Постанова

від 12.11.2024 по справі 1519/2-1157/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5884/24

Справа № 1519/2-1157/11

Головуючий у першій інстанції Плавич І.В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Козлової В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Врони Андрія Валентиновича на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 15 травня 2024 року, постановленої під головуванням судді Плавича І.В., у цивільній справі за поданням Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Крецула Вадима Андрійовича про звернення стягнення на не зареєстроване в установленому законом порядку майно боржника - ОСОБА_1 ,

встановив:

21.03.2024 року приватний виконавець виконавчого округу (далі ПрВ ВО) Одеської області Крецул В.А. звернувся до суду із поданням про надання дозволу на реалізацію майна боржника ОСОБА_1 , а саме: на частку у спільній частковій власності в розмірі 495/1000 нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 901959851101, загальною площею 1005,8 кв.м., що не зареєстрована за боржником у встановленому законом порядку.

Подання було обґрунтовано наступним.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26.02.2019 року у справі №1519/2-1157/11, яке було залишено в силі постановою Одеського апеляційного суду від 23.11.2022 року, було задоволено позов Одеської міської ради (далі ОМР) до ОСОБА_1 про звільнення самовільно занятої земельної ділянки.

На підставі виконавчого листа Малиновського районного суду м. Одеси №1519/2-1157/11 від 17.01.2023 року ПрВ ВО Одеської області ОСОБА_2 було відкрито ВП №70915901 про усунення боржником перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення, демонтування самочинно побудованих та реконструйованих нежилих будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: літ.«А»: «а5» 3-1 кабінет, площею 6,8кв.м.; 3-2 коридор, площею 6,1кв.м.; 3-3 побутова, 6,0кв.м.; 3-4 кабінет, площею 22,2кв.м.; 4-1 коридор, площею 15,3кв.м.; «а6» 5-1 виробниче приміщення, площею 102,5кв.м.; 5-2 підсобне, площею 5,5кв.м.; 5-3 підсобне, площею 5,8кв.м.; 5-4 підсобне, площею 6,1кв.м.; 5,5 санвузол, площею 3,5кв.м.; 5-6 підсобне, площею 4,6кв.м; 5-7 антресоль, площею 7,7кв.м.; «А-1» 6-1 виробниче приміщення, площею 59,7кв.м.; 10-1 кабінет, площею 58,0кв.м., загальною площею 309,8кв.м.

Згідно акту приватного виконавця від 22.08.2023 року рішення суду боржником було виконано, перешкоди в користуванні земельною ділянкою усунуто шляхом знесення, демонтування самочинно побудованих та реконструйованих боржником нежилих будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою від 28.08.2023 року виконавче провадження №70915901 було закрите у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Посилаючись на те, що на примусовому виконанні ПрВ ВО Одеської області Крецула В.А. перебуває ВП №72993409 щодо примусового виконання постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №70915901 від 25.08.2023 року в редакції постанови про виправлення помилки у процесуальному документі від 05.10.2023 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шевченко Т.С. грошової суми в розмірі 400 000, 00 грн., заявник просив задовольнити подання.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2024 року подання ПрВ ВО Одеської області ОСОБА_3 було задоволено.

Надано дозвіл на реалізацію майна боржника ОСОБА_1 , а саме: на частку у спільній частковій власності в розмірі 495/1000 нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 901959851101, загальною площею 1005,8 кв.м., що не зареєстрована за боржником у встановленому законом порядку (т.6, а.с.189-192).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Врона А.В. ставить питання про скасування ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2024 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні подання ПрВ ВО Одеської області, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.6, а.с.204-208).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідності до виконавчого провадження АСВП №72993409, під час примусового виконання судового рішення приватним виконавцем вчинені всі можливі виконавчі дії та в повній мірі вжито заходів щодо розшуку майна боржника, проте бажаного результату це не дало, боржником не здійснено жодних заходів спрямованих на виконання вимог виконавчого документу, а тому заборгованість залишається непогашеною.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на наступні обставини.

Так, у відповідності до ч. 10 ст. 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

У разі,якщо правовласності нанерухоме майноборжника незареєстровано вустановленому закономпорядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд в своїй постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2024 року ,у справі № 344/16496/17.

Тобто, відповідне подання може бути подано до суду, у випадку якщо боржник є власником майна, разом із тим це право власності боржника не зареєстровано в установленому законом порядку.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно з абз. 3 ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43171610 від 25.09.2018 року, державним реєстратором КП «Регіональне бюро державної реєстрації» - Новоселівської сільської ради Рубан М.О. було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких, загальна площа нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , склала 1315,6 кв.м.

Із викладеного можливо зробити висновок про те, що право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 не припинено та є зареєстрованим в Державному реєстрі прав, а тому таке майно не може не зареєстрованим в установленому законом порядку.

Окрім того, зважаючи на норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказані особисто приватним виконавцем, у разі зміни характеристик об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва характеристики такого об`єкта оновлюються в Державному реєстрі прав автоматично в режимі реального часу в порядку інформаційної взаємодії з Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва (у разі наявності в Державному реєстрі прав відомостей про ідентифікатор такого об`єкта будівництва (закінченого будівництвом об`єкта) в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва) з обов`язковим відображенням дати такого оновлення.

Тобто доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не втратив право власності на належне йому майно, а лише було змінено характеристики такого нежитлового приміщення, є обгрунтованими і підставними.

Крім викладеного, слід зазначити, що відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2024 року у справі № 344/16496/17 застосування судом положень ч.10 ст. 440 ЦПК України та ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

За змістом ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Колегія суддів також зазначає, що інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в цивільному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в цивільній справі.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд в своїй постанові від 15.09.2020 року в справі № 753/22860/17.

Проте, судом першої інстанції не було враховано, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.04.2024 року, в рамках розгляду справи № 522/6055/24 за заявою ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» було накладено арешт на належне ОСОБА_1 нерухоме майно, що складається з 495/1000 часток нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що в свою чергу унеможливлює задоволення подання ПрВ ВО Одеської області Крецула В.А. на реалізацію арештованого майна.

Крім викладеного, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року було встановлено, що постанова ПрВ ВО Одеської області Крецула В.А. від 09.10.2023 року про відкриття виконавчого провадження №72993409 визнана протиправною і такою, що підлягає скасуванню (т.7, а.с.3-6).

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів своєї апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвала прийнята не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду скасувати і прийняти постанову, якою подання ПрВ ВО Одеської області Крецула В.А. про звернення стягнення на не зареєстроване в установленому законом порядку майно боржника ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367,368, п.2 ч.1 ст.374, п. 4 ч.1 ст.376, ст. ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Врони Андрія Валентиновича задовольнити.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 15 травня 2024 року скасувати.

Прийняти постанову, якою подання Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Крецула Вадима Андрійовича про звернення стягнення на не зареєстроване в установленому законом порядку майно боржника - ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Через перебування судді Комлевої О.С. на лікарняному, повне судове рішення складено 25.11.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

Є.С. Сєвєрова