Рішення

від 28.11.2022 по справі 914/106/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2022 Справа № 914/106/22

За позовом: Міністерства юстиції України, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Боднар", м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, м. Львів

про витребування майна з чужого незаконного володіння

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Лазаренко С.В.

Представники cторін:

від позивача: Ган Х.П. - представник;

від відповідача: Якубівський І.Є. адвокат;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Міністерства юстиції України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боднар" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою господарського суду від 12.01.2022 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.01.2022. Крім цього, цією ж ухвалою суду заяву Міністерства юстиції України про забезпечення позову задоволено частково, заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо об`єкта нерухомого майна - будівлі автомийки літ. "Б-1" загальною площею 216, 0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2. В задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 31.01.2022 залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Підготовче засідання відкладено на 28.02.2022. Ухвалою суду від 28.02.2022 підготовче засідання відкладено на 28.03.2022. Ухвалою суду від 28.03.2022 підготовче засідання відкладено на 18.04.2022.

Ухвалою суду від 18.04.2022 клопотання Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Підготовче судове засідання відкладено на 16.05.2022.

Ухвалою суду від 16.05.2022 заяву позивача щодо зміни предмета позову прийнято до розгляду, відтак в подальшому позовними вимогами є: витребування з чужого незаконного володіння у товариства з обмеженою відповідальністю "Боднар" побутового нежитлового приміщення загальною площею 107,8 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Хуторівка, 2, м.Львів, (будівля автомийки літ. "Б-1"). Підготовче судове засідання відкладено на 06.06.2022.

Подальший хід розгляду справи описано у відповідних ухвалах суду, зокрема ухвалою від 01.08.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 22.08.2022. Ухвалою суду від 22.08.2022 клопотання Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про долучення доказів залишено без розгляду. Розгляд справи по суті відкладено на 19.09.2022. В судовому засіданні, що відбулося 19.09.2022, оголошено перерву до 10.10.2022.

Судове засідання, призначене на 10.10.2022 о 15:00, не відбулось, оскільки з 07 год 27 хв. було оголошено повітряну тривогу під час якої російською федерацією завдано ракетних ударів по об`єктах енергетики міста та в цей день будівля Господарського суду Львівської області, була відключена від електричної енергії. Ухвалою суду від 11.10.2022, судове засідання призначено на 24.10.2022.

Ухвалою суду від 24.10.2022 розгляд справи відкладено на 07.11.2022 з огляду на оголошену з 13:26 год на території Львівської області повітряну тривогу. Ухвалою суду від 07.11.2022 розгляд справи по суті відкладено на 28.11.2022.

В судове засідання, яке відбулося 28.11.2022, представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив.

В судове засідання, 28.11.2022, представник відповідача з`явився, позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та в письмових запереченнях.

Третя особа - ОСОБА_1 в судові засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, вимог суду зазначених в ухвалах суду не виконав.

Представник Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції в судове засідання, 28.11.2022, не з`явився, однак в попередніх судових засіданнях позовні вимоги позивача підтримав, просив їх задоволити з підстав викладених у письмових та усних поясненнях

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 28.11.2022 розглянуто справу по суті та оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Міністерство юстиції України (надалі позивач) звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог), до Товариства з обмеженою відповідальністю «Боднар» (надалі відповідач) про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме побутового нежитлового приміщення загальною площею 107,8 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Хуторівка, 2, м. Львів, (будівля автомийки літ. "Б-1").

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Підприємство Львівська виправна колонія (№ 48) надало ФОП Жорняку А.Б. нежитлове приміщення загальною площею 107,8 кв. м, що знаходиться в м. Львові, вул. Хуторівка, 2 (надалі спірне майно), на підставі договору про партнерство та співпрацю від 04.01.2010 № 11, оскільки воно не використовувалось за призначенням.

