Постанова

від 09.11.2022 по справі 450/389/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 450/389/16-ц

провадження № 61-16361св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 , Сокільницька сільська рада Пустомитівського району Львівської області, головне управління Держгеокадастру у Львівській області, відділ Держгеокадастру

у Пустомитівському районі Львівської області,

треті особи: ОСОБА_3 , державне підприємство геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні державного підприємства «Західгеодезкартографія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лопушанського Ігоря Богдановича на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Данилів Є. О., та постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021року, прийняту у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області (далі - Сокільницька сільська рада), Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області), відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області, треті особи: ОСОБА_3 , державне підприємство геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні державного підприємства «Західгеодезкартографія» (далі - ДП «Західгеодезкартографія»), про скасування рішення, визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовну заяву мотивував тим, що він і ОСОБА_3 є співвласниками у рівних частках домоволодіння та земельної ділянки, площею 0,0911 га, розташованої по АДРЕСА_1 з 2002 року. Межа їхньої земельної ділянки по лінії «Б» - «В» з південної сторони межує із земельною ділянкою домоволодіння ОСОБА_2 , що розташована по АДРЕСА_1 , яке вона успадкувала від ОСОБА_4 . Однак, ця частина земельної ділянки, на час придбання ними домоволодіння, не була реально відокремлена, у зв`язку з чим у 2006 році між ними виник спір, який був вирішений у судовому порядку. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року (справа № 2-717/06), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 лютого 2013 року, ОСОБА_2 та її сина - ОСОБА_5 зобов`язано не чинити ОСОБА_3 та ОСОБА_3 перешкоди у встановленні паркану на належній їм земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_1 відповідно до каталогу координат фактичних меж землекористування, згідно з виданими їм державними актами на право приватної власності серії ЛВ № 29358, серії ЛВ № 29359.

Позивач вказував, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року набрало законної сили 19 лютого 2013 року і не було виконане відповідачами, а навпаки, під час існування судового спору ОСОБА_2 оформила своє право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , отримавши державний акт серії ЯД № 511602 на право власності на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 червня 2001 року серії АЕА № 228411, виданого Пустомитівською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого у реєстрі за № 1483, та рішення Сокільницької сільської ради від 19 жовтня 2007 року № 213 «Про уточнення площі земельних ділянок», про які позивач дізнався лише під час розгляду справи у лютому 2013 року, встановивши у притул до стіни їхнього будинку паркан, чим позбавила можливості обслуговування південної частини будинку та користування належною їм з дружиною земельною ділянкою, оскільки, як повідомлено листом ДП «Західгеодезкартографія» від 05 лютого 2014 року № 1/90, за результатами повторної топографічної зйомки встановлено, що сусідня земельна ділянка ОСОБА_2 накладається територіально на їхню з дружиною земельну ділянку по межі «Б» - «В» на відстань 2,14 м і площа накладання становить 47 кв. м.

ОСОБА_3 вказував, що повторною топографічною зйомкою підтверджено каталог меж землекористування належної їм з дружиною земельної ділянки, що було проведено ще у липні 2005 року і покладено в основу рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року, яке тривалий час не виконувалось відповідачем, у тому числі, у зв`язку з ініціюванням нею у 2015 році судового спору за її позовом про оскарження виданих їм з дружиною державних актів на право власності на землю (справа № 450/619/15-ц), який залишено без розгляду ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 жовтня 2015 року, та за її зверненням до суду із заявою про відстрочку виконання рішення суду, у задоволенні якої було відмовлено ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 жовтня 2015 року (справа № 2-123/2007).

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_3 просив суд:

- скасувати рішення Дванадцятої сесії п`ятого скликання Сокільницької сільської ради від 19 жовтня 2007 року № 213 у частині уточнення та затвердження площі земельної ділянки ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 511602, виданий 23 травня 2008 року Сокільницькою сільською радою та Управлінням земельних ресурсів у Пустомитівському районі Львівської області на ім`я ОСОБА_2 під будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель у АДРЕСА_2 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів за № 01:08:458:00230, із зняттям з реєстрації у Державному земельному реєстрі;

- усунути перешкоди у користуванні частиною належної ОСОБА_3 та ОСОБА_3 земельної ділянки до межі розмежування по лінії «А»-«В» на відстань 2,14 м відповідно до каталогу координат фактичних меж землекористування згідно державних актів на право приватної власності на землю серії ЛВ № 29358, серії ЛВ № 29359 відповідно до рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати встановлений паркан, а у разі відмови від добровільного виконання зобов`язання - шляхом демонтажу цього паркану виконавчою службою за її рахунок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області

від 31 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Скасовано рішення Дванадцятої сесії п`ятого скликання Сокільницької сільської ради № 213 від 19 жовтня 2007 року у частині уточнення та затвердження площі земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 511602 на ім`я ОСОБА_2 , виданий 23 травні 2008 року Сокільницькою сільською радою та Управлінням земельних ресурсів

у Пустомитівському районі Львівської області під будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель у АДРЕСА_2 зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів за № 01:08:458:00230 із зняттям з реєстрації у Державному земельному реєстрі.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області усунути перешкоди у користуванні частиною належної ОСОБА_3 та ОСОБА_3 земельною ділянкою до межі розмежування по лінії «А»-«В» на відстані 2,14 м відповідно до каталогу координат фактичних меж землекористування згідно з державними актами на право приватної власності на землю серії ЛВ № 29358, серії ЛВ № 29359, відповідно до рішення Пустомитівського районного суду від 11 липня 2008 року, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати встановлений паркан, а у разі відмови від добровільного виконання зобов`язання - шляхом демонтажу цього паркану виконавчою службою за її рахунок відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 275,6, грн.

Стягнуто із Сокільницької сільської ради Львівської області на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 275,60 грн.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач надав суду достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення його права власності на земельну ділянку. Таке порушення полягає у тому, що відповідачу ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, частина площі якої накладається на земельну ділянку позивача, що унеможливлює реалізацію позивачем права користування своєю земельною ділянкою у повному обсязі за всією площею.

Суд вважав правильним визначений позивачем спосіб захисту - скасування рішення Сокільницької сільської ради від 19 жовтня 2007 року у частині уточнення та затвердження площі земельної ділянки ОСОБА_2 та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2 , оскільки на час розгляду справи судом за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку, і такою реєстрацією право позивача порушується. Інший спосіб захисту права власності позивача не був би ефективним, оскільки у відповідача існувало б зареєстроване право, яке підтверджується правовстановлюючими документами.

Також суд першої інстанції вказав, що порушення прав ОСОБА_3 полягає у тому, що ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, частина площі якої накладається на земельну ділянку позивача, що унеможливлює реалізацію позивачем права користування своєю земельною ділянкою у повному обсязі всією площею. Право власності позивача підлягає захисту на підставі пункту «б» частини першої статті 90, частини другої статті 90, частин першої, другої, пункту «г» частини третьої статті 152 ЗК України, статті 41 Конституції України.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині вимог про усунення перешкод у користуванні належної ОСОБА_3 та ОСОБА_3 частиною земельної ділянки до межі розмежування по лінії «А»-«В» на відстані 2,14 м відповідно до каталогу координат фактичних меж землекористування згідно з державними актами на право приватної власності на землю шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати встановлений паркан, а у разі відмови від добровільного виконання зобов`язання - шляхом демонтажу цього паркану виконавчою службою за її рахунок, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не набувала статусу позивача у справі та не заявляла самостійних вимог, будучи третьою особою. Крім того, існування паркану, встановленого ОСОБА_2 , сторонами визнається, відповідачами не спростовувалося у судовому засіданні. Суд зазначив, що немає підстав передбачати, що такий паркан не буде демонтовано особою, яка його встановила, після набрання цим рішенням законної сили.

При цьому суд першої інстанції вказав про відсутність визначених законом підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки про своє порушене право внаслідок захоплення відповідачем частини належної йому з дружиною земельної ділянки, у тому числі й унаслідок спорудження спірного паркану, позивач дізнався лише у лютому - березні 2013 року, а тому, звернувшись до суду з позовом у лютому 2016 року, трирічного строку позовної давності не пропустив.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 серпня 2020 року у частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні частиною належної йому та ОСОБА_3 земельної ділянки скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким цю вимогу ОСОБА_3 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні земельною ділянкою до межі розмежування по лінії «Б»-«В» на відстань 2,14 м відповідно до каталогу координат фактичних меж землекористування згідно державних актів на право приватної власності на землю серії ЛВ № 29358, серії ЛВ № 29359, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати встановлений паркан.

У задоволенні решти вимог у цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та задовольняючи позов у частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою стосується зобов`язання відповідача ОСОБА_2 усунути порушення прав позивача шляхом демонтажу спорудженого нею паркану, оскільки судом встановлено, що спірний паркан знаходиться на земельній ділянці позивача і унеможливлює користування нею, чим порушує його право як власника щодо вільного володіння, користування і розпорядження належною йому на праві спільної часткової власності земельною ділянкою, площею 0,0911 га, реальний поділ якої між співвласниками земельної ділянки не проведений.

При цьому вимога позивача про усунення перешкод його дружині ОСОБА_3 у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою - не може бути задоволена, оскільки ОСОБА_3 не є позивачем у цій справі і такої вимоги до відповідачів самостійно не заявляла і не давала у встановленому законом порядку повноважень на заявлення такої вимоги від її імені позивачем.

Крім того, встановлена рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року обставина щодо визначення межі по лінії «Б»-«В» між суміжними земельними ділянками позивача і відповідача має преюдиційне значення при вирішенні цього спору, однак, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року має виконуватись у справі, в якій воно прийняте, а не в цій справі, шляхом ухвалення судом рішення про це.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність визначених законом підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки про своє порушене право внаслідок захоплення відповідачем частини належної позивачу з дружиною земельної ділянки, ОСОБА_3 дізнався лише у лютому - березні 2013 року, а тому, звернувшись до суду з позовом у лютому 2016 року, трирічного строку позовної давності не пропустив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 жовтня 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку направлена касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Лопушанського І. Б. на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року (надійшла до суду 07 жовтня 2021 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову

у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

11 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Пустомитівського районного суду Львівської області.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

31 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 658/2391/18 (провадження № 61-5899св21), від 17 лютого 2021 року у справі № 149/2528/18 (провадження № 61-12902св20), від 18 грудня 2020 року у справі № 302/813/17 (провадження № 61-45898св18), від 12 грудня 2018 року у справі № 441/1595/15 (провадження № 61-5295св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Також, представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили факт накладення земельної ділянки на підставі схеми межі земельної ділянки та відхилили доводи ОСОБА_2 про необхідність проведення земельно-технічної експертизи.

При цьому судами попередніх інстанцій відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про призначення такої експертизи, чим порушено принцип змагальності сторін та однобічно розглянуто справу.

У касаційній скарзі представник заявника посилається на незастосування судами попередніх інстанцій строку позовної давності, що є підставою скасування судових рішень.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 та ОСОБА_3 є співвласниками, у рівних частках (по 1/2), будинку АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 11 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою В. А. та зареєстрованого у реєстрі за № 278.

ОСОБА_3 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить земельна ділянка, загальною площею 0,0911 га, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,0456 га, відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 29359, виданого Сокільницькою сільською радою народних депутатів 17 березня 2002 року, а ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,0455 га, відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 29358, виданого Сокільницькою сільською радою народних депутатів 17 березня 2002 року, про що у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю вчинено реєстраційні записи за № 1897 та № 1896, відповідно.

Вказані вище державні акти на право приватної власності на землю видані ОСОБА_3 та ОСОБА_3 на підставі договору міни від 11 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстровим № 273.

У плані зовнішніх меж земельної ділянки, який міститься у державних актах ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , зазначено, що земельна ділянка площею 0,0911 га по лінії «Б» - «В» межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 .

Згідно з топографічною зйомкою земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , виготовленою ДП «Західгеодезкартографія» у 2005 році, фактична межа земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , яка нанесена згідно з державним актом на право власності на землю по лінії «Б» - «В», знаходиться на відстані: 1,20 м, 2,23 м та 2,17 м від будинку, а довжина згину по цій лінії становить 2,25 м. Фактична площа земельної ділянки становить 0,0918 га.

Власником суміжної земельної ділянки, площею 0,0938 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , є ОСОБА_2 , відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 511602, виданого Управлінням земельних ресурсів у Пустомитівському районі Львівської області 23 травня 2008 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 червня

2001 року та рішення 12-ої сесії 5-го скликання Сокільницької сільської ради від 19 жовтня 2007 року № 213, кадастровий номер земельної ділянки: 4623686400:01:001:0590.

Рішенням 12 сесії 5 скликання Сокільницької сільської ради

від 19 жовтня 2007 року № 213 ОСОБА_2 , на підставі поданої нею заяви, затверджено уточнену площу земельної ділянки у розмірі 0,0938 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Згідно з планом меж земельної ділянки, земельна ділянка ОСОБА_2 по лінії «В»-«Г» межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , довжина згину по цій лінії становить 1,25 м.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року у справі № 2-717/06 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_3 та ОСОБА_3 перешкоди у встановленні паркану на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_1 відповідно до каталогу координат фактичних меж землекористування згідно державних актів на право приватної власності серії ЛВ № 29358, серії ЛВ № 29359.

Цим рішенням суду встановлено, що межа земельної ділянки

ОСОБА_3 та ОСОБА_3 з півдня по лінії від «Б» до «В» проходить на відстані 2,23 м від південно-східного кута і 2,17 м південно-західного кута житлового будинку на довжину 22,8 м прямої лінії, що відповідає № 1 каталогу координат меж землекористування, після чого під позначеним кутом та на довжину 2,25 м змінює напрямок на північ, що відповідає № 2 каталогу координат меж землекористування.

Отже, цим рішенням суду встановлено, що довжина згину по лінії «Б» - «В» згідно державних актів ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , повинна становити 2,25 м, а не 1,25 м, як про це стверджує сторона відповідача.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року було оскаржено в апеляційному порядку відповідачем ОСОБА_2 , проте ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 лютого 2013 року залишене без змін.

Залишаючи без змін рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року, апеляційний суд визнав установленим той факт, що довжина згину по лінії, яка розмежовує земельні ділянки сторін, становить 2,25 м, а відтак, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 належить земельна ділянка, загальною площею 0,0911 га з межами, зазначеними у плані зовнішніх меж цієї земельної ділянки. Апеляційний суд відхилив доводи відповідачки ОСОБА_2 про уточнення площі належної їй земельної ділянки рішенням Сокільницької сільської ради від 19 жовтня 2007 року

№ 213 та про передачу їй у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,0938 га відповідно до виданого їй державного акта на право приватної власності на землю серії ЯД № 511602, в якому довжина згину по лінії розмежування її земельної ділянки «В» - «Г» становить 1,25 м.

При повторному (після набрання рішенням суду законної сили) виготовленні технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , за замовленням позивача ОСОБА_3 , по відновленню меж земельної ділянки для реєстрації у Державному земельному реєстрі, своїм листом від 05 лютого 2014 року ДП «Західгеодезкартографія» підтвердило каталог меж землекористування при виконанні робіт по виносу в натуру меж земельної ділянки, що їх було проведено у 2005 році (Технічний звіт інв.№109 дск/кн.16 від 01 червня 2005 року) і встановила, що на даний час у державному земельному реєстрі зареєстрована сусідня земельна ділянка, яка накладається територіально по межі «Б» - «В» на земельну ділянку позивача на відстань 2,14 м, площа накладки складає 47 кв. м.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 26 липня 2019 року, складеного експертом ТзОВ «Судово-експертне бюро» на виконання ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 листопада 2018 року у справі №450/343/18, визначення площі земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_3 відповідно до виданих їм державних актів на право приватної власності на землю, якщо довжина згину по лінії «Б» - «В» становить 2,25 м, не вдається за можливе, оскільки для визначення площі земельної ділянки, крім лінійних розмірів необхідно володіти інформацією щодо координат поворотних точок меж земельної ділянки, а така інформація у позивача відсутня у зв`язку з відсутністю кадастрового плану земельної ділянки та неможливістю виготовлення технічної документації на земельну ділянку по відновленню меж земельної ділянки для реєстрації її у Державному земельному реєстрі через встановлення факту накладання на земельну ділянку позивача частини земельної ділянки відповідача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з частинами першою-третьою статті 152 ЗК України держава гарантує громадянам та юридичним особам захист прав на земельні ділянки; власник земельної ділянки може вимагати усунення порушень його прав, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року встановлено, що довжина згину по лінії «Б» - «В» згідно з державними актами ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , повинна становити 2,25 м, а не 1,25 м, як про це стверджує сторона відповідача.

Колегія суддів вважає, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року, яким встановлено довжину згину по лінії «Б» - «В», тобто факт накладення земельної ділянки, належної відповідачу, на земельну ділянку, належну позивачу, на підставі схеми з державних актів ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , не є преюдиційним у даній справі з огляду на таке.

За положеннями частини першої статті 103 ЦПК суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

За змістом цієї норми процесуального права у залежності від обставин справи суд може з власної ініціативи призначити відповідну експертизу або поставити це питання на обговорення учасників справи, або за клопотанням учасників справи призначити експертизу.

Статтею 106 ЦПК України передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною шостою статті 106 ЦПК України визначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, та про наявність кваліфікації судового експерта.

Схеми з державних актів ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , на які посилався у своєму рішенні від 11 липня 2008 року Пустомитівський районний суд Львівської області, не містять передбачених статтею 106 ЦПК України відомостей.

Отже, судом першої інстанції при розгляді справи, що переглядається, не встановлено, чи має перетин земельна ділянка з кадастровим номером 4623686400:01:001:0590 із земельною ділянкою, власником якої є позивач ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ №29359.

Підтвердженням цих обставин, як правило, може бути відповідна земельно-технічна експертиза (постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19), від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20(провадження № 61-10072св21), від 13 квітня 2022 року у справі № 738/46/20 (провадження № 61-5944св21)).

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 зверталася до судів першої та апеляційної інстанції з клопотаннями про призначення судової земельно-технічної експертизи з метою встановлення накладення одну на одну спірних земельних ділянок (том 2, а. с. 64, а. с. 179-182) і про це вказувала в апеляційній скарзі (том 2, а. с. 193-203).

Однак ці клопотання були залишені без розгляду, що є суттєвим порушенням судами норм процесуального закону, зокрема статей 222, 259, 368, 374 ЦПК України.

Відповідно до статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальної дії, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Отже, суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків.

Таким чином, суди не дотримали основних принципів цивільного судочинства - змагальності сторін та диспозитивності, чим позбавили ОСОБА_2 права спростувати належними та достатніми доказами позицію ОСОБА_3 , викладену у позові.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірний паркан розташований на земельній ділянці позивача, а також про доведеність порушення прав ОСОБА_3 при затвердженні технічної документації із землеустрою та подальшого передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 4623686400:01:001:0590, є такими, що ґрунтуються на припущеннях, оскільки лише експерт може надати відповідь на питання, чи накладаються земельні ділянки одна на одну, і встановити площу такого накладення, а без встановлення цих обставин висновок суду про доведеність/недоведеність позовних вимог та встановлення порушення/не порушення прав суміжних землекористувачів є передчасним, тому судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Посилання судів на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року про те, що цим судовим рішенням встановлені межі земельних ділянок сторін у справі і що воно є преюдиційним для цієї справи, суперечить змісту частини 4 статті 82 ЦПК України, так як преюдиційними можуть бути лише встановлені обставини у судовому рішенні, а не оцінка цих обставин, тобто оцінка судом певних доказів. До того ж, позивач у цій справі посилався на нові обставини, нові докази порушення відповідачкою ОСОБА_2 його прав землекористування.

Крім того, суди дійшли передчасного висновку про те, що позивач не пропустив строк позовної давності, врахувавши відповідну заяву ОСОБА_2 (том 1, а. с. 239-242).

Згідно з частиною першою статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позов ОСОБА_3 пред`явлено у лютому 2016 року, у тому числі про скасування рішення Сокільницької сільської ради від 19 жовтня 2007 року № 213 та визнання недійсним державного акта за 2008 рік.

Зазначення судами, що позивач про порушення свого права дізнався у лютому-березні 2013 року, є передчасним, так як не враховано, що про вказані документи позивач знав (міг знати) під час розгляду справи № 2-717/06 (рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2008 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки норми процесуального права допущені судами двох інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, з огляду на мотиви скасування судового рішення, та на підставі належних доказів встановити, чи накладаються земельні ділянки одна на одну, і встановити площу такого накладення, та зробити висновок щодо порушення (не порушення) прав позивача, на підставі чого вирішити спір.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лопушанського Ігоря Богдановича задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець