Постанова

від 07.12.2022 по справі 357/13033/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7594/2022

Справа 357/13033/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 грудня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2022 року, ухвалені у складі судді Кошеля Б.І. в м. Біла Церква у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа Комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, просила визнати протиправним та скасувати наказ Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к, поновити ОСОБА_1 на посаді викладача Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» по класу скрипки з 24 квітня 2020 року; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення 24 квітня 2020 року до дня поновлення на роботі та компенсацію моральної шкоди в розмірі 100000 грн., вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позов мотивований тим, що з 1991 року ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з третьою особою, однак наказом від 24 квітня 2020 року № 17-к її було звільнено з посади викладача в зв`язку зі скоєнням аморального вчинку. Не погоджуючись з даним наказом, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду про скасування цього наказу, за результатами розгляду суд першої інстанції 03 березня 2021 року задовольнив позов, скасувавши наказ № 17-к, поновивши позивача на посаді та стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. Під час розгляду справи судом першої інстанції, через дев`ять місяців після відкриття провадження відповідач намагався змінити дату звільнення з 24 квітня 2020 року на 02 травня 2020 року, подавши через канцелярію суду наказ № 33-к від 13 липня 2020 року про внесення зміни дати звільнення до наказу № 17-к від 24 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. У зв`язку з порушенням термінів та порядку подачі доказів суд відмовився долучати даний наказ до матеріалів справи та повернув його відповідачу. Рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на роботі підлягало негайному виконанню, однак відповідачем рішення виконано не було і подано апеляційну скаргу. В апеляційному провадженні на стадії дебатів 04 жовтня 2021 року відповідачем було подано клопотання про закриття провадження в справі через відсутність предмету спору, що якого був долучений наказ № 63-к від 30 вересня 2021 року щодо скасування попередніх наказів про звільнення на підставі ч. 3 ст. 40 КЗпП та звільнення позивача 24 квітня 2020 року на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП за прогули, який є предметом оскарження в даній справі.

Вважала, що наказ № 63-к від 30 вересня 2021 року є очевидно безпідставним та протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивача було звільнено до відновлення працездатності і у неї був відсутній обов`язок подавати листок непрацездатності відповідачу через те, що вона вже не могла повернутися до роботи. Крім того, наказ винесений з порушенням ст. 147 - 150 КЗпП, оскільки дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку, без зажадання письмових пояснень від порушника трудової дисципліни, а саме звільнення відбулося датою, яка передує оскаржуваному наказу та під час тимчасової непрацездатності позивача. Крім того, наказ про звільнення прийнято посадовою особою відповідача без належних повноважень.

Неправомірними діями відповідача їй було заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінює в 100000 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року позов частково задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ від 30 вересня 2021 року № 63-к, поновлено ОСОБА_1 на посаді з 24 квітня 2020 року, зобов`язано відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення 24 квітня 2020 року до часу поновлення на роботі, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію заподіяної моральної шкоди 10000 грн., в задоволенні іншої частини вимог відмовлено, стягнуто з відповідача на користь позивача сплачений нею судовий збір 1000 грн.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 14 лютого 2022 року з відповідача на користь позивача стягнуто судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7200 грн., допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Відповідач Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року та додаткове рішення від 14 лютого 2022 року та ухвалити нове рішення, стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління судові витрати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що в разі скасування наказу № 63-к від 30 вересня 2021 року відновлюється дія попереднього наказу № 33-к від 13 липня 2020 року, який вказаний в розпорядчій частині оскаржуваного наказу № 63-к, і яким було звільнено з займаної посади ОСОБА_1 в зв`язку із вчиненням аморального проступку з 02 травня 2020 року, і даний наказ № 33-к від 13 липня 2020 року позивачем не оскаржувався і не був предметом розгляду судових справ. Отже, суд першої інстанції не може поновити позивача на посаді.

Не погоджувався з висновками суду першої інстанції, що час із 24 квітня 2020 року до 02 травня 2020 року є вимушеним прогулом, який судом зобов`язано відповідача оплатити, посилаючись на те, що роботодавцю лист непрацездатності як пояснення поважності причин відсутності на роботі позивача не надавався, а оригінал цього листа непрацездатності, строк для оплати якого закінчився 02 травня 2021 року, знаходився у позивача і був наданий нею суду. При цьому відсутність позивача на роботі у вказаний період нею не заперечується, що підтверджується протоколом судового засідання від 20 вересня 2021 року Київського апеляційного суду в справі № 22-ц/824/7833/2021. Відтак, зобов`язання щодо оплати листа непрацездатності за квітень 2020 року суперечить КЗпП України, Закону України «Про охорону здоров`я», Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Вказував, що посилаючись на незаконність наказу № 63-к від 30 вересня 2021 року, позивач взагалі не надала суду доказів причини своєї відсутності на роботі з 24 квітня 2020 року, підстави ненадання листка непрацездатності, що з огляду на доведеність факту її відсутності в цей день, як і в послідуючі дні на роботі, свідчить про прогули і як наслідок наявність передбачених ч. 4 ст. 40 КЗпП України підстав для звільнення, які були встановлені лише 20 вересня 2021 року.

Зазначав, що ст. 148 КЗпП України передбачає обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення з дня виявлення проступку, а не самого факту. Днем вчинення проступку є 02 травня 2021 року - останній день, коли позивач зобов`язана була активувати лист непрацездатності та надати підтвердження поважності відсутності на роботі, тому дисциплінарне стягнення звільнення в вересні 2021 року накладено в межах визначених строків не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Посилався на лист Мінсоцполітики від 22 квітня 2019 року № 82/0/22-19/133, згідно якого днем звільнення за прогул має бути останній день роботи перед днем, коли працівник вчинив прогул, за умови, що після його вчинення він більше не виходив на роботу, при цьому наказ про звільнення може бути виданий пізніше. Оскільки ОСОБА_1 з 24 квітня 2020 року на роботу більше не виходила, тому днем звільнення є останній робочий день 24 квітня 2020 року, який був оплачений як останній робочий день. Днем виявлення цього проступку є 20 вересня 2021 року, а дисциплінарне стягнення накладено 30 вересня 2021 року в термін, який не суперечить ст. 148 КЗпП України.

Посилався на постанову Верховного Суду від 11 квітня 2019 року в справі № 127/6694/17, згідно правових висновків у якій працівник, звільнений за прогули, може бути звільнений у день, який передує дню видання наказу про звільнення працівника заднім числом.

Посилався також на правові висновки Верховного Суду, згідно яких невиконання власником або уповноваженим ним органу обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Вважав незаконним рішення суду щодо виплати середнього заробітку з 24 квітня 2020 року по час поновлення, оскільки позивач звільнена із 02 травня 2020 року наказом № 33-к від 13 липня 2020 року, і оскільки трудова книжка позивача зберігається у останньої, а заборгованість по виплатам ОСОБА_1 відсутня.

Оскільки позивач вже була звільнена 02 травня 2020 року наказом № 33-к від 13 липня 2020 року і даний наказ не оскаржувала, то ніяких порушень трудових прав позивача не відбулося.

Будь-яких доказів спричинення моральної шкоди звільненням позивача наказом № 63-к від 30 вересня 2021 року нею суду не надано.

В зв`язку з вищевикладеним, вказував, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації моральної шкоди та судових витрат.

Посилався на упередженість суду, який вже розглядав справи за участі позивача і її матері.

Від позивача ОСОБА_1 в особі представника Запаскіна М.Р. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу задовольнити частково, змінивши рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року, відмовивши позивачу у визнанні протиправним та скасуванні першого пункту наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к, в інших частинах рішення суду першої інстанції залишитибез змін.

Посилалася на безпідставність доводів апеляційної скарги, невідповідність цих доводів фактичним обставинам справи, вважаючи їх такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права і не спростовують висновків суду, які стали підставою для задоволення позову. Наводила власні спростування доводів апеляційної скарги.

Вказувала, що документальне підтвердження судових витрат позивача у зв`язку з апеляційним переглядом справи буде надано не пізніше п`яти днів після розгляду справи по суті, просила вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд не може прийняти доводи відзиву на апеляційну скаргу в частині часткового задоволення апеляційної скарги та відмови у визнанні протиправним та скасуванні першого пункту наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Строк, порядок і підстави подання апеляційної скарги, її форма та зміст передбачені ст. 352, 354, 355, 356 ЦПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 360 ЦПК України відзив на апеляційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Позивачем не подавалося апеляційної скарги на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року, а отже вона не може заперечувати проти обставин, встановлених судом першої інстанції, в межах відзиву на апеляційну скаргу, а лише щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі вказаним вимогам закону не відповідає.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебувала в трудових правовідносинах з Комунальним закладом Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» (в подальшому - КЗ БМР БМШ № 3) з 01 серпня 1991 року і наказом начальника відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 24 квітня 2020 року № 17-к з 24 квітня 2020 року була звільнена з посади викладача по класу скрипки у зв`язку із вчиненням аморального проступку, що є несумісним з продовженням даної роботи та подальшого виконання виховних функцій відповідно до п. 3 ст. 41 КЗпП (а. с. 14 т. 1).

На а. с. 15 т. 1 знаходиться копія постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року в справі № 810/4996/18, яким скасовано рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 2788-56-VІІ «Про організаційно-правові заходи щодо створення комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 в м. Біла Церква».

На а. с. 16 т. 1 знаходиться копія наказу відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 24 квітня 2020 року № 17-к, яким ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 24 квітня 2020 року за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи та подальшого виконання виховних функцій відповідно до п. 3 ст. 41 КЗпП, наказано головному бухгалтеру, враховуючи надзвичайну ситуацію в країні, копію наказу про звільнення, завірену належним чином, та трудову книжку ОСОБА_1 , оформлену належним чином, направити рекомендованим листом за адресою місця проживання. Підставами видачі наказу зазначено: п. 3 ст. 41 КЗпП, акт службового розслідування від 11 березня 2020 року факту вчинення аморального проступку 06 лютого 2020 року, відеозапис події аморального вчинку ОСОБА_1 , виклик поліції 06 лютого 2020 року, виклик екстреної медичної допомоги 06 лютого 2020 року, заява від 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 , пояснення від 14 лютого 2020 року ОСОБА_3 .

На а. с. 17 т. 1 знаходиться копія рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року в справі № 357/4896/20, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 24 квітня 2020 року № 17-к про звільнення ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача з 24 квітня 2020 року, стягнуто з відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсації за заподіяну моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та судові витрати 1000 грн.; допущено рішення в частині поновлення позивача на роботі і стягнення заробітної плати в межах платежу за один місяць до негайного виконання.

На а. с. 18 т. 1 знаходиться копія наказу відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 13 липня 2020 року № 33-к, яким у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення 24 квітня 2020 року за п. 3 ст. 41 КЗпП України ОСОБА_1 , про що стало відомо лише 12 червня 2020 року в судовому засіданні, де був наданий лист непрацездатності серії АДЮ № 836158, виданий 24 квітня 2020 року ОСОБА_1 , внесено зміни до п. 1 наказу від 24 квітня 2020 року № 17, а саме дату звільнення 24 квітня 2020 року змінено на 02 травня 2020 року; викладено п. 1 наказу від 24 квітня 2020 року № 17-к в новій редакції, а саме: «Звільнити з займаної посади 02 травня 2020 року ОСОБА_1 , викладача КЗ БМР БМШ № 3, за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи та подальшого виконання виховних функцій, відповідно до пункту 3 статті 41 КЗпП. День звільнення ОСОБА_1 викладача КЗ БМР БМШ № 3 по класу скрипки є 02 травня 2020 року».

На а. с. 19 т. 1 знаходиться копія постанови державного виконавця від 03 червня 2021 року у ВП № 64918517, якою за невиконання виконавчого документа про поновлення ОСОБА_1 на посаді у строк, визначений ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», накладено на боржника відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради штраф у розмірі 5100 грн.

На а. с. 20 т. 1 знаходиться копія наказу начальника відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к, оскарження якого є предметом розгляду в даній справі. Із змісту даного наказу слідує, що в судовому засіданні 20 вересня 2021 року Київського апеляційного суду колегією апеляційного суду було встановлено та визнано адвокатом ОСОБА_1 , Запаскіним М.Р. та самою ОСОБА_1 , що робочі дні із 24 квітня 2020 року по 02 травня 2020 року є прогулами ОСОБА_1 ; ОСОБА_1 підтвердила в судовому засіданні 20 вересня 2021 року, що не надала підтвердження поважності причини прогулів з 24 квітня 2020 року по 02 травня 2020 року, що підтверджується технічним записом судового засідання 20 вересня 2021 року та протоколом судового засідання Київського апеляційного суду; ОСОБА_1 була звільнена 02 травня 2020 року відповідно до наказу № 17-к від 24 квітня 2020 року та наказу № 33-к «Про внесення зміни дати звільнення до наказу № 17-к від квітня 2020 року» у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 , тому зобов`язана була надати підтвердження поважності причин прогулів з 24 квітня 2020 року по 02 травня 2020 року; відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» лист тимчасової непрацездатності надається не пізніше 12 календарних місяців з дня відновлення працездатності, термін для надання підтвердження поважності причини прогулів у ОСОБА_1 закінчився в травні 2021 року, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП та у відповідності до п. 5, 6 ст. 43-1 КЗпП України: скасовано наказ № 17-к від 24 квітня 2020 року, наказ № 33-к від 13 липня 2020 року; звільнено ОСОБА_1 , викладача по класу скрипки, 24 квітня 2020 року за прогули без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Підставами видачі наказу зазначено: технічний запис судового засідання 20 вересня 2021 року, протокол судового засідання 20 вересня 2021 року, ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст. 43-1 п. 5, 6 КЗпП України, Акт засідання Комісії із «Загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витрат, зумовленими народженням та похованням» від 27 вересня 2021 року, Доповідна записка головного бухгалтера централізованої бухгалтерії 29 вересня 2021 року, Пояснення екс.в.о. директора КЗ БМР БМШ № 3 від 29 вересня 2021 року, Штатний розпис КЗ БМР БМШ № 3 21 грудня 2020 року, Посадова інструкція начальника Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради.

На а. с. 75 - 76 т. 1 знаходиться копія протоколу судового засідання Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року в справі № 22-ц/824/7833/2021.

На а. с. 77 т. 1 знаходиться копія акту засідання комісії із загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витрат, зумовленими народженням та похованням від 27 вересня 2021 року, яким засвідчено, що з 02 травня 2020 року по 27 вересня 2021 року до централізованої бухгалтерії та до КЗ БМР БМШ № 3 листки непрацездатності від ОСОБА_1 не надходили.

На а. с. 78 т. 1 знаходиться копія доповідної записки, складеної головним бухгалтером централізованої бухгалтерії від 29 вересня 2021 року, що ОСОБА_1 не надала до бухгалтерії жодного листка непрацездатності з 02 травня 2020 року по теперішній час і відповідно нарахування та оплату листка непрацездатності бухгалтерією та фондом соціального страхування не проводилось.

На а. с. 79 т. 1 знаходиться копія пояснювальної записки на ім`я начальника Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від ОСОБА_4 , згідно якої за весь період часу виконання нею обов`язків директора КЗ БМР БМШ № 3 до 18 грудня 2020 року від ОСОБА_1 листки непрацездатності не надходили.

На а. с. 80 - 83 т. 1 знаходиться копія посадової інструкції начальника Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, згідно п. 2.2 якої начальник Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради відповідно до чинного законодавства призначає та звільняє працівників Управління, керівників закладів культури комунальної форми власності та працівників цих закладів культури комунальної власності у разі відсутності керівника даного закладу.

На а. с. 73 т. 1 знаходиться копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого ОСОБА_1 одержано рекомендоване повідомлення, направленого Управлінням культури, 30 вересня 2021 року.

Згідно п. 5.3 Статуту КЗ БМР БМШ № 3, керівник закладу призначає на посади та звільняє з посад педагогічних та інших працівників закладу (а. с. 30 т. 1 зворот).

На а. с. 33 т. 1 знаходиться роздрукований скріншот електронного листа від 27 квітня, згідно якого ОСОБА_1 повідомлено про прийняття рішення про її звільнення наказом № 17-к від 24 квітня 2020 року та направлення трудової книжки і копію наказу рекомендованим листом за адресою проживання.

Крім того, на а. с. 21 - 23 т. 1 знаходиться копія ухвали Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року в справі № 357/4896/20, якою задоволено заяву відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради про закриття провадження в справі в зв`язку з самостійним скасуванням наказу № 17-к від 24 квітня 2020 року, що є предметом спору та основною вимогою позову; рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року скасовано і закрито провадження в справі.

Зазначена ухвала була скасована постановою Верховного Суду від 31 травня 2022 року, справа передана для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (а. с. 88 - 94 том 2).

Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області було скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (а. с. 168 - 169 том 2).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копію довідки, виданої ОСОБА_1 20 листопада 2020 року Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості, копію листа Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 31 березня 2021 року, роздруковані скріншоти коментарів з соціальної мережі Facebook.

Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 19 травня 2021 року в справі № 488/1449/16-ц (провадження № 61-9308св20), а саме, встановивши, що суд апеляційної інстанції, змінюючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції щодо розміру заборгованості, аргументував свою позицію тим, що розмір нарахованої банком заборгованості за процентами розраховано з застосуванням збільшеної процентної ставки, що не було передбачено умовами, які були узгоджені на час підписання довідок про умови кредитування від 20 вересня 2010 року та 12 січня 2011 року. Однак, до позовної заяви банк відповідних довідок не додавав, не приєднував в якості доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції, подавши їх лише на стадії апеляційного перегляду справи. У порушення вимог статті 367 ЦПК України позивач не надав доказів неможливості подання зазначених довідок про умови кредитування до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не мав процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці довідки. Безпідставно змінивши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Оскільки відповідачем не надано доказів неможливості подання документів до суду першої інстанції з об`єктивних причин, що не залежали від нього, разом із відзивом на позовну заяву, а також не заявлено клопотання про поновлення строку для прийняття нових доказів, за наведених обставин апеляційний суд не вбачає підстав для прийняття нових доказів та надання їм оцінки.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Тягар доведеності законності підстав звільнення покладається на роботодавця.

Верховним Судом сформульовано сталий правовий висновок, викладений в ряді постанов від 24 жовтня 2018 року в справі № 307/3549/16-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 578/62/18, від 15 квітня 2020 року в справі № 462/993/17, від 03 травня 2022 року в справі № 759/10779/20, що працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із незаконності звільнення позивача, що є підставою для скасування наказу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к про звільнення ОСОБА_1 та її поновлення на посаді викладача з 24 квітня 2020 року, а також стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію моральної шкоди, зменшивши її до 10000 грн.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Управління культури і туризму № 63-к від 30 вересня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 викладача по класу скрипки» скасовано наказ № 17-к від 24 квітня 2020 року, наказ № 33-к від 13 липня 2020 року та звільнено ОСОБА_1 з 24 квітня 2020 року за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП.

Перевіряючи законність оскаржуваного наказу № 63-к від 30 вересня 2021 року, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи з 24 квітня 2020 року, судом першої інстанції правильно враховано вказані положення норм матеріального права та правові висновки Верховного Суду, що працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення, і що працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який день, наступний за днем видання наказу про звільнення.

Крім того, ОСОБА_1 було звільнено за прогул в період з 24 квітня 2020 року по 02 травня 2020 року після спливу шестимісячного строку з дня вчинення проступку, передбаченого ст. 148 КЗпП України.

Відтак, суд першої інстанції дійшов в цілому обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про незаконність звільнення позивача, що є підставою для скасування наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к, в частині звільнення ОСОБА_1 24 квітня 2020 року за прогули без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані доводи апеляційної скарги, що згідно роз`яснень Мінсоцполітики в листі від 22 квітня 2019 року № 82/0/22-19/133, днем звільнення за прогул має бути останній день роботи перед днем, коли працівник вчинив прогул, за умови, що після його вчинення він більше не виходив на роботу, і при цьому наказ про звільнення може бути виданий пізніше, а оскільки ОСОБА_1 з 24 квітня 2020 року на роботу більше не виходила, тому днем звільнення є останній робочий день 24 квітня 2020 року.

Апеляційний суд враховує, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами і не можуть встановлювати нові правові норми, а мають лише інформаційний, рекомендаційний, роз`яснювальний характер та є службовими документами.

У постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року в справі № 127/6694/17, на яку відповідач в апеляційній скарзі посилається на підтвердження своїх попередніх доводів, відсутні наведені відповідачем правові висновки, що працівник-прогульник може бути звільнений у день, який передує дню видання наказу про звільнення працівника «заднім числом», а відтак посилання на цю постанову є не релевантним.

З огляду на відсутність доказів порушення позивачем трудової дисципліни апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, з посиланнями на правові висновки Верховного Суду, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Апеляційний суд враховує, що вперше ОСОБА_1 була звільнена наказом відповідача від 24 квітня 2020 року № 17-к з інших підстав (за вчинення аморального проступку), який було нею оскаржено до суду.

Під час судового розгляду відповідачем було прийнято наказ від 13 липня 2020 року № 33-к, яким внесено зміни в попередній наказ від 24 квітня 2020 року № 17-к в частині дати звільнення, а саме звільнено ОСОБА_1 з посади з 02 травня 2020 року.

Відтак, оскільки ОСОБА_1 вже була звільнена відповідачем з 24 квітня 2020 року, у неї був відсутній обов`язок як дотримуватися трудової дисципліни, з`являючись на робоче місце, так і надавати роботодавцю будь-які докази поважності причин відсутності на робочому місці, в тому числі листи непрацездатності, а її неявку на робоче місце в період з 24 квітня 2020 року не можна вважати прогулом і відповідно піддавати дисциплінарному стягненню, в даному випадку у вигляді звільнення.

Виходячи з вищевикладеного, є неспроможними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що позивачем ОСОБА_1 не подавалися роботодавцю оригінали листків непрацездатності на підтвердження поважності відсутності на робочому місці в період з 24 квітня по 02 травня 2020 року, і що відсутність позивача на роботі у вказаний період не заперечується нею самою, а також, що час для оплати листа непрацездатності позивача закінчився 02 травня 2021 року і лист непрацездатності, виданій ОСОБА_1 , не був активований, і що даний проступок відповідачем виявлено лише в судовому засіданні апеляційного суду 20 вересня 2021 року.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Встановивши факт незаконного звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення її на посаді викладача.

Апеляційний суд не погоджується з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що позивач була звільнена 02 травня 2020 року наказом № 33-к від 13 липня 2020 року і даний наказ не оскаржувала, а отже не може бути поновлена на роботі, з огляду на те, що наказ № 33-к від 13 липня 2020 року, на який посилається відповідач, не є самостійним наказом про звільнення, а документом, яким лише внесено зміни до п. 1 наказу про звільнення ОСОБА_1 від 24 квітня 2020 року № 17, рішення про скасування якого було прийнято самим відповідачем в зв`язку зі зміною підстав звільнення позивача з п. 3 ст. 41 КЗпП України на п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Помилковими є доводи відповідача про те, що Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради не є належним відповідачем за даним позовом з огляду на те, що позивач була звільнена з роботи саме наказом начальника Управління культури і туризму, відтак до даного відповідача обґрунтовано заявлено вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Апеляційним судом відхиляються доводи відповідача про те, що позивач не може бути поновлений на роботі до Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3», оскільки останній є таким, що припинений з 01 серпня 2022 року з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Однак, рішення суду першої інстанції було прийнято 27 січня 2022 року, відтак, дані обставини не тягнуть за собою скасування рішення про поновлення позивача на роботі, оскільки на час вирішення спору судом першої інстанції третя особа ліквідована не була.

Разом із тим, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо необхідності скасування наказу 63-к від 30 вересня 2021 року в цілому, оскільки судом першої інстанції не звернуто увагу, що п. 1 даного наказу відповідачем вирішувалось питання про скасування інших наказів № 17-к від 24 квітня 2020 року та № 33-к від 13 липня 2020 року, що відноситься до його внутрішньої компетенції і не належить до предмету даного позову, і що у випадку скасування судом цього пункту 1 наказу від 30 вересня 2021 року дія наказів № 17-к від 24 квітня 2020 року (щодо звільнення позивача за вчинення аморального проступку) та № 33-к від 13 липня 2020 року (щодо уточнення дати звільнення позивача за вчинення аморального проступку) буде відновлена, що призведе як до втручання у компетенцію Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, так і до правової невизначеності у трудових правовідносинах сторін, зважаючи на те, що наказ № 17-к від 24 квітня 2020 року був предметом іншого судового спору за участі позивача та відповідача.

Крім того, задовольняючи вимоги про зобов`язання нарахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивач працювала не в Управлінні культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, а в Комунальному закладі Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3».

Частиною четвертою статті 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Із матеріалів справи вбачається, що заробітна плата нараховувалася і виплачувалася ОСОБА_1 в Комунальному закладі Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3», таким чином, саме до повноважень цього закладу відноситься вирішення питань щодо виконання умов трудового договору з позивачем, зокрема нарахування та виплати їй заробітної плати в установленому порядку, а отже саме до цієї особи ОСОБА_1 мала пред`являти позовні вимоги про стягнення середнього заробітку.

Враховуючи, що позовні вимоги в цій частині пред`явлені до неналежного відповідача, у спосіб, обраний позивачем, захист її прав задоволенню не підлягав і позов про стягнення середнього заробітку задоволений судом першої інстанції безпідставно.

Згідно з частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони завдані, в якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Незаконне звільнення з роботи призвело до моральних страждань позивача, які виразилися у порушенні її психологічного та душевного стану, необхідності докладати значних зусиль для організації свого життя.

Встановивши спричинення моральних страждань позивача внаслідок порушення відповідачем її законних трудових прав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди. При цьому, судом при визначенні розміру такої шкоди враховані вимоги об`єктивності, розумності й справедливості, характер заподіяної моральної шкоди, обсяг моральних страждань позивача, а також їх тривалість.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо звинувачення відповідача судом першої інстанції в незаконних умисних діях, що нібито виразились в маніпулюванні наказами про звільнення, змінами дат і підстав звільнення, умисним затягуванням розгляду справи, пов`язаним з оскарженням незаконних наказів про звільнення, з огляду на те, що будь-яке звинувачення не входить до компетенції суду при розгляді цивільної справи, натомість, встановлюючи зазначені обставини, не спростовані доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції правомірно встановив наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу діями відповідача.

Апеляційний суд не знаходить підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції у цій частині.

Апеляційний суд відхиляє також доводи апеляційної скарги, що своєю поведінкою та аморальними вчинками позивачем завдано нищівного удару по репутації музичної школи, принижено честь і гідність закладу, оскільки такі доводи не входять до обставин, які підлягають встановленню під час розгляду позову ОСОБА_1 , що не позбавляє відповідача права подати власний позов про захист честі і гідності в разі такої необхідності.

Доводи апеляційної скарги, що звільнення позивача відбулося з дотриманням процедури, визначеної КЗпП України, Конституції України, норм міжнародного права, Законів України «Про дошкільну освіту», «Про освіту», Положення про мистецьку школу, та про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, яким судом першої інстанції надано належну оцінку, та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд не погоджується з необґрунтованими доводами апеляційної скарги щодо упередженості суду першої інстанції, який розглядав іншу справу за участі позивача, справу за участі її матері, рішення в якій було скасовано Верховним Судом як незаконне, а позивач в цій справі була представником.

Апеляційний суд приймає до уваги, що з заявами про відвід судді з підстав його упередженості відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції не звертався.

Відтак, доводи апеляційної скарги щодо упередженості суду є нічим не підтвердженими припущеннями відповідача, пов`язаними з незгодою з процесуальними рішеннями судді в інших справах.

Посилання відповідача на те, що про упередженість судді Кошеля Б.І. надано висновок територіальною громадою м. Біла Церква шляхом розміщення коментарів у соціальній мережі Facebook, не ґрунтуються на вимогах процесуального закону та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо прийняття рішення судом першої інстанції про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі в справі, так як справу розглянуто судом за відсутності відповідача та третьої особи, з огляду на помилкове тлумачення відповідачем п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, враховуючи, що відповідач та третя особа як учасники справи вважаються залученими до участі в ній.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було задоволено клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання в зв`язку з зайнятістю в іншій справі, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд враховує, що розгляд справи вже відкладався за клопотанням відповідача, і відповідач скористався правом подачі відзиву на позовну заяву, в якому викладені всі зустрічні доводи відповідача щодо аргументів позивача, відтак неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час, дату, місце судового засідання, не перешкоджала розгляду справи, і з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача.

Крім того, додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2022 року з відповідача на користь позивача стягнуто витрати на правничу допомогу та допущено рішення до негайного виконання в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Із матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні 27 січня 2022 року представником позивача - адвокатом Запаскіним М.Р. до закінчення судових дебатів зроблено заяву про стягнення витрат на правничу допомогу (а. с. 129 т. 1), а 29 січня 2022 року засобами поштового зв`язку направлено заяву про ухвалення додаткового рішення та докази на підтвердження витрат, понесених позивачем в зв`язку з наданням професійної правничої допомоги.

До заяви про ухвалення додаткового рішення додано копію договору про надання правничої допомоги № 55 від 06 травня 2020 року, укладеного ОСОБА_5 з Адвокатським об`єднанням «Арбітрум Ліберум», предметом якого зокрема є представництво інтересів клієнта у судах; копію додаткової угоди № 3 від 25 жовтня 2021 року до даного договору, за умовами якої адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту послуги, пов`язані з розглядом справи за позовом ОСОБА_1 до Управління культури і туризму БМР, третя особа КЗ БМР БМШ № 3 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення; погоджено види послуг, одиницю їх виміру та ціну за одиницю, а саме 1800 грн. за годину; продовжено дію договору до 31 грудня 2022 року; копію акту № 54/55/01-09 про надання правничої допомоги відповідно до договору про надання правничої допомоги № 55 від 06 травня 2020 року, складеного 28 січня 2022 року, який містить детальний перелік послуг і зазначення їх вартості і згідно якого сума судових витрат складає 7200 грн.; табель обліку робочого часу АО «Арбітрум Ліберум», згідно якого об`єднанням витрачено 4 години на виконання договору № 55 від 06 травня 2020 року; рахунок № 2021/0054 на суму 7200 грн., копія квитанції від 29 січня 2022 року, згідно якої ОСОБА_1 здійснено часткову оплату за правничу допомогу в сумі 3000 грн. на користь АО «Арбітрум Ліберум»; докази направлення даної заяви з додатками відповідачу і третій особі (а. с. 150 - 158 т. 1).

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Рішенням Конституційного Суду України в справі № N 23-рп/2009 від 30 вересня 2009 року роз`яснено, що положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до ч. ч. 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В даній справі суд першої інстанції, встановивши, що позивачем було укладено із адвокатським об`єднанням договір про надання правничої допомоги, в якому сторони обумовили види послуг правової допомоги, їх вартість, порядок розрахунку, в подальшому після ухвалення рішення склали акт про прийняття-передачу наданих послуг з правничої допомоги, в якому наведено детальний опис наданих послуг з зазначенням часу і вартості і позивач частково оплатила їх, на підтвердження чого надано копію квитанції, а представник позивача, в свою чергу, відповідно до ч. 8 ст. 141, 246 ЦПК України до закінчення судових дебатів у справі зробив заяву про вирішення питання про судові витрати і протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду подав докази розміру витрат, і клопотань про зменшення судових витрат від іншої сторони не надходило, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про доведеність і задоволення заяви про стягнення судових витрат.

Апеляційний суд приймає до уваги, що апеляційна скарга не містить доводів в частині незаконності або необґрунтованості додаткового рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2022 року, а доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до незгоди з рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року по суті позову.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції від 27 січня 2022 року в частині визнання протиправним та скасування п. 1 наказу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к, яким скасовано наказ № 17-к від 24 квітня 2020 року, наказ № 33-к від 13 липня 2020 року, та в частині зобов`язання нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції від 27 січня 2022 року, а також додаткове рішення від 14 лютого 2022 року є законним, обґрунтованим та не підлягає зміні або скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено за три вимоги немайнового характеру (про визнання наказу протиправним, поновлення на роботі, зобов`язання виплатити середній заробіток) та вимоги майнового характеру про відшкодування моральної шкоди 908 х 3 + 1000 грн., всього 3724 грн.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційна скарга задовольняється в частині вимог про скасування рішення в частині немайнової вимоги про зобов`язання нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а вимога про визнання протиправним та скасування наказу задовольняється частково, апеляційним судом здійснюється перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України та стягується з позивача на користь відповідача 908 грн. понесених ним судових витрат пропорційно до задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року в частині визнання протиправним та скасування п. 1 наказу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к, яким скасовано наказ № 17-к від 24 квітня 2020 року, наказ № 33-к від 13 липня 2020 року, та в частині зобов?язання нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Відмовити ОСОБА_1 в позові до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа Комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» про протиправним та скасування п. 1 наказу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к, яким скасовано наказ № 17-к від 24 квітня 2020 року, наказ № 33-к від 13 липня 2020 рокута стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року, а також додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2022 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області судові витрати в розмірі 908 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 08 грудня 2022 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.