Постанова

від 20.12.2022 по справі 910/6310/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/6310/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Случ О. В., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СЕРДОЛІК"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 у справі

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СЕРДОЛІК"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ",

2) Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електричні мережі"

про визнання договору недійсним.

У судовому засіданні взяли участь представники: Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ" - Жовтун О. В., Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електричні мережі" - Клименко Я. М.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У квітні 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СЕРДОЛІК" (далі - позивач та/або ОСББ "СЕРДОЛІК") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ" (далі - відповідач- 1 та/або ТОВ "КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ") та до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електричні мережі" (далі - відповідач- 2 та/або ПрАТ "ДТЕК Київські електричні мережі") про визнання недійсним договору про постачання електричної енергії споживачу від 26.12.2018 № 62346019 (далі - спірний договір № 62346019).

1.2. Позовна заява мотивована тим, що спірний договір № 62346019, укладений між позивачем та ТОВ "КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ", суперечить актам цивільного законодавства, а саме положенням статей 1, 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", пункту 6 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", пункту 1 частини 3 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), укладений без вільного волевиявлення позивача та внаслідок недійсності даного правочину ПрАТ "ДТЕК Київські електричні мережі" не має права надавати ТОВ "КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ" обсяги технологічних втрат електричної енергії на підставі іншого договору - від 27.03.2013 № 62346.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2021 у справі № 910/6310/21 (суддя Ягічева Н. І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 (Андрієнко В. В. - головуючий, судді Буравльов С. І., Шапран В. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що 25.03.2019 позивачем була здійснена оплата за січень, лютий, березень 2019 року; 19.05.2019 - за травень 2019 року, 18.07.2019 - за червень 2019 року у розмірі, що відповідає виставленим рахункам за договором про постачання електричної енергії споживачу від 27.12.2018 № 62346019 ПВ. Отже, позивач, здійснюючи оплату за рахунками, виданими постачальником, визнав наявність договірних відносин. З огляду на викладене вбачається, що відповідачі діють відповідно до укладених договорів та проводять комерційний облік електричної енергії позивача відповідно до діючих нормативно-правових актів та погодженої технічної документації.

При цьому з урахуванням положень статей 6, 626- 628 ЦК України суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний господарський суд, зазначив про те, що при укладенні спірного договору № 62346019 сторонами дотримано вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогами цивільного та господарського законодавства.

Водночас суд наголосив на тому, що при зверненні до суду з позовом має бути доведено насамперед порушення прав та законних інтересів позивача в результаті укладення оспорюваного правочину. Разом із тим доказів щодо порушення прав та законних інтересів позивача в результаті укладення спірного договору № 62346019 матеріали справи не містять.

Оскільки позивачем не доведено суду порушення його прав відповідачами внаслідок укладення спірного правочину, позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту, а отже, в позові належить відмовити повністю.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. ОСББ "СЕРДОЛІК", не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 у справі № 910/6310/21, подало касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким передати справу № 910/6310/21 повністю на новий розгляд. У разі скасування судових рішень судові витрати позивача повністю покласти на відповідачів.

3.2. Скаржник зазначає, що касаційна скарга подається на підставі, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, застосовано положення статей 16, 203, 215 ЦК України та статті 74 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 904/2922/18, від 29.06.2021 у справі № 916/2040/20, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18. Скаржник наголошує на тому, що суди взагалі не надали правової оцінки обставинам порушення (невизнання або оспорення) суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулась до суду.

Крім цього, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про правильне застосування судом першої інстанції положень статті 627 ЦК України через неправильне застосування статті 203 цього Кодексу, статті 74 ГПК України, внаслідок якого не було встановлено, зокрема, такої важливої обставини як непогодження сторонами істотної умови договору - ціни, встановленої у пункті 1 додатку 2 "Комерційна пропозиція" до спірного договору № 62346019, що підтверджується матеріалами справи - протоколом розбіжностей позивача від 26.12.2018 до спірного договору № 62346019.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "ДТЕК Київські електричні мережі" просить суд залишити рішення та постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, здійснити розподіл судових витрат, понесених сторонами. ПрАТ "ДТЕК Київські електричні мережі" у відзиві зазначило, що попередня (орієнтована) сума судових витрат на на професійну правничу допомогу, яку понесе відповідач-2 у справі, становить 10 000,00 грн. Детальний розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням тривалості розгляду справи та процесуальних дій учасників справи буде наданий ПрАТ "ДТЕК Київські електричні мережі" до суду у відповідності до положень частини 8 статті 129 ГПК України.

3.4. У запереченнях на відзив позивач просить суд зменшити судові витрати відповідача-2 в сумі 10 000,00 грн у повному обсязі до 0,00 грн як неспівмірні зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг.

3.5. ТОВ "КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ" у відзиві на касаційну скаргу просить суд залишити рішення та постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, розподіл електричної енергії на житловий будинок за адресою: вул. Олександра Мишуги, буд. 2, м. Київ, здійснюється на підставі публічного договору про приєднання споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, до умов якого приєднано ОСББ "СЕРДОЛІК" на умовах договору про постачання електричної енергії від 27.12.2018 № 62346019, укладеного з постачальником, за регульованим тарифом за особовим рахунком 62346019. При цьому схему електропостачання погоджено проектно-технічною документацією ТР № 25401 від 21.03.2008.

Відповідно до умов укладеного договору № 62346019 джерелом живлення об`єкта є ТП 7054. Згідно з розмежуванням балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (додаток 6А до договору) межа розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності для споживача (ОСББ "СЕРДОЛІК") встановлена на наконечниках кабелю в ВРП 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15,16, 17, 18, 19, 20, 21, 22 ЩР - 1,2 ж/б № 2; на балансі споживача знаходяться ВРП 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22 ЩР -1,2 ж/б № 2 та внутрішні електричні мережі.

Відповідно до умов договору № 62346019 про приєднання споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за підсумками розрахункового місяця Постачальник послуг того обліку (Оператор системи розподілу) забезпечує визначення обсягу електричної енергії за точками комерційного обліку Споживачу незалежно від того, хто є власником дійсного засобу (засобів) обліку, та в установленому порядку передає ці дані адміністратору комерційного обліку для можливості їх використання суб`єктами ринку електричної енергії, у тому числі постачальником Споживача. Дані комерційного обліку щодо електричної енергії за розрахунковий місяць зазначаються Оператором системи розподілу в особистому кабінеті Споживача (за умови його запровадження).

Крім цього, судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що схема електропостачання об`єкта за адресою: вул. Олександра Мишуги, буд. 2 м. Київ, погоджена проектно-кошторисною документацією (технічне рішення від 21.03.2008 № 25401).

Як убачається з договору, укладеного між позивачем та відповідачем-2, у ввідно-розподільчому пристрої житлового будинку установлено 52 розрахункових засоби обліку на загальнобудинкове (побутове) навантаження, технічні цілі, вбудовані приміщення, ІТП житлового будинку, паркінг. На навантаження вбудованих приміщень установлено 8 розрахункових засобів обліку за №№ 0291709, 0291717, 0291718, 0291644, 0291410, 0291411, 0291413, 0291414.

Позивач має субспоживачів, які послідовно підключені від засобів обліку основного споживача та мають з ПрАТ "ДТЕК Київські електричні мережі" договірні відносини про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Власників/користувачів квартир житлового будинку за адресою: вул. Олександра Мишуги, 2, м. Київ, приєднано до умов публічного договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії та відкрито 366 особових рахунків.

Як указує відповідач-2, ураховуючи, що засоби обліку навантаження субспоживачів послідовно підключені під засобу обліку ОСББ "СЕРДОЛІК", навантаження всіх субспоживачів (побутове навантаження вантаження вбудованих приміщень), в яких наявні договірні відносини з ПрАТ "ДТЕК Київські електричні мережі", в повному обсязі відраховується від навантаження позивача.

Листом-відповіддю від 01.03.2021 № 1/3/012/6087 відповідач-2 на скаргу позивача повідомив, що схема обліку електричної енергії житлового будинку за адресою: вул. Олександра Мишуги, 2 м. Київ, відповідає умовам договору, укладеному між сторонами, та погодженій проектно-технічній документації.

Суди також установили,, що 25.03.2019 позивачем була здійснена оплата за січень, лютий, березень 2019 року; 19.05.2019 - за травень 2019 року, 18.07.2019 - за червень 2019 року у розмірі, що відповідає виставленим рахункам за договором про постачання електричної енергії споживачеві від 27.12.2018 № 62346019 ПВ.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.

5.3. Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

З урахуванням викладеного недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Разом з тим у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 наведено такий правовий висновок:

"… Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах".

Постанова Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 904/2922/18 містить такий правовий висновок:

"… Тлумачення змісту статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду".

Верховний Суд у постанові від 29.06.2021 у справі 904/2040/20 навів такі правові висновоки:

"Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію".

"… для визнання в судовому порядку недійсним договору, окрім іншого, в обов`язковому порядку суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб (учасників правочину, або заінтересованих осіб) у зв`язку з укладенням спірного правочину, а ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

"При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце".

Так, у наведених вище постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, міститься правовий висновок, який зводиться до того, що для визнання в судовому порядку недійсним договору, окрім іншого, в обов`язковому порядку суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб (учасників правочину, або заінтересованих осіб) у зв`язку з укладенням спірного правочину, а ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Зазначений висновок є загальним для спорів про визнання недійними договорів.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

При цьому відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19.

Суд також зазначає, що наведені вище позиції є сталими і знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 (№ 3-449гс16), постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 та від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18. Підстав для відступу від них колегія суддів не вбачає.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, доказів про порушення прав та законних інтересів позивача в результаті укладення спірного договору матеріали справи не містять. При цьому позивач у позовній заяві жодним чином не обґрунтовує наявність порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи його інтересів як учасника оскаржуваного правочину у зв`язку з його укладенням, який, в свою чергу, як установили суди попередніх інстанцій, виконувався позивачем, зокрема, 25.03.2019 ОСББ "СЕРДОЛІК" була здійснена оплата за січень, лютий, березень 2019 року; 19.05.2019 - за травень 2019 року, 18.07.2019 - за червень 2019 року у розмірі, що відповідає виставленим рахункам за спірним договором № 62346019.

Так, з огляду на наведені вище висновки суду касаційної інстанції, Суд зазначає, що за відсутності належного обґрунтування з наданням відповідних доказів та встановлення в судових рішеннях наявності порушеного права позивача як учасника оспорюваного правочину незалежно від встановлених інших обставин справи, відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору.

За таких підстав висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову є правомірними з огляду на те, що позивач не довів порушення своїх прав за оспорюваним договором № 62346019.

Водночас касаційна інстанція не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм, а саме положень статті 74 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, оскільки предметом позову в зазначеній справі є стягнення заборгованості за договором поставки молока, тобто відповідний спір не виник з відносин визнання недійсним договору, а тому матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у цих справах є зовсім різним. Більше того, у вказаній постанові міститься висновок Верховного Суду про те, що наявність дефектів первинних документів не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову та не позбавляє сторони можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Суд в межах наявних в нього повноважень, передбачених процесуальним законом, здійснює розгляд таких вимог з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів, визначених ГПК України.

Таким чином, в аспекті касаційного перегляду судових рішень у цій справі такі доводи скаржника зводяться передусім до посилань на необхідність встановлення судами обставин справи та переоцінки доказів, що суперечить імперативним вимогам частини 2 статті 300 ГПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, посилання на постанову Верховного Суду (зокрема, щодо стандартів доказування) у справі № 924/233/18 мають декларативний характер, ухвалені у справах з очевидно іншою нормативно-доказовою базою і також не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Щодо інших доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.05.2011 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 зазначеної Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України".

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення та постанову слід залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги ОСББ "СЕРДОЛІК" без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СЕРДОЛІК" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 у справі № 910/6310/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