Ухвала

від 18.08.2022 по справі 755/12967/16-к

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/12967/16-к

Провадження №: 1-кп/755/486/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" серпня 2022 р. Колегія суддів Дніпровського районного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарі судового засідання ОСОБА_4

за участю прокурора ОСОБА_5

захисника потерпілого ОСОБА_6

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11

перекладача ОСОБА_12

потерпілої ОСОБА_13

розглянувши усудовому засіданніпитання доцільностіпродовження строкудії застосованогозапобіжного заходув межахкримінального провадженняза обвинуваченням ОСОБА_10 , увчиненні кримінальнихправопорушень,передбачених ч.2ст.125,ч.4ст.187,ст.257,ч.1ст.263КК України, ОСОБА_11 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_14 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 187 КК України,

встановила:

у судовому засіданні колегія суддів, відповідно до ст. 331 КПК України, поставила на обговорення питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 оскільки раніше визначений строк, відповідно до ч. 6 ст. 615 КПК України, закінчується.

При обговоренні питання прокурор просив продовжити строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , оскільки продовжують існувати ризики передбачені ст. 177 КПК України, що були встановлені під час обрання та продовження відносно обвинувачених виняткового запобіжного заходу. Зазначив, що обвинувачений ОСОБА_10 є громадянином Російської Федерації, а обвинувачений ОСОБА_11 є громадянином Вірменії, має посвідку на постійне проживання в Україні, обвинувачені можуть користуватися транспортними засобами, що надає їм можливість безперешкодно пересуватися на території України та виїжджати за кордон, зокрема з метою переховування від правоохоронних органів, суду, у тому числі, в Російській Федерації, Республіці Вірменія відповідно, що унеможливить подальший судовий розгляд справи по суті. Окрім того, просив звернути увагу на нові ризики, що виникли у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень та якісно погіршує криміногенну обстановку. Через те, що обвинувачені зарекомендували себе, як особи схильні до насильницьких дій, вчинення злочинів проти життя та здоров`я особи. Обвинувачений ОСОБА_10 вчиняв заходи до приховування злочину, речових доказів. Крім того, обвинувачений ОСОБА_10 засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст.186 КК України, до 3 років позбавлення волі. Міцних соціальних зв`язків обвинувачені не мають, враховуючи вік і задовільний стан здоров`я, а також те, що ОСОБА_10 не має постійного місця проживання та реєстрації, а ОСОБА_11 за місцем реєстрації не проживав, є підставою вважати, що обвинувачені з метою ухилення від кримінальної відповідальності будуть переховуватися від суду.

Представник потерпілого ОСОБА_6 підтримав думку прокурора.

Потерпіла ОСОБА_13 підтримала клопотання прокурора.

Захисник ОСОБА_7 заперечив проти клопотання прокурора, оскільки всі свідки допитані, єдиний ризик це те, що обвинувачений ОСОБА_10 може переховуватись від суду, однак вважає, що у обвинуваченого немає сенсу переховуватись від суду, оскільки відбув більшу частину покарання. Просив застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або визначити заставу.

Захисник ОСОБА_15 заперечив проти задоволення клопотання прокурора, зазначив, що ризики перераховані прокурором зменшились, а деякі втратили силу. Свідки та потерпілі у кримінальному провадженні допитані, речові докази досліджено та долучено до матеріалів справи. Просив застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_11 більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_11 заперечив проти клопотання прокурора, підтримав думку свого захисника.

Обвинувачений ОСОБА_10 заперечив проти клопотання прокурора, підтримав думку свого захисника.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного:

відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

За приписами статті 177 КПК України підставою як для застосування, так і для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті.

Згідно положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше, а також інші обставини зазначені в законі.

При вирішені даного питання, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних прав та інтересів, та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства.

Відповідно допрактики Європейськогосуду зправ людини,суд своїмрішенням повинензабезпечити не тільки права обвинуваченого,а йвисокі стандартиохорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Так, згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Відповідно до п. 79 рішення Європейського суду з прав людини "Харченко проти України" (Заява N 40107/02) Суд нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявнику своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" ( 980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

Відповідно до положень ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.

Розглядаючи питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою суд враховує, що ОСОБА_10 , ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії особливо тяжких. Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованих обвинуваченим правопорушень, на даний час існують ризики, які були встановлені під час обрання та продовження відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме, можливість переховування від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінального правопорушення, продовжують існувати. ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, пов`язаних із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілих, внаслідок чого один з потерпілих помер, вчинених у складі організованої групи, за які передбачено покарання до п`ятнадцяти років позбавлення волі.

Крім того, при вирішенні даного питання, колегія суддів враховує такі обставини як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_10 та ОСОБА_16 у разі визнання їх винуватими, їх вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків в місці їх постійного проживання, у тому числі наявність або відсутність у обвинувачених родини й утриманців, постійного місця роботи, репутацію обвинувачених, їх майновий стан, відсутність або наявність судимостей.

Судом встановлено, що ОСОБА_10 раніше судимий за вчинення тяжкого злочину, судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку, не має стійких соціальних зв`язків, має місце проживання на території м. Києва, офіційно не працевлаштований, законних джерел доходу не має, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, ряд з яких відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких.

Заслухавши доводи сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_11 судом встановлено, що ОСОБА_11 офіційно не працює, не має законних джерел доходу, не має стійких соціальних зв`язків, обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів. Змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_11 у вигляді домашнього арешту, зважаючи на значну віддаленість від місця розгляду справи неможливо, оскільки може впливати на строки розгляду та може привести до затягування розгляду справи, з огляду на те, що обвинувачений не має постійного місця проживання у м. Києві та може знаходитись там на період дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).

Відповідно допрактики Європейськогосуду зправ людини,суд своїмрішенням повинензабезпечити не тільки права обвинуваченого,а йвисокі стандартиохорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Так, згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні та продовженні дії обраного запобіжного заходу суду на даний час відсутні. Надані раніше докази відносно підстав для зміни запобіжного заходу вже оцінювались судом, нових переконливих підстав та доказів суду не надано. У даному кримінальному провадженні зважаючи на сукупність наявних у справі доказів та враховуючи доводи всіх учасників процесу не вбачається достатньо підстав вважати тримання обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_16 під вартою таким, що порушує їх право, передбачене ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, оскільки саме такий запобіжний захід є обґрунтованим і достатнім для досягнення мети кримінального провадження.

Таким чином,приймаючи доуваги,що запобіжнийзахід увигляді триманняпід вартоювідповідає характерута тяжкостідіянню,яке інкримінуєтьсяобвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_16 ,з оглядуна ризики,що виниклиу зв`язкуіз військовоюагресією протиУкраїни, колегія суддів приходить до висновку про відсутність на даний час підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, більш м`який запобіжний захід на домашній арешт, оскільки відсутні підтверджуючі документи встановленого місця проживання обвинувачених на території м. Києва.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_10 та ОСОБА_16 , оскільки на даний час не відпали ризики, з якими закон пов`язує можливість застосування або продовження такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою, а в матеріалах кримінального провадження наявні обставини, які виправдовують подальше тримання обвинувачених в умовах ізоляції від суспільства.

Крім того, відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, колегія суддів не визначає розмір застави у кримінальному провадженні з огляду на фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_10 та ОСОБА_16 .

Керуючись ст. ст. 177, 199, 331, 376, 395 КПК України, колегія суддів, -

постановила:

Продовжити строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України строком на 60 днів, тобто до 16жовтня 2022 року включно.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, направити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя

Судді

1

2