Рішення

від 21.07.2010 по справі 51/83

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/83

21.07.10

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крим –Петрол»

до Севастопольської міської ради

про визнання недійсним п. 10.2 договору оренди земельної ділянки від 24.10.08р.  

                                                                                                                               Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача : не з’явився

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою до відповідача про визнання недійсним п. 10.2 договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,3821 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, Фіолентовське шосе 5-а від 24.10.08р. (реєстраційний № 040965900065 від 02.06.09р.), укладеного між Севастопольською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крим –Петрол». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний пункт договору встановлює зобов’язання позивача по оплаті орендної плати починаючи з 16.11.07р., тобто за період, який, по –перше, передував даті укладення вищевказаного договору, а по –друге, коли об’єкт оренди не перебував у користуванні позивача.   

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.10р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24.05.10р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Оскільки в ухвалі Господарського суду м. Києва від  09.04.10р. судом  було невірно зазначено дату та час, на який призначено розгляд справи № 51/83, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.10р. було виправлено допущену у вказаній ухвалі суду описку та призначено розгляд  справи призначено на 31.05.10р.

Відповідач направив відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з тих підстав, що, по –перше, в договорі оренди земельної ділянки від 24.10.08р. позивач на власний розсуд та в добровільному порядку погодив нарахування орендної плати починаючи саме з 16.11.07р., а по –друге, підставою для врегулювання в договорі нарахування орендної плати з вказаної дати є рішення Севастопольської міської ради № 5121 від 10.09.08р., яке є чинним та обов’язковим до виконання.

Розгляд справи неодноразово переносився через нез’явлення у судові засідання представника відповідача, неналежне виконання сторонами вимог суду, необхідністю витребування нових доказів у справі.

Представник сторін  у судове засідання 21.07.10р.  не з’явився, причини неявки суду не відомі.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.  

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, Господарський суд міста Києва, -

          В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України  визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від  імені  та в  інтересах  територіальних  громад  права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п. 1 рішення Севастопольської міської ради від 16.05.07р. № 1946 “Про передачу в оренду ТОВ «Крим –Петрол»земельної ділянки по Фіолентовському шосе 5-а для обслуговування АЗС, благоустрою та утримання території»було вирішено передати ТОВ «Крим –Петрол»в оренду строком до 01.08.2026р. земельну ділянку по Фіолентовському шосе 5-а без зміни меж та цільового призначення площею 0,3821 га, у т.ч.: земельну ділянку площею 0,1768 га для обслуговування АЗС, з віднесенням землі до категорії земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які надані для автотехобслуговування; земельну ділянку площею 0,2053 га для благоустрою та утримання території, з якої зона інженерних телекомунікацій 0,2053 га, з віднесенням землі до категорії земель громадського призначення.  

Згідно з п. 4.2 вказаного рішення Севастопольської міської ради від 16.05.07р. № 1946 на позивача було покладено обов’язок протягом 2 місяців з дня приймання рішення укласти договір оренди земельної ділянки з міською радою та забезпечити його державну реєстрацію у передбаченому законом порядку.

Пунктом 8 рішення Севастопольської міської ради від 16.05.07р. № 1946 було передбачено, що у випадку невиконання протягом шести місяців п. 4.2 вказаного рішення, воно втрачає свою силу.

19.06.08р. позивач звернувся до відповідача з листом № 26, відповідно до якого просив продовжити строк дії рішення  Севастопольської міської ради від 16.05.07р. № 1946, оскільки у передбачений вказаним рішення органу місцевого самоврядування строк, договір оренди не було укладено через те, що Головне управління земельних ресурсів м. Севастополя відмовляється здійснити  грошову оцінку земельної ділянки.  

Крім цього, звертаючись до відповідача із вищевказаним листом, позивач зобов’язався сплачувати орендну плату починаючи з 16.11.07р. Вказані обставини позивачем не заперечувалися.

Враховуючи вищенаведені обставини, Севастопольською міською радою було прийнято рішення № 5121 від 10.09.08р. «Про поновлення строку дії рішення Севастопольської міської ради від 16.05.07р. № 1946 “Про передачу в оренду ТОВ «Крим – Петрол»земельної ділянки по Фіолентовському шосе 5-а для обслуговування АЗС, благоустрою та утримання території»та продовження строку укладення договору оренди земельної ділянки».

Пунктом 1 зазначеного рішення було поновлено позивачу строк дії рішення Севастопольської міської ради від 16.05.07р. № 1946 “Про передачу в оренду ТОВ «Крим –Петрол»земельної ділянки по Фіолентовському шосе 5-а для обслуговування АЗС, благоустрою та утримання території», а також продовжено строк укладення договору оренди земельної ділянки на два місяці з моменту приймання вказаного рішення з обов’язковим включенням в умови договору оренди зобов’язання  позивача вносити оренду плату з 16.11.07р.

24.10.08р. між ТОВ «Крим –Петрол»та Севастопольською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідач, на підставі рішень Севастопольської міської ради від 16.05.2007р. № 1946 та від 10.09.08р. № 5121, зобов’язався надати, а позивач –прийняти в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,3821 г, у т.ч. земельну ділянку площею 0,1768 га для обслуговування АЗС, з віднесенням землі до категорії земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які надані для автотехобслуговування; земельну ділянку площею 0,2053 га для благоустрою та утримання території, з якої зона інженерних телекомунікацій 0,2053 га, з віднесенням землі до категорії земель громадського призначення, яка знаходиться за адресою: м. Севастополь, Фіолентовське  шосе 5-а.

Зазначений договір оренди  було зареєстровано 02.06.09р. у Севастопольському міському філіалі ДП «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» під № 040965900065 від 02.06.09р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виконав своє зобов’язання за вищевказаним договором щодо передачі об’єкту оренди, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 24.10.08р. (копія - в матеріалах справи).

Пунктом 10.2 договору сторонами узгоджено, що позивач зобов’язується внести орендну плату з 16.11.07р.

Спір у даній справі виник у зв’язку із тим, що позивач вважає, що вищевказаний пункт договору суперечить положенням чинного законодавства України, оскільки завідомо порушує його права та інтереси, містить неправомірну вимогу про сплату орендної плати за період, коли ТОВ «Крим –Петрол»не користувалося земельною ділянкою. Наведені обставини, на думку позивача, є підставою для визнання недійсним оспорюваного пункту договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст.142 Конституції матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Статтею 143 Конституції визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно ст.145 Конституції права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

Приписами статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Аналогічні приписи містяться в ст.124 ЗК України, відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 125 ЗК України право на оренду земельних ділянок виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

Як вже встановлено судом,  договір оренди земельної ділянки від 24.10.08р. було укладено між сторонами на підставі рішень Севастопольської міської ради від 16.05.2007р. № 1946 та від 10.09.08р. № 5121.

Оскільки позивачем не доводились обставини оскарження та скасування вказаних рішень Севастопольської міської ради, суд дійшов висновку, що станом на дату розгляду справи вони є чинним та  обов'язковими до виконання на відповідній території згідно зі ст. 144 Конституції України.

Згідно з ч. 4 ст. 202 ЦК України двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

В силу положень ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відноситься свобода договору.

Відповідно до положень ст. 12 ЦК України особа  здійснює  свої  цивільні  права вільно,  на власний  розсуд. Особа  може  за  відплатним  або  безвідплатним  договором передати  своє  майнове  право   іншій   особі,   крім   випадків,  встановлених законом.

Згідно ст. 6 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, законодавцем передбачено, що свобода договору проявляється, зокрема, у можливості надання сторонам визначати умови такого договору.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності з ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотні умови договору оренди земельної ділянки визначені у ст. 15 Закону України "Про оренду землі", які сторони обов’язково мають узгодити в договорі оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України, укладання господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися в спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладання  договорів, встановленого ст. 181 ГК України.  

Стаття 181 ГК України встановлює загальний порядок укладання господарських договорів.

Зазначеною нормою права встановлено, що  господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Як встановлено судом, позивач при укладенні договору оренди земельної ділянки від 24.10.08р. не заперечував проти умов договору, зокрема п. 10.2 договору, а навпаки, звертаючись до Севастопольською міської ради з листом № 26 від 19.06.08р. з власної ініціативи взяв на себе зобов’язання у добровільному порядку сплачувати орендну плату починаючи з 16.11.07р.   

Оскільки протокол розбіжностей сторонами не складався та не підписувався, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору сторонами було досягнуто  згоди з усіх пунктів вказаного договору, зокрема, з оспорюваного, який визначено на розсуд сторін, погоджений ними та є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.

Оскільки договір є видом правочину, для його укладання та чинності сторонами необхідно дотримуватись усіх вимог, які визначені у ст. 203 ЦК України.  

Стаття 215 ЦК України визначає загальні  правові підстави  визнання правочину недійсним, які відповідно до частини першої зазначеної норми права безпосередньо пов’язані з дотриманням у момент вчинення правочину вимог, передбачених ч.ч. 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину,  наявність   у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об’єктивно  вираженого волевиявлення учасника правочину,  його адекватність   внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони домовились укласти договір оренди земельної ділянки від 24.10.08р.  у певній формі, узгодили її умови, уповноважені особи підписали договір і скріпили його печатками, а сторони приступили до їх виконання, зокрема, відповідач передав позивачу  об’єкт оренди.

Як до подання даного позову, так і в процесі розгляду справи, сторони не заперечували того, що їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має насідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений без включення до нього недійсним частини.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проаналізувавши вищенаведені обставини, зважаючи на те, що рішення Севастопольської міської ради № 1946 від 16.05.07р. та № 5121 від 10.09.08р., на підставі яких було укладено договір оренди земельної ділянки від 24.10.08р., не оскаржені в судовому порядку, а отже є чинними та  обов'язковими до виконання, беручи до уваги те, що позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування того, що його волевиявлення при укладенні вказаного договору оренди землі не було вільним  та не відповідало внутрішній волі, суд дійшов висновку, що положенням п. 10.2 договору на власний розсуд сторін було узгоджено з якого саме періоду позивач взяв на себе зобов’язання сплачувати  орендну плату.

Щодо посилань позивача, що оспорюваний пункт договору суперечить вимогам чинного законодавства України, то суд відзначає наступне.

Як вже було встановлено судом, рішення  Севастопольської міської ради № 1946 від 16.05.07р. та № 5121 від 10.09.08р., які, в розумінні ч. 1 ст. 124 ЗК України, є правовими  підставами для укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки від 24.10.08р., не оспорені, не скасовані та не визнанні недійсними у встановленому порядку, а тому є чинним та  обов'язковими до виконання на відповідній території згідно зі ст. 144 Конституції України.

Частина 3 ст. 631 ЦК України передбачає, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Отже, приймаючи до уваги положення вищевказаної норми права, беручи до уваги  те, що відносини між сторонами щодо передачі позивачу в оренду земельної ділянки виникли до укладення договору оренди від 24.10.08р., зважаючи на положення ст. 124 ЗК України, суд дійшов висновку, що вказані обставини  надали змогу сторонам на основі вільного волевиявлення узгодити положення оспорюваного договору, яке було обов’язковою умовою для надання відповідачем згоди на продовження строку для укладення договору оренди, а отже і для оформлення позивачем його права на оренду і відповідне користування земельною ділянкою.

Інших обґрунтувань свої вимог, ніж ті, що наведено у позовній заяві, позивачем не надано.

Враховуючи наведене, суд відмовляє позивачу в задоволені позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при відмові у позові витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 44, 49,  82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог  ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                                     Пригунова А.Б.