Постанова

від 30.08.2022 по справі 333/2978/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 31.08.2022 Справа № 333/2978/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/2978/21 Головуючий у 1 інстанції: Кулик В.Б.

Провадження № 22-ц/807/1556/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.,

Кримської О.М.

за участі секретаря: Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Гаражний кооператив «Юність», про витребування безпідставно набутого майна капітального гаражу, покладення обов`язку на його звільнення та передачу позивачу,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Гаражний кооператив «Юність», про витребування безпідставно набутого майна капітального гаражу, покладення обов`язку на його звільнення та передачу позивачу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у 70-ті роки минулого сторіччя Комунарською районною радою спілки автомобілістів м. Запоріжжя по вул. Юності у м.Запоріжжі, в глиняному кар`єрі, було створено гаражний кооператив «Юність» на земельній ділянці, виділеній міською владою для будівництва капітальних гаражів. Автомобілістам, які вступали до гаражного кооперативу, виділялись місця для будівництва гаражів, і вони власним коштом будували капітальні гаражі, якими у подальшому користувались на безоплатній основі та розпоряджались на власний розсуд. Гаражний кооператив «Юність» позику в банку для будівництва гаражів не брав і гаражі не будував. Він вступив до спілки автомобілістів та отримав місце для будівництва капітального гаражу № НОМЕР_1 у блоці АДРЕСА_1 , де власним коштом приблизно у 1974 році збудував капітальний гараж, тобто правомірно набув право користування та володіння ним.

Облік членів гаражного кооперативу здійснювався керівництвом кооперативу у

адресній книзі, в якій зазначались наступні дані: прізвище, ім`я та по батькові члена ко-

оперативу, його домашня адреса, телефон, номер гаражу та блок, в якому гараж знаходиться. У зв`язку з припиненням діяльності Комунарською районною радою спілки автомобілістів м. Запоріжжя, співвласниками та користувачами гаражів було утворено гаражний кооператив «Юність». 12.08.1997р. було зареєстровано нову юридичну особу: гаражний кооператив «Юність», ЄДРПОУ 20517490. До членів новоствореного гаражного кооперативу він не вступив, однак продовжував безперешкодно користуватись належним йому гаражем. На його адресу періодично надходили вимоги керівництва гаражного кооперативу «Юність» про сплату платежів. На ці вимоги він доводив до відома керівництва гаражного кооперативу, що є інвалідом війни і звільнений від сплати таких платежів на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Останні роки він мало користувався гаражем та зрідка бував у ньому.

У жовтні 2019 року, коли він приїхав до гаражу, то дізнався, що належний йому гараж займає ОСОБА_2 , який заявив, що гараж продав йому керівник гаражного кооперативу «Юність» ОСОБА_3 як безхазяйне майно без документального оформлення (без укладення договору купівлі-продажу в установленому законодавством порядку). З приводу цього він завернувся до поліції, якою 14.10.2018р. було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080040003424.

Будь-яких договорів з ОСОБА_2 щодо вказаного гаражу він не укладав, дозволу на користування гаражем йому не давав, керівника гаражного кооперативу ОСОБА_3 не уповноважував розпоряджатися належним йому гаражем. Вказаний гараж є його власністю і не належить до власності Гаражного кооперативу «Юність». ОСОБА_2 відмовляється звільнити гараж та укласти з ним договір купівлі-продажу гаражу і сплатити гроші за ринковою вартістю гаражу, яка складає близько 35000,00 грн, у зв`язку з чим він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі ст.ст. 400, 1212 ЦК України.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Відзиву на апеляційну скаргу з боку відповідача ОСОБА_2 не надходило, хоча апеляційну скаргу ним отримано особисто 05 липня 2022 року ( а.с. 101).

З боку третьої особи - ГК «Юність» апеляційну скаргу отримано уповноваженою особою ГК «Юність» - Горбачем В.М. 18 червня 2022 року, про що міститься зворотне поштове повідомлення (а.с.99).

Вказане свідчить про необгрунтованість стверджень у судовому засіданні 31.08.2022р. представника ГК «Юність» - Шолудька В.І., що апеляційну скаргу третьою особою не було отримано.

Так, всі процесуальні дії однієї з уповноважених осіб юридичної особи, зокрема, її керівника, є вчиненими та обов`язковими для самої юридичної особи, а отже і для всіх інших її представників.

До початку розгляду справи по суті апеляційним судом було вирішено клопотання представника третьої особи ОСОБА_4 щодо зупинення провадження в цій справі, у задоволенні якого було відмовлено, про що колегією у нарадчій кімнаті прийнято відпові-

дну ухвалу.

Також представником третьої особи ОСОБА_4 було заявлено клопотання про закриття провадження у цій справі, яке вирішувалось у нарадчій кімнаті одночасно із вирішенням справи за апеляційною скаргою.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 31 серпня 2022р. відмовлено у закритті провадження у цій справі, оскільки визнано клопотання необгрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні цього клопотання, колегія виходила із того, що предметом спору є саме право на гараж, і воно є спірним, що підлягає з`ясуванню під час розгляду цієї справи по суті, зокрема, на стадії апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача, якому в позові відмовлено. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник цивільно-правовий спір, який було передано на вирішення суду, та учасники справи мають в порядку змагальності відстоювати своє будь-яке право на гараж, надаючи суду достовірні, належні, допустимі та достатні докази. При цьому, колегією наголошено, що вказане не буде втручанням у статутну діяльність кооперативу, яка, на думку третьої особи, не може бути предметом судового розгляду, оскільки ці правовідносини не стосуються суто внутрішньої діяльності кооперативу, яка не підпадає під юрисдикцію судів, як помилково зазначає заявник. Та спір у цій справі не належить також і до господарського відання, оскільки сторонами є фізичні особи, за характером правовідносин та предметом є спором про право цивільне.

По суті вирішення апеляційної скарги колегія, заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно зі Статутом Гаражного кооперативу «Юність», затвердженим рішенням загальних зборів членів цього кооперативу (протокол № 2 від 13.11.2016р.), Гаражний кооператив «Юність» створений замість колективної автостоянки на базі капітальних боксових гаражів, збудованих на свої збереження індивідуальним способом членами добровільного товариства на земельній ділянці, виданій цьому добровільному товариству виконкомом Запорізької міської ради народних депутатів від 19.08.1976р. № 365/7. За напрямком діяльності Гаражний кооператив «Юність» є гаражним кооперативом (а.с.4557).

Цей Статут є новою редакцією Статуту гаражного кооперативу «Юність», зареєстрованого рішенням виконкому Комунарської народної Ради депутатів від 22.03.1982 № 90.

Відповідно до акту огляду гаражу № НОМЕР_1 у блоці № НОМЕР_2 , розташованого в гаражному кооперативі «Юність», що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Юності (глиняний кар`єр) від 17.06.2016р., складеного комісією гаражногокооперативу «Юність», вказаний гараж знаходиться в аварійному стані, фасадна частина зруйнована, що призвело до обвалу цегли зі стін гаража, покрівля фактично відсутня, на даху поросли дерева і бур`ян, в середині гаража знаходиться всіляке сміття, яке згнило, будь-яких цінних речей в гаражі не виявлено, ворота зруйновано іржею, маються наскрізні отвори, електролічильник і електропроводка зіпсовані, в підвальному приміщенні висипання цегли зі стіни, наявність вологи і плісняви (а.с.4452).

Згідно з протоколом № 3 зборів правління гаражного кооперативу «Юність» від 08.07.2016р. прийнято рішення гараж № НОМЕР_1 у блоці № 24 для подальшого його ремонту і реалізації запропонувати дійсним або вступаючим членам кооперативу, за якими буде закріплено користування. Також встановлено, що мається борг за цим гаражем зі сплати внесків з 1993 року, інформація і документи про закріплення даного гаража за членами

кооперативу відсутня (а.с.52).

На підставі протоколу зборів правління гаражного кооперативу «Юність» від 10.10.2017р., гараж № НОМЕР_1 у блоці № НОМЕР_2 , розташований в гаражному кооперативі «Юність», закріплено за ОСОБА_5 (а.с. 53).

Відповідно до протоколу зборів правління гаражного кооперативу «Юність» від 22.04.2019р., гараж № НОМЕР_1 у блоці № НОМЕР_2 , розташований в гаражному кооперативі «Юність», переоформлено на члена кооперативу ОСОБА_2 (а.с. 54).

Позивач ОСОБА_1 вказував, що гараж № НОМЕР_1 в блоці 24 будувався ним за власний кошт у 1974-1976рр., тобто ще задовго до утворення ГК «Юність», а тому саме він є володільцем цього гаражу, хоча правовстановлюючих документів у нього не мається, так як вони ані на той час, ані в подальшому не видавались. Членом новоствореного кооперативу «Юність» він не був. На тих підставах, що його було внесено до журналу володільців гаражів, а також до 2009 року йому направлялись листи з приводу оплати внесків, що є визнанням за ним права на спірний гараж, подальша передача кооперативом спірного гаражу іншим особам порушує його права на володіння та розпорядження майном, тому просив захисти ці права шляхом витребування гаражу у останнього користувача ОСОБА_2 та покладення обов`язку на звільнити гараж і передати йому.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності в нього на даний час права власності на спірний гараж. Зазначене обґрунтоване тим, що у процесі розгляду спорів про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути виключно власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором. Отже, враховуючи, що виключно власник наділений правом, передбаченим ст. 387 ЦК України, саме на позивача покладається обов`язок доведення володіння цим титулом до вибуття майна. Проте за зібраними у справі доказами не можна визнати гараж належним позивачу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Оскільки ОСОБА_1 не має правовстановлюючого документа щодо права власності на належний йому капітальний гараж № НОМЕР_1 у блоці № НОМЕР_2 , розташований в ГК «Юність» за адресою: 69083, м.Запоріжжя, вул. Юності, та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ним не зареєстровано право власності на вказаний гараж, суд зробив правомірний висновок про відсутність у ОСОБА_1 зареєстрованого права власності на гараж. Проте, чинним законодавством право подання віндикаційного позову належить не тільки власнику майна, а й добросовісному володільцю майна. Вважає доведеним той факт, що він є добросовісним володільцем гаражу, а тому у відповідності до приписів ст.ст. 400, 1212 ЦК України йому належить право на витребуванняспірного гаражу у недобросовісного користувача ОСОБА_2 . На думку сторони позивача, вказаний спір виник через те, що позивач не набув членства у новоствореному гаражному кооперативі ГК «Юність» після 1997 року та відмовився сплачувати кошти на його обслуговування як особа, що має пільги, тому його було неправомірно викреслено із журналу володільців гаражів.

Перевіривши вказані доводи скарги, колегія суддів визнає їх обґрунтованими з

огляду на таке.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згіднозі ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України,кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Встановлено, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом свого порушеного права з відникаційним позовом є, на його думку, факт усунення його від права володіння гаражем № НОМЕР_1 у блоці № НОМЕР_2 , розташованим в ГК «Юність» за адресою: АДРЕСА_2 .

Колегія зазначає, що станом на період 1974-1976рр., на який вказує позивач як період побудови ним спірного гаражу, ще не існувало Законів України «Про кооперацію» (прийнятий у 1988р.) та «Про власність» (прийнятий у 1991р.), а також не було будь-яких нормативно-правових актів щодо реєстрації права власності на індивідуальні гаражі, побудовані учасниками спілки (об`єднання) на виділеній останній для цього земельній ділянці, тому при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися вимогами Цивільного кодексуУкраїнської РСР 1963 року.

Положеннями ст. 4 ЦК Української РСР встановлено, що цивільні праваі обов`язкивиникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.

Відповідно до цього, цивільні права і обов`язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод,хоч іне передбаченихзаконом,але таких,які йомуне суперечать:з адміністративнихактів,у томучислі длядержавних, кооперативних та інших громадських організацій; з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок іншихдій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання цивільно-правових наслідків.

За приписами ст. 10 ЦК Української РСР, громадяни можутьвідповідно дозакону матимайно вособистій власності,на правікористування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові та особисті немайнові права.

Відповідно дост.100ЦК УкраїнськоїРСР,в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

За змістом ч. 3 ст. 105 ЦК Української РСР, господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.

При вирішенні спірних правовідносин по суті, колегія суддів виходить з того, що до 05.08.1992 законодавством не було передбачено процедуру введення збудованого об`єкта нерухомого майна в експлуатацію.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлено постановою Кабінету Міністрів «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» від 05.08.92 № 449 (на тепер втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні бу-

динки, господарські (присадибні) будівлі, зокрема, гаражі, і споруди, збудовані в період

до 05.08.1992, не підлягали проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Згідно із ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1)реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2)на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку зі здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права. Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 жовтня 2018 року (справа № 557/1209/16-ц).

Системний аналіз перелічених норм права та загальних засад цивільного законодавства Української РСР свідчить, що в 70-ті роки 20-го сторіччя в Українській РСР не існувало заборони для власників автомобілів будувати капітальні гаражі на спеціально виділених органами виконавчої влади для зазначених цілей земельних ділянках; не передбачалось прийняття в експлуатацію збудованих капітальних гаражів; не видавались правовстановлювальні документи на збудовані капітальні гаражі; з моменту закінчення будівництва капітальний гараж ставав власністю забудовника і в нього виникало право володіння та користування гаражем.

Враховуючи, що правовідносини вибуття із володіння позивача спірного гаража відбулися після набрання чинності з 01.01.2004р. Цивільним кодексом України від 2003р., на подальші відносини поширюються норми відповідного законодавства.

За змістом ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володі-

льцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Аналогічний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 653/1096/16-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 400 ЦК України, недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше правовідповідно до договору або закону,або якає добросовіснимволодільцем цьогомайна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Згідно із ч. 1 ст. 398 ЦК України, право володіннявиникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

За приписами ст. 19-1 Закону України «Про кооперацію», член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував вище наведених вимог норм матеріального права, якими врегульовано право позивача на спірний гараж, наведену правову позицію Верховного Суду, не надав належну оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи, та не перевірив і не піддав аналізу обставини, указані позивачем, на які він посилався у позові на обгрунтування наявного права володільця спірного гаражу.

Отже, суд безпідставно вважав недоведеними вимоги ОСОБА_1 у зв`язку з наступними обставинами, встановленими апеляційним судом.

У матеріалах справи містяться наступні письмові докази щодо гаражу.

Виконавчий комітет Запорізької міської ради народних депутатів рішенням від

19.08.1976 р. №365/7 виділив земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 для автостоянки та будівництва капітальних боксових гаражів. На цій земельній ділянці громадяни члени товариства «Автомотолюбителів» за власні кошти індивідуальним способом збудували власні капітальні гараж.

Так, згідно з членським білетом серії ЗП 001902, виданим 20.06.1976р.,

ОСОБА_1 набув у 1976 році членства в Українському Республіканському добровільному товаристві «Автомотолюбителів», маючи транспортний засіб ЗАЗ-968 ( а.с. 7).

У 1982 році ОСОБА_1 як власнику ТЗ ВАЗ 2101 було видано інший членський білет серії 071266 про участь у вказаному товаристві, у якому містяться відомості про сплату ним членських внесків за період з 1977-1982рр. ( а.с. 7).

В подальшому Українське Республіканське добровільне товариство «Автомото-любителів» припинило своє існування, а на його базі було утворено Гаражний кооператив «Юність», перший Статут якого було затверджено рішення виконкому Комунарської районної Ради народних депутатів № 90 від 22.03.1982р.; другу редакцію розпорядженням голови районної адміністрації № 23р від 12.08.1997р.

Отже, 12.08.1997р. було зареєстровано юридичну особу: гаражний кооператив «Юність», який здійснював облік гаражів шляхом реєстрації в Адресній книзі ГК «Юність» із зазначенням: прізвища ім`я та по батькові забудовника гаража і члена кооперативу, його домашньої адреси, телефону, номеру гаражу та номеру блоку, в якому гараж знаходиться.

На теперішній час є чинною редакція Статут, затверджена протоколом загальних зборів членів Гаражного кооперативу № 2 від 13.11.2016р. ( а.с. 55).

У пункті 1.1 Статуту Гаражного кооперативу «Юність», затвердженого рішенням загальних зборів членів цього кооперативу (протокол № 2 від 13.11.2016р.), Гаражний кооператив «Юність» створений замість колективної автостоянки на базі капітальних боксових гаражів, збудованих на свої збереження індивідуальним способом членами добровільного товариства на земельній ділянці, виданій цьому добровільному товариству виконкомом Запорізької міської ради народних депутатів від 19.08.1976р. № 365/7. За напрямком діяльності Гаражний кооператив «Юність» є гаражним кооперативом (а.с.4557).

Вказаним пунктом Статуту спростовуються пояснення ГК «Юність» щодо того, що спірний гараж належить кооперативу.

Як вказує сам позивача, та це підтверджує третя особа ГК «Юність», ОСОБА_1 не був членом цього кооперативу, припинивши своє членство після 1997р. Проте Статутом не заборонено особам, які не бажають бути членами Кооперативу, мати на його території гараж ( п. 7.5). З такими особами кооператив має окремі відносини, відмінні від відносин з членами та асоційованими членами.

З наданого позивачем листування за 2005-2008рр. з тодішніми головами кооперативу «Юність» вбачається, що на адресу позивача головою кооперативу неодноразово спрямовувались вимоги щодо погашення боргу за гараж. Зокрема, у листі від 2008р. голови ГК «Юність Ткаченка В.Ф. на ім`я ОСОБА_1 конкретизовано, за експлуатацію якого гаражу у нього виник борг, а саме, за гараж № НОМЕР_1 у блоці № НОМЕР_2 ( а.с. 11).

Таким чином, аналізом сукупності вказаних доказів, на думку колегії, підтверджується, що ОСОБА_1 побудував у 1976 році на виділеній Українському Республіканському добровільному товариству «Автомотолюбителів», членом якого він був, земельній ділянці за власні кошти індивідуальним способом капітальний гараж № НОМЕР_1 у блоці № НОМЕР_2 , володільцем якого залишився й після припинення цього товариства та утворення на його базі ГК «Юність».

Вказані обставини підтверджуються витягом з адресної книги ГК «Юність» з

записом, що користувачем гаражу № НОМЕР_1 у блоці № НОМЕР_2 є ОСОБА_1 , який в подальшому був перекреслений ( а.с. 20), та вказаний витяг з адресної книги був наданий ГК «Юність» до матеріалів кримінального провадження, порушеного за заявою ОСОБА_1 про позбавлення його права на гараж ( а.с. 12).

Оскільки вказаний запис в подальшому кимось було закреслено, то відомості про ОСОБА_1 як володільця цього гаражу були вилучені, що і породило спір з приводу права на цей гараж, який зборами правління ГК «Юність» безпідставно визнано безхазяйним майном у непередбачений чинним законодавством спосіб, а позивача позбавлено права володіння збудованим ним за власні кошти гаражем.

Вказані обставини підтверджував ОСОБА_3 , будучи допитаним в якості свідка в межах кримінального провадження № 12018080040003424 ( а.с. 14).

Хто та у зв`язку із чим викреслив ОСОБА_1 з адресної книги володільців гаражів правового значення не має, оскільки в такий спосіб останній позбавився права на володіння гаражем, яке у такому разі підлягає судовому захисту.

Суд, встановивши, що ГК «Юність» створений на базі капітальних боксових гаражів, збудованих на свої збереження індивідуальним способом членами добровільного товариства на земельній ділянці, виданій виконкомом Запорізької міської ради народних депутатів товариству «Автомотолюбителів», не врахував положення пункту 13.3 Статуту ГК «Юність». Так, відповідно до зазначеного пункту Статуту, гаражі (бокси) та інші споруди, які члени кооперативу побудували господарським або придбали іншим способом на території кооперативу за власні кошти, не є майном кооперативу і ними розпоряджаються виключно ці члени кооперативу на правах приватної власності та у відповідності до положень цього Статуту (а.с.65-зворот).

Отже, у справі достеменно було встановлено, що гараж № НОМЕР_1 у блоці № НОМЕР_2 не належить ГК «Юність», і тому ГК «Юність» не вправі був розпоряджатись цим гаражем.

Доводи третьої особи, що гараж був безхазяйним, не можуть братись до уваги, оскільки таким може визнаватись майно членів кооперативу, на яких поширюються ці положення Статуту. Натомість, ОСОБА_1 у членстві кооперативу не перебуває та відносини з такими володільцями вибудовуються іншим чином.

При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи та невірно застосовані норми матеріального права, а також не надано належної оцінки доказам, які містяться у справі.

Надаючи оцінку зазначеним доказам, судова колегія доходить до висновку, що спірний гараж було безпідставно визнано безхазяйним майном, а кооператив, як наслідок, не мав права розпоряджатися ним, передаючи таке майно іншим членам кооперативу. Із наведеного слідує, що ОСОБА_2 є недобросовісним володільцем, оскільки гараж вилучено із володіння та передано у користування у незаконний спосіб, яким порушено норми законодавства та права позивача.

Із урахуванням зазначених обставин, судова колегія вважає, що ОСОБА_1 , який

збудував капітальний гараж № НОМЕР_1 у блоці АДРЕСА_1 у 1976 році, є законним володільцем зазначеного майна, якого було неправомірно позбавлено цього права. Тому його вимоги про витребування гаражу відповідно до приписів ст.ст. 400, 1212 ЦК України від користувача ОСОБА_2 , а також покладення на останнього обов`язку звільнити та передати гараж позивачу є законними, обгрунтованими та доведеними, а

тому підлягають задоволенню.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні ЄСПЛ, призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення можу забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (п.30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27.09.2001 р., №49684/99).

Беручи до уваги все вище викладене, колегія дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, тому відповідно до приписів п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення суду із ухваленням постанови про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Гаражний кооператив «Юність», про витребування безпідставно набутого майна капітального гаражу.

Приймаючи нове судове рішення на стадії апеляційного провадження, колегія відповідно до вимог статті 141ЦПК України вирішує питання щодо розподілу судових витрат, які у зв`язку із задоволенням позову підлягають компенсації позивачеві за рахунок відповідача.

Так, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п. 3 ч. 1ст. 133 ЦПК України).

29 червня 2022 року до Запорізького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про залучення документів на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу.

Частинами 3, 4ст. 137 ЦПК Українипередбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розміробґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надано: ордер серії АР № 1014812 від 02.05.2021 (а.с.69), Договір про надання правничої допомоги № 3 від 02 травня 2021 року(а.с.103104), Розрахунок вартості правової допомоги, наданої ОСОБА_1 по справі № 333/2978/21 від 26.06.2022 (а.с.105); Акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 3 від 02.05.2021, датований 25 червня 2022 року (а.с.106); Квитанція до договору про надання правничої допомоги № 3 від 02.05.2021 від 26.06.2022 (а.с.106).

У судовому засіданні під час розгляду справи апеляційним судом було оголошено розрахунок витрат ОСОБА_1 , пов`язаних із правничою допомогою. Учасники справи, зокрема, відповідач ОСОБА_2 не заперечували проти оголошеного розрахунку витрат та не заявили про їх неспівмірність.

Із урахуванням зазначеного, колегія доходить до висновку про наявність правових

підстав для стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну прав-

ничу допомогу у розмірі 8100,00 грн.

Що стосується судового збору, який було сплачено ОСОБА_1 на вимогу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху в сумі 908 грн. за подання цього позову, то ці витрати компенсації за рахунок відповідача не підлягають, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 8 ч. 1 статті 5 ЗУ «Про судовий збір», тому цей судовий збір може бути повернутий за його заявою судом першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2022 у цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 гараж № НОМЕР_1 в блоці № 24, розташований у гаражному кооперативі «Юність», що знаходиться за адресою: 69083, м. Запоріжжя, вул. Юності.

Зобов`язати ОСОБА_2 звільнити та передати ОСОБА_1 гараж № НОМЕР_1 у блоці № 24, розташований у гаражному кооперативі «Юність», що знаходиться за адресою: 69083, м. Запоріжжя, вул. Юності.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в цій справі в сумі 8100 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 05 вересня 2022 року.

Головуючий: С.В.Маловічко

Судді: М.С.Гончар

О.М.Кримська