання). Також у розписці засвідчено, що вона є дійсною виключно в тому разі, якщо ОСОБА_1 має в наявності письмові докази про відсутність майнових та немайнових вимог з боку ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які мають бути передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 у триденний строк з дня підписання цієї розписки, про що ОСОБА_2 має надати письмове підтвердження отримання документів.

Позивач зазначає, що на виконання п.6 розписки, 15.10.2010 року сторони підписали відповідний акт приймання-передачі документів, за наслідком чого вищевказана розписка є дійсною.

Розписка відповідає усім реквізитам притаманним договору позики, а відтак підтверджує його укладення.

Також позивач стверджує, що наразі відповідачем вказану земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 , не відчужено. За даною адресою розташоване нерухоме майно - двоповерховий будинок, який на підставі договору оренди перебуває у користуванні ОНЗ «Школа Мрії», що підтверджує комерційне використання відповідачем належного йому майна, що є передумовою по укладеному договору позики для повернення коштів.

За наслідком викладених обставин, позивач зазначає, що направив на адресу відповідача відповідну вимогу від 10.03.2021 року, яка в свою чергу відповідачем не отримується, про що свідчать повідомлення кур`єрської служби.

Одночасно позивач посилається на те, що відповідачеві достовірно відомо про вимогу позивача з повернення позичених коштів, що було предметом розгляду цивільної справи №520/11358/15-ц за позовом ОСОБА_1 про стягнення цієї заборгованості, однак у задоволенні якого рішенням Київського районного суду міста Одеси від 18.10.2018 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 22.09.2021 року було відмовлено, з підстав не доведення настання виникнення зобов`язань з повернення коштів за розпискою за наслідком відчуженого відповідачем майна.

Разом з тим, оскільки предметом вищезазначеної справи не було виникнення зобов`язань з підстав комерційного використання відповідачем належного йому майна, про що позивачеві стало відомо лише у 2019 році, а також приймаючи, що за договором позики від 14.10.2010 року у відповідача настало зобов`язання з повернення коштів, які останнім не повернуті, позивач був вимушений звернутись до суду з цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 03.11.2021 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Разом з позовом, представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення на належне відповідачеві ОСОБА_2 нерухоме майно: земельну ділянку, площею 0,0726 га, за цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; та двоповерховий дачний будинок, розташований за тією ж адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 03.11.2021 року вказану заяву задоволено, вжито заходи забезпечення позову по цивільній справі №947/32389/21, а саме:

- Накладено арешт на земельну ділянку, площею 0,0726 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, кадастровий номер 5110136900:23:016:0029, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- Накладено арешт на двоповерховий дачний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

10.11.2021 року до суду надійшла заява від представника позивача про забезпечення доказів шляхом їх витребування, яку ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 12.11.2021 року задоволено, забезпечено докази по цивільній справі №947/32389/21 шляхом їх витребування, а саме:

- витребувано у ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), належним чином завірені копії: договору оренди, укладеного між Одеським навчальним закладом середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ» (ідентифікаційний код: 42205392) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 ; актів приймання-передачі нерухомого майна в оренду; актів про надані послуги, платіжні доручення про оплату вартості оренди нерухомого майна за весь час дії та виконання договору оренди між Одеським навчальним закладом середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ» і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 ;

- витребувано з Одеського навчального закладу середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ» (ідентифікаційний код: 42205392), належним чином завірені копії: договору оренди, укладеного між Одеським навчальним закладом середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ» (ідентифікаційний код: 42205392) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 ; актів приймання-передачі нерухомого майна в оренду; актів про надані послуги, платіжні доручення про оплату вартості оренди нерухомого майна за весь час дії та виконання договору оренди між Одеським навчальним закладом середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ» і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

У підготовчому судовому засіданні 23.12.2021 року представник позивача знов звернувся до суду з заявою про забезпечення доказів, шляхом їх витребування в частині витребування доказів з навчального закладу, які судом витребувані на підстави ухвали суду від 12.11.2021 року, з посиланням на те, що Одеський навчальний заклад середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ» змінила назву, за наслідком чого є необхідність у постановлення нової ухвали суду.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 23.12.2021 ркоу вказану заяву задоволено. Забезпечено докази по цивільній справі №947/32389/21 шляхом їх витребування, а сааме витребувано з Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «ШКОЛА МРІЇ» (ідентифікаційний код: 42205392), належним чином завірені копії: договору оренди, укладений між Одеським навчальним закладом середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ» (ідентифікаційний код: 42205392) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 ; акту (актів) приймання-передачі нерухомого майна в оренду; актів про надані послуги, платіжні доручення про оплату вартості оренди нерухомого майна за весь час дії та виконання договору оренди між Одеським навчальним закладом середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ» і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

У підготовчому судовому засіданні 23.12.2021 року представник позивача також заявив клопотання про витребування доказів, в якому представник просив суд витребувати з Южного ГРУ АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (код ЄДОРПОУ: 14360570) інформацію та документи по рахунку ІВАN: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), а саме: належним чином засвідчені копії виписок про рух коштів по вказаному рахунку в частині здійснення оплат (перерахування грошових коштів) від Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «ШКОЛА МРІЇ» (колишня назва: Одеський навчальний заклад середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ») (код ЄДРПОУ: 42205392) на користь ОСОБА_2 (ФОП ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) за період з 16.02.2019 року по 23.12.2021 року включно, у тому числі, але не виключно: надати інформацію із зазначенням сум грошових коштів, які надходили від вказаної юридичної особи на рахунок ОСОБА_2 (ФОП ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), призначень платежів, дати надходжень платежів, надавши до суду належним чином засвідчені копії платіжних доручень та (або) виписок про рух відповідних грошових коштів.

Зазначене клопотання судом було задоволено ухвалою від 23.12.2021 року про витребування вищевказаних доказів з Южного ГРУ АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Тієї ж дати у підготовчому судовому засіданні представник позивача підтримав клопотання подане до суду 03.11.2021 року про долучення до матеріалів справи доказу - належним чином завіреної копії постанови Верховного Суду від 22.09.2021 року по цивільній справі №520/11358/15-ц, та про поновлення строку на вчинення вказаної процесуальної дії.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, 23.12.2021 ркоу судом було постановлено ухвалу, якою клопотання представника позивача ОСОБА_1 - Байдеріна Олександра Анатолійовича про долучення доказу від 03.11.2021 року за вх. №59847 - задоволено. Прийнято до розгляду поданий представником позивача ОСОБА_1 - Байдеріним Олександром Анатолійовичем доказ до клопотання про долучення доказу від 03.11.2021 року за вх. №59847, в рамках розгляду цивільної справи №947/32389/21.

25.05.2022 року судом без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

12.01.2022 року до суду на виконання ухвали суду від 23.12.2021 року надійшли з АТ КБ» Приватбанк» витребувані докази.

В судовому засіданні 14.07.2022 року представником позивача були підтримані наступні клопотання:

- подане 26.11.2021 року за вх. №65548 про приєднання до матеріалів справи доказів - копії рішення Київського районного суду міста Одеси від 18.10.2018 року по справі №520/11358/15-ц, в якому також представником заявлено клопотання про поновлення строку на вчинення вказаної дії, з посиланням на те, що під час подання позовної заяви до суду, позивачем у позові повідомлялось, що ним вчинені дії з подання заяви до суду для отримання вищевказаного рішення суду, однак через те, що зазначену копію рішення було виготовлено 16.11.2021 року, стороною позивача пропущено відповідний строк на подання доказів з поважних причин;

- подане 31.01.2022 року за вх. №5979/22 про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме: акту проведення огляду будинку від 28.01.2022 року та додатку №1 до вказаного акту, в якому також представником заявлено клопотання про поновлення строку на вчинення вказаної процесуальної дії.

За наслідком їх розгляду, Київським районним судом міста Одеси 14.07.2022 року постановлено ухвалу про задоволення клопотань сторони позивача від 26.11.2021 року за вх. №65548 та від 31.01.2022 року за вх. №5979/22, та приєднано до матеріалів справи надані до суду докази.

В судовому засіданні призначеному на 08.08.2022 року позивач та його представник підтримали заявлені вимоги, просили суд задовольнити в повному обсязі, а також вирішити питання щодо відшкодування сплаченого судового збору. До закінчення судових дебатів стороною позивача було заявлено клопотання про надання часу на подання доказів для підтвердження витрат понесених на правничу допомогу та вирішити зазначене питання після ухвалення судового рішення.

Відповідач ОСОБА_2 під час розгляду справи у жодне судове засідання, у тому числі призначене на 08.08.2022 року не з`явився.

Щодо вирішення питання про розгляд справи за відсутності відповідача суд зазначає наступне.

Згідно з п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до відповіді з відділу адресної довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області (а.с.75), ОСОБА_2 в місті Одесі та Одеській області не значиться.

З урахуванням відсутньої інформації про зареєстроване місце проживання відповідача по справі, останній викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого згідно з ч.11 ст. 128 ЦПК України, особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, приймаючи в матеріалах справи наявну інформацію про можливе місце проживання ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , за якою відповідач зареєстрований, як фізична особа-підприємець та яка зазначена останнім у спірній розписці від 14.10.2010 року, як місце його проживання, та за адресою: АДРЕСА_3 , судом здійснювалося повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судових засідань шляхом скерування судових повісток, з копією ухвали про відкриття провадження по справі, копією позовної заяви з додатками до неї, разом з рекомендованим поштовим повідомленням на вказані адреси місця проживання, які повернуті до суду без вручення з підстав відмови адресата від одержання.

Крім того, судом приймається, що відповідач - ОСОБА_2 , не отримуючи судову кореспонденцію, безпосередньо обізнаний про наявне відносно нього судове провадження, про що свідчить подана останнім 18.04.2022 року до суду заява про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.145), а також підпис останнього про ознайомлення, що мало місце 21.04.2022 року, з одночасним отриманням копії позовної заяви з додатками до позову (а.с.144).

У зазначеній заяві, відповідачем повідомлено також про місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , за якою як вже судом зазначалось, здійснювалось скерування судової кореспонденції.

Відповідно до ч.8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Таким чином, відповідач про розгляд справи повідомлявся судом усіма можливими процесуальними способами, є належним чином повідомленим про дату, час і місце проведення судових засідань, до яких не з`явився без поважних причин, будучи обізнаним про наявне відносно нього судове провадження, не повідомивши про підстави неявки та не скориставшись процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Судом також враховується, що відповідно до ч. 3 ст. 189 ЦПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 210 ЦПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі було відкрито ще 03.11.2021 року, тобто справа перебуває в провадженні суду вже дев`ять місяців, у зв`язку з чим, суд позбавлений процесуальної можливості відкладати судові засідання.

При цьому суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Приймаючи вищевикладене, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 08.08.2022 року за відсутності відповідача та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, за згодою сторони позивача, Київським районним судом м. Одеси постановлена ухвала про заочний розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що сторони перебувають у договірних/зобов`язальних правовідносинах.

Так, 14 жовтня 2010 року ОСОБА_2 склав розписку, за текстом якої вбачається, що він отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 108000 доларів США, які він зобов`язався повернути ОСОБА_1 (пункт 1 договору), за наступних передумов:

- після продажу земельної ділянки і будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , належних на праві власності ОСОБА_2 (пункт 2 договору);

- встановлено мінімальну вартість продажу майна на рівні не нижче 750000 доларів США, та зазначено, що будь-яка інша сума продажу, що є нижчою не є підставою для продажу вказаного майна та підставою для повернення отриманих коштів (пункт 3 договору);

- ОСОБА_2 також зобов`язався в разі експлуатації вищевказаного, в пункті 2 договору, нерухомого майна по цільовому призначенню (проживання, комерційне використання), по першій вимозі ОСОБА_1 здійснити повернення грошових коштів в сумі визначеній в пункті 1 договору. Також засвідчено, що не вважається експлуатацією майна: проведення робіт з його реконструкції, ремонту, будівництву, відновленню, а також тимчасового мешкання осіб пов`язанних з проведенням будівельних, ремонтних, відновлювальних робіт, охорони майна (пункт 4 договору);

- ОСОБА_2 зазначив, що у разі будь-якого переходу права власності на нерухоме майно визначене в пункті 2 договору від нього на користь третіх осіб, у тому числі в іпотеку, зобов`язується по першій вимозі ОСОБА_1 здійснити повернення грошових коштів в сумі визначеній в пункті 1 договору (пункт 5);

- ОСОБА_2 посвідчив, що дана розписка є дійсною лише в тому разі, якщо ОСОБА_1 має в наявності письмові докази про відсутність майнових та немайнових вимог з боку ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які мають бути передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 у триденний строк з дня підписання цієї розписки, про що ОСОБА_2 має надати письмове підтвердження отримання документів (пункт 6).

В пункті 8 засвідчено, що факт передачі грошових коштів здійснювалось в присутності свідків, в момент складення цієї розписки.

Зазначена розписка підписана ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та свідками.

Щодо надання оцінки вказаній розписці, суд зазначає наступне.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Згідно частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідності до частин 1, 2 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши те, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_3 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання спірної суми коштів ОСОБА_4 підтвердив у поданій 18 жовтня 2016 року до Франківського районного суду м. Львова позовній заяві про визнання, в тому числі й спірного правочину удаваним, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, зробив правильний висновок, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Крім того, судами попередніх інстанцій правильно вказано, що ОСОБА_4 не надано підтверджень, що між ним та позивачем виникли правовідносини із договору про спільну діяльність, а не із договору позики грошових коштів, бо вказана розписка містить відомості, що відповідач отримав кошти із зобов`язанням повернення, а не отримав їх на іншій підставі, зокрема для здійснення спільної діяльності у визначеній сумі».

Досліджуючи вищевказану розписку, судом встановлено, що вона містить основні вимоги до договору позики, а саме ідентифікаційні дані позичальника та позикодавця, суму грошових коштів отриманих позичальником в борг, підтвердження позичальника стосовно зобов`язання з їх повернення, умови повернення таких коштів.

Також суд зазначає, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Як встановлено судом, боргова розписка від 14.10.2010 року наявна у позивача, що в свою чергу під час розгляду справи не спростовувалось відповідачем.

Крім того, судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді перебувала цивільна справа №520/11358/15-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії.

За наслідком розгляду вказаної справи, 18.10.2018 року Київським районним судом міста Одеси було ухвалено рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики укладеним у формі розписки від 14 жовтня 2010 року - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано договір про відступлення прав вимоги від 22 квітня 2015 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про передання прав вимоги за борговою розпискою від 14 жовтня 2010 року, укладеною між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - недійсним. У задоволені решти вимог ОСОБА_2 у зустрічному позові - відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 березня 2021 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 108 000 доларів США. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Верховного суду від 22.09.2021 року постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу скасовано, залишено в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року у вказаній частині. В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2021 року залишено без змін.

У зазначеній постанові, судом також було встановлено, що у вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 14.10.2010 року в розмірі 108000,00 доларів США, що за курсом в національній валюті складало 863244,00 гривні (справа №520/11782/13-ц).

22 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір про відступлення права вимоги згідно якого ОСОБА_1 , як первісний кредитор, передав ОСОБА_6 , як новому кредитору, право вимоги повернення вищевказаних грошових коштів ОСОБА_2 у сумі 108000 доларів США.

Оригінал розписки та інші документи були передані ОСОБА_6 за актом прийому-передачі від 22.04.2015 року від ОСОБА_1 .

У зв`язку з чим, під час розгляду цивільної справи №520/11782/13-ц, в судовому засіданні ОСОБА_1 відмовився від позову та надав до суду відповідну заяву.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року по справі №520/11782/13-ц, заяву задоволено, прийнято відмову ОСОБА_1 від позову, провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 14.10.2010 року - закрито.

ОСОБА_6 у серпні 2015 року подано до суду зазначену позовну заяву про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 14.10.2010 року.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01.02.2017 року скасовано ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2015 року про закриття провадження по по справі №520/11782/13-ц та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надалі по цивільній справі №520/11782/13-ц ухвалами Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2017 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 від 27.04.2015 року про відмову від позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та залишено без розгляду позовну заяву до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 14.10.2010 року, за заявою ОСОБА_1 , з посиланням про відсутність необхідності у цьому позову, оскільки в провадженні Київського районного суду міста Одеси перебуває цивільна справа №520/11358/15-ц.

10 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду про розірвання договору про відступлення права вимоги від 22 квітня 2015 року.

У зв`язку з чим, 27 червня 2017 року, судом, за клопотанням третьої особи - ОСОБА_1 , було замінено позивача - ОСОБА_6 на його правонаступника - ОСОБА_1 за первісним позовом.

На підставі вищевикладеного, позивач ОСОБА_1 за первісним позовом просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 14.10.2010 року в сумі 108000 доларів США.

Також судом було встановлено, що сторонами за договором позики, оформленим у вигляді розписки від 14 жовтня 2010 року, не визначено датований строк повернення грошових коштів, однак зазначено, що ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 грошові кошти тільки після продажу належного йому на праві власності нерухомого майна: земельної ділянки та домоволодіння, розташованих у АДРЕСА_1 , або за наявності підстав, визначених пунктом 4 розписки.

Приймаючи, що ОСОБА_1 не було підтверджено продаж відповідачем належному йому нерухомого майна, у задоволенні позову судами було відмовлено.

Також Верховний суд дійшов до висновку, що відсутні підстави вважати, що спір між сторонами було вирішено у позасудовому порядку, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 не було виконано зобов`язання щодо повернення грошових коштів. Заяву ОСОБА_1 про відмову від позовних вимог було залишено без розгляду, а отже така не може бути підставою для підтвердження посилань заявника про виконання ним своїх зобов`язань.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.

Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду викладеній у постанові від 19.12.2019 року по справі №520/11429/17.

У п. 47 постанови Верховного Суду №761/29966/16-ц від 18.12.2019 року зазначено, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

За наслідком викладеного, вище зазначені обставини встановлені Верховним Судом у постанові від 22.09.2021 року по справі №520/11358/15-ц є преюдиційними та не потребують додатковому доказуванню.

Суд також зазначає, що відповідачем під час розгляду вказаної справи №520/11358/15-ц не спростовувалось написання ним вказаної розписки, справжність його підпису, отримання ним за вказаною розпискою від позивача грошових коштів.

На підставі вищевикладеного вбачається, що вказана розписка від 14.10.2010 року є чинною, оригінал якої міститься у позивача, містить усі ознаки договору позики, недійсною не визнана, не оспорюється відповідачем, за наслідком чого, суд доходить до висновку, що вказана розписка від 14.10.2010 рокує належним доказом підтвердження укладеного між ОСОБА_1 , як позикодавцем, з однієї сторони, та ОСОБА_2 , як позичальником, з другої сторони, договору позики, за умовами викладеними у розписці.

Вимоги до договору позики визначені нормами Цивільного Кодексу України.

Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приймаючи преюдицію обставин встановлених у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 року по справі №520/11358/15-ц, відсутності заперечень відповідача, наявності у позивача оригінала спірної розписки, вбачається беззаперечне отримання ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 108000,00 доларів США від ОСОБА_1 , відтак належне виконання останнім умов договору позики від 14.10.2010 року.

Щодо виконання відповідачем зобов`язань за вказаним договором суд зазначає наступне.

Матеріали справи не містять жодних доказів виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань з повернення ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 108000,00 доларів США за договором позики від 14.10.2010 року.

Зазначені обставини також були підтверджені постановою Верховного Суду від 22.09.2021 року по справі №520/11358/15-ц, станом на момент розгляду справи.

За період строку між завершенням вказаного спору та зверненням позивача до суду з цим позовом, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження зміни обставин та відсутності зобов`язань за вказаним договором позики.

Щодо настання зобов`язань з повернення грошових коштів за договором позики від 14.10.2010 року, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст.253 ЦК України).

Як вбачається з розписки сторонами правочину обумовлено порядок повернення грошових коштів з передумовою, а саме за наслідком виникнення певних обставин визначених пунктом 3 або 4 та пунктом 6 договору.

Позивач звертаючись до суду з цим позовом, вказує, що підставою для повернення коштів, є настання обставин визначених саме пунктами 4 та 6 договору.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Досліджуючи подані до суду докази, судом встановлено, що наступного дня після укладення договору позики, а саме 15.10.2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складено акт приймання-передачі документів, відповідно до якого відповідач у відповідності до пункту 6 розписки від 14.10.2010 року отримав: угоду укладену між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , укладену від 26.02.2008 року; додаткову угоду та основну угоду від 20.11.2008 року; договір передання прав вимоги від 14.10.2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Одночасно сторонами засвідчено, що передання цих документів є доказом виконання ОСОБА_1 умов пункту 6 розписки від 14.10.2010 року.

На підставі вищевикладеного вбачається виконання сторонами за договором позики від 14.10.2010 року, зокрема з боку ОСОБА_1 пункту 6 розписки, за наслідком чого, за умовами визначеними сторонами, ця розписка є дійсною та підлягає обов`язковому виконанню.

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить наступне нерухоме майно:

- земельна ділянка, площею 0,0726 га, з цільовим призначенням для введення індивідуального садівництва, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:23:016:0029, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 31.01.2008 року Управлінням земельних ресурсів міста Одеси, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за №010850500203;

- двоповерховий дачний будинок, загальною площею 920,4 кв.м., розташований на земельній ділянці, площею 0,0726 га, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.11.2008 року по справі №2-6842/2008, яке набрало законної сили 08.12.2008 року, зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН» 17.03.2009 року, номер запису 2042, в книзі: 27с-88, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №22217210 від 19.03.2009 року.

За наслідком викладеного суд вважає доведеним належність на праві власності вищевказаного нерухомого майна відповідачеві, у відповідності до умов пункту 2 договору позики від 14.10.2010 року, засвідченого розпискою.

Також судом встановлено, що 25.07.2005 року виконавчим комітетом Одеської міської ради проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , номер запису 25560170000017121, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20.10.2021 року.

ФОП ОСОБА_2 за зареєстрованими видами економічної діяльності займається у тому числі наданням в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, код КВЕД 68.20. Зареєстрованим місцезнаходженням підприємця є: АДРЕСА_2 .

У відповідності до листа Одеського навчального закладу середньої освіти І-ІІІ ступенів «Школа Мрії», код ЄДРПОУ 42205392, від 17.05.2019 року за №128 вбачається, що вказаною юридичною особою підтверджено, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , орендується ним починаючи з 16.03.2019 року на підставі договору оренди приміщення від 16.02.2019 року, укладеного з ФОП ОСОБА_2 , яке використовується під розміщення закладу освіти.

У зазначеному листі Одеським навчальним закладом середньої освіти І-ІІІ ступенів «Школа Мрії», адресованому Слідчому СВ Таїровського ВП Київського ВП в місті Одесі ГУНП в Одеській області повідомлено про неможливість надання копії договору оренди, з підстав конфіденційності.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.12.2021 року, за критерієм пошуку за кодом ЄДРПОУ 42205392, останній присвоєний юридичній особі - Одеському ліцею з початковою школою та гімназією «Школа Мрії», зареєстрована за адресою: м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 101 .

Приймаючи вказані обставини повідомлені юридичною особою, з метою встановлення обставин щодо передання відповідачем належного йому майна в оренду, за клопотанням позивача ухвалою суду від 23.12.2021 року було витребувано з Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «ШКОЛА МРІЇ» (ідентифікаційний код: 42205392), належним чином завірені копії: договору оренди, укладений між Одеським навчальним закладом середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ» (ідентифікаційний код: 42205392) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 ; акту (актів) приймання-передачі нерухомого майна в оренду; актів про надані послуги, платіжні доручення про оплату вартості оренди нерухомого майна за весь час дії та виконання договору оренди між Одеським навчальним закладом середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ» і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Зазначена копія ухвали суду була скерована до Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «ШКОЛА МРІЇ» за адресою зареєстрованого місця знаходження: м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 101 , та за адресою орендованого майна: АДРЕСА_1 .

Вказана копія ухвали суду була отримана адресатом - Одеським ліцеєм з початковою школою та гімназією «ШКОЛА МРІЇ» за місцем реєстрації - 04.01.2022 року, та за місцем фактичного розташування, у відповідності до повідомлених обставин у листі від 17.05.2019 року, - 11.01.2022 року, що підтверджується рекомендованими поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення наявними в матеріалах справи.

Станом на момент ухвалення цього рішення, а саме 08.08.2022 року витребувані судом докази від Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «ШКОЛА МРІЇ» не надходила, як і повідомлення про неможливість виконання ухвали суду від 23.12.2021 року, за наслідком чого суд констатує безпідставне невиконання Одеським ліцеєм з початковою школою та гімназією «ШКОЛА МРІЇ» судового рішення на протязі більше півроку.

Крім того, вищезазначені докази також були витребувані судом на підставі ухвали суду від 12.11.2021 року від ОСОБА_2 .

Зазначена копія ухвали суду, приймаючи відсутнє зареєстроване місце проживання відповідача, як фізичної особи, була також скерована на адресу зареєстрованого місцезнаходження відповідача, як фізичної особи-підприємця, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , яку в свою чергу відповідач зазначав особисто у спірній розписці від 14.10.2010 року, як адресу місця проживання.

За вказаною адресою, поштова кореспонденція відповідачем не отримується, з підстав відсутності адресата та відмови від отримання, що приймаючи вищезазначені в ухвалі суду висновки, є належним повідомленням.

Одночасно судом приймається, що сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для

вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, що узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 11 червня 2021 року у справі №2-6236/11 (провадження No 61-6596ск20).

Крім того, відповідач ОСОБА_2 особисто був ознайомлений з матеріалами цієї цивільної справи 21.04.2022 року, про що свідчить його підпис у заяві від 18.04.2022 року (а.с.145), за наслідком чого відповідач починаючи з 21.04.2022 року ознайомлений з ухвалою суду від 12.11.2021 року, якою на останнього покладено обов`язок з вчинення дії з подання доказів.

Однак, станом на 08.08.2022 року ОСОБА_2 вимоги ухвали суду від 12.11.2021 року не виконані.

Суд зазначає, що статтею 258 ЦПК України встановлено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Відповідно до ч.1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судове рішення (постанова, ухвала) - це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оскаржених прав громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідносин і розпорядженням відповідних дій в майбутньому.

Обов`язок виконувати судове рішення (постанову) випливає не з рішення (постанови) суду як такого, а із санкцій, передбачених нормами права, що були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передбачає відповідальність за невиконання рішень, ця відповідальність має на меті примусити зобов`язану рішенням суду особу виконати розпорядження норми, що застосував суд.

Одними з властивостей судового рішення, що вступило в законну силу є: можливість примусового виконання судового рішення мимо волі зобов`язаної особи та обов`язковість, яка полягає в тому, що судове рішення, що вступило в законну силу, стає обов`язковим для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян і підлягають виконанню на всій території України. Рішення, що вступило в законну силу, є обов`язковим і підлягає точному виконанню. Усі державні органи, посадові особи й окремі громадяни, зобов`язані сприяти виконанню рішення суду, виконуючи вимоги державного виконавця.

Одночасно зазначаємо, що частиною 1 статтею 3 ЦПК України передбачено, що Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України..

Згідно зі ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 10 статті 84 ЦПК України передбачено, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Отже, приймаючи, що ухвали суду від 12.11.2021 року та 23.12.2021 року, набрали законної сили, не виконані без поважних причин, у тому числі відповідачем по справі - ОСОБА_2 , суд у відповідності до ч.10 ст.84 ЦПК України, визнає обставини, для з`ясування яких витребовувались докази на підставі вказаних ухвал суду, а саме вважає доведеним факт укладення договору оренду у лютому 2019 року, між Одеським навчальним закладом середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ», яка змінила назву на Одеський ліцей з початковою школою та гімназією «ШКОЛА МРІЇ», та відповідачем ОСОБА_2 , як фізичною особою-підприємцем, за умовами якого відповідач передав в оренду юридичній особі, яка здійснює господарську діяльність, належне йому нерухоме майно - двоповерховий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що в свою чергу також визнано стороною цього договору особисто у листі до слідчих органів від 17.05.2019 року за №128.

Крім того, у відповідності до умов статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 статті 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Отже приймаючи, що договір оренди у тому числі нерухомого майна є відплатним договором, за клопотанням позивача, ухвалою суду від 23.12.2021 року судом були витребувані докази з АТ КБ «Приватбанк» відомості щодо розрахункових рахунків ОСОБА_2 та надходження коштів від Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «ШКОЛА МРІЇ» на виконання умов договору оренди.

На зазначену ухвалу суду, до суду надійшла відповідь АТ КБ «Приватбанк» від 05.01.2022 року за №20.1.0.0.0/7-220105/19528, з якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_2 відкрито особовий рахунок в банку за № НОМЕР_2 .

У відповідності до виписки по зазначеному рахунку за період з 16.02.2019 року по 23.12.2021 року вбачається зарахування грошових коштів, за наслідком проведених транзакцій, від кореспондента - ОНЗ «ШКОЛА МРІЇ» на ім`я ОСОБА_2 , з зазначенням призначенням платежу: «за оренду приміщення згідно договору оренду від 21.02.2019 року за рахунками …___», а саме: 22.02.2019 року в сумі 14000,00 грн.; 26.02.2019 року в сумі 7000,00 грн.; 18.03.2019 року в сумі 15000,00 грн.; 22.03.2019 року в сумі 5500,00 грн.;03.04.2019 року в сумі 13000,00 грн.; 08.04.2019 року в сумі 5000,00 грн.; 22.04.2019 року в сумі 5000,00 грн.; 23.04.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 07.05.2019 року в сумі 11000,00 грн.; 15.05.2019 року в сумі 12000,00 грн.; 17.05.2019 року в сумі 12000,00 грн.; 17.05.2019 року в сумі 6000,00 грн.; 24.05.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 03.06.2019 року в сумі 3000,00 грн.; 10.06.2019 року в сумі 15000 грн.; 10.06.2019 року в сумі 1000,00 грн.; 14.06.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 25.06.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 26.06.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 01.07.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 15.07.2019 року в сумі 21000,00 грн.; 16.07.2019 року в сумі 14000,00 грн.; 01.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 08.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 12.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 13.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 14.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 19.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 21.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 22.08.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 27.08.2019 року в сумі 15000,00 грн.; 28.08.2019 року в сумі 17700,00 грн.; 30.08.2019 року в сумі 7000,00 грн.; 02.09.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 06.09.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 10.09.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 12.09.2019 року в сумі 10000,00грн.; 13.09.2019 року в сумі 62000,00 грн.; 18.09.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 20.09.2019 року в сумі 16000,00 грн.; 26.09.2019 року в сумі 25000,00 грн.; 27.09.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 01.10.2019 року в сумі 28000,00 грн.; 03.10.2019 року в сумі 28000,00 грн.; 04.10.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 08.10.2019 року в сумі 14000,00 грн.; 10.10.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 11.10.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 18.10.2019 року в сумі 8000,00 грн.; 21.10.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 22.10.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 23.10.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 23.10.2019 року в сумі 17000,00 грн.; 25.10.2019 року в сумі 2000,00 грн.; 31.10.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 31.10.2019 року в сумі 25000,00 грн.; 04.11.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 06.11.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 08.11.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 25.11.2019 року в сумі 40000,00 грн.; 29.11.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 09.12.2019 року в сумі 15000,00 грн.; 16.12.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 18.12.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 20.12.2019 року в сумі 5000,00 грн.; 23.12.2019 року в сумі 5000,00 грн.; 26.12.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 27.12.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 08.01.2020 року в сумі 15000,00 грн.; 20.01.2020 року в сумі 7000,00 грн.; 24.01.2020 року в сумі 15000,00 грн.; 27.01.2020 року в сумі 18000,00 грн.; 31.01.2020 року в сумі 7000,00 грн.; 03.02.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 07.02.2020 року в сумі 15000,00 грн.;14.02.2020 року в сумі 15000,00 грн.; 17.02.2020 року в сумі 7000,00 грн.; 18.02.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 21.02.2020 року в сумі 7000,00 грн.; 25.02.2020 року в сумі 6000,000 грн.; 26.02.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 27.02.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 02.03.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 03.03.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 04.03.2020 року в сумі5000,00 грн.; 05.03.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 06.03.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 10.03.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 12.03.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 13.03.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 27.03.2020 року в сумі 20000,00 грн.; 31.03.2020 року в сумі 12500,00 грн.; 13.05.2020 року в сумі 155000,00 грн.; 28.05.2020 року в сумі 15000,00 грн.; 03.06.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 18.06.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 10.07.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 10.08.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 13.08.2020 року в сумі 20000,00 грн.; 18.08.2020 року в сумі 13000,00 грн.; 19.08.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 19.08.2020 року в сумі 12000,00 грн.; 20.08.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 21.08.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 25.08.2020 року в сумі 40000,00 грн.; 26.08.2020 року в сумі 20000,00 грн.; 28.08.2020 року в сумі 10000,00грн.; 02.09.2020 року в сумі 20000,00 грн.; 03.09.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 08.09.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 10.09.2020 року в сумі 15000,00 грн.; 15.09.2020 року в сумі 35000,00 грн.; 11.09.2020 року в сумі 15000,00 грн.; 18.09.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 25.09.2020 року в сумі 12000,00 грн.; 07.10.2020 року в сумі 71000,00 грн.; 09.11.2020 року в сумі 65000,00 грн.; 07.12.2020 року в сумі 30000,00 грн.; 29.12.2020 року в сумі 25000,00 грн.; 11.01.2021 року в сумі 80000,00 грн.; 05.02.2021 року в сумі 10000,00 грн.; 09.02.2021 року в сумі 86418,00 грн.; 02.04.2021 року в сумі 85000,00грн.; 02.04.2021 року в сумі 50000,00 грн.; 29.04.2021 року в сумі 30000,00 грн.

Разом з викладеним, судом також приймається в якості належного письмового доказу наданий стороною позивача акт, складений 28.01.2022 року адвокатом АО №СІ.ЕЛ.ЕС» Шевцовою Т.Р., в присутності свідка ОСОБА_7 , відповідно до якого засвідчено, що за результатами огляду території за адресою: АДРЕСА_1 встановлено огородження території металевим парканом, а на фасаді будівлі розміщення вивіски з інформацією про розміщення Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «Школа Мрії» Міністерства освіти і науки України. Під час огляду об`єкту в приміщенні будівлі зафіксовано наявність класів для навчання дітей з партами та іншим навчальним приладдям.

Приймаючи вище встановлені обставини, у тому числі з переказу в безготівковій формі грошових коштів від Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «ШКОЛА МРІЇ» на ім`я ОСОБА_2 , з призначенням платежу за договором оренди приміщення від 21.02.2019 року, що має сталий характер на протязі майже двох років, а також приймаючи визнані обставини Одеським ліцеєм з початковою школою та гімназією «ШКОЛА МРІЇ» у листі від 17.05.2019 року за №128, стосовно оренди у ОСОБА_2 належного йому приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважає беззаперечно доведеним факт передання ОСОБА_2 належного йому на праві власності нерухомого майна - двоповерхового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в оренду юридичній особі - Одеському навчальному закладу середньої освіти І-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ», яка змінила назву на Одеський ліцей з початковою школою та гімназією «ШКОЛА МРІЇ», на підставі договору оренду нерухомого майна укладеного у лютому 2019 року, за які відповідачем отримуються грошові кошти.

У відповідності до статті 3 Господарського Кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Глава 4 Господарського Кодексу України регулює вимоги до господарської комерційної діяльності.

Статтею 42 ГК України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. (стаття 44 ГК України).

Отже, з аналізу вказаних положень, комерційна діяльність (підприємницька) є різновидом господарської діяльності, суб`єкт якої (підприємець), діє з метою отримання прибутку.

У відповідності до ст.55 ГК України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є зокрема громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Статтею 128 ГК України передбачено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:

- безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

- із залученням або без залучення найманої праці;

- самостійно або спільно з іншими особами.

За наслідком викладеного, судом встановлено, що відповідач - ОСОБА_2 , зареєстрований як фізична особа-підприємець, є суб`єктом господарської діяльності, яким передано з лютого 2019 року суб`єкту господарювання в оренду нерухоме майно належне йому на праві власності, з метою отримання прибутку, а відтак здійснює комерційну господарську діяльність стосовно нерухомого майна визначеного у пункті 2 договору позики від 14.10.2010 року засвідченого відповідною розпискою, починаючи з лютого 2019 року.

На підставі викладеного, приймаючи обумовлене сторонами договору позики від 14.10.2010 року виникнення зобов`язань з повернення коштів у тому числі у відповідності до пункту 4, в разі експлуатації ОСОБА_2 нерухомого майна визначеного в пункті 2 договору по цільовому призначенню у тому числі комерційне використання, суд вважає доведеними доводи позивача, що починаючи з лютого 2019 року настали підставі передбачені пунктом 4 договору позики від 14.10.2010 року, за наслідком чого з 01.03.2019 року у ОСОБА_2 виникло зобов`язання з повернення позичених за цим договором позики грошових коштів в сумі 108000,00 доларів США, за першою вимогою ОСОБА_1

10 березня 2021 року ОСОБА_1 складено письмову вимогу до ОСОБА_2 про повідомлення з настанням зобов`язань з повернення грошових коштів в сумі 108000,00 доларів США, за договором позики від 14.10.2010 року засвідченого відповідною розпискою, за наслідком настання обставин передбачених пунктом 4 договору, в якій одночасно висловлено вимогу про негайне повернення грошових коштів.

Зазначена вимога була скерована ОСОБА_1 12.0.2021 року на адресу місця проживання ОСОБА_2 , а саме: АДРЕСА_2 , яку відповідач особисто вказав у спірній розписці від 14.10.2010 року, як адресу свого місця проживання, та за якою зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Скерування вимоги підтверджується наданими до суду квитанціями, трекінгом відправлення, рекомендованим поштовим повідомленням, разом з описом вкладення в цінний лист (а.с.20,21,23,24), яке ОСОБА_2 не отримано.

Також, як вбачається, позивачем цю вимогу також 12.03.2021 року було скеровано на вказану адресу проживання ОСОБА_2 кур`єрською службою «Спецкур`єр», відповідно до повідомлення якої, 15.03.2021 року о 14 годині 21 хвилин кур`єром засвідчено відмову отримувача - ОСОБА_2 від отримання поштового відправлення (а.с.22).

Крім того, як вбачається ОСОБА_2 не повідомлялось про зміну свого місця проживання.

Отже, суд вважає, що засвідчена працівником кур`єрської служби відмова боржника від отримання письмової вимоги позикодавця, яка була належним чином останнім скерована за належною адресою, яка особисто була зазначена позичальником у спірному договорі, без повідомлення про її зміну, є належним доказом належного повідомлення боржника-позичальника про виникнення зобов`язань за договором позики від 14.10.2010 року.

Під час розгляду справи, відповідачем не спростовувались вказані обставини щодо відмови від отримання письмової вимоги та не обізнаності про вимогу позивача, будучи належним чином обізнаним про наявне відносно нього судове провадження.

Докази на підтвердження виконання умов та погашення заборгованості за договором позики від 14.10.2010 року, стороною відповідача також в порушення ч.1 ст.81 ЦПК України до суду не надано, а наявність невиконаних зобов`язань підтверджується оригіналом розписки від 14.10.2010 року, наявної у позивача та не спростовано відповідачем.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідач отримав від позивача за договором позики від 14.10.2010 року, засвідченого відповідною розпискою,в борг грошові кошти в сумі 108000 доларів США гривень, термін виконання зобов`язань за яким розпочався з 01.03.2019 року, про що відповідач повідомлений належним чином, які в свою чергу в обумовлений термін у вимозі не повернув, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором позики є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом враховано, що відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Я кщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Разом з тим, як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст. 1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Відповідно до статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з чинним законодавством гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання окремих договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Враховуючи те, що в спірній розписці прямо зазначено про отримання відповідачем грошових коштів від позивача в іноземній валюті, тому суд вважає, що слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 14.10.2010 року в іноземній валюті - долари США, як обумовлено сторонами в укладеному правочині. Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Приймаючи вищевикладене, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 14.10.2010 року в іноземній валюті у розмірі 108000,00 доларів США.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом приймається, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів.

При вирішенні даного цивільно-правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори.

Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягає у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 11350,00 грн. - за пред`явлення позову до суду, 454,00 грн. - за пред`явлення заяви про забезпечення позову, 454,00 грн. - за пред`явлення заяви про забезпечення доказів, що в загальному розмірі складає 12258 гривень 00 копійок.

Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

В судовому засіданні 08.08.2022 року позивач разом з представником до закінчення судових дебатів заявили клопотання про призначення питання стосовно компенсації витрат на правничу допомогу після ухвалення рішення суду та надання останньому терміну для подання доказів на підтвердження їх понесення, приймаючи тривалий розгляд справи та надання додаткових послуг за договором правової допомоги.

Статтею 246 ЦПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З урахуванням викладеного, для надання доступу сторонам по справі до суду, можливості повною мірою користуватись своїми процесуальними правами та обов`язками, суд у відповідності до ст. 246 ЦПК України вважає необхідним вирішити питання про розподіл витрат понесених позивачем на правничу допомогу після ухвалення рішення суду за наслідком розгляду справи, у зв`язку з чим слід призначити судове засідання для розгляду цього питання.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 246, 263-265, 268, 270, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_6 ) про стягнення заборгованості за договором позики- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , заборгованість за договором позики від 14 жовтня 2010 року в сумі 108000 (сто вісім тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , витрати зі сплати судового збору за пред`явлення позову в сумі 11350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) гривень 00 копійок, за пред`явлення заяви про забезпечення позову в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок, за пред`явлення заяви про забезпечення доказів в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок, що в загальному розмірі складає 12258 (дванадцять тисяч двісті п`ятдесят вісім) гривень 00 копійок.

Призначити судове засідання з повідомленням учасників процесу в приміщенні Київського районного суду міста Одеси для вирішення заяви позивача - ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат в частині витрат понесених на правничу допомогу на 23 серпня 2022 року о 14 годині 00 хвилин.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 17.08.2022 року.

Головуючий Калініченко Л. В.