Згідно з інвентарною карткою обліку основних засобів вказане приміщення площею 107,8 кв.м. перебуває на балансі ДП «Львівської виправної колонії (№ 48)».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 у справі № 5015/1506/12 за позовом СПД-ФОП Сороки Р.І. до СПД-ФОП Фірман Р.Б визнано за СПД-ФОП Сорока Р.І. право власності на будівлю автомийки площею 216,0 кв.м., що знаходиться у м. Львові, по вул. Хуторівка, 2. На підставі вказаного судового рішення, СПД-ФОП Сорока П.І. 12.07.2012 здійснив реєстрацію права власності на будівлю автомийки загальною площею 216,0 кв. м., що розташована на вул. Хуторівка, 2 у м. Львові. На думку позивача, спірне майно СПД-ФОП Сорокою Р.І. було збільшено до 216,0 м. кв. шляхом зміни зовнішніх та внутрішніх параметрів.

В подальшому, 14.02.2013, між СПД-ФОП Сорока П.І. та Жорняком А.Б. укладено договір купівлі-продажу будівлі автомийки під літерою «Б-1» площею 216,0 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Урумовою Ж.М., реєстровий номер № 398 від 14.02.2013.

На підставі вказаного договору, 14.02.2013 Жорняк А.Б. здійснив реєстрацію права власності на спірну будівлю загальної вул. Хуторівка, 2, у м. Львові.

Постановою Львівського апеляційного господарського суд від 10.06.2013 у справі № 5015/1506/12 задоволено апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Львова та скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 у справі за позовом СПД-ФОП Сороки Р.І. до СПД-ФОП Фірман Р.Б. про визнання права власності за позивачем на будівлю автомийки площею 216,0 кв.м, що знаходиться в м. Львові, вул. Хуторівка, 2, та прийнято нове рішення, яким в позові про визнання права власності на вказаний об`єкт відмовлено.

Незважаючи на вищезазначене рішення суду, яким у визнанні права власності СПД-ФОП Сороці П.І. на будівлю автомийки під літерою «Б-1» площею 216,0 кв. м. за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2 відмовлено, ОСОБА_1 відповідно до акту приймання - передачі нерухомого майна від 27.09.2018 передав спірне майно товариству з обмеженою відповідальністю «Боднар», засновником та керівником якого є він сам.

Оскільки право власності на спірне майно було набуте СПД-ФОП Сорока Р.І. неправомірно, право відчуження вказаного об`єкту нерухомості в нього відсутнє, а відтак здійснений в подальшому СПД-ФОП Сорокою Р.І. правочин, а саме укладений між ФОП Сорокою Р.І. та Жорняком А.Б. 14.02.2013 договір купівлі-продажу будівлі автомийки під літерою «Б-1» площею 216,0 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2, та передача 27.09.2018 вказаного майна товариству з обмеженою відповідальністю «Боднар» є недійсними.

У зв`язку із наведеним, зважаючи на недійсність договору купівлі-продажу спірного майна та незаконну передачу 27.09.2018 майна в статутний фонд ТОВ «Боднар», тому спірне майно, що перебуває на балансі ДП «Львівської виправної колонії (№ 48)» повинно бути витребуване від ТОВ «Боднар», у зв`язку з чим позивач звернувся в господарський суд з відповідним позовом.

Позиція відповідача.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач посилається на те, що він є власником об`єкта нерухомого майна, а саме будівлі автомийки літ. «Б-1» загальною площею 216 кв.м., за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2. Право власності ТзОВ «Боднар» на вказаний об`єкт набуте на підставі внесення його як вклад у статутний капітал даного господарського товариства та зареєстроване у встановленому законом порядку. Зазначена обставина підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наданою самим же позивачем.

У справі, що розглядається, об`єктом віндикації позивач визначив «будівлю автомийки літ. «Б-1» загальною площею 107, 6 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Хуторівка, 2, м. Львів». Але згідно із доданою до позовної заяви Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ТзОВ «Боднар» є власником будівлі автомийки літ. «Б-1» загальною площею 216 кв.м. за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Хуторівка, буд. 2. Тобто площа будівлі, яку позивач намагається витребувати, і площа будівлі, яка належить на праві власності відповідачу, не те що не є тотожними, а вони абсолютно різні (більш, ніж удвічі). При цьому відповідач наголошує, що однакова адреса не може бути достатнім доказом тотожності цих об`єктів, оскільки відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за адресою «м. Львів, вул. Хуторівка, 2», крім належної на праві власності ТзОВ «Боднар» будівлі автомийки площею 216 кв. м., зареєстровано право власності ще на 48 будівель і споруд, які належать як складові частини об`єкта нерухомого майна ТзОВ «Девелопмен Інжиніринг Сервіс».

Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2 існує три земельні ділянки:

- кадастровий № 4610136800:08:001:01 10 площею 10,6361 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктурі, державна власність, суб`єкт права власності - Львівська обласна державна адміністрація;

- кадастровий № 4610136800:08:001:0107 площею 0,14 га для колективного гаражного будівництва, комунальна власність, суб`єкт права власності - Гаражний кооператив «Якір»;

- кадастровий № 4610136800:08:001:0109 площею 0,0317 га для розміщення структурних підрозділів апарату МВС, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, державна власність, суб`єкт права власності - Львівська обласна державна адміністрація.

Тобто жодної земельної ділянки за вказаною адресою, право на яку було б зареєстроване за ДП «Львівська виправна колонія (№ 48)», чи будь-якою іншою організацією, функції з управління майном якої входили б до сфери діяльності Міністерства юстиції України, за даними Держгеокадастру немає.

Таким чином, жодного об`єкта нерухомого майна, зокрема, будівель, споруд, земельних ділянок, за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2, ні безпосередньо за Міністерством юстиції України, ні за підприємствами, установами, організаціями, щодо яких Міністерство юстиції України здійснює функції управління закріпленим за ними майном, на даний час не зареєстровано. Тобто Міністерство юстиції України не довело порушення в його особі прав держави з боку відповідача - ТзОВ «Боднар». Крім цього, позивачем пропущено позовну давність, про застосування якої просить відповідач.

Позиція третьої особи 1.

Третя особа 1 в судові засідання не з`явилася, письмових обґрунтованих пояснень суду щодо позовних вимог не представила.

Позиція третьої особи 2.

В письмових поясненнях представник третьої особи вказує на те, що орендодавцем спірного майна (на яке неправомірно визнано право власності, згодом було продано згідно договору купівлі-продажу, а пізніше на підставі акту приймання-передачі від 27.09.2018 передано в статутний фонд відповідача) виступала державна установа «Львівська виправна колонія (№ 48)». Зазначене майно перебувало на балансі підприємства Львівської виправної колонії (№ 48).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», визначено правовий статус Державної кримінально-виконавчої служби, відповідно до якого на Державну кримінально-виконавчу службу України покладені завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Частиною першою статті 6 вказаного Закону встановлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, територіальних органів управління кримінально-виконавчої інспекції, установ, виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Указом Президента України від 22.04.1998 № 344/98 утворено Державний департамент України з питань виконання покарань як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010, утворено Державну пенітенціарну службу України шляхом реорганізації Державного департаменту України з питань виконання покарань. Указом Президента України від 06.04.2011 № 394/2011 було затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України та визначено, що Державна пенітенціарна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерства юстиції України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 № 343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи Юстиції» Державну пенітенціарну службу України ліквідовано та встановлено, що Міністерство юстиції України є правонаступником Державної пенітенціарної служби України, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

З огляду на викладене, зважаючи на чинне нормативно-правове регулювання діяльності Мінюсту як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, зокрема, щодо управління об`єктами державної власності, які використовується для забезпечення виконання завдань системи виконання кримінальних покарань та пробації, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15.07.2020 справі № 464/12197/14-ц, право вимоги у правовідносинах щодо повернення спірного майна належить Мінюсту.

Щодо ж самого спірного майна, то третя особа зазначає, що його відчуження відбулося без участі органу управління та Підприємства Львівської виправної колонії № 48, без надання їх згоди, тобто з порушенням норм чинного законодавства України. Факт неправомірності набуття права власності встановлено судовими рішеннями, а тому спірне майно підлягає поверненню у власність держави в особі суб`єкта управління об`єктом державної власності, а саме Міністерства юстиції України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи із таких мотивів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як встановлено судом, Підприємство Львівської виправної колонії № 48 надало ФОП Жорняку А.Б. нежитлове приміщення загальною площею 107,8 кв. м, що знаходиться в м. Львові, вул. Хуторівка, 2, на підставі договору про партнерство та співпрацю від 04.01.2010 № 11, оскільки воно не використовувалось за призначенням.

Згідно з інвентарною карткою обліку основних засобів приміщення площею 107,8 кв.м. перебуває на балансі ДП «Львівської виправної колонії (№ 48)».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 у справі № 5015/1506/12 за позовом СПД-ФОП Сороки Р.І. до СПД-ФОП Фірман Р.Б визнано за СПД-ФОП Сорока Р.І. право власності на будівлю автомийки площею 216,0 кв.м., що знаходиться у м. Львові, по вул. Хуторівка, 2. На підставі вказаного судового рішення, СПД-ФОП Сорока П.І. 12.07.2012 здійснив реєстрацію права власності на будівлю автомийки загальною площею 216,0 кв. м., що розташована на вул. Хуторівка, 2 у м. Львові.

14.02.2013 між СПД-ФОП Сорока П.І. та Жорняком А.Б. укладено договір купівлі-продажу будівлі автомийки під літерою «Б-1» площею 216,0 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Урумовою Ж.М., реєстровий номер № 398 від 14.02.2013.

В подальшому, 27.09.2018 зареєстроване право власності ТзОВ «Боднар» на будівлю автомийки під літерою «Б-1» площею 216,0 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2, як набуте на підставі внесення Жорняком А.Б. його як вклад у статутний капітал даного господарського товариства.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на незаконність підстав набуття відповідачем права власності на майно з мотивів, що постановою Львівського апеляційного господарського суд від 10.06.2013 у справі № 5015/1506/12 задоволено апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Львова та скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 у справі за позовом СПД-ФОП Сороки Р.І. до СПД-ФОП Фірман Р.Б. про визнання права власності за позивачем на будівлю автомийки площею 216,0 кв.м, що знаходиться в м. Львові, вул. Хуторівка, 2, та прийнято нове рішення, яким в позові про визнання права власності на вказаний об`єкт відмовлено.

Оскільки право власності на майно було набуте СПД-ФОП Сорока Р.І. неправомірно, права на відчуження вказаного об`єкту нерухомості в нього не було, а відтак здійснений в подальшому СПД-ФОП Сорокою Р.І. правочин, а саме укладений між СПД-ФОП Сорокою Р.І. та Жорняком А.Б. 14.02.2013 договір купівлі-продажу будівлі автомийки під літерою «Б-1» площею 216,0 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2, та подальша передача 27.09.2018 спірного майна товариству з обмеженою відповідальністю «Боднар» є недійсними

У висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14) заначено, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Зміст позовних вимог у даній справі свідчить про те, що позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно, однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Віндикація - витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Аналіз ст. 387 Цивільного кодексу України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

Правові позиції щодо особливостей віндикації та обсягів доведення у справах за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема у постановах від 15.05.2018 року у справі № 923/630/17, від 29.01.2019 року у справі № 911/3312/17, від 02.04.2019 року у справі № 911/737/18, від 19.06.2019 року у справі № 914/1671/17, від 27.08.2019 року у справі № 925/366/18, від 12.09.2019 року у справі № 21/93б.

З Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.02.2022 року № 299813264 вбачається, що власником будівлі автомийки під літерою «Б-1» площею 216,0 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2 є відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Боднар», а не позивач у даній справі.

Однакова адреса не може бути достатнім доказом тотожності об`єкту про витребування якого просить позивач та об`єкту належного на праві власності відповідачеві, оскільки відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.02.2022, за адресою «м. Львів, вул. Хуторівка, 2», крім належної на праві власності ТзОВ «Боднар» будівлі автомийки площею 216 кв. м., зареєстровано право власності ще на 48 будівель і споруд, які належать як складові частини об`єкта нерухомого майна ТзОВ «Девелопмен Інжиніринг Сервіс»

Предметом витребування позивач зазначив нерухоме майно - побутове нежитлове приміщення загальною площею 107,8 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Хуторівка, 2, м. Львів, (будівля автомийки літ. "Б-1"). На підтвердження прав власника зазначеного нерухомого майна позивачем представлено лише незавірену жодним чином копію Інвентарної картки обліку основних засобів без номера, де в графі «підприємство, організація» зазначено: «П-ство ЛВК-48», в якій інвентаризовано побутове приміщення площею 107,8 кв.м, без зазначення жодних інших індивідуальних ознак вказаного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», що набрав чинності в 2004 році, обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Оскільки предметом витребування є нерухоме майно, то право власності на нього підлягало державній реєстрації, однак, як вбачається з матеріалів справи, право власності на побутове нежитлове приміщення, про витребування якого просить позивач, за державою в особі позивача чи інших державних органів, зареєстроване не було.

Разом з тим, на даний час у власності відповідача знаходиться будівля автомийки, позначена літерою «Б-1» площею 216,0 кв.м, а не об`єкт, який просить витребувати позивач побутове нежитлове приміщення, площею 107,8 кв.м, жодних доказів фактичного існування такого нежитлового приміщення не надано.

Варто зауважити, що виходячи із доказів наданих позивачем, Підприємство Львівської виправної колонії № 48 надало ФОП Жорняку А.Б. нежитлове приміщення загальною площею 107,8 кв. м, що знаходиться в м. Львові, вул. Хуторівка, 2, на підставі договору про партнерство та співпрацю від 04.01.2010 № 11, оскільки воно не використовувалось за призначенням. Відтак між Підприємством Львівської виправної колонії № 48 та ФОП Жорняком А.Б. виникли зобов`язальні відносини, згідно з якими ФОП Жорняк А.Б. зобов`язався не здійснювати без письмової згоди власника перебудову, добудову та перепланування даного приміщення (п.2.2.7 договору); у разі припинення або розірвання договору повернути власнику приміщення у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його, з врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати збитки у разі погіршення його стану (п.2.2.9 договору).

Відсутність в натурі індивідуально визначеного майна, яке просить витребувати з чужого незаконного володіння позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову. Разом з тим, це не позбавляє потерпілу особу звертатися із позовом про відшкодування збитків чи застосування інших зобовязально-правових способів захисту за умови доведення порушення свого права.

Зокрема, якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, підлягають застосуванню зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 ЦК України.

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18) вказано, що "індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмітних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють в необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору".

Отже, для застосування передбаченого статтею 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є підтвердження наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності. Аналогічні правові висновки викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 13.02.2018 у справі № 924/1180/6, від 05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 23.10.2019 у справі № 910/17416/18.

Статтею 2 ГПК України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст.13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3 та 4 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Позивачем не надано доказів для підтвердження наступних обставин: існування в натурі індивідуально визначеного майна про витребування якого він звернувся до господарського суду з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно.

За таких обставин, звернення позивача з даним позовом із застосуванням положень статті 387 ЦК України, є безпідставним.

Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені фактичні обставини спірних правовідносин, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для витребування спірного майна з володіння відповідача на користь позивача, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Водночас відповідачем у справі заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

З урахуванням наведеного, оскільки позивачем не надано доказів, які доводять порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, про захист яких він просить суд у позові, невірно обрано спосіб захисту права, і суд відмовляє позивачу у позові по суті у зв`язку з недоведеністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, позовна давність при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.01.2022 у даній справі, заяву Міністерства юстиції України про забезпечення позову було задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову.

Частинами 9-10 статті 145 ГПК України встановлено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі, заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Враховуючи приписи статті 145 ГПК України та повну відмову у задоволенні позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Львівської області 12.01.2022 у справі № 914/106/22.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 145, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.01.2022 у справі № 914/106/22.

3. Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 08 грудня 2022 року.

Суддя Манюк П.Т.