Ухвала

від 06.09.2022 по справі 755/12967/16-к

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/12967/16-к

Провадження №: 1-кп/755/486/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" вересня 2022 р. Колегія суддів Дніпровського районного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарі судового засідання ОСОБА_4

за участю прокурора ОСОБА_5

захисника потерпілого ОСОБА_6

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11

розглянувши усудовому засіданніпитання прообрання запобіжногозаходу вмежах кримінальногопровадження заобвинуваченням ОСОБА_12 , увчиненні кримінальнихправопорушень,передбачених ч.2ст.125,ч.4ст.187,ст.257,ч.1ст.263КК України, ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_11 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 187 КК України,

встановила:

Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_11 , у зав`язку з тим, що 12.08.2022 року повідомлено про підозру п`яти учасникам злочинної групи, яку організував громадянин російської федерації, за фактами створення злочинної організації, незаконного заволодіння транспортним засобом та вимагання (ч.1 ст. 255, ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 189 КК України). За даними слідства, на території України діяла група осіб, яка створила в месенджері «Телеграм» чат, через який пропонували власникам викрадених автомобілів повернути їх за пів ціни. Якщо власник автівки відмовлявся сплачувати грошову винагороду, підозрювані реалізовували транспортний засіб або розбирали його та продавали запчастини, змінюючи номерні знаки рам, кузовів та агрегатів. Серед вказаних затриманих осіб, яким у подальшому оголошено про підозру, є і ОСОБА_11 з огляду на, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення. Інші, більш м`які, запобіжні заходи не можуть забезпечити обвинуваченому ОСОБА_11 покладених на нього обов`язків, оскільки відносно нього уже застосовували запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. Обвинувачений зарекомендував себе, як особа схильна до вчинення злочинів. Крім того, обвинувачений ОСОБА_11 раніше засуджений за вчинення злочину проти власності за ч. 1 ст. 185 КК України.

Представник потерпілого ОСОБА_6 підтримав думку прокурора.

Захисник ОСОБА_8 заперечив проти клопотання прокурора, зазначив, що ризики впливу на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадження відсутні, оскільки всі допитані, крім того відносно обвинуваченого ОСОБА_11 вже обрано запобіжний захід, тому вважає, що в обрані запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою немає потреби.

Захисник ОСОБА_7 підтримав думку захисника, заперечив проти клопотання прокурора.

Захисник ОСОБА_9 підтримав думку захисника, заперечив проти клопотання прокурора, зазначив, що ухвала про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_11 у вигляді тримання під вартою на даний час оскаржується, тому вона не набрала законної сили.

Обвинувачений ОСОБА_11 заперечив проти клопотання прокурора, зазначив, що виконував процесуальні обовязки обвинуваченого, вчасно з`являвся в судові засідання, не вчиняв жодного впливу чи тиску на потерпілих чи свідків.

Заслухавши учасників кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного.

Вирішення питання судом щодо продовження дії запобіжного заходу у відповідності до положень чинного законодавства відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Згідно ст. 5 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. З огляду на вищевказане суд зазначає, що проголошуючи «право на свободу», стаття 5 передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена свободи. Позбавлення свободи не обмежується класичним випадком тримання під вартою після арешту або засудження, а може мати багато інших форм (Guzzardi проти Італії, § 95). Для того, щоб визначити, чи було особу «позбавлено свободи» у значенні статті 5, відправною точкою повинна бути її конкретна ситуація, і необхідно враховувати ряд критеріїв, таких, як тип, тривалість, наслідки і спосіб реалізації відповідного заходу (Guzzardi проти Італії, § 92; Medvedyev і Інші проти Франції, § 73; Creangг проти Румунії, § 91). Зобов`язання брати до уваги «різновид» і «спосіб імплементації» згаданого заходу дозволяє суду враховувати особливий контекст і обставини, притаманні іншим обмеженням, ніж класичне ув`язнення в тюремній камері. Важливим фактором, який слід брати до уваги, є контекст, в якому цей захід застосовується, оскільки в сучасному суспільстві нерідко трапляються ситуації, коли громадськість може бути покликана змиритись з обмеженнями свободи пересування або особистої свободи задля загального блага (Nada проти Швейцарії, § 226; Austin і Інші проти Сполученого Королівства. Поняття позбавлення свободи за змістом статті 5 § 1 містить як об`єктивний елемент поміщення людини у певний обмежений простір на значний період часу, так і додатковий суб`єктивний елемент, який полягає в тому, що людина не давала чинної згоди на таке поміщення (Storck проти Німеччини, § 74; Stanev проти Болгарії, § 117). Право на особисту свободу є занадто важливим в демократичному суспільстві, тому людина повинна мати можливість скористатися захистом, передбаченим Конвенцією, навіть якщо вона, можливо, сама дозволила взяти себе під варту, особливо, якщо ця людина не має достатньої дієздатності для того, щоб погодитись або не погодитись із запропонованими діями (H.L. проти Сполученого Королівства, § 90; Stanev проти Болгарії.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Це означає, що на суд, який здійснює судове провадження, покладаються функції контролю за обґрунтованістю обрання обвинуваченому запобіжного заходу та доцільністю його збереження. Пунктом 2 ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Вирішуючи питання наявності ризиків стосовно обвинуваченого ОСОБА_11 , з огляду на тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні злочинів, суд вважає реальним ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України у виді можливості переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, з огляду на воєнний стан, який діє на території України.

Суд враховує, що ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, один з яких відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких. Крім того, при вирішенні даного питання, колегія суддів враховує такі обставини як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_11 у разі визнання його винуватим, його вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, у тому числі наявність або відсутність у обвинуваченого родини, малолітніх дітей на утриманні, постійного місця роботи, його майновий стан, репутацію обвинуваченого, відсутність або наявність судимостей. Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_11 раніше судимий за вчинення злочину проти власності.

У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).

Крім того, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Таким чином, приймаючи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянь, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_11 , колегія суддів приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора.

Крім того, відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, колегія суддів не визначає розмір застави у кримінальному провадженні з огляду на фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_11 .

Керуючись ст. ст. 177, 199, 331, 376, 395 КПК України, колегія суддів, -

постановила:

Обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою та помістити його до ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України строком на 60 днів, тобто до 04листопада 2022 року включно.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, направити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя

Судді

1

2