ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/1456/22 Справа № 2-1584/11 Категорія 27 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Гаржі О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційноюскаргоюакціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення депозитного вкладу та відсотків за договором, -
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору від 22 листопада 1993 року № 3001682669, укладеного між КБ «ПриватБанк» та його матір`ю ОСОБА_2 , останньою був розміщений поточний депозитний вклад.
Зазначає, що на підставі пункту 1 вказаного договору ОСОБА_2 внесла 22 листопада 1993 року до каси КБ «ПриватБанк» депозитний вклад у розмірі 2 500 000,00 карбованців. У період з 1994 року по 1997 рік ОСОБА_2 було додатково внесено на депозитний рахунок грошові кошти у загальній сумі 1 275,00 грн.
10 грудня 2000 року ОСОБА_2 загинула за трагічних обставин.
Вказує, що після смерті матері отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 31 травня 2002 року, а пізніше, після виявлення навесні 2009 року в архіві матері договору від 22 листопада 1993 року, йому додатково видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 травня 2009 року.
Вважає, що підставою для стягнення з відповідача грошових сум вказаних у позовній заяві, є допущені банком у період часу з 22 листопада 1993 року по 01 вересня 2018 року порушення умов договору та вимог законодавства України.
Зазначає, що законодавством України, що діяло впродовж 1993-2000 років було визначено, що порядок нарахування відсотків за депозитними вкладами громадян визначається змістом договорів, укладених між банком та громадянином України. Однак всупереч вимогам закону КБ «ПриватБанк» протягом періоду часу з моменту укладення договору від 22 листопада 1993 року до дня смерті вкладника невірно нараховував відсотки по депозитному вкладу внаслідок необгрунтованого застосування методу нарахування, який не відповідав умовам договору, неправомірно змінював в односторонньому порядку відсоткові ставки по депозитному вкладу, необгрунтовано зменшив суму депозитного вкладу шляхом безпідставного списання грошових коштів, незаконно не виплатив йому успадкований депозитний вклад у сумі 119 273,68 грн.
Так, п.п. 3,5 договору було визначено, що нарахування відсотків за вкладом починається на наступний день після надходження грошових коштів до каси банку і проводиться із розрахунку 395 складних річних відсотків. У випадку, якщо нараховані відсотки не будуть витребувані, вони приєднуються до суми коштів на рахунку. На отриману таким чином суму проводиться подальше нарахування відсотків у відповідності до умов договору.
Посилання у тексті Договору на будь-які внутрішні накази КБ «ПриватБанк» відсутні. Договором також не визначені будь-які спеціальні формули нарахування процентів.
Вважає, що КБ «ПриватБанк» також незаконно здійснював списання коштів з депозитного рахунку 12 березня 1994 року, 08 липня 1994 року, 05 вересня 1994 року, 23 січня 1995 року, 26 лютого 1995 року, 05 липня 1995 року, 22 грудня 1995 року, 22 липня 1996 року та незаконно не виплатив йому депозитний вклад у розмірі 119 273,68 грн., який належав його матері на день її смерті та був успадкований на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 травня 2009 року. Натомість відповідач 16 червня 2009 року виплатив йому лише 9 468,06 грн.
Зазначає, що оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 травня 2009 року ніким не оспорювалось та у судовому порядку недійсним не визнавалось, депозитний вклад він успадкував за законом.
Вважає необґрунтованими твердження КБ «ПриватБанк» про успадкування депозитного вкладу за заповідальним розпорядженням. При цьому відповідач неправомірно розірвав в односторонньому порядку депозитний договір у травні 2006 року.
Враховуючи викладене, з урахування уточнених позовних вимог просив стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь успадкований депозитний вклад з нарахованими відсотками станом на 10 жовтня 2017 року у розмірі 12 514 249,95 грн., інфляційні збитки у розмірі 42 531,73 грн. та 3% річних у розмірі 20 357,65 грн, а всього 12 577 139, 33 грн.
Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій та рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 успадкований депозитний вклад з нарахованими відсотками станом на 10 жовтня 2017 року у сумі 12 514 249,95 грн., інфляційні збитки у сумі 42 531,73 грн. та три відсотки річних у сумі 20 357,65 грн, а всього 12 577 139,33 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позивачем належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення з відповідача успадкованого депозитного вкладу з нарахованими відсотками станом на 10 жовтня 2017 року, інфляційних збитків та 3% річних у розмірі заявленому у позові.
Не погодившись з рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що депозитний вклад з нарахованими відсотками по договору №3001682669 від 22 листопада 1993 року про поточний депозитний вклад станом на 10 жовтня 2017 року складає 12 514 249,95 грн. Зазначені висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильно встановлених обставинах справи, які мають значення для справи та неправильному їх дослідженні та оцінці. Так, за даними виписки за рахунком № НОМЕР_1 від 22 листопада 1993 року ОСОБА_2 , станом на 25 грудня 2000 року сума, належна до сплати як спадок, становила 4 290,15 грн., оскільки позивач не повідомляв банк про смерть вкладника, тому банком було виплачено позивачу успадкований вклад у більшому розмірі, ніж належало. У свідоцтві про право на спадщину зазначено конкретне майно та його вартість (розмір), а саме оцінка спадкового майна складає 9 468,06 грн. Позивач не оспорював свідоцтво в частині суми успадкованого грошового внеску та належних відсотків, отримав їх за квитанцією від 16 червня 2009 року. Зазначає, що між банком та позивачем відсутні договірні відносини за депозитним вкладом на підставі заповідального розпорядження, що зазначено у копії договору про депозитний вклад, успадкований вклад банком було виплачено, тому перед позивачем відсутнє будь-яке порушення грошового зобов`язання та підстави для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України. Судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач, оспорюючи фактично допущені банком протягом періоду часу з 22 листопада 1993 року по 01 вересня 2018 року порушення умов договору та вимог законодавства України, не є кредитором за спірним договором депозитного вкладу, а тому таке оспорення є безпредметним. Отже, позивач оспорює правильність нарахування відсотків, застосування відсоткових ставок, формул нарахування відсотків, списання коштів з рахунку, тобто оспорення дій банку за час існування договірних правовідносин між вкладником та банком. Крім того, відносини, що є предметом даного позову виникли до набрання чинності ЦК України, тобто до 01 січня 2004 року, а отже для вирішення даної справи мають бути застосовані норми ЦК УРСР, який діяв на той час. Крім того просив застосувати строк позовної давності до позовної заяви.
Позивач подав відзив, у якому просив залишити апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що 22 листопада 1993 року ОСОБА_2 уклала з КБ «ПриватБанк», договір № 3001682669 поточного депозитного вкладу, на умовах якого остання передала готівкою, а банк через касу прийняв гроші в сумі 2 500 000 українських карбованців на строк в один рік під 395 % складних річних за умовою подальшої щорічної пролонгації (продовження) договору на рік на тих же умовах, якщо після закінчення строку дії договору жодна із сторін не побажає його розірвати, що підтверджується дублікатом договору, виданого 11 листопада 1996 року (т. 1 а.с. 52-53).
Згідно пункту 3 зазначеного договору сторони погодили, що нарахування відсотків по вкладу починається на наступний день після дня зарахування коштів в касу банку й проводиться з розрахунку 395 складних річних процентів.
Відповідно до пункту 5 договору, нарахування відсотків на суму вкладу й поповнення проводиться по закінченню кожного місяця з моменту укладення договору. Вкладник має право зняти відсотки згідно таблиці: при знятті раз на місяць - 14,257249879500 %; при знятті раз на 2 місяці - 30,547191500200 %; при знятті раз на 3 місяці 49,159630803000%; при знятті 1 раз в півріччя 122,485954612900%; при знятті 1 раз на рік 395,000000000000%. Якщо нараховані відсотки не будуть витребувані, вони приєднуються до суми коштів на рахунку. На отриману, таким чином, суму відбувається подальше нарахування відсотків відповідно до умов цього договору.
Пунктом 8 Договору передбачено, що сторони мають право розірвати цей договір, повідомивши про це іншу сторону за п`ять банківських днів. При розірванні договору з ініціативи банку вкладнику повертається сума вкладу разом з нарахованими відсотками відповідно до умов цього договору з урахуванням індексацій за фактичний строк користування вкладом.
Згідно пункту 10 договору, при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів, банк має право в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку по вкладу. Про зміну розмірів відсотків, які підлягають нарахуванню, банк повідомляє вкладників через засоби масової інформації.
В договорі ОСОБА_2 склала заповідальне розпорядження, за яким у випадку її смерті розпоряджатися вкладом і нарахованими відсотками має син ОСОБА_1 .
ОСОБА_2 за життя, відповідно до умов пункту 2 цього договору, збільшила суму банківського вкладу (депозиту) з 01 квітня 1994 року до 01 грудня 1997 року на 57 500 000 українських карбованців та 700 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 35).
ОСОБА_1 , який є сином та єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 , успадкував все майно, що належало померлій матері.
У 2002 році ОСОБА_1 звернувся до КБ «ПриватБанк» із свідоцтвом про смерть матері та отримав на підставі заповідальних розпоряджень депозитні вклади згідно з укладеними між ОСОБА_2 і КБ «ПриватБанк» договорами № 0901681038 від 01 листопада 2000 року та №0901681121 від 28 листопада 2000 року (т.3, а.с. 68, 70).
У жовтні 2005 року відповідачем було направлено на адресу ОСОБА_2 , яка зазначена у договорі, повідомлення про необхідність з`явитись у відділення для переоформлення депозитного договору.
З 03 травня 2006 року КБ «ПриватБанк» депозитний договір було розірвано в односторонньому порядку та припинено нарахування відсотків за договором.
12 травня 2009 року ОСОБА_1 державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Олехович Л.Ю. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , відповідно до якого позивач успадкував грошовий внесок з належними відсотками, компенсаційними виплатами в Центральному відділенні Дніпропетровського РУ ПриватБанку по рахунку № НОМЕР_3 , у розмірі 9 468,06 грн.
22 травня 2009 року позивачу на його звернення про порядок нарахування відсотків за вкладом від 22 листопада 1993 року була надана відповідь разом з випискою по рахунку № НОМЕР_1 та протоколом нарахування відсотків по договору.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 травня 2009 року КБ «ПриватБанк» виплатив позивачу 16 червня 2009 року депозитний вклад, включаючи нараховані відсотки, у розмірі 9 468,06 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що зобов`язання банку щодо нарахування відсотків на депозит не припинилися у зв`язку із смертю вкладника, позивач успадкував вклад відкритий на підставі депозитного договору від 22 листопада 1993 року № 3001682669 після смерті ОСОБА_2 за заповідальним розпорядженням, що призвело до заміни кредитора у зобов`язанні. Зазначений договір, у встановленому порядку не був розірваний, а тому позивач, як спадкоємець має право на отримання успадкованого вкладу, включаючи нараховані відсотки в установленому договором розмірі. Внутрішні накази банку не можуть свідчити про право відповідача в односторонньому порядку змінювати розмір відсоткової ставки. Будь-які внутрішні документи банку, які передбачали порядок нарахування відсотків за формулами, встановленими банком, не були доведені до відома вкладника. Суд дійшов висновку, що нарахування відповідачем відсотків за вкладом на інших умовах ніж передбачено договором, без узгодження з вкладником, є неправомірним. Суд вважав доведеним належними та допустимими доказами, що станом на 10 жовтня 2017 року депозитний вклад становить 12 514 249,95 грн. та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення збитків від інфляції та трьох відсотків річних.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до роз`яснень, зазначених в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування №7 від 30 травня 2008 року, відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщинавідкрилася нераніше 1січня 2004року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Згідно пункту 1 листа Вищого спеціалізованого суду України від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування, при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.
Згідно статті 384 ЦК УРСР громадяни можуть зберігати кошти в державних трудових ощадних касах та в інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами, одержувати по вкладах доход у вигляді процентів або виграшів, провадити безготівкові розрахунки відповідно до статутів кредитних установ та виданих у встановленому порядку правил. Держава гарантує таємницю вкладів, їх збереження і видачу за першою вимогою вкладника. Порядок розпорядження вкладами, внесеними в державні трудові ощадні каси та в інші кредитні установи, визначається їх статутами і зазначеними у частині першій цієї статті правилами.
Відповідно доположень статті564 ЦКУРСР порядокрозпорядження навипадок смертівкладами вдержавних ощаднихкасах іДержавному банкуСРСР заспеціальними вказівками вкладниківвизначається статутами названих кредитних установ івиданими вустановленому порядкуправилами. Якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за правилами цього розділу.
Згідно пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами справ про спадкування від 24 червня 1983 року №4, судам роз`яснено, що вклад в іншій кредитній установі, крім Ощадного банку України, на який спадкодавцем зроблено розпорядження на випадок смерті або складено заповіт, не входить до складу загального спадкового майна і переходить в порядку спадкування у власність особи, вказаної у розпорядженні або заповіті.
Таким чином, при наявності заповідального розпорядження щодо вкладу він не входить до спадкової маси, не застосовуються загальні норми ЦК УРСР, що регулюють питання спадкування. Також, з суми вкладу не вираховується обов`язкова доля у спадку, майно не обтяжується боргами.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що до ОСОБА_1 , як до спадкоємця вкладника ОСОБА_2 , перейшли всі права кредитора у порядку спадкування, у тому числі і нарахування відсотків за вкладом після смерті вкладника, є помилковим. Крім того, положення ЦК УРСР не містили заміни кредитора у зобов`язанні при правонаступництві.
Таким чином, ОСОБА_1 не є кредитором за депозитним договором від 22 листопада 1993 року № 3001682669 та між сторонами відсутні договірні відносини за депозитним вкладом.
Позивач, надавши свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 травня 2009 року та отримавши суму коштів, зазначену у вказаному свідоцтві, вчинив дії направлені на отримання спадку, а не укладення договору депозитного вкладу з банком.
Щодо нарахування відсотків за вкладом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Виходячи зі змісту положень статті 384 ЦК УРСР норми якої наведені вище та статті 30 Закону України Про банки та банківську діяльність, згідно якої комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки по своїх операціях, слід дійти висновку, що банк мав право самостійно встановити внутрішніми документами депозитні процедури відповідно до статутів кредитних установ та виданих в установленому порядку правил. Вказаними нормами не вимагалось додаткове або окреме погодження з вкладником способу розрахунку процентів, спеціальних формул, ознайомлення вкладника із такими внутрішніми документами або їх зазначення в умовах договору.
Згідно з Положенням про порядок нарахування відсотків та порядку відображення їх по рахунках бухгалтерського обліку в установах банків (лист Держбанку СРСР від 22 січня 1991 року №338, що був чинним до прийняття Постанови Правління НБУ від 16 вересня 1994 року №155), банки для нарахування по депозитних договорах відсотків мали право розробляти власні таблиці (матриці коефіцієнтів відповідно до розмірів процентних ставок і методів розрахунку) обчислення відсотків. Обов`язок кредитних установ доводити до вкладників вказані таблиці та формули розрахунків ні законодавством СРСР, ні законодавством України на той час передбачено не було.
В матеріалах справи наявні внутрішні документи (накази) відповідно до яких банк самостійно встановлював та застосовував формули нарахування відсотків, а саме: наказ №214 від березня 1993 року Об утверждении схемы начисления процентов по счетам, відповідно до якого затверджено схему нарахування процентів за поточними депозитними вкладами та зазначено формулу нарахування; наказ №2148 від 27 листопада 1996 року Об изменении методики начисления процентов по вкладам частных лиц в гривнах змінено формулу для нарахування процентів за вкладами фізичних осіб; наказ №262 від 18 березня 1999 року Об утверждении новой редакции Положения о порядке банковского обслуживания депозитных вкладом физических (частных) лиц наведено формулу нарахування процентів, яка є ідентичною формулі затвердженої наказом №2148 від 27 листопада 1996 року.
Так, висновком комісійної судово-економічної експертизи Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №495/496-16 від 17 червня 2016 року та висновком комісійної судово-економічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №20192/20193/17-45 від 13 квітня 2018 року встановлено, що метод нарахування відсотків за договором депозитного вкладу від 22 листопада 1993 року № 3001682669, що застосовувався КБ «Приватбанк» відповідає умовам договору, Депозитним процедурам, наказам банку.
Таким чином, помилковим є висновок суду першої інстанції про неправомірність дій відповідача по нарахуванню відсотків за вкладом на інших умовах ніж передбачено договором у зв`язку з відсутністю в тексті договору посилань на внутрішні накази банку та не зазначення спеціальної формули нарахування складних відсотків. Помилковим є також висновок суду про необхідність доведення банком до відома вкладника внутрішніх документів банку, які передбачали порядок нарахування відсотків за формулами. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у ОСОБА_2 за життя протягом 1993-2000 років були відсутні заперечення чи непогодження з приводу самостійного нарахування банком за внутрішніми документами відсотків за договором, отже була згодна із такими діями банку.
Щодо строків дії спірного договору та періоду нарахування відсотків на вклад.
Наказом відповідача від 30 листопада 2000 року №1278 було затверджено Руководство по депозитным процедурам физических лиц, за змістом якого, у тому числі було визначено порядок роботи з заповідальними розпорядженнями та видача вкладів після смерті вкладника (розділ 8). Так, вказаним керівництвом було передбачено, що у разі смерті вкладника, нарахування відсотків на момент смерті вкладника за час, що фактично сплив, з урахуванням всіх індексацій. Подальше нарахування відсотків не здійснюється. Надлишково нараховані відсотки знімаються у доходи банку. Лише на розсуд керівника банку (філії), якщо строк дії договору не сплив, відсотки за вкладом можуть бути нараховані до моменту витребування вкладником.
У 2004 році у зв`язку зі зміною законодавства та з переходом «ПриватБанк» на нове сучасне програмне забезпечення, банком проводилася інвентаризація депозитних вкладів укладених до 2004 року.
За змістом пункту 1 договору вкладник вносить кошти на строк 1 рік з моменту укладення цього договору. Якщо після закінчення строку дії договору жодна зі сторін не забажає його розірвати, договір вважається продовженим на рік на тих же умовах.
Пунктом 8 договору встановлено, що сторони мають право розірвати цей договір повідомивши про це іншу сторону за п`ять банківських днів. При розірванні договору з ініціативи банку вкладнику повертається сума вкладу разом з нарахованими відсотками відповідно до умов цього договору з урахуванням індексацій за фактичний строк користування вкладом.
Згідно пункту 12 Реквізити сторін договору, у випадку зміни вказаних реквізитів, вкладник у п`ятиденний строк повідомляє про це Банк.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 жовтня 2005 року банком на адресу вкладника ОСОБА_2 направлено листа, з повідомленням про вручення, про необхідність 31 жовтня 2005 року о 16-00 год. звернутися до Центрального відділення ПриватБанку за адресою вул. Словацького, 14, (ран. Сєрова-Набережна, 5/а) к. 205 для переоформлення депозитного вкладу. Також повідомлено, що до 15 листопада 2005 року всі депозитні договори, що були укладені до 2004 року - переоформлюються на пільгових умовах з можливістю переоформити укладений депозит на будь-який інший вклад за підвищеною відсотковою ставкою, при цьому старий депозитний договір розривається з виплатою відсотків за весь строк знаходження коштів в банку у повному обсязі. За депозитними договорами, укладеними до 2004 року, відсоткова ставка буде встановлена на рівні 3% річних.
З 23 січня 2006 року встановлена відсоткова ставка у 3% річних, що підтверджується протоколом нарахування процентів.
Зазначений вище лист не було вручено та такий повернувся 19 листопада 2005 року на адресу банку з відміткою, що адресат продала квартиру. Вказане свідчить про порушення вкладником умов договору, а саме п.12 Реквізити сторін та про відсутність у банку актуальної адреси вкладника або його спадкоємця.
Таким чином, банк повідомив вкладника про розірвання та припинення договору депозитного вкладу, що підтверджується також листом від 22 травня 2009 року №080200001/2-4882.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання банківських внутрішніх наказів, 03 травня 2006 року розірвано договір депозитного вкладу шляхом направлення повідомлення вкладнику, відповідно до умов пункту 8 спірного договору, нарахування відсотків припинено.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що наказом відповідача від 30 листопада 2000 року №1278 передбачено припинення нарахування відсотків у разі смерті вкладника.
Враховуючи, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та у зв`язку з відсутністю належного повідомлення банку про такі обставини, з урахуванням того, що облік договорів депозитних вкладів здійснювався у кожному відділенні окремо, у тому числі за електронним обліком у локальних програмних комплексах кожного відділення Банку та при видачі позивачу у 2002 році коштів за двома іншими договорами, останній не повідомляв Банк про наявність спірного договору, відповідач продовжував нараховувати відсотки до моменту розірвання спірного договору, тобто до 03 травня 2006 року, у зв`язку з чим в діях банку не вбачається неправомірності дій по нарахуванню відсотків, у розмірах встановлених відповідними документами, перелік який зазначено вище.
Вказане свідчить про помилковість висновків суду щодо розірвання спірного договору з порушенням його умов та необхідність стягнення на користь позивача вкладу та відсотків станом на 10 жовтня 2017 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо даних для задоволення апеляційної скарги, тому з урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції постановлене без встановлення всіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення депозитного вкладу та відсотків за договором.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова
Суд | Дніпровський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 26.10.2022 |
Оприлюднено | 07.11.2022 |
Номер документу | 107117960 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Дніпровський апеляційний суд
Петешенкова М. Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні