Ухвала

від 19.12.2022 по справі 909/415/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 909/415/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Суховий В.Г. (головуючий), Берднік І.С., Зуєв В.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Франчайзингова компанія" (далі - ТОВ "Франчайзингова компанія", відповідач, скаржник)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.07.2022 та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022

у справі № 909/415/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамантбудсервіс" (далі - ТОВ "Діамантбудсервіс", позивач)

до ТОВ "Франчайзингова компанія"

про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 507 984,59 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Франчайзингова компанія" 09.12.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.07.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 у справі № 909/415/22 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2022 для розгляду касаційної скарги у справі № 909/415/22 визначено колегію суддів у складі: Суховий В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Зуєв В.А.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18.07.2022, у справі № 909/415/22 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 скасовано рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.07.2022 у справі № 909/415/22. Прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Франчайзингова компанія" на користь ТОВ "Діамантбудсервіс" 240 191,42 грн, з яких: 200 000,00 грн основна заборгованість, 35 835,26 грн інфляційні втрати та 4 356,16 грн 3 % річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ "Франчайзингова компанія" у контексті оскаржуваних судових рішень у даній справі, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

На час подання позову, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено в розмірі 2481,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 909/415/22 є стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 507 984,59 грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2022 рік - 1 240 500,00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

ТОВ "Франчайзингова компанія" у поданій касаційній скарзі не обґрунтовує необхідність відкриття касаційного провадження у справі, ціна позову, в якій не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не доводить та не обґрунтовує наявність передбачених підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України підстав.

Наведені у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень у даній праві не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наведені доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійснені місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи по суті, і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, що вказані доводи були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Верховний Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Європейський Суд визнав, що заява є неприйнятною "ratione materiae" у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. При цьому в аспекті аналізу застосування критерію "ratione valoris" щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов`язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій.

Водночас, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду даної справи, у касаційній скарзі, з огляду на вищенаведені мотиви, ненаведено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Франчайзингова компанія" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.07.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 у справі № 909/415/22, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Франчайзингова компанія" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.07.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 у справі № 909/415/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв