Постанова

від 23.11.2022 по справі 1519/2-1157/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1017/22

Справа № 1519/2-1157/11

Головуючий у першій інстанції Плавич І.В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

з участю секретаря Шлапак А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Ігнатьєвої Інни Петрівни, представника ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2019 року, постановленого під головуванням судді Плавича І.В., повний текст рішення складений 05 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності, за зустрічним позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно занятої земельної ділянки, за самостійним позовом товариства з додатковою відповідальністю «Одеський завод будівельно-обробних машин» до ОСОБА_1 про знесення самовільно збудованого нежилого приміщення, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати за ним право власності на 495/1000 частин нежилих будівель за адресою: АДРЕСА_1 , які в цілому складаються із наступних приміщень: літ. «А» 1-ий поверх: приміщення №1: 1 - виробниче приміщення, загальною площею 144,0кв.м.; 2 - виробниче приміщення, загальною площею 119,0кв.м.; 3 - побутове приміщення, загальною площею 6,6кв.м.; 4 - побутове приміщення, загальною площею 2,8кв.м.; 5 - виробниче приміщення, загальною площею 14,3кв.м.; 6 - підсобне приміщення, загальною площею 4,2 кв.м.; 7 - виробниче приміщення, загальною площею 10,5кв.м.; 8 - побутове приміщення, загальною площею 12,8кв.м.; 9 - побутове приміщення, загальною площею 6,4кв.м.; 10 - туалет, загальною площею 4,0кв.м.; 11 - комора, загальною площею 5,1кв.м.; приміщення №2: 1 - виробниче приміщення, загальною площею 143,0кв.м.; 2 - підсобне приміщення, загальною площею 11,7кв.м.; 4 - санвузол, загальною площею 4,9кв.м.; приміщення №3: 1 - кабінет, загальною площею 6,8кв.м.; 2 - коридор, загальною площею 6,1кв.м.; 3 - побутове приміщення, загальною площею 6,0кв.м.; 4 - кабінет, загальною площею 22,2кв.м.; приміщення №4: 1 - коридор загальною площею 15,3кв.м.; приміщення №5: 1 - виробниче приміщення, загальною площею 102,5кв.м.; 2 - підсобне приміщення, загальною площею 5,5кв.м.; 3 - підсобне приміщення, загальною площею 5,8кв.м.; 4 - підсобне приміщення, загальною площею 6,1кв.м.; 5 - санвузол, загальною площею 3,5кв.м.; 6 - підсобне приміщення, загальною площею 4,6кв.м.; антресолі, загальною площею 7,7кв.м.; приміщення №6: 1 - виробниче приміщення, загальною площею 59,7кв.м.; літ. «А» 2-ий поверх: приміщення №7: 1 - кабінет, загальною площею 13,7кв.м.; 2 - підсобне приміщення, загальною площею 10,2кв.м.; приміщення № 8: 1 - кабінет, загальною площею 14,9кв.м.; 2 - підсобне приміщення, загальною площею 8,7кв.м.; приміщення №9: 1 - кабінет, загальною площею 70,8кв.м.; 2 - кабінет, загальною площею 44,9кв.м.; 3 - підсобне приміщення, загальною площею 2,5кв.м.; 4 - санвузол, загальною площею 2,0кв.м.; приміщення №10: 1 - кабінет, загальною площею 58кв.м.; загальною площею всього по літ. «А» 966,8кв.м.; а також виділити реконструйовані 495/1000 частин нежилих будівель в окремий об`єкт нерухомості з присвоєнням йому самостійної адреси: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування свого позову, посилаючись на дотримання будівельних норм і правил при здійсненні будівництва, ОСОБА_1 зазначив, що він є власником нежилих приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з необхідністю ремонту та оптимізації приміщень, позивач здійснив низку реконструкційних та будівельних заходів по об`єкту нерухомого майно, внаслідок яких загальна площа нежилих приміщень збільшена з 682,8кв.м. до 965,7кв.м.

Судом до участі у справі в якості третіх осіб були залучені ВАТ «Одеський завод будівельно-виробничих машин», та ТОВ «Дюківський пасаж лімітед».

ВАТ «Одеський завод будівельно-виробничих машин», яке згодом змінило назву на товариство здодатковою відповідальністю«Одеський заводбудівельно-обробнихмашин» (даліТДВ «Одеськийзавод будівельно-обробнихмашин»), звернулося до суду з самостійним позовом, який під час розгляду справи був уточнений та остаточно поданий до ОСОБА_1 про знесеннясамовільно збудованогонежилого приміщення,в якомупросило усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою з боку ОСОБА_1 шляхом знесення, демонтування самочинно побудованих та реконструйованих ОСОБА_1 нежилих будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а саме літ.«А»: «а5» - 3-1 - кабінет, площею 6,8кв.м.; 3-2 - коридор, площею 6,1кв.м.; 3-3 - побутова, 6,0кв.м.; 3-4 - кабінет, площею 22,2кв.м.; 4-1 - коридор, площею 15,3кв.м.; «а6» - 5-1 - виробниче приміщення, площею 102,5кв.м.; 5-2 - підсобне, площею 5,5кв.м.; 5-3 - підсобне, площею 5,8кв.м.; 5-4 - підсобне, площею 6,1кв.м.; 5,5 - санвузол, площею 3,5кв.м.; 5-6 - підсобне, площею 4,6кв.м; 5-7 - антресоль, площею 7,7кв.м.; «А-1» - 6-1 - виробниче приміщення, площею 59,7кв.м.; 10-1 - кабінет, площею 58,0кв.м., загальною площею 309,8кв.м.

ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин», в своєму позові посилалося на те, що на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 26 червня 2001 року, товариству належить право користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , площею 10,2405га, у межах згідно з планом землекористування.

ОСОБА_1 , без розроблення та погодження проектної документації, без отримання дозволу на реконструкцію, без згоди співвласників, а також постійного користувача земельною ділянкою самочинно перепланував приміщення та самочинно добудував нові нежилі приміщення, збільшивши загальну площу об`єкту до 966,8кв.м.

ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» вважає, що відповідні дії ОСОБА_1 порушують права товариства як постійного землекористувача.

Одеська міська рада звернулася до суду з зустрічним позовом, який був уточнений та остаточно поданий до ОСОБА_1 про звільненнясамовільно занятоїземельної ділянки, посилаючись на те, що після набуття у власність 495/1000 частин нежилих будівель, ОСОБА_1 здійснено самочинну реконструкцію існуючих і будівництво нових нежилих приміщень. Загальна площа об`єкту була збільшена до 966кв.м., унаслідок чого була захоплена частина земельної ділянки ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» та частина земельної ділянки територіальної громади міста Одеси.

Одеська міська рада вважає, що відповідні дії ОСОБА_1 порушують права територіальної громади міста Одеси як власника відповідної земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, Одеська міська рада просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою з боку ОСОБА_1 шляхом знесення, демонтування самочинно побудованих та реконструйованих ОСОБА_1 нежилих будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а саме літ.«А»: «а5» - 3-1 - кабінет, площею 6,8кв.м.; 3-2 - коридор, площею 6,1кв.м.; 3-3 - побутова, 6,0кв.м.; 3-4 - кабінет, площею 22,2кв.м.; 4-1 - коридор, площею 15,3кв.м.; «а6» - 5-1 - виробниче приміщення, площею 102,5кв.м.; 5-2 - підсобне, площею 5,5кв.м.; 5-3 - підсобне, площею 5,8кв.м.; 5-4 - підсобне, площею 6,1кв.м.; 5,5 - санвузол, площею 3,5кв.м.; 5-6 - підсобне, площею 4,6кв.м; 5-7 - антресоль, площею 7,7кв.м.; «А-1» - 6-1 - виробниче приміщення, площею 59,7кв.м.; 10-1 - кабінет, площею 58,0кв.м., загальною площею 309,8кв.м.

Під час розгляду справи, у справі була замінена третя особа ТОВ «Дюківський пасаж лімітед» на ОСОБА_3 , а згодом третя особа ОСОБА_3 замінений на ОСОБА_2 .

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Малиновського районногосуду м.Одеси від26лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності відмовлено.

Позов Одеської міської ради про звільнення самовільно занятої земельної ділянки задоволений.

Зобов`язано ОСОБА_1 власними силами і за свій рахунок привести до попереднього стану самовільно захоплену земельну ділянку територіальної громади міста Одеси, площею 423кв.м. шляхом знесення самочинно реконструйованих та добудованих нежилих приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Самостійний позов ТДВ «Одеській завод будівельно-обробних машин» про знесення самовільно збудованого нежилого приміщення задоволений.

Усунені перешкоди в користуванні земельною ділянкою з боку ОСОБА_1 шляхом знесення, демонтування самочинно побудованих та реконструйованих ОСОБА_1 нежилих будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а саме літ.«А»: «а5» 3-1 кабінет, площею 6,8кв.м.; 3-2 коридор, площею 6,1кв.м.; 3-3 побутова, 6,0кв.м.; 3-4 кабінет, площею 22,2кв.м.; 4-1 коридор, площею 15,3кв.м.; «а6» 5-1 виробниче приміщення, площею 102,5кв.м.; 5-2 підсобне, площею 5,5кв.м.; 5-3 підсобне, площею 5,8кв.м.; 5-4 підсобне, площею 6,1кв.м.; 5,5 санвузол, площею 3,5кв.м.; 5-6 підсобне, площею 4,6кв.м; 5-7 антресоль, площею 7,7кв.м.; «А-1» 6-1 виробниче приміщення, площею 59,7кв.м.; 10-1 кабінет, площею 58,0кв.м., загальною площею 309,8кв.м.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Ігнатьєва І.П., представник ОСОБА_1 , подала до суду апеляційну скаргу, в якої просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, в позові Одеської міської ради, а також в позові товариства з додатковою відповідальністю «Одеський завод будівельно-обробних машин» відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки суд не в повному обсязі з`ясував обставини у справи, а саме не встановлено факту доведеності порушення самочинною забудовою прав інших осіб.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Вовк О.Є., представник ТДВ «Одеський заводбудівельно-обробнихмашин»зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, рішення суду законним та обґрунтованим, а висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Протоколом автоматизованого розподілу від 28 березня 2019 року визначений склад колегії суддів під головуванням судді Ващенко Л.Г. для розгляду справи (а.с. 19 т. 4).

Ухвалою Одеського апеляційного суд від 15 жовтня 2020 року за клопотанням представника ОСОБА_1 призначено судова будівельно-технічна експертиза, провадження по справі зупинене (а.с. 232-233 т. 4)

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №1612/щ/15-21 ОСОБА_4 було звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с. 148 т. 5).

Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. зі складом колегії суддів, з урахуванням навантаження на суддів Одеського апеляційного суду (а.с. 149 т. 5).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року матеріали цивільної справи за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 прийняти до провадження (а.с. 175 т. 5).

Після проведення експертного дослідження та повернення матеріалів цивільної справи до Одеського апеляційного суду з висновком експерта, ухвалою Одеського апеляційного суду 12.10.2022 року, провадження по справі було відновлено, та призначено розгляд справи на 23 листопада 2022 року (а.с. 222-223 т. 5).

Учасники справи про призначене судове засідання на 23 листопада 2022 року були сповіщені належним чином у відповідності до п. 2, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 225-226, 228-233 т. 5).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК Українипередбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідностідо ст.367ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81ЦПК України,передбачено,що кожнасторона повиннадовести тіобставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Доказиподаються сторонамита іншимиучасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановленота матеріаламисправи підтверджується,що на підставі договору дарування від 08 листопада 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу Левенець Т.П., реєстровий №4806, ОСОБА_1 є власником 495/1000 частини нежилих будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з договором, за заявою власника було здійснене відчуження літ. «А» І-ий поверх: приміщення №1: 1 - виробниче приміщення, 2 - виробниче приміщення, 3, 4 - побутові, 5 - виробниче приміщення; приміщення №2: 1 - виробниче приміщення, 2 - підсобне; ІІ-ий поверх: приміщення №3: 1, 2, 3 - склади; загальною площею 620,5кв.м. Прибудови «а», «а1», «а2», «а3», загальною площею 62,3кв.м., збережені до реконструкції району розпорядженням Іллічівської райадміністрації Одеської міської ради №32 від 16 січня 2001 року.

Технічна характеристика нежилих приміщень на момент набуття об`єкту у власність ОСОБА_1 наведена в технічному паспорті від 03 листопада 2003 року, складеного Одеським МБТІ і РОН під реєстровим №27неж-196-743, згідно з яким загальна площа об`єкту з урахуванням збережених прибудов складає 682,8кв.м.

Без оформлення дозвільних документів ОСОБА_1 було самочинно здійснено будівництво нових та реконструкцію існуючих нежилих приміщень, унаслідок чого загальна площа об`єкту, що перебуває в користуванні ОСОБА_1 , збільшена.

Технічна характеристика нежилих приміщень після здійснення відповідних заходів наведена в технічному паспорті від 05 червня 2008 року, складеного КП «ОМБТІ та РОН» під реєстровим №81неж.стр.21р.3543, згідно з яким загальна площа об`єкту складає 966,8кв.м.

Факт самочинного будівництва був визнаний ОСОБА_1

ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» належить право постійного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , площею 10,2405га, для експлуатації та обслуговування виробничої бази, у межах згідно з планом землекористування на підставі державного акту на право постійного користування землею серії II- ОД №001602 від 26 червня 2001 року, відповідно до рішення Одеської міської ради народних депутатів від 02 червня 2000 року за №1346-XXIII.

Також судом встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2013 року у справі №1519/17677/2012, позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визначення порядку користування земельною ділянкою задоволено, визначено порядок використання земельної ділянки площею 0,1га під об`єктами нерухомого майна 495/1000 нежилих будівель за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання за ОСОБА_1 права на оренду цієї земельної ділянки, а також визнано право ОСОБА_1 на укладення договору оренди цієї земельної ділянки із Одеською міською радою без погодження меж земельної ділянки та іншої землевпорядної документації з боку ВАТ «Одеський завод будівельно-обробних машин» як суміжного землекористувача.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 лютого 2015 року, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2013 року в цивільній справі №1519/17677/2012 скасоване, ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовлено повністю.

В рамках вказаної цивільної справи №1519/17677/2012 за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визначення порядку користування земельною ділянкою проводилась судова земельно-технічна експертиза, відповідно до висновку якої за №9674, складеного судовими експертами Одеського НДІСЕ Степанкевича С.С. та ОСОБА_5 , фактична площа земельної ділянки, що зайнята нежилими приміщеннями ОСОБА_1 , становить 877кв.м. Водночас експертами встановлено, що нежилі приміщення частково розташовані на земельній ділянці ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» (454кв.м.), а частково - за червоною лінією АДРЕСА_1 (423кв.м.).

При цьому, відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції, з яким погодився і суд касаційної інстанції, зважав у тому числі на висновок №9674 судової земельно-технічної експертизи.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином суд дійшов висновку, що сам факт та обставини самовільного зайняття спірної земельної ділянки ОСОБА_1 самочинним будівництвом не потребують доказування в рамках цієї цивільної справи та мають преюдиціальне значення для її вирішення.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 про визнання права власності відмовлено, задовольняючи позов Одеської міської ради про звільнення самовільно занятої земельної ділянки, а також задовольняючи самостійний позов ТДВ «Одеській завод будівельно-обробних машин» про знесення самовільно збудованого нежилого приміщення, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Будівництвом об`єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об`єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (стаття 19 Земельного кодексу України, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» дозвільний документ (ст. 35-37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об`єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об`єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України «Про архітектурну діяльність», отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров`ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, наведеною в постанові від 04 грудня 2013 року в справі №6-130цс13), у розумінні ст. 376 ч.1 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Судом вірно встановлено, що спірні приміщення побудовані ОСОБА_1 на земельній ділянці, що не була відведена йому для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та належно затвердженого проекту, а тому є самочинним будівництвом у розумінні ст. 376 ЦК України.

Суд обґрунтовано не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 про обґрунтованість визнання за особою права власності на самочинно збудовані приміщення, який посилався, зокрема, на технічний висновок від 2008 року, складений ТОВ «Главстрой», згідно з положеннями якого будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 відповідають будівельним, протипожежним і санітарним нормам, з урахуванням того, що вказаний висновок не містить достатніх відомостей про кваліфікацію та компетенції осіб, що його склали, і не може вважатись допустимим та достатнім доказом у розумінні ст. 78, 80 ЦПК України.

Водночас, згідно з висновком ТОВ «НВЦ «Екострой» від 10 березня 2017 року, об`єкт дослідження - нежилі приміщення (автомайстерня), що примикає до території ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» - фасадною стіною впритул примикає до будівлі трансформаторної підстанції; збудований безпосередньо на мережі водопроводу та лінії високовольтного підземного кабелю; на фасадній стіні виявлені локальне місце вогкості та замокання, аварійна тріщина тощо, що в сукупності вказує на невідповідність приміщень низці вимог будівельних норм.

Згідно зі ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 , задовольнивши позов Одеської міської ради про звільнення самовільно занятої земельної ділянки, зобов`язавши ОСОБА_1 власними силами і за свій рахунок привести до попереднього стану самовільно захоплену земельну ділянку територіальної громади міста Одеси, площею 423кв.м. шляхом знесення самочинно реконструйованих та добудованих нежилих приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також задовольнивши позов самостійний позов ТДВ «Одеській завод будівельно-обробних машин» про знесення самовільно збудованого нежилого приміщення, усунувши перешкоди в користуванні земельною ділянкою з боку ОСОБА_1 шляхом знесення, демонтування самочинно побудованих та реконструйованих ОСОБА_1 нежилих будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а саме літ.«А»: «а5» 3-1 кабінет, площею 6,8кв.м.; 3-2 коридор, площею 6,1кв.м.; 3-3 побутова, 6,0кв.м.; 3-4 кабінет, площею 22,2кв.м.; 4-1 коридор, площею 15,3кв.м.; «а6» 5-1 виробниче приміщення, площею 102,5кв.м.; 5-2 підсобне, площею 5,5кв.м.; 5-3 підсобне, площею 5,8кв.м.; 5-4 підсобне, площею 6,1кв.м.; 5,5 санвузол, площею 3,5кв.м.; 5-6 підсобне, площею 4,6кв.м; 5-7 антресоль, площею 7,7кв.м.; «А-1» 6-1 виробниче приміщення, площею 59,7кв.м.; 10-1 кабінет, площею 58,0кв.м., загальною площею 309,8кв.м., визнавши обґрунтованими вимоги Одеської міської ради та ТДВ «Одеській завод будівельно-обробних машин».

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційноїскарги адвокатаІгнатьєвої І.П.,представника ОСОБА_1 про те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки суд не в повному обсязі з`ясував обставини у справи, а саме не встановлено факту доведеності порушення самочинною забудовою прав інших осіб, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того,зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи №21-3821/3867 від 30.12.2021 року, яка була виконана на підставі ухвали Одеського апеляційного суду від 15.10.2020 року вбачається, що:

- реконструйовані нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_1 відповідають зазначеним вимогам ДБН В.2.3-15:2007;

- реконструйовані нежитлові будівлі, за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 , частково побудовані в межах земельної ділянки, яка вказана у Державному акті на право постійного користування землею ІІ-ОД №001602, та частково за її межами, а саме на землях загального користування населених пунктів (частина АДРЕСА_1 ), які є комунальними та належать територіальній громаді м. Одеса, що не відповідає вимогам ст. 83 Земельного кодексу України та вимогам абзацу 1 п.5 та п.7 Постанови КМ України від 13.04.2011 №466;

- роботи з реконструкції нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 проведені без отримання відповідної дозвільної документації, що не відповідає вимогам абзацу 2 п.5 Постанови КМ України від 1304.2011 №466.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Ігнатьєвої Інни Петрівни, представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районногосуду м.Одеси від26лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 28 листопада 2022 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

Г.Я. Колесніков