Постанова

від 11.11.2022 по справі 703/1230/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 703/1230/21

провадження № 61-2208св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство «Агро-Проялс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Агро-Проялс» на заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2021 року у складі судді Прилуцького В. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року у складі колегії суддів:Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Фермерського господарства «Агро-Проялс» (далі - ФГ «Агро-Проялс») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов обґрунтовано тим, що їй відповідно до державного акта від 07 листопада 2007 року належить земельна ділянка площею 3,3887 га, розташована в адміністративних межах Ротмістрівської сільської ради Смілянського району Черкаської області. 12 травня 2020 року позивачу стало відомо, що її земельну ділянку самовільно зайнято ФГ «Агро Проялс». Вона звернулася до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства. Перевіркою, проведеною 12 жовтня 2020 року, встановлено самовільне зайняття земельної ділянки відповідачем.

Позивач зазначала, що вона має намір самостійно використовувати належну їй земельну ділянку задля вирощування сільськогосподарської продукції. Проте, в зв`язку з тим, що відповідач ФГ «Агро Проялс» самовільно зайняв належну їй земельну ділянку та здійснює там вирощування кукурудзи, вона позбавлена можливості проводити будь-які роботи на зазначеній ділянці.

У зв`язку з наведеним, позивач просила суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 7123787200:02:001:0097, що розташована в адміністративних межах Ротмістрівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, шляхом заборони ФГ «Агро-Проялс» здійснювати будь-яку господарську діяльність на вказаній земельній ділянці, а також обробляти земельну ділянку будь-якою технікою, тобто заборонити вчиняти будь-які дії, направлені на користування чи розпорядження земельною ділянкою.

Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2021 року позов задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер: 7123787200:02:001:0097, що розташована в адмінмежах Ротмістрівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, шляхом заборони ФГ «Агро-Проялс» здійснювати будь-яку господарську діяльність на вказаній земельній ділянці, а також обробляти земельну ділянку будь-якою технікою, тобто заборонити вчиняти будь-які дії, направлені на користування чи розпорядження земельною ділянкою, належною ОСОБА_1 . Стягнуто з ФГ «Агро-Проялс» на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в сумі 908,00 грн та витрати на правову допомогу в сумі 3 300,00 грн, всього - 4 208,00 грн.

Рішення суду обґрунтоване тим, що позивач надала належні та допустимі докази самовільного зайняття належної їй земельної ділянки саме відповідачем, стороною відповідача твердження позивача не спростовані та жодних доказів на спростування тверджень ОСОБА_1 до суду не надано.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ФГ «Агро-Проялс» про перегляд заочного рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2021 року.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року апеляційну скаргу ФГ «Агро-Проялс» залишено без задоволення, заочне рішення суду першої інстанції - без змін. Стягнуто з ФГ «Агро-Проялс» на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 4 800,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що доводи апеляційної скарги їх не спростовують, на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення не впливають.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У лютому 2022 року ФГ «Агро-Проялс» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга містила також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження заочного рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 301/854/17, від 13 травня 2020 року у справі № 700/670/16-ц, від 21 квітня 2021 року у справі № 916/3674/19 та від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, зазначає що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявник також зазначає, що:

- судами попередніх інстанцій у судових рішеннях констатовано наявність акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 12 жовтня 2020 року, проте будь-якої правової оцінки змісту цього акта, формі, а також повноваженням ГУ Держгеокадастру на проведення перевірок дотримання земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки за заявою ОСОБА_1 судами не надано, до акта не долучено жодних матеріалів, які б підтверджували порушення. Суди не звернули уваги на те, що перевірка проводилася інспектором одноособово, за відсутності представників позивача та відповідача, свідків, примірник акта не був направлений ФГ «Агро-Проялс»;

- незважаючи на не оскарження акта відповідачем, суди мали керуватися принципом jura novit curia («суд знає закони») та самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування, з викладенням її у мотивувальній частині судового рішення;

- суд першої інстанції прийняв заочне рішення, незважаючи на те, що в судовому засіданні 27 серпня 2021 року відповідача не було, хоча ним було надано заяву про перенесення справи на іншу дату в зв`язку з активною фазою збору врожаю. Голова ФГ «Агро-Проялс» в судовому засіданні мав намір особисто вказати на непоінформаність його про існування акта та невикористання відповідачем земельної ділянки із вересня 2020 року, а не подання ним відзиву не позбавляє суд обов`язку здійснити справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи;

- позивач не довела існування предмета, стосовно якого заявлено позов, зокрема факту самовільного зайняття земельної ділянки площею 3,3887 га. Вона подала позов у квітні 2021 року, проте не повідомила суд першої інстанції, що в 2021 році засіяла свою земельну ділянку ячменем (восени вона ж його і зібрала) і підстав для звернення до суду не було, а в судовому засіданні апеляційного суду давала плутані пояснення щодо оброблення спірної земельної ділянки;

- суди взагалі не з`ясували, чи була спірна земельна ділянка самовільно зайнята або яка саме частина земельної ділянки була зайнята і ким.

У травні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ФГ «Агро-Проялс», в якій позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними. Окрім цього, ОСОБА_1 надала заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій просила долучити до матеріалів справи документи, що підтверджують розмір її витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, та додати до судових витрат стягнення із ФГ «Агро-Проялс» витрати на послуги адвоката Громової С. С. в розмірі 4 000,00 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ФГ «Агро-Проялс» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2022 року поновлено ФГ «Агро-Проялс» строк на касаційне оскарження заочного рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 703/1230/21 із Смілянського міськрайонного суду Черкаської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2022 року матеріали справи № 703/1230/21 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані заочне рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,39 га, розташованої в межах Ротмістрівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, кадастровий номер 7123787200:02:001:0097, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 07 листопада 2007 року серії ЯБ № 623070.

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 12 жовтня 2020 року № 576-ДК/626/АП/09/01/-20 встановлено, що на земельній ділянці сільськогосподарського призначення приватної власності з кадастровим номером 7123787200:02:001:0097, площею 3,3887 га, що розташована в адміністративних межах Ротмістрівської сільської ради Смілянського району, виявлені залишки зібраного урожаю (кукурудза). Земельна ділянка перебувала в оренді у суб`єкта господарювання ФГ «Агро-Проялс» (термін дії договору оренди закінчився 25 лютого 2020 року). Вказані обставини свідчать про самовільне використання земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що є порушенням вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Згідно з відповіддю Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2020 року № К-4/329/0-0.19-8396/6-20 звернення ОСОБА_1 розглянуто та встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки площею 3,3887 га ФГ «Агро-Проялс». Посадових осіб викликано до служби з метою отримання пояснень та складання адміністративного протоколу.

Відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 23 лютого 2021 року № 31-23-0-4-178/90-21 результатом перевірки встановлено, що земельна ділянка площею 3,3887 га самовільно зайнята ФГ «Агро-Проялс» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Порушник викликався до Управління з контролю за використанням та охороною земель, проте директор ФГ «Агро-Проялс» Здоровко Є. В. або уповноважена особа до Управління з контролю за використанням та охороною земель не з`явився. В зв`язку з цим проінформовано Смілянську місцеву прокуратуру про триваюче правопорушення вимог земельного законодавства.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22 квітня 2020 року № НВ-7114241222020 ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3887 га, кадастровий номер 7123787200:02:001:0097. Відомості про право користування вказаною земельною ділянкою, в тому числі про договори оренди, відсутні.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції позивач надала до суду копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 23 листопада 2010 року № 467, виданого Громовій С. С. , договір про надання юридичних послуг від 09 квітня 2021 року, акт виконаних робіт від 12 квітня 2021 року № 23-ц та квитанцію від 12 квітня 2021 року, згідно з якою ОСОБА_1 сплатила адвокату Громовій С. С. 3 300,00 грн.

Згідно із доданими до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в апеляційному суді документами ОСОБА_1 сплатила адвокату Громовій С. С. 30 листопада 2021 року 4 000,00 грн та 03 грудня 2021 року - 800,00 грн за надані адвокатом послуги з усної юридичної консультації та складання відзиву на апеляційну скаргу, що підтверджується відповідними актами виконаних робіт № 54-ц, № 57-ц та квитанціями.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом частини третьої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з частиною першою статті 152 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування.

Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України від 19 червня 2033 року № 963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

У статті 188 ЗК України (у редакції, чинній на дату спірних правовідносин) визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів, в силу положень статті 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об`єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Статтею 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» урегульовано повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, зокрема (у редакції, чинній на дату спірних правовідносин) державні інспектори мають право: безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; у разі неможливості встановлення особи правопорушника земельного законодавства на місці вчинення правопорушення доставляти його до органів Національної поліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення; викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов`язаних з порушенням земельного законодавства України; передавати до органів прокуратури, органів досудового розслідування акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення; проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України; звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства про охорону земель можуть мати й інші повноваження відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки матеріалами справи підтверджується самовільне зайняття відповідачем належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 7123787200:02:001:0097, площею 3,3887 га, розташованої в адміністративних межах Ротмістрівської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

Доводи касаційної скарги ФГ «Агро-Проялс» зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, проте не спростовують установленого судами самовільного зайняття земельної ділянки, власником якої є позивач.

Заперечуючи факт зайняття ним земельної ділянки ОСОБА_1 , відповідач не надав суду доказів на підтвердження своїх заперечень, що є його процесуальним обов`язком.

Твердження заявника про те, що суди взагалі не з`ясували, чи була спірна земельна ділянка самовільно зайнята або яка саме частина земельної ділянки була зайнята і ким, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень. Доводи касаційної скарги в цій частині, а також щодо суперечностей в поясненнях позивача щодо оброблення спірної земельної ділянки, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідача, підтверджує необґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги про процедурні порушення, пов`язані із самим процесом оформлення результатів перевірки, зокрема про те, що акт від 12 жовтня 2020 року складений лише за участю державного інспектора, одноособово, за відсутності інших осіб, які в обов`язковому порядку повинні бути залучені до перевірки, свідків, в акті не зазначено прізвище, ім`я та по батькові керівника юридичної особи, оцінюються судом у сукупності з урахуванням всіх обставин справи, а також наданих позивачем доказів, та не спростовують установленого в результаті перевірки факту знаходження залишків зібраного врожаю на території земельної ділянки ОСОБА_1 . Відповідач, з урахуванням принципу змагальності сторін, мав спростувати самовільне зайняття ним земельної ділянки позивача. Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали оцінки змісту акта від 12 жовтня 2020 року, його формі, а також повноваженням ГУ Держгеокадастру на проведення перевірок дотримання земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки за заявою ОСОБА_1 не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з урахуванням усіх фактичних обставин справи, установлених судами.

Посилання відповідача на неотримання акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки від 12 жовтня 2020 року № 576-ДК/626/АП/09/01/-20 не приймаються, оскільки проведена перевірка не стосується відповідача як юридичної особи-господарюючого суб`єкта, а отже не може спричинити порушення його прав або інтересів. Окрім цього, згідно з відповідями Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2020 року та Головного Управління Держгеокадастру у Черкаській області від 23 лютого 2021 року, що містяться в матеріалах справи, порушник викликався до Управління з контролю за використанням та охороною земель, проте директор ФГ «Агро-Проялс» чи уповноважена особа відповідача для надання пояснень з питань, пов`язаних із порушенням земельного законодавства, та складання матеріалів про адміністративне правопорушення не з`явився, у свою чергу позов поданий у квітні 2021 року, отже, у заявника було достатньо часу ознайомитися із актом та надати заперечення проти його змісту.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які є достатньо повними та обґрунтованими.

Заявник посилається в касаційній скарзі на те, що не був присутній в судовому засіданні 27 серпня 2021 року, хоча ним було надано заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв`язку з активною фазою збору врожаю, голова ФГ «Агро-Проялс» в судовому засіданні мав намір особисто вказати на непоінформованість його про існування акта та невикористання відповідачем земельної ділянки з вересня 2020 року. Ці доводи, а також посилання на те, що подання відзиву є процесуальним правом сторони, а його неподання не позбавляє суд обов`язку здійснити справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи, відхиляються з огляду на таке.

Засідання 27 серпня 2021 року ні в суді першої інстанції (дата оскаржуваного судового рішення - 27 липня 2021 року), ні в суді апеляційної інстанції (апеляційна скарга подана ФГ «Агро-Проялс» у листопаді 2021 року) не призначалось. У суді першої інстанції перше судове засідання було призначено на 17 травня 2021 року, про що відповідач був належним чином повідомлений судом (повідомлення про отримання 22 квітня 2021 року поштового відправлення: а. с. 33). Про чергове судове засідання 27 липня 2021 року відповідач був обізнаний, про що свідчить його заява від 27 липня 2021 року про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з активною фазою із збору врожаю (а. с. 43) (без надання підтверджуючих документів). Під час перегляду заочного рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2021 року за заявою ФГ «Агро-Проялс» уповноважений представник відповідача також не був присутній (протокол судового засідання від 12 жовтня 2021 року: а. с. 84), незважаючи на обізнаність про його проведення (заява адвоката Здоровко Л. В. від 12 жовтня 2021 року про перенесення розгляду справи на іншу дату: а. с. 81).

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідач, об`єктивно маючи достатньо часу для викладення своєї правової позиції в суді першої інстанції та надання доказів на спростування позовних вимог, такою можливістю не скористався, а тому, з урахуванням принципів диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін, доводи касаційної скарги із цього приводу є необґрунтованими та не приймаються.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Посилання заявника на неврахування судами правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 301/854/17, від 13 травня 2020 року у справі № 700/670/16-ц, від 21 квітня 2021 року у справі № 916/3674/19 та від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. У свою чергу на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Відповідач, посилаючись на застосування апеляційним судом постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вказує, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову всупереч частині четвертій статті 263 ЦПК України (згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду). Водночас пункт 7 згадуваної постанови Пленуму, на який посилався апеляційної інстанції, містить загальні положення статті 152 ЗК України та статті 386 ЦК України, тобто суттєво не впливає на зміст нормативно-правового регулювання, яким керувався суд при залишенні без змін заочного рішення суду першої інстанції. Окрім цього, таке посилання заявника спростовується частиною другою статті 410 ЦПК України, відповідно до якої не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Касаційна скарга не містить доводів щодо стягнення з ФГ «Агро-Проялс» на користь ОСОБА_1 3 300,00 грн витрат на правову допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, та 4 800,00 грн витрат, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, тому колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції

У травні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, у сумі 4 000,00 грн.

Верховний Суд не вбачає підстав для відшкодування позивачеві цих витрат, з огляду на таке.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин першої-другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Застосування відповідних положень частини другої статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників, зокрема, дій або бездіяльності сторони або її представника під час розгляду справи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні (пункт 53 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Матеріали справи містять копію договору про надання юридичних послуг від 09 квітня 2021 року № 12, укладеного між адвокатом Громовою С. С. та клієнтом ОСОБА_1 та копію додаткової угоди № 1 від 29 листопада 2021 року до нього, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 23 листопада 2010 року № 467, виданого Громовій С. С.

Костенко Н. С. на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, разом із заявою надала:

- копію акта виконаних робіт від 05 травня 2022 року № 5-ц, між адвокатом Громовою С. С. та клієнтом ОСОБА_1 , згідно з яким адвокат відповідно до договору № 12 про надання юридичних послуг від 09 квітня 2021 року надала клієнту послуги із складання відзиву на касаційну скаргу ФГ «Агро-Проялс» у справі в розмірі 4 000,00 грн;

- квитанцію до прибуткового касового ордера від 05 травня 2022 року № 2 про прийняття від ОСОБА_1 на підставі акта виконаних робіт від 05 травня 2022 року № 5-ц 4 000,00 грн.

Водночас позивач разом з першою заявою по суті спору, якою на стадії касаційного провадження був відзив на касаційну скаргу ФГ «Агро-Проялс», не подала суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції. У відзиві взагалі відсутнє згадування про намір стягнути із відповідача витрати на правничу допомогу, будь-яке обґрунтування чи посилання на склад судових витрат. З огляду на частину другу статті 134 ЦПК України зазначене є підставою для відмови у відшкодуванні таких судових витрат.

Окрім цього, наведені заява, акт та квитанція позивача про стягнення витрат на правничу допомогу надіслані лише Верховному Суду, що разом із неповідомленням позивачем іншого учасника справи (відповідача) про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, позбавило ФГ «Агро-Проялс» можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуФермерського господарства «Агро-Проялс» залишити без задоволення.

Заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року залишити без змін.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний