Ухвала

від 09.08.2022 по справі 279/5240/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 279/5240/18

провадження № 61-11930св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира, Коростенський гарнізон (в/ч НОМЕР_1),

третя особа - виконавчий комітет Коростенської міської ради Житомирської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 лютого 2020 року у складі судді

Коренюк В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 липня

2020 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира (ділі - КЕВ), Коростенського гарнізону (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, скасування рішення.

В обґрунтування позову зазначали, що ОСОБА_1 з 05 серпня 1982 року по

06 січня 2005 року перебував на військовій службі в Збройних Силах України.

17 січня 2001 року ОСОБА_1 та члени його сім`ї: дружина ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_2 були поставлені на квартирний облік у Коростенському гарнізоні.

Під час проходження військової служби ОСОБА_1 на склад сім`ї із трьох осіб було виділено однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 27,5 кв. м без зняття з квартирного обліку. Вказана квартира не була службовою.

На початку березня 2016 року відповідачем був розроблений список розподілу житлової площі для постійного проживання військовослужбовців Коростенського гарнізону відповідно до загальної та пільгових черг, до якого позивач та члени його сім`ї не були включені безпідставно, оскільки на час розроблення списку позивач ОСОБА_1 з сім`єю перебував на квартирному обліку в Коростенському гарнізоні в загальній черзі з 17 січня 2001 року під № 5 та в пільговій черзі (позачергове отримання житла) з 29 липня 2008 року.

Підставою невключення ОСОБА_1 до списку розподілу житлової площі для постійного проживання була подана ним заява від 28 лютого 2016 року, в якій він відмовився здати отриману раніше квартиру та одержати двокімнатну квартиру у зв`язку із тим, що бажає отримати грошову компенсацію.

17 березня 2016 року на засіданні Коростенської гарнізонної комісії затверджувались списки розподілу житлової площі та в протоколі вказаного засідання зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від отримання квартири. В подальшому список розподілу постійного житла відповідно до загальної та пільгової черг погоджено начальником Коростенського гарнізону 25 травня 2016 року, а на засіданні житлової комісії Коростенського гарнізону того ж дня розглядались аналогічні питання, що і на засіданні 17 березня 2016 року. В обох витягах комісії не зазначено, що ОСОБА_1 та членам його сім`ї відмовлено у наданні житлового приміщення для постійного проживання, лише зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від отримання квартири. Вказані відповідачем причини невключення його у списки на отримання постійного житла є надуманими, не відповідають вимогам закону.

Житлова комісія Коростенського гарнізону при вирішенні питання про виділення житла не повинна була брати до уваги його заяву від 28 лютого 2016 року про отримання компенсації за недостаючі квадратні метри, так як ця заява не відповідала вимогам закону.

Вказане порушувало житлові права як його, так і членів його сім`ї, які перебували на квартирному обліку разом з ним, зокрема, право на житло позивача ОСОБА_2, оскільки вона згоди на отримання грошової компенсації не надавала та від отримання квартири не відмовлялась. Крім того, кошти на виплату грошової компенсації не надходили. Тому позивач та члени його сім`ї повинні були бути включені до списку розподілу житлової площі для постійного проживання.

Позивачі просили:

визнати дії КЕВ щодо не включення в список розподілу житлової площі для постійного проживання військовослужбовців Коростенського гарнізону ОСОБА_1 та членів його сім`ї неправомірними;

зобов`язати КЕВ розглянути питання надання ОСОБА_1 та членам його сім`ї житлової площі для постійного проживання в житловому будинку за адресою вул. Грушевського 108-а в місті Коростень Житомирської області, внести його до списку розподілу житлової площі для постійного проживання військовослужбовців Коростенського гарнізону;

скасувати рішення Житлової комісії Коростенського гарнізону від 17 березня 2016 року та 25 травня 2016 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що на жодному із оскаржених засідань комісії не було прийнято рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 жилого приміщення для поліпшення житлових умов та постійного проживання, рішення про надання або про відмову у наданні грошової компенсації на засіданнях комісії не приймалось, питання про надання житлової площі позивачами не було порушено, а тому ними заявлено безпідставний позов.

Аргументи учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї безпідставно та незаконно не були включені до списку розподілу житлової площі для постійного проживання. ОСОБА_1 дійсно 28 лютого 2016 року подав до житлової комісії Коростенського гарнізону заяву, в якій вказав, що він відмовляється здавати квартиру

АДРЕСА_1 та отримувати двокімнатну квартиру у зв`язку з тим, що має бажання отримати компенсацію за недостаючі квадратні метри. Тому суд зазначив, що на вказаних засіданнях житлової комісії питання надання йому житлової площі не вирішувалось, як і питання розподілу коштів для компенсації житла, які не надходили, а списки на затвердження подаються тільки після надходження коштів. Однак жодною нормою чинного законодавства не регулюється питання затвердження списків лише після надходження коштів, ані суд, ані відповідачі у справі не надали цьому підтвердження.

Заява про відмову здавати однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 була подана ОСОБА_1, однак ця квартира не перебуває в його власності, таку заяву могла подати лише дочка як власник, документів, які вимагаються чинним законодавством для отримання компенсації (п. 11 Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 728 від 02.09.2015 року, далі - Порядок № 728) позивач не подавав ані до житлової комісії, ані до КЕВ. Тому ані житлова комісія, ані КЕВ вказану заяву загалі не вправі була розглядати та брати до уваги при вирішенні питання про виділення житла ОСОБА_1, оскільки це порушувало б житлові права як ОСОБА_1., так і членів його сім`ї, які перебували на квартирному обліку з ним, зокрема право на житло ОСОБА_2, так як вона нотаріально посвідченої згоди на отримання компенсації за належне для отримання жиле приміщення не надавала, як того вимагає Закон, та від отримання квартири не відмовлялась.

У зв`язку з зазначеним, дії відповідачів у справі є незаконними, оскільки фактично заява ОСОБА_1. вважається не поданою, так як вона не відповідає вимогам законодавства.

У квітні 2021 року КЕВ подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення. Указує, що нотаріально посвідчена згода членів сім`ї військовослужбовця, який виявив бажання отримати грошову компенсацію за не отримання жилої площі, подається після інформування його житловою комісією про надходження коштів до відповідної квартиро-експлуатаційної установи щодо надання та отримання компенсації та визначення її остаточного розміру.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі Верховного Суду від 19 березня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 279/5240/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 362/643/21.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року поновленокасаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 05 серпня 1982 року по 01 січня 2005 року проходив військову службу у Збройних Силах України.

Згідно ордеру від 11 листопада 1998 року, виданого виконавчим комітетом Коростенської ради народних депутатів на право на зайняття житлового приміщення, ОСОБА_1 отримав квартиру в АДРЕСА_1.

З 17 січня 2001 року позивач та члени його сім`ї в кількості 3 осіб перебувають на квартирному обліку в Коростенському гарнізоні в загальній черзі за № 5

і з 29 липня 2017 року в списку на позачергове отримання житла за № 1.

27 грудня 2002 року на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» дочка та дружина позивача - ОСОБА_3 приватизували квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 станом на 17 березня 2016 року перебував у загальній та позачерговій черзі складом сім`ї три особи як сім`я, яка потребує поліпшення житлових умов, оскільки сім`я отримала однокімнатну квартиру.

28 лютого 2016 року ОСОБА_1 подав до голови Житлової комісії Коростенського гарнізону заяву, згідно якої він відмовляється здавати однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та отримувати двокімнатну квартиру у зв`язку з тим, що має намір отримати компенсацію за недостаючі квадратні метри від Міністерства оборони України.

17 березня 2016 року та 25 травня 2016 року на засіданнях гарнізонної житлової комісії було проведено розподіл 23-х квартир в новозбудованому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2.

Зі змісту витягів з протоколу вказаних засідань вбачається, що житловою комісією при розподілі квартир було враховано подану ОСОБА_1 заяву, у зв`язку з чим він не був включений до списків розподілу житлової площі.

У відповіді від 31 травня 2018 року № 1251 головою житлової комісії Коростенського гарнізону ОСОБА_4 вказано, що житлова комісія не зверталась до членів сім`ї ОСОБА_1, оскільки в цей період кошти для компенсації не надходили. Списки на затвердження подаються після надходження коштів.

Позиція Верховного Суду

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 14 травня 2019 року у справі

№ 910/16744/17 (провадження № 12-255гс18) зароблено висновки, що «до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого права та інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі».

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України).

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства (абзац третій пункту 1 цієї статті).

Забезпечення жилими приміщеннями здійснюється шляхом: надання службових жилих приміщень військовослужбовцям; надання для постійного проживання один раз протягом усього часу проходження військової служби жилого приміщення новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, які перебувають на квартирному обліку за останнім місцем проходження військової служби; надання за згодою військовослужбовця кредиту або грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення; участі військовослужбовців та членів їх сімей у державних цільових програмах забезпечення громадян доступним житлом відповідно до законодавства (за їх бажанням); надання жилої площі у гуртожитках курсантам і військовослужбовцям та працівникам ЗС України; надання місць у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі; оренди жилого приміщення військовослужбовцям офіцерського складу (пункт 1.3 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 737 від 30 листопада 2011 року, яка діяла на час житловою комісією оспорюваного рішення (далі - Інструкція)).

З метою дотримання вимог чинного законодавства під час ведення обліку військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, розподілу жилої площі, призначеної для постійного проживання, участі в розподілі службового жилого приміщення та контролю за використанням жилого приміщення в органах військового управління, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, гарнізонах створюються житлові комісії (пункт 1.6 Інструкції).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справа

№ 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) зазначено, що «у спірних правовідносинах, як за Інструкцією, затвердженою Наказом № 737, так і за Інструкцією, затвердженою Наказом № 380, відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова. Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня

2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 47)). Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції). За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, військова служба теж була віднесена до служби публічної. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом від 5 лютого 2018 року; близький за змістом припис є і в поточній редакції цієї частини, чинній із 23 червня 2018 року). Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів. Позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Інструкції, затвердженої Наказом

№ 737, оскаржив діяння відповідача, житлова комісія якого не зарахувала позивача на квартирний облік як військовослужбовця. Соціальна гарантія, якої, як він вважав, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, котрі проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби. Тому спір військовослужбовця з військовою частиною щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори, з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).

Спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів».

З урахуванням викладеного, характеру правовідносин, що виникли між сторонами, змісту прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, цей спір є публічно-правовим, а отже підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

За таких обставин, касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення - скасувати, провадження у справі - закрити.

У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (частина четверта статті 414 ЦПК України).

Верховний Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2020 року скасувати.

Провадження у справі № 279/5240/18 закрити.

Повідомити ОСОБА_1, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Роз`яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 лютого 2020 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2020 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук