Постанова

від 14.11.2022 по справі 826/13820/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 826/13820/16

адміністративне провадження № К/9901/8806/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів:, Рибачука А.І., Тацій Л.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 листопада 2018 року (суддя Чудак О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2019 року (колегія суддів: Безименна Н.В., Аліменко В.О., Кучма А.Ю. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи - Автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1», Головне управління Держгеокадастру у м. Києві, Приватне акціонерне товариство «Київський склотарний завод», про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив:

- визнати незаконною та протиправною бездіяльність Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 квітня 2009 року у справі №2/59 та рішення Подільського районного суду м.Києва від 10 червня 2010 року у справі №2-5538/10, що призвело до оприлюднення недостовірної публічної інформації в розпорядженні Київської міської державної адміністрації від 18 травня 1998 року №1085 про виділення земельної ділянки Автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та договорі на право тимчасового довгострокового користування землею, укладеному 04 травня 2000 року Київською міською радою з Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1»;

- скасувати розпорядження Київської міської державної адміністрації від 18 травня 1998 року №1085 про виділення земельної ділянки Автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1»,

- визнати таким, що втратив чинність договір на право тимчасового довгострокового користування землею, укладений 04 травня 2000 року Київською міською радою з Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1»;

зобов`язати Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протягом 5 робочих днів, з дня набрання законної сили рішенням суду, внести в Київський міський земельний кадастр та Державний земельний кадастр зміни в відомості щодо втрати Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1» прав користування земельною ділянкою з кадастровим номером 85269029 на АДРЕСА_2.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 листопада 2018 року закрито провадження у справі в частині вимог про скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації від 18 травня 1998 року №1085 про виділення земельної ділянки Автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та про визнання таким, що втратив чинність, договору на право тимчасового довгострокового користування землею, укладеного 04 травня 2000 року Київською міською радою з Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2019 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на підставі наданого Київською міською радою дозволу позивачем розробляється проект відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу на АДРЕСА_1. Однак розроблення проекту неможливо завершити внаслідок того, що частина площі земельної ділянки незаконно передана Київською міською радою у користування Автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Позивач посилається на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.04.2009 у справі №2/59, яким Розпорядження Київської міської державної адміністрації про виділення земельної ділянки Автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» визнано протиправним та недійсним в частині меж прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , а також рішення Подільського районного суду міста Києва від 10.06.2010 у справ №2-5538/10, яким в тій самій частині визнано недійним Договір на право тимчасового довгострокового користування землею, укладений 04.05.2000 Київською міською радою з Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Водночас вказує, що відповідачем ані у вказане Розпорядження, ані у зазначений Договір не внесено зміни щодо приведення у відповідність з приписами Генерального плану міста Києва межі користування земельною ділянкою Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1», не внесено зміни в Державний земельний кадастр відповідно до судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2019 відкрито касаційне провадження.

У відзивах на касаційну скаргу Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» та Головне управління Держгеокадастру у м. Києві просять відмовити в її задоволенні, а судові рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником гаражу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 18 травня 1998 року №1085 затверджено проект відведення земельної ділянки Автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» для будівництва та обслуговування гаражів для індивідуального автотранспорту на АДРЕСА_2 та надано Автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» в тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки земельну ділянку площею 0,51 га для будівництва та обслуговування гаражів для індивідуального автотранспорту на АДРЕСА_2 за рахунок земель міської забудови.

На підставі наведеного розпорядження, 04 травня 2000 року між Київською міською радою та Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1» укладено Договір на право тимчасового довгострокового користування землею, зареєстрований у книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею 04 травня 2000 року за №85-5-00047.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 квітня 2009 року у справі №2/59 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним й недійсним Розпорядження Київської міської державної адміністрації №1085 від 18 травня 1998 року «Про надання Автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» земельної ділянки на АДРЕСА_2 в частині меж прибудинкової території АДРЕСА_1 ».

Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 10 червня 2010 року у справі №2-5538/10 визнано недійсним договір на право тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою за №85-5-00047 від 04 травня 2000 року, укладений між Київською міською радою та Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1» в частині меж прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , площею 0,035 га.

На підставі дозволу Київської міської ради на розроблення проекту відведення земельної ділянки, позивачем з КП «Київський інститут земельних відносин» укладено договір від 12 серпня 2005 року №502 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу на АДРЕСА_1 , однак, як стверджує позивач, підприємство не може завершити розроблення проекту землеустрою у зв`язку з тим, що частину площі земельної ділянки під гаражем позивача незаконно передано Київською міською радою (Київською міською державною адміністрацією) у користування Автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Вважаючи протиправними бездіяльність відповідачів щодо невиконання рішення судів в частині скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації від 18 травня 1998 року №1085 і визнання нечинним договору право тимчасового довгострокового користування землею, укладений 04 травня 2000 року Київською міською радою з Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що відповідачами не допущено бездіяльності щодо виконання наведених судових рішень, а внесення відомостей щодо скасування права власності або користування земельною ділянкою в Державний земельний кадастр здійснюється на підставі інформації, наданої у порядку електронної інформаційної взаємодії, виключно в автоматичному режимі, відповідними органами та суб`єктами, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та визначені у ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Апеляційний суд підтримав висновки суду першої інстанції та вказав, що наведені судові рішення не встановлювали жодних зобов`язань для відповідачів, тому судом не може бути встановлена протиправна бездіяльність щодо невиконання постанови Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 квітня 2009 року у справі №2/59 та рішення Подільського районного суду м.Києва від 10 червня 2010 року у справі №2-5538/10.

Разом з тим, ні Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ні Київська міська рада (Київська міська державна адміністрація), які визначені ОСОБА_2 відповідачами в рамках даної справи, не наділені повноваженнями щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 листопада 2018 року закрито провадження у справі в частині вимог про скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації від 18 травня 1998 року №1085 про виділення земельної ділянки Автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та про визнання таким, що втратив чинність договору на право тимчасового довгострокового користування землею, укладеного 04 травня 2000 року Київською міською радою з Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Ця ухвала позивачем в апеляційному, та, відповідно в касаційному порядку не оскаржувалась, набрала законної сили, що виключає можливість розгляду вимог касаційної скарги про скасування Розпорядження № 1085 та визнання нечинним вказаного договору.

Відтак, судами в межах розгляду цієї справи заявлені позовні вимоги є наступними:

- визнати незаконною та протиправною бездіяльність Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.04.2009 у справі №2/59 та рішення Подільського районного суду міста Києва від 10.06.2010 у справі №2-5538/10, що призвело до оприлюднення недостовірної публічної інформації в Розпорядженні Київської міської державної адміністрації від 18.05.1998 №1085 про виділення земельної ділянки Автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та Договорі на право тимчасового довгострокового користування землею, укладеному 04.05.2000 Київською міською радою з Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1»;

- зобов`язати Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протягом 5 (п`яти) робочих днів, з дня набрання законної сили рішенням суду, внести в Київський міський земельний кадастр та Державний земельний кадастр зміни в відомості щодо втрати Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1» прав користування земельною ділянкою з кадастровим номером 85269029 на АДРЕСА_2.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частинами 2, 4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Судами встановлено, що органами державної виконавчої служби відмовлено у відкриті виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2009 №2/59 про визнання протиправним та недійсним Розпорядження Київської міської державної адміністрації №1085 від 18.05.1998 та виконавчого листа Подільського районного суду міста Києва від 06.09.2010 №2-1502/10 про визнання недійсним Договору на право тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою за №85-5-00047 від 04.05.2000, укладеного між Київською міською радою та Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1», в частині меж прибудинкової території будинку АДРЕСА_1, площею 0,035 га, у зв`язку з відсутністю в рішеннях суду заходів примусового виконання рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 квітня 2009 року у справі №2/59 не встановлювала жодних зобов`язань для відповідачів, тому судом не може бути встановлена протиправна бездіяльність щодо її невиконання.

Позовна вимога про зобов`язання Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протягом 5 (п`яти) робочих днів, з дня набрання законної сили рішенням суду, внести в Київський міський земельний кадастр та Державний земельний кадастр зміни в відомості щодо втрати Автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1» прав користування земельною ділянкою з кадастровим номером 85269029 на АДРЕСА_2, є також такою, що заявлена внаслідок, на думку позивача невиконання судових рішень.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в КАС України закріплено інститут контролю за виконанням судового рішення, який регламентовано ст. 382-383 КАС України.

Приписами вказаних статей передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як можливий варіант - накладення штрафу (в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду; визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності органу виконавчої служби, приватного виконавця.

Зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами для їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із невиконанням судового рішення в цій справі.

Відтак позивач, вважаючи, що відповідачем не виконується судове рішення, повинен був звернутись із відповідною заявою у відповідності ст. 383 КАС України.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що рішення Подільського районного суду м.Києва від 10 червня 2010 року у справі №2-5538/10 постановлене в порядку цивільного судочинства, що унеможливлює звернення до суду в порядку адміністративного судочинства із заявою чи позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо його невиконання.

Право особи на доступ до правосуддя гарантоване ст. 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.

Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу відобразив у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9. Зокрема, в п. 8 цієї постанови зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Ст. 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно з ч. 1 і 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України (ч. 1 ст. 17 КАС, в редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом), юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).

Також Суд зауважає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, у зв`язку із чим, суд вважає, що оскарження спірного рішення комісії не передбачено в порядку будь - якого судочинства, оскільки, як вище встановлено, не містить ознак індивідуально-правового акту та не може бути самостійним предметом позову.

Відповідні висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 826/14493/17, від 18.09.2019 у справі № 2040/6074/18.

Отже, очевидною є відсутність спору між ОСОБА_1 та відповідачами, що б підлягав розгляду судом.

Частиною першою статті 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2019 року скасувати.

Провадження у справі № 826/13820/16 закрити

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді А.І. Рибачук

Л.В. Тацій