Постанова

від 01.12.2022 по справі 915/1624/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 рокум. ОдесаСправа № 915/1624/21м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №6

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Колоколова С.І.,

Разюк Г.П.,

секретар судового засідання Бебик А.М.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 09 лютого 2022 року (повний текст складено 18.08.2022)

у справі №915/1624/21

за позовом: Фермерського господарства "Кирнасовського"

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

про: визнання права постійного користування земельною ділянкою та скасування наказу від 06.12.2019 року №11309/0/14-19-СГ"Про припинення права постійного користування земельною ділянкою",-

суддя суду першої інстанції: Коваль С.М.,

час та місце винесення рішення: 09.02.2022, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 01.12.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 Фермерське господарство (ФГ) "Кирнасовського" (також - позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (також відповідач, ГУ Держгеокадастру) про визнання недійсним та скасування наказу від 06.12.2019 №11309/0/14-19-СГ про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 35,00 га ріллі, розташовану в межах Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, наданого громадянину ОСОБА_1 та посвідчено державним актом на право постійного користування землею серії МК №618, який зареєстрований в книзі записів державних актів право постійного користування землею 22.03.1995.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Держгеокадастру від 06.12.2019 №11309/0/14-19-СГ Фермерське господарство (ФГ) "Кирнасовського" незаконно позбавлено права постійного користування земельною ділянкою, у зв`язку зі смертю засновника.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2022 у справі №915/1624/21 (суддя Коваль С.М.) позовні вимоги Фермерського господарства "Кирнасовського" до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з аналізу фактичних обставин справи та дійшов висновку, що позивачем доведено його право постійного користування земельною ділянкою за вказаним вище актом про постійне користування землею від 22.03.1995; що спірний наказ від 06.12.2019 року №11309/0/14-19-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою не оснований на вимогах законодавства України, а тому вимоги про його визнання недійсним та скасування є обґрунтованими.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2022 у справі №915/1624/21 та прийняти нове рішення по даній справі, яким у задоволені позову відмовити.

Відповідач вказує, що при прийняті оскаржуваного рішення Господарським судом Миколаївської області допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права.

Так, з посиланням на п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №216/3521/16-ц (провадження № 14-714 цс 19), апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18, оскільки останні стосувались аналогічних правовідносин в умовах чинного та той час їх нормативно-правового регулювання, а на даний час норми права є іншими і тому, суд мав застосовувати чинні норми права, які регулюють спірні правовідносини, а саме: п. 6-1 розділу X «Перехідні положення» та ст. 31 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство».

Водночас, відповідач наполягає на тому, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 06.12.2019 №11309/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» не припиненняє право постійного користування земельною ділянкою, а лише упорядковує земельно - облікові дані щодо земельної ділянки, право на яку припинилось після смерті постійного землекористувача. Крім того, за твердженням апелянта, наказ не суперечить актам цивільного законодавства, не стосується прав та обов`язків позивача та прийнятий у відповідності до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.04.2019 у справі №922/2103/17, які були актуальними станом на дату прийняття спірного наказу ГУ Держгеокадпстру.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2022 у справі №915/1624/21 та призначено розгляд справи на 01 грудня 2022 року о 10:00 год.

03.11.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства "Кирнасовського" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач не погоджується з доводами останньої та просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

30.11.2022 від Фермерського господарства «Кирнасовського» на електронну пошту суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке не містило квіліфікованого електронного підпису та про що було складено відповідний Акт відділу документообігу (канцелярії) суду. У даному клопотанні позивач просив провести розгляд апеляційної скарги у справі №915/1624/21 в режимі відеоконференції з Ананьївським районним судом Одеської області.

Проте, вказане клопотання залишено апеляційним судом без розгляду, у зв`язку з недодержанням позивачем вимог ст. 91 Господарського процесуального кодексу України та відсутністю електронного цифрового підпису на клопотанні.

01.12.2022 представники сторін у судове засідання не з`явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що судом вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце її розгляду, а також враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком, з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України та наявність клопотань представників сторін про розгляд справи без участі останніх, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 01.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Кривоозерської районної ради Миколаївської області від 17 березня 1995 року №4 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 35,0 га ріллі, розташовану на території Бурилівської сільської ради району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства.

22.03.1995 року громадянину України ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею Серії МК № 618, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №71 (а.с. 31).

ОСОБА_1 було створено Фермерське господарство "Кирнасовського", Статут якого, затверджений головою ФГ "Кирнасовського" Кирнасовським М.К. 05.04.1995 року, зареєстрований Головою Кривоозерської райдержадміністрації, про що складено Акт реєстрації вказаного господарства, який зареєстрований в Книзі записів актів реєстрації селянських (фермерських) господарств за №84 (а.с. 12-18).

21.02.1996 ФГ "Кирнасовського" було взято на облік платника податків, а 14.10.1996 Головним управлінням регіональної статистики, що вбачається з Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 11).

04.04.2003 проведена державна реєстрація ФГ "Кирнасовського", з визначенням ідентифікаційного коду юридичної особи: 22431083, про що зроблено запис 04.04.2003 у журналі обліку реєстраційних справ за №60 (а.с. 9).

Зазначений бланк змінено 13.12.2010 на свідоцтво серії НОМЕР_1 (а.с. 8).

У матеріалах справи міститься Довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо видів діяльності (КВЕД) ФГ "Кирнасовського" серії АБ №059879, а саме: 01.11.0 - вирощування зернових та технічних культур; 01.04.0 розведення птиці; 01.41.0 надання послуг 51.21.0 - оптова торгівля зерном та кормами для тварин; роздрібна торгівля на ринках.

08.10.2008 голова та засновник ФГ "Кирнасовського" - ОСОБА_1 помер. Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 09.10.2008 наявне у матеріалах справи (а.с. 35).

02.08.2021 рішенням загальних зборів членів Фермерського господарства «Кирнасовського» затверджено статут Фермерського господарства «Кирнасовського» у новій редакції (далі - Статут) (а.с.18-30).

Пунктом 2.1 Статуту визначено, що Господарство здійснює самостійну господарську діяльність, а згідно з п. 4.1. останнє має право, зокрема, самостійно господарювати на землі; використовувати земельні ділянки відповідно до цілей, для яких вони надані; добровільно відмовитись від земельної ділянки.

Відповідно до п. 9.1.1. Статуту, до земель фермерського господарства належать землі, передані ФГ у приватну власність, у користування, що підтверджено відповідно Державними актами на право приватної власності на землю та постійного користування землею.

Пунктом 9.2. Статуту встановлено, що у постійному користуванні фермерського господарства знаходиться земельна ділянка площею 35,0 га, яка розташована на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, видана першому засновнику ФГ «Кирнасовського» ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право постійного користування землею Серії МК №618, виданого Кривоозерською районною радою Миколаївської області 22 березня 1995 року для ведення селянського (фермерського) господарства.

Вказаний Статут засвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за №№741, 742 (а.с. 30 зворотн. стор.).

06.12.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області було видано наказ 11309/0/14-19-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, яким зазначено наступне:

« 1. Вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 35,00 га ріллі, надане громадянину України ОСОБА_1 , посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії МК №618, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 22.03.1995, розташовану в межах території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області.

2. Віднести земельну ділянку загальною площею 35,00 га ріллі до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області» (а.с. 32).

Також, у матеріалах справи наявне клопотання Відділу Держгеокадастру у Кривоозерському районі від 29.11.2019 за вих. №1190/414-19.0.29, відповідно до якого припинення права постійного користування вимагалось Держгеокадастром саме у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки (а.с. 34).

Дослідивши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Щодо твердження апелянта про те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Судова колегія зазначає, що у вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду розглядалась виключна правова проблема щодо визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що видано Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою на ім`я фізичної особи як засновника фермерського господарства, а також припинення такого права у разі смерті засновника (з відступленням).

Станом на даний час актуальна правова позиція у цьому питанні полягає у тому що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) (далі СФГ) до нього переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника. Верховний Суд звернув увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №922/1347/19).

За висновками Великої Палати Верховного Суду право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства. Оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру про припинення права користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки - засновника СФГ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність СФГ на момент видачі спірного наказу не припинилася.

Апеляційна колегія звертає увагу на те, що численна судова практика Верховного Суду свідчить про те, що на момент розгляду справи №915/1624/21 та на момент її перегляду в суді апеляційної інстанції, відступлення від правової позиції, наведеної вище, не здійснювалось.

При цьому, у контексті викладеного колегія суддів критично ставиться до посилання апелянта на п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №216/3521/16-ц, оскільки висновки, викладені у цій постанові стосуються інших правовідносин, які виникли з договору банківського вкладу та випливають з положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо твердження апелянта про те, що спірний наказ прийнятий у відповідності до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.04.2019 у справі №922/2103/17, то судова колегія вказує, що на відміну від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18, правова позиція суду касаційної інстанції у справі №922/2103/17 є неактуальною саме згідно до постанови ВП ВС від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Колегія суддів не приймає до уваги непогодження відповідача з тим, що висновки, Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2019 у справі №922/2103/17, мають зворотну дію в часі з огляду на те, що така думка апелянта є виключно його припущенням.

Щодо твердження апелянта що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 06.12.2019 №11309/0/14-19-СГ не порушує права або інтереси ФГ «Кирнасовського».

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним кодексом України, Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

За змістом ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року №2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону на день реєстрації ФГ; втратив чинність 29.07.2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 року №973-ІV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акту на право приватної власності на землю, Державного акту на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акту на право приватної власності на землю, Державного акту на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у п.41 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Як було зазначено вище, після отримання громадянином - засновником фермерського господарства Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 засновано фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що законодавством, чинним на момент створення Селянського (Фермерського) господарства «Кирнасовського», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності ФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином Державного акту, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, Закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.07.2003 року було прийнято новий Закон України №937-ІV "Про фермерське господарство", яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").

За висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 01.04.2020 у справі №320/5724/17, ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

В контексті наведеного апеляційна колегія зазначає, що практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства є сталою, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18, від 23.06.2020 у справі №922/989/18, від 19.08.2020 у справі №922/804/19.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005 року було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням №5-рп/2005 від 22.09.2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Великою Палатою Верховного Суду у п. 61 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18, п.32 постанови від 19.08.2020 у справі № 922/804/190 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, у редакції станом на 06.12.2019).

Отже, законодавством, чинним на момент винесення відповідачем спірного рішення, визначено право постійного землекористування безстроковим. Таке право постійного землекористування може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Аналогічна правова позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду у п. 7.27 постанови від 05.11.2019 року у справі №906/392/18.

Приписами ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції на момент винесення оскаржуваного у даній справі наказу), передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

- добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

- вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

- припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

- використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

- використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

- систематична несплата земельного податку або орендної плати;

- набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

- використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

- передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

З огляду на матеріали справи вбачається, що жодної підстави з вищенаведених, Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області при винесенні наказу від 06.12.2019 №11309/0/14-19-СГ, не зазначено.

Судова колегія враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 та від 19.08.2020 у справі №922/804/19, згідно з якими наведені положення законодавства свідчать, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство. У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, як смерть громадянина - засновника фермерського господарства, відсутня.

З огляду на вищенаведене, судова колегія зазначає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення ФГ і подальшої державної реєстрації ФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №908/2063/18.

Отже, у разі смерті громадянина - засновника фермерського господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Матеріали справи свідчать, що Фермерське господарство «Кирнасовського» не ліквідовувалось, не припиняло своєї діяльності, державний акт не повертався, господарство є діючим на дату розгляду справи.

Як вже зазначалось вище, чинне на час створення фермерського господарства законодавство не визначало порядок подальшого переходу та реєстрації речового права на земельну ділянку, надану її засновнику за фермерським господарством, а також не встановлювало обов`язку здійснити державну реєстрацію (перереєстрацію) права на цю земельну ділянку за фермерським господарством.

Разом із тим, особливості правового статусу фермерського господарства свідчать про те, що з моменту його створення фермерське господарство отримує право на користування землею, що була надана громадянину його засновнику, без укладення договору між цим громадянином та фермерським господарством.

Враховуючи мету надання земельної ділянки, слід прийти до висновку, що з 1995 року створене громадянином України ОСОБА_1 ФГ «Кирнасовського» виконувало обов`язки землекористувача відповідної земельної ділянки, а після державної реєстрації ФГ «Кирнасовського», останнє набуло право постійного користування спірною земельною ділянкою.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Право постійного користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Правове становище діючого фермерського господарства, як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинно залишатися стабільним незалежно від припинення участі в його діяльності окремих його членів ( даному випадку - засновника такого господарства) в силу об`єктивної неможливості, зокрема, смерті.

Втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає хибними доводи апелянта щодо відсутності порушення прав ФГ «Кирнасовського» спірним наказом Держгеокадастру про припинення Фермерському господарству «Кирнасовського» права постійного користування земельною ділянкою.

Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, правильно встановлених судом першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апелянтом не надано.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням обставин, встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

За таких обставин, апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2022 у справі №915/1624/21 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2022 у справі №915/1624/21 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

У зв`язку з відсутністю електропостачання та знеструмлення електромережі суду, повний текст постанови складено та підписано 07.12.2022.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяКолоколов С.І.

СуддяРазюк Г.П.