Рішення

від 27.07.2022 по справі 761/26660/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/26660/21

Провадження № 2/761/4861/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Мальцева Д.О.,

при секретарі: Любченко Б.А..

за участю:

позивач ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідачів 1,3 Сергеєв Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Квіти України», ТОВ «Амбас», ТОВ «Майстерня Г.Духовичного» про зобов`язання припинити та заборонити дії, що порушують авторське право, зобов`язання відновити попередній стан твору архітектури та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Квіти України» (далі по тексту - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбас» (далі по тексту - відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня Г.Духовичного» (далі по тексту - відповідач 3), відповідно до якого просив:

-зобов`язати відповідача 1припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме реконструкцію будівлі «Квіти України» з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом, у тому числі будь-які підготовчі будівельні роботи у межах такої реконструкції;

-зобов`язати відповідача 2 припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме реконструкцію будівлі «Квіти України» з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом, у тому числі будь-які підготовчі будівельні роботи у межах такої реконструкції;

-зобов`язати відповідача 3 припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме використання без дозволу позивача креслень та планів реконструкції будівлі «Квіти України», створених відповідачем 3 з порушенням авторських прав позивача;

-заборонити відповідачу 1 проведення без письмового дозволу позивача будь-яких будівельних, підготовчих чи реставраційних робіт, що мають на меті зміну або порушення цілісності твору архітектури - будівлі «Квіти України», його фасаду, скляного атріуму та інших охоронюваних авторськими правом елементів;

-зобов`язати відповідача 1 відновити попередній стан твору архітектури - будівлю «Квіти України», фасад якої був зруйнований умисними діями відповідача 1, відповідно до проєкту будівлі за авторством позивача, з урахуванням тих конструкторських рішень фасаду, які існували до порушення, та з погодженням використовуваних матеріалів для відновлення з позивачем;

-зобов`язати відповідача 1 відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану порушенням його авторських прав у розмірі 100 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач як архітектор, є власником майнових та немайнових авторських прав, які виникли в процесі створення твору архітектури - будівлі «Квіти України», що охоплює проектну документацію та ескізи будівлі, а також саму будівлю як матеріальне вираження процесу його творчої діяльності. На підтвердження авторства позивачем надано, серед іншого, копію технічного проекту будівлі, в якому позивач вказаний в якості головного архітектора проекту будівлі, а також копії трудової книжки, статей, державних премій та нагород за вказаний проект.

Позивач вказує, що його немайнове авторське право, а саме вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, яке передбачене ч.4 ст. 14 Законом України «Про авторське та суміжні права», було порушено внаслідок спотворення елементів внутрішнього оздоблення будівлі «Квіти України», які були частиною архітектурного проекту (оригінальні лампи та авторський проект облицювання стін всередині будівлі), а також внаслідок спотворення фасаду будівлі «Квіти України» за допомогою будівельного крану, яке відбулось 12.07.2021.

Позивач вказує, що відповідачами порушено його майнове авторське право, передбачене ч. 3 ст. 15 Закону, а саме здійснювати самостійно, дозволяти або забороняти третім особам здійснювати переробку чи будь-які інші зміни його твору, шляхом переробки об`єкту його авторського права.

Крім того, відповідачами також порушено право позивача, передбачене ст. 30 Закону України «Про архітектурну діяльність» - виключне право архітектора на внесення змін до збудованого твору архітектури у разі зміни його функціонального призначення чи реконструкції, що відбулось внаслідок проведення відповідачем 1 і відповідачем 2 реконструкції, підготовчих та/або будівельних робіт щодо будівлі «Квіти України», а також використання відповідачем 3 захищених авторським правом елементів будівлі «Квіти України», зокрема, використання відповідачем 3 проектної документації, розробленої позивачем. Доказами порушення майнових авторських прав позивач також вказує попередні візуалізації реконструкції будівлі «Квіти України», а також креслення передпроектних пропозицій реконструкції цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по АДРЕСА_1 . Так, на думку позивача, співпадіння вісей на кресленнях передпроектних пропозицій, підготовлених відповідачем 3 на замовлення відповідача 1, з вісями на проектній документації, розробленій за його участі свідчить про порушення авторських прав позивача. При цьому, збереження частин будівлі та елементів конструкції в передпроектних пропозиціях, свідчить про використання охоронюваних авторським правом оригінальних елементів його твору.

Позивач також вказує, що внаслідок порушення відповідачем 1 його авторських прав, зазнав моральних страждань, які полягають у приниженні його честі, гідності та ділової репутації й заявляє про грошове відшкодування моральної шкоди, розмір якої обумовлений глибиною страждань, яких він зазнав, коли 12.07.2021 побачив руйнування та спотворення фасаду будівлі будівельним краном. Моральну шкоду позивач оцінює в 100 000, 00 грн., які він просить стягнути з відповідача 1 на свою користь.

Представник відповідача 1 у своєму відзиві проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні. Вказав, що демонтаж фасаду будівлі відбувся за умов існування нагальної необхідності та за наявності законних підстав. Так архітектор ОСОБА_1 на час проектування будівлі «Квіти України» очолював архітектурно-планувальну майстерню № 1 у складі Головного управління по проектуванню «Київпроект» (далі по тексту - «Київпроект»). Проект будівлі «Квіти України», згідно проектної документації, розроблявся колективом ГУ «Київпроект» під назвою «магазин-оранжерея «Квіти України» згідно з плановим завданням замовника - Республіканського управління зеленого будівництва і комплексного благоустрою згідно з плановим завданням замовника від 16.02.1978 № 2911-257330 на основі глав П-Н-4-70 СНіПу «Теплиці та парники». ОСОБА_1 в цьому творчому колективі виконував функції ГІП/ГАП (головний архітектор проекту/головний інженер проекту) та не був одноосібним автором проектної документації. Крім того, уся наявна архівна документація свідчить про те, що споруда була створена колективом, в діяльності якого брали участь фахівці різних галузей. Також окрім напрацювань київських фахівців, у розробці проекту тимчасового перенесення мереж використовувались креслення і розробки інституту «Мосинжпроэкт», без яких будівництво, або, за як зазначив позивач, «матеріальне вираження процесу творчої діяльності колективу проектувальників «Київпроекту» - було б неможливим. Сам позивач у своєму позові вказує, що в розробці проекту будівлі «Квіти України» брали участь архітектори ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інженери ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , що є співавторами відповідних творів архітектури. При цьому, позивач не вказує жодних підстав, не надає до матеріалів справи жодних доказів, які б в належний спосіб підтверджували існування в нього права обмежувати використання авторських прав, належних його співавторам, зокрема, щодо використання розробленої ними спільно проектної документації або її частин. Крім того, оформлення інтер`єрів розроблялося інститутом «Укрінжпроект», де головним інженером був ОСОБА_7 , головним архітектором - ОСОБА_8 . При цьому, ОСОБА_1 в розробці інтер`єрів будівлі за адресою АДРЕСА_1 участі не приймав.

Відповідач 1 також вказує, що позивач безпідставно застосовує норми чинного ЦК України, Закону України «Про авторське право та суміжні права», Закону України «Про архітектурну діяльність» та Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, до спірних правовідносин. Крім того, ОСОБА_1 , як авторові проекту та будівлі, не належали усі майнові і особисті немайнові права на службові твори, як це передбачалося ЦК УРСР 1963 року, що діяв на момент їхнього створення, оскільки позивач не укладав будь-яких договорів про передання (відчуження) майнових прав на проект та будівлю третім особам. Позивач не є власником майнових та немайнових авторських прав, які виникли в процесі створення твору архітектури - будівлі «Квіти України», авторське право Позивача на твір архітектури не охоплює проектну документацію та ескізи будівлі, а також саму будівлю як матеріальне вираження процесу його творчої діяльності.

Також відповідач 1 посилався на те, що позивач у порядку ст. 12 ЦК України відмовився від передбаченого ст. 15 Закону України «Про авторське та суміжні права» права, що було здійснено впродовж телефонної розмови, яка відбулась між позивачем та головою правління відповідача 1, під час якої позивачу було запропоновано взяти участь в реконструкції будівлі.

Від відповідача 2 відзив у встановленому ЦПК України порядку не надходив.

Представник відповідача 3 у своєму відзиві проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні. Також у своєму відзиві відповідач 3 додатково вказує на те, що використання частин та елементів будівлі не є використанням інтелектуальної власності, належної позивачеві, оскільки збереження фрагментів первісного об`єкту не є його використанням, натомість здійснюється в межах розробки передпроектних пропозицій, метою яких є проведення реконструкції існуючого об`єкту.

30.07.2021 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

15.09.2021 ухвалою суду відкрито провадження по справі у порядку загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.

26.10.2021 від представника відповідача 1 надійшов відзив, заява про виклик свідка.

24.11.2021 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, клопотання про долучення попереднього розрахунку суми судових витрат, заява про виклик свідка.

01.12.2021 від представника відповідача 3 надійшов відзив.

14.12.2021 ухвалою суду клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено частково.

14.12.2021 ухвалою суду задоволено заяву представника позивача про допит свідка ОСОБА_9 , ОСОБА_10

14.12.2021 ухвалою суду задоволено заяву представника відповідача 1, 3 про допит свідка ОСОБА_11

11.02.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив.

22.02.2022 від представника відповідача 2 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

17.05.2022 від представника відповідача 1, 3 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

18.05.2022 ухвалою суду закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті.

13.06.2022 ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про призначення судового засідання в режимі відеоконференції.

14.06.2022 від представника відповідача 1, 3 надійшла заява про допит свідка в режимі відеоконференції.

18.07.2022 ухвалою суду задоволено клопотання про допит свідка в режимі відеоконференції.

20.07.2022 від представника відповідача 1 надійшла заява про продовження розгляду справи без допиту свідка ОСОБА_11 .

Позивач, представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача 1, 3 у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні.

Відповідач 2 у судове засідання не з`явився, через канцелярію суду надав заяву, відповідно до якої просив справу розглянути за його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що на момент проектування будівлі «Квіти України» у 1979-1981 рр., позивач перебував у трудових відносинах з Інститутом «Київпроект» та обіймав посаду керівника архітектурно-конструкторської майстерні М-1, головного архітектора проектів.

У відповідності до даних техно-робочого проекту Магазину-оранжереї за адресою АДРЕСА_1 , проект розроблявся за плановим завданням замовника - Республіканського управління зеленого будівництва і комплексного благоустрою, номер замовлення 17913.

Позивач вказаний на титульній сторінці техно-робочого проекту в якості керівника майстерні №1, головного архітектора проекту.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що співавторами, які приймали участь в розробці проекту будівлі магазину-оранжереї, є архітектори ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інженери ОСОБА_12, ОСОБА_6 .

Безпосередньо будівництво будівлі відбувалось в період після затвердження проекту у 1981-1985 рр.

У 1991 році було створено Орендне підприємство «Квіти України», яке в 1994 році змінило організаційно-правову форму на ЗАТ «Квіти України» та правонаступником якого є відповідач 1 - ПрАТ «Квіти України».

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності ПрАТ «Квіти України» на будівлю виникло на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубльовою К.О., зареєстрованому в реєстрі за №253 від 26.02.2020.

У подальшому 16.11.2020 відповідач 1 одержав Містобудівні умови та обмеження № 21188/0/7-1-20 (MU01:5194-3570-5824-2147) щодо будівельних робіт «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом», що підтверджується відомостями з Порталу державної електронної системи у сфері будівництва Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради.

З пояснень відповідачів вбачається, що за замовленням відповідача 1, відповідачем 3 у період квітня по липень 2021 року проводились роботи з розробки проектно-вишукувальної документації для виконання комплексу підготовчих робіт, результатом яких стала часткова розробка передпроектної документації.

12.07.2021 відповідачами 1, 2 було розпочато підготовчі роботи, що полягали у демонтажу частини фасадів об`єкту.

Так, згідно п. 2 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Позивач зазначає, що йому, як автору, належать майнові та немайнові права, які охоплюють проектну документацію та ескізи будівлі, а також саму будівлю як матеріальне вираження процесу творчої діяльності позивача.

При цьому, позивач посилається на чинний ЦК України, Закон України «Про авторське право і суміжні права», Закон України «Про архітектурну діяльність» та Бернську конвенцію про охорону літературних та художніх творів, відповідно до яких позивач, як співавтор твору архітектури, має право окремо від інших співавторів звертатися до суду, а також має авторські права, зазначені у вказаних нормативних актах.

Разом з тим, вказані нормативно-правові акти не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з огляду на таке.

Так, чинний ЦК України 2003 року набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до Преамбули Закон України «Про авторське право і суміжні права», цей Закон охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов`язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.

Пункт 1 Прикінцевих положень визначає, що Закон набирає чинності з дня його опублікування і застосовується до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, а саме - з 23.02.1994.

Закон України «Про архітектурну діяльність» набрав чинності з 23 червня 1999 року.

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів набрала чинності для України 25 жовтня 1995 року, Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року (Женева, 6 вересня 1952 року) набрала чинності для України 17 січня 1994 року, до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятого Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року, Україна приєдналася 20 вересня 2001 року.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Виходячи із зазначеного суд вважає, що при вирішенні даної справи, зокрема при визначенні об`єкта та обсягу авторських прав на твір, відповідні правовідносини регулюються законодавством про авторське право, яке було чинним на момент створення такого твору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли у період з 1979 по 1985 роки під час проектування та будівництва будівлі «Квіти України», тобто у період дії Цивільного кодексу УРСР 1963 року, тому до відповідних правовідносин, у тому числі при визначенні об`єкта та обсягу авторського права, застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст.472 ЦК УРСР авторське право поширюється на твори науки, літератури або мистецтва незалежно від форми, призначення і цінності твору, а також від способу и?ого відтворення. Авторське право поширюється на твори, випущені в світ або не випущені в світ, але виражені в будь-якіи? об`єктивніи? формі, що дозволяє відтворювати результат творчоі? діяльності автора (рукопис, креслення, зображення, публічне проголошення або виконання, плівка, механічнии? чи магнітнии? запис та ін.). При цьому, ЦК УРСР, в редакції, чинній на момент проектування та зведення будівлі, не встановлюється виникнення авторського права на будівлі як на матеріальне втілення викладених в архітектурних, інженерних та інших технічних планах, кресленнях і малюнках ідей його авторів та не визначав обсяг такого права. Наказ Державного комітету з цивільного будівництва та архітектури при державному комітеті СРСР у справах будівництва «Про порядок визначення та затвердження авторів (авторських колективів) із розробки проектів будівництва об`єктів житлово-цивільного призначення, а також із розробки проектно-планувальної документації №231 від 29.10.1976 року, на який посилається позивач, вказуючи, що чинне на момент проектування будівлі законодавство сповідувало то й самий підхід, що й сучасне законодавство, і у відповідності до якого передбачалось авторство як проектних документів, так і побудованих будівель, також не містить вказівок щодо набуття авторських прав на побудовані будівлі й не деталізує обсягу прав, що можуть виникати в авторів.

Такий обсяг належних авторові прав визначено положеннями ст. 475 ЦК УРСР, до яких відносяться: 1) право на опублікування, відтворення і розповсюдження свого твору всіма дозволеними законом способами під своїм ім`ям, під умовним ім`ям (псевдонім) або без позначення імені (анонімно); 2) право на недоторканність твору; 3) право на одержання винагороди за використання твору іншими особами, крім випадків, зазначених у законі.

Отже, чинне на момент проектування і спорудження будівлі «Квіти України» законодавство не передбачало розподілу авторського права на майнову та немайнову компоненту. Такий розподіл з`явився лише 1994 року, вже після прийняття Закону України «Про авторське право та суміжні права».

Також, у відповідності до ст. 479 ЦК УРСР, авторське право на твір, створений спільною працею двох або більше осіб (колективний твір), належить співавторам спільно незалежно від того, становить такий твір одно нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких має також і самостійне значення.

Кожний з співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину колективного твору, яка має самостійне значення. Частина колективного твору також визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

Відносини між співавторами можуть бути визначені їх угодою. При відсутності такої угоди авторське право на колективний твір здійснюється всіма співавторами спільно, а винагорода розподіляється між ними в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР і постановами Ради Міністрів Української РСР.

Статтею 495 ЦК УРСР встановлювалось, що авторське право на колективний твір діє протягом життя кожного з авторів і переходить у спадщину.

При цьому, суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_10 , ОСОБА_9 в частині пояснень обставин проектування будівлі та використання по відношенню до позивача терміну «головний автор», оскільки чинне на момент проектування законодавство такою дефініцією не оперувало.

Відтак, проектну документацію магазину-оранжереї слід вважати колективним твором, створеним за співавторства позивача.

Згідно з положеннями ст. 481 ЦК УРСР, авторові твору, створеного в порядку виконання службового завдання в науковій або іншій організації, належить авторське право на цей твір.

Стаття 485 ЦК УРСР визначає, що використання твору автора іншими особами допускається не інакше, як на підставі договору з автором або його правонаступниками, крім випадків, зазначених у законі.

У відповідності до ст. 500 ЦК УРСР, з метою використання твору автор або його правонаступник вправі укласти з відповідною організацією авторський договір.

Авторські договори можуть бути двох типів: авторський договір про передачу твору для використання; авторський ліцензійний договір.

За авторським договором про передачу твору для використання автор або його правонаступник передає чи то автор зобов`язується створити і в установлений договором строк передати твір організації для використання обумовленим за договором способом, а організація зобов`язується здійснити або почати це використання в установлений договором строк, а також сплатити авторові або його правонаступнику винагороду, крім випадків, зазначених у законі

За авторським ліцензійним договором автор або його правонаступник надає організації право використати твір, в тому числі шляхом перекладу на іншу мову або переробки, в обумовлених договором межах і на визначений ним строк, а організація зобов`язується сплатити винагороду за надання цього права або за використання твору у формі, передбаченій договором, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР або сторони не домовились про інше.

Стаття 501 ЦК УРСР вказує, що до авторських договорів про передачу твору для використання належать: договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису; договір про публічне виконання неопублікованого твору (постановочний договір); причому постановочний договір, що передбачає виплату одноразової винагороди, може бути укладений автором на один і той же твір лише з однією організацією; договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), в радіо- чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва; а також інші договори про передачу творів літератури, науки чи мистецтва для використання будь-яким іншим способом.

Згідно зі ст. 512 ЦК УРСР, виконані за замовленнями організацій архітектурні, інженерні та інші технічні плани, креслення і малюнки, можуть бути використані замовниками для своїх потреб, передані ними для використання іншим особам або відтворені в пресі без виплати авторам додаткової винагороди.

Стаття 512 ЦК УРСР є спеціальною по відношенню до загальних норм, викладених в ст. 481 ЦК УРСР, й введена законодавцем з метою регламентації такого специфічного об`єкту авторського права, як архітектурний, технічний, інженерний план, креслення і малюнки, створені на замовлення організації.

Встановлена можливість передачі зазначених об`єктів права інтелектуальної власності для використання їх третім особам або відтворення, без виплати додаткової винагороди авторам, свідчить, про відсутність необхідності узгоджувати із авторами таких об`єктів подальший спосіб їхнього використання, що, в свою чергу, виключає необхідність укладання будь-яких, передбачених ст.485 ЦК УРСР договорів про відступлення права.

Передачу замовнику права використовувати об`єкти інтелектуальної власності на власний розсуд без повідомлення авторів (співавторів), а також без виплати їм додаткової винагороди, таким чином, слід трактувати як передачу авторських прав, передбачених ст.ст. 500, 501 ЦК УРСР.

Отже, визначаючи обсяг належних позивачу авторських прав у зв`язку з проектуванням і спорудженням будівлі «Квіти України», необхідно виходити з того, що відповідно до чинного на той момент законодавства, авторські права могли виникнути виключно на проектну документацію на будівлю «Квіти України» і складалися з права на опублікування, відтворення і розповсюдження свого проектної документації всіма дозволеними законом способами під своїм ім`ям, під умовним ім`ям (псевдонім) або без позначення імені (анонімно) та права на недоторканність проектної документації.

Разом з тим, обставини порушення права позивача на опублікування, відтворення і розповсюдження проектної документації на будівлю «Квіти України» дозволеними законом способами під своїм або умовним ім`ям, або без позначення такого до відома суду позивачем не доводились, матеріали, які підтверджували б таке порушення права автора у справі відсутні, вимоги про захист такого порушеного права в позовній заяві не містяться.

Стосовно, права на недоторканість твору, розтлумаченого в ст. 476 ЦК УРСР, згідно з якою, задля забезпечення охорони недоторканості авторських творів передбачена заборона на внесення змін як в самий твір, так і в його назву і позначення імені автора, суд вважає за необхідне зазначити, що, як це вбачається з диспозиції вказаної статті, порушення права визнається можливим за умови настання однієї з обставин: внесення змін до самого авторського твору та/або внесення змін до його назви, чи імені автора.

Разом з тим, доказів внесення змін до проектної документації, співавтором якої є позивач, або ж змін до його назви чи імені автора, в матеріалах справи не міститься.

Суд також погоджується із твердженням відповідачів про те, що даних, які підтверджували б авторське право позивача на оригінальні лампи та авторський проект облицювання стін всередині будівлі, матеріали справи не містять, а також приймає до уваги викладену історичну інформацію стосовно того, що відповідно до проектної документації ОСОБА_1 в розробці інтер`єрів будівлі за адресою АДРЕСА_1 участі не приймав, а оформлення інтер`єрів розроблялося інститутом «Укрінжпроект».

При цьому суд критично ставиться до твердження позивача про наявне в нього право на об`єкт - матеріальне втілення проектної документації, в якості якого він визначає будівлю «Квіти України».

Судом також не встановлено, що використання частин будівлі та елементів конструкції в передпроектних пропозиціях, розроблених відповідачем 3, порушує права позивача, як автора.

Позивач фактично ототожнює порушення своїх авторських прав з руйнуванням частини фасаду будівлі.

Позивач пов`язує порушення його права з фактом використання архітектурного проекту позивача для створення передпроектних пропозицій. Зокрема, за твердженням позивача, такі дії відповідача 3 підтверджуються фактами існування в передпроектних пропозиціях планів, на яких спеціальними умовними позначеннями вказані частини будівлі та елементи конструкції, що зберігаються, і в яких використовується вхідна група будівлі, розроблена за співавторства позивача. Додатковим доказом такого використання позивач називає факт співпадіння вісей на кресленнях передпроектних пропозицій та демонстраційних матеріалів першого проекту позивача.

Разом з тим, як зазначив відповідач 3 у своїх поясненнях і вказана обставина не спростована наявними в матеріалах справи доказами, дані про товщину стін та розташування в них внутрішніх вентиляційних блоків, з нанесеними вісями було отримано відповідачем 3 з Обмірного плану, підготовленого на замовлення відповідача 1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна Група «Проектбудмонтаж» в грудні 2020 року.

За вказаних умов суд погоджується з твердженням відповідача 3 у останнього була відсутня необхідність використовувати первісну проектну документацію в період розробки передпроектних пропозицій.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що умовна розбивка на вісі, зроблена в первісному проекті, є індивідуальною особливістю цього проекту, з огляду на пояснення відповідача 3 про застосування будівельних ГОСТів, якими користувались всі архітектурні майстерні інституту «Київпроект», а також через те, що як це вбачається з досліджених у справі доказів, (зокрема договір між відповідачем 1 та ТОВ «Будівельна Група «Проектбудмонтаж», обмірні плани, акт виконаних робіт до договору) таке співпадіння вісей вперше виникає в проектній документації, підготовленій на замовлення відповідача 1 ТОВ «БГ «Проектбудмонтаж», який не є відповідачем у даній справі.

За таких обставин у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження обставини щодо порушення авторських прав позивача.

З огляду на зазначене, позовні вимоги, а саме зобов`язання відповідача 1 припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме реконструкцію будівлі «Квіти України» з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом, у тому числі будь-які підготовчі будівельні роботи у межах такої реконструкції, зобов`язання відповідача 2 припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме реконструкцію будівлі «Квіти України» з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом, у тому числі будь-які підготовчі будівельні роботи у межах такої реконструкції, зобов`язання відповідача 3 припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме використання без дозволу позивача креслень та планів реконструкції будівлі «Квіти України», створених відповідачем 3 з порушенням авторських прав позивача та заборони відповідачу 1 проведення без письмового дозволу позивача будь-яких будівельних, підготовчих чи реставраційних робіт, що мають на меті зміну або порушення цілісності твору архітектури - будівлі «Квіти України», його фасаду, скляного атріуму та інших охоронюваних авторськими правом елементів, зобов`язання відповідача 1 відновити попередній стан твору архітектури - будівлю «Квіти України», фасад якої був зруйнований умисними діями відповідача 1, відповідно до проєкту будівлі за авторством позивача, з урахуванням тих конструкторських рішень фасаду, які існували до порушення, та з погодженням використовуваних матеріалів для відновлення з позивачем, є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч.2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивач вказує, що руйнування фасаду належної на праві власності відповідачу 1 будівлі, будівельним краном викликало в нього моральні страждання, почуття розпачу, стресу, зневіри та несправедливості. При цьому, неправомірні дії відповідачів завдали йому душевних страждань, спричинили відчуття тривоги та страху за долю будівлі, а також призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, зокрема, викликали велику медійну увагу до його особи та необхідності пошуку способів правового захисту, необхідність участі в засіданнях та прес-конференціях.

Поширення відповідачами даних щодо відмови позивача від участі в розробці проекту реконструкції в зв`язку з його віком та проблемами зі здоров`ям є поширенням щодо нього недостовірної інформації, яка мала на меті знецінення його професійних та особистих якостей.

Відтак розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в 100 000 гривень.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сторона, яка пред`являє вимоги про відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов`язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами.

Підлягає доказуванню факт вчинення протиправних дій чи бездіяльності, факт наявності їх наслідків у вигляді шкоди, що завдається немайновим правам, свободам, законним інтересам особи, наявність причинного зв`язку між діяннями та їх наслідками і наявність вини.

З врахуванням недоведеності позивачем наявності порушення його авторських прав, відсутності підстав для встановлення протиправності дій відповідачів під час проведення ними демонтажу фасаду будівлі, вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Крім того, питання розповсюдження недостовірної інформації щодо позивача створює окремий склад цивільного правопорушення й не є предметом розгляду у цій справі, в зв`язку з чим, судом не розглядається.

Так, положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено в ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно положень ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а саме факт порушення відповідачами прав позивача не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 2, 4, 10-13, 17-19, 76-81, 133, 137, 141, 258-259, 263-268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , і.п.н. НОМЕР_1 ) до ПрАТ «Квіти України» (м. Київ, вул.Січових Стрільців, 49, код ЄДРПОУ 16288397), ТОВ «Амбас» (м. Київ, вул.Панківська, 6-б, код ЄДРПОУ 41837969), ТОВ «Майстерня Г.Духовичного» ( м. Київ, вул..Фрунзе, буд.26/2, кв.10, код ЄДРПОУ 33348563) про зобов`язання припинити та заборонити дії, що порушують авторське право, зобов`язання відновити попередній стан твору архітектури та відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного тексту рішення суду 15.07.2022.

Суддя: