Постанова

від 17.08.2022 по справі 694/2032/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1052/22Головуючий по 1 інстанціїСправа №694/2032/21 Категорія: 304010000 Сакун Д. І. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Вініченка Б.Б., Нерушак Л.В., Новікова О.М.

за участю секретаря Зінченко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргупредставника Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» - адвоката Кожуховської Олесі Леонідівни на рішенняЗвенигородського районногосуду Черкаськоїобласті від12травня 2022року усправі запозовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Звенигородського нотаріального округу Бедрата-Скляр Н.М. про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2021 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що станом на 12.05.2020 року відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належав житловий будинок, загальною площею 81.9 кв.м., житловою площею 59.3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . 09.02.2021 року АТ «Райфайзен Банк Аваль» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до ТОВ «Ватав» та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №011/21444/00596192 від 15.07.2019 року в сумі 686732,20 грн заборгованості по кредиту, 203070,68 грн заборгованості за відсотками, 459.12 грн пені, що разом становить 890262 грн та відшкодування судових витрат. 23.02.2021 року по вказаній справі було відкрито провадження. В подальшому 18.05.2021 року по вказаній справі було винесено рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ «Ватав» та ОСОБА_1 686732,20 грн заборгованості по кредиту, 431,97 грн пені, також стягнуто судові витрати в сумі 5153,73 грн. Вже після винесення рішення позивачу стало відомо, що відповідачем було відчужено ОСОБА_2 належний їй будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Тобто, після того, як ОСОБА_1 стало відомо про подачу до Господарського суду Черкаської області позовної заяви про стягнення з неї заборгованості в сумі 890262,39 грн, менш ніж через місяць задля уникнення звернення стягнення на належне їй майно, вона здійснила відчуження належного їй будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Отримані від продажу майна кошти відповідач не направила на погашення заборгованості за кредитним договором №011/21444/00596192 від 15.07.2019 року. Враховуючи те, що відповідачу було достеменно відомо про наявність заборгованості перед АТ «Райфайзен Банк», а також про подану позовну заяву до Господарського суду Черкаської області про стягнення з неї заборгованості та з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань перед позивачем, остання здійснила відчуження належного їй майна, тому такий правочин має бути визнаний недійсним.

На підставі викладеного банк просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 09.06.2021 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н.М., зареєстровано в реєстрі за №1241 та скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 58647259 від 09.06.2021 року, номер запису про право власності: 42411392.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуваний договір купівлі-продажу нерухомого майна було вчинено сторонами до набрання рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.05.2021 року законної сили. Належних доказів про обізнаність відповідачки ОСОБА_1 про існування даного рішення стороною позивача не надано. Більш того, як вбачається з тексту самого рішення остання в судові засідання не з`являлась, ухвали суду направлені на її адресу були повернуті відділенням Укрпошти до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відтак доводи про те, що відповідачка ОСОБА_1 була обізнана про наявність судового рішення, яким з неї стягувалася заборгованість та вчинила оскаржуваний правочин з метою приховання відчужуваного майна від звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, підтвердження в судовому засіданні не знайшли.

Щодо контрагента, з яким боржник ОСОБА_1 вчинила оспорюваний правочин, то суд зазначив, що ОСОБА_2 не є родичем відповідача та не мала з нею будь-яких відносин до укладення договору, про що остання надала пояснення в судовому засіданні. Оскільки доказів на спростування таких пояснень відповідача ОСОБА_2 сторона позивача не надала, а тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не була обізнана про наявність боргових зобов`язань у ОСОБА_1 та відповідно не мала умислу на настання інших правових наслідків, аніж обумовлені договором.

Також суд зазначив, що ціна договору відповідала звичайним ринковим цінам на вказаний вид майна. Відчуження будинку було здійснено за ціною, визначеною на підставі експертної оцінки, про що зазначено у самому договорі купівлі-продажу та в підтвердження чого надано відповідний звіт про експертну оцінку. Наявність здійснення реальної оплати за оскаржуваним правочином обумовлене п. 3.1 Договору та підтверджене його сторонами під час його укладання.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у сторін оскаржуваного правочину була відсутня вина, яка виражалася у намірі порушити публічний порядок, відповідачка ОСОБА_2 є добросовісним набувачем і підстав для витребовування у неї спірного майна немає.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ «Райффайзен Банк» оскаржило його в апеляційному порядку та зазначило, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, судом неповно з`ясовані обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просило його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі.

Апеляційна скарга, крім доводів викладених у позовній заяві, мотивована тим, що після того, як ОСОБА_1 стало відомо про подачу до Господарського суду Черкаської області позовної заяви про стягнення з неї заборгованості в сумі 890262,39 грн та винесення рішення у справі №925/150/21, менше ніж через місяць, задля уникнення звернення стягнення на належне їй на праві власності майно житловий будинок, ОСОБА_1 здійснила дії щодо відчуження такого нерухомого майна. Отримані від продажу майна кошти ОСОБА_1 не направила на погашення заборгованості за кредитним договором №011/21444/00596192 від 15.07.2019 року.

Тож, укладаючи оскаржуваний договір ОСОБА_1 здійснила відчуження майна, на яке можливо було звернути стягнення на погасити існуючу заборгованість, тобто вчинила правочин на шкоду позивача. Дії ОСОБА_1 призвели до того, що заборгованість останньої перед банком не може бути погашена.

Вказують, що дії ОСОБА_1 щодо укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу пов`язані зі зменшенням своєї платоспроможності та є сумнівними в частині їх добросовісності, а відтак вищезазначений договір набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредитору), що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, та, відповідно, може бути визнаний недійсним навіть на підставі загальних засад цивільного законодавства (ч. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК України).

Зазначено, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 є не тільки поручителем за договором поруки, а й власником та одночасно директором ТОВ «ВАТАВ» - позичальника за кредитним договором №011/21444/00596192 від 15.07.2019 року, за яким було стягнуто заборгованість у рішенні Господарського суду Черкаської області. При цьому, про ухвалене рішення відповідач знала у дату його винесення, як директор позичальника.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Ярмак Г.М. вказує, що спірний договір укладено з метою настання реальних правових наслідків з особою, яка жодним чином не пов`язана з ОСОБА_1 і яка з урахуванням придбання будинку для проживання своєї сім`ї з дітьми, здійснила розрахунок за придбане майно. Ціна продажу будинку є реальною та встановлена компетентним спеціалістом.

Із встановлених у суді першої інстанції обставин не вбачається того, що відповідач ОСОБА_1 мала на меті ухилення від сплати боргу та завдання шкоди позивачу, так як відсутня матеріальна вигода для неї внаслідок продажу будинку. Майно і контроль над ним втрачено, а гроші спрямовані на виконання обов`язків перед кредитором. За відсутності мотиву збереження майна з одночасним фіктивним заниженням власної платоспроможності відсутні ознаки фраудаторності.

Доказом відсутності у відповідача мотиву ухилення від сплати боргу та виконання рішення є факт платоспроможності основного боржника за кредитним договором - ТОВ «ВАТАВ».

Також правом на подання відзиву скористався представник ОСОБА_2 адвокат Огородній А.Б. у якому вказує, що на момент укладення оспорюваного договору жодних обтяжень чи обмежень щодо будинку не було, а тому ОСОБА_1 не мала жодних заборон щодо реалізації свого права на розпорядження своїм майном.

Після укладення договору купівлі-продажу родина ОСОБА_2 вселилася до вказаного будинку, почала ним володіти та розпоряджатися, зареєструвала своє місце проживання і своїх малолітніх дітей у вказаному вище будинку, зробила в ньому поточний ремонт, уклала угоди про отримання комунальних послуг, оформила право власності (шляхом приватизації) на земельну ділянку на якій він розташований, і на даний час використовує будинок, як єдине житло для проживання своєї родини.

Вказує, що суд першої інстанції ґрунтовно встановив, що ОСОБА_2 законним шляхом набула право власності на житловий будинок, що свідчить про добросовісність набувача майна, що не заперечується і апелянтом.

Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Згідно договору купівлі продажу від 09.06.2021 року посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедратою-Скляр Н.М., зареєстрованого в реєстрі за №1241 ОСОБА_1 з однієї сторони (продавець) та ОСОБА_2 з другої сторони (покупець) уклали договір відповідно до якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність належний продавцю на праві приватної власності житловий будинок по АДРЕСА_1 з відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами та сплачує за нього обумовлену грошову суму на умовах, визначених договором (а.с.99-100).

З інформації з Єдиного реєстру боржників станом на 09.06.2021р. за параметрами запиту щодо ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі боржників інформація відсутня (а.с.101).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 09.06.2021 р. відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості та відомості з Державного реєстру іпотек відсутні (а.с.102-104).

Згідно Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 12.05.2020 року ОСОБА_1 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка кадастровий номер 7121285200:01:001:0256, загальною площею 0.8767 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою земельна ділянка АДРЕСА_2 (а.с.5).

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23.02.2021 року відкрито провадження у справі за позовом АТ «Райфайзен Банк Аваль» до ТОВ «Ватав» та ОСОБА_1 про стягнення 890262 грн. (а.с.10).

РішеннямГосподарського суду Черкаської області від 18.05.2021 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ «Ватав» та ОСОБА_1 686732.20 грн. заборгованості по кредиту, 431.97 грн. пені, також стягнуто судові витрати в сумі 5153.73 грн. Разом з тим, у рішенні вказано, що в засідання суду ОСОБА_1 письмовий відзив на позову заяву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подала, ухвали суду від 23.02.2021р., 26.04.2021р., адресовані відповідачу у визначеному ч.5 ст.176ГПК України порядку, відділенням Укрпошти повернені суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Місцем проживання відповідача є АДРЕСА_3 (а.с.12-18).

Згідно даних єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 є одним із засновників ТОВ « Ватав» та його керівником (а.с.21).

Листом від 29.05.2020р. ТОВ «Ватав» за підписом директора ОСОБА_3 зверталося до директора Департамента проблемних активів з питанням про реструктуризацію боргу за кредитним договором №011/21444/00596192 (а.с.22-23).

Відповідно до розписки від 29.04.2021 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 суму в розмірі 1000.00 (одна тисяча) доларів США в якості завдатку за житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.126).

ОСОБА_4 є чоловіком відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 19.01.2013 року відділом РАЦС Голосіївського РУЮ у м. Києві (а.с.128).

Згідно довідки про склад сім`ї від 14.07.2021 року №47/10-05 виданої виконавчим комітетом Звенигородської міської ради Черкаської області вбачається, що до складу сім`ї (зареєстрованих) ОСОБА_2 входять дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.131).

З копії будинкової книги вбачається, що відповідач ОСОБА_1 була зареєстрована в будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , однак знята з реєстрації місця проживання 10.06.2021 року. Разом з нею знятий з реєстрації ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 14.07.2021 року за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.132-134).

Згідно акту, складеного депутатом Звенигородської міської ради Черкаської області Дімовим Г.А. в присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 30.01.2022 року вбачається, що чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та бабуся ОСОБА_2 - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 проживають без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 на протязі останніх пів року (з липня 2021 року). Вказане також підтверджується довідкою від 31.01.2022 року №213 виданою виконавчим комітетом Звенигородської міської ради Черкаської області (а.с.135-136).

Рішенням 15 сесії 8 скликання Звенигородської міської ради Черкаської області від 29.10.2021 року №15-36 затверджено технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0.0617 га з кадастровим номером 7121210100:01:001:2117, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.137).

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за гр. ОСОБА_2 26.01.2022 року державним реєстратором виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області Товмацькою Ю.М. на підставі рішення органу місцевого самоврядування №15-36, виданого 29.10.2021 року (а.с.138-142).

14.07.2021 року ОСОБА_2 підписала та подала заяву приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачем, заяву приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) за адресою АДРЕСА_1 (а.с.153-154).

03.08.2021 року ОСОБА_2 уклала договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення з КП «Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради» щодо надання послуг з централізованого водопостачання за адресою АДРЕСА_1 (а.с.164-169).

08.09.2021 року ОСОБА_2 уклала договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії з ПАТ «Черкасиобленерго», від імені якого діє відокремлений структурний підрозділ «Звенигородські енергетичні мережі» за адресою пров. Кримського 15, м. Звенигородка Черкаської області (а.с. 155-163).

Згідно виписки клієнта АТ «Райфайзен Банк» ТОВ «Ватав» за період з 16.07.2019 року по 31.12.2021 рокув рахунок погашення кредиту ТОВ «Ватав» було сплачено на користь АТ «Райфайзен Банк» грошові кошти в сумі 1097377грн., в т.ч. останні платежі 22.06.2021, 26.11.2021, 08.12.2021.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другоїстатті 11 ЦК України).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про: компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. По своїй суті вказані зобов`язання є досить специфічними зобов`язаннями, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризуються визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації чи відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації чи відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації чи відшкодування шкоди.

Згідно частини першої статті15, частини першої статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно пункту 6 статті 3ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3ЦК України загалом, так і пункту 6статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другоїстатті 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина другастатті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті16 ЦК Українине суперечать частині другій статті 58 Конституції Українита вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першоїстатті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогамКонституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту дляуникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою, другоюстатті 228 ЦК Україниправочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228ЦК України підлягає з`ясуванню чи мали намір порушити публічний порядок сторони або одна із сторін правочину. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьоюстатті 13 ЦК Українипри здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечитьЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьоїстатті 13 ЦК Українине допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

Перевіривши доводи сторін у справі, встановивши дійсні обставини у справі та докази надані учасниками справи на підтвердження своїх аргументів, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу житлового будинку від 09 червня 2021 року, укладеного між відповідачами у справі, недійсним з підстав порушення ними вимог статті 228 ЦК України.

ОСОБА_1 , будучи власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , користуючись наданими їй правами, визначеними ЦК України, відчужила зазначений житловий будинок іншій особі на підставі договору купівлі-продажу.

На момент укладення оспорюваного договору у продавця не було обмежень щодо реалізації належного їй будинку.

Доводи апеляційної скарги про те, що продавши спірний будинок 09 червня 2021 року ОСОБА_1 не погасила заборгованість, яка виникла у неї перед позивачем за рішенням суду, постановленому 18 травня 2021 року в господарській справі, а зазначена обставина підтверджує той факт, що на момент укладення оспорюваного правочину у ОСОБА_1 був умисел на порушення публічного порядку, який виразився у порушенні права позивача на виконання рішення суду за рахунок нерухомого майна, не заслуговують на увагу, оскільки на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу право продавця на продаж належного їй нерухомого майна не було обмежено.

Крім того, як видно із матеріалів справи, а саме з виписки АТ «Райффайзен Банк» відносно клієнта ТОВ «ВАТАВ», засновником та директором якого є, зокрема, ОСОБА_1 , товариством здійснювалось часткове погашення боргу за кредитним договором. При цьому, погашення здійснювались як під час перебування справи про стягнення заборгованості у провадженні суду, так і після набрання рішенням законної сили.

Колегія суддів приходить до переконання, що вчинений правочин між відповідачами не використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника та не є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору, на що посилається банк у поданій апеляційній скарзі, оскільки хоча і вчинений після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, однак контрагент з яким боржник вчинив оспорювані договори не пов`язаний з особою продавця, ціна в оспорюваному договорі купівлі-продажу встановлена на підставі звіту про проведення оцінки вартсоті приватного житлового будинку та здійснена оцінювачем ОСОБА_12 , про що зазначено у пункті 3.3 спірного договору.

Колегія суддів звертає увагу, що саме про дану оцінку міститься посилання в рішенні суду першої інстанції.

Отже, необхідно дійти висновку, що сторони правочину бажали його реального настання та діяли без порушення публічного порядку.

Доводи апеляційної скарги вказані висновки суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» - адвоката Кожуховської Олесі Леонідівни залишити без задоволення.

Рішення Звенигородського районногосуду Черкаськоїобласті від12травня 2022року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 серпня 2022 року.

Судді: