Постанова

від 22.12.2022 по справі 757/45522/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/45522/20-ц Головуючий 1 інстанція- Ільєва Т.Г.

Провадження № 22-ц/824/4565/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 грудня 2022 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 03 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Косатка Медіа» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації і відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті відповідача ТОВ «Косатка медіа»за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4, відповідачем ОСОБА_2 відносно нього була розповсюджена інформація наступного змісту: «Он также рассказал, что хотя ОСОБА_1 обвиняет ОСОБА_2 в недоработках, сам он «крышевал» вранье про рост объемов добычи. Напомню, техпотери у нас в 2016 году были 0,5 млрд кубометров, а в 2018 году - уже 1,4 млрд. Так что, добыча не была увеличена, добыча была дорисована! Люди в компании сидели и думали, сколько нам нужно, чтобы выполнить план и получить бонусы, столько и дорисуем. Многих из них я, кстати, уволил. Можно пиариться сколько угодно, но не было сделано ничего, чтобы реально решить проблему. Я убрал его ложь по валовому газу, сохранил добычу товарного газа на том же самом уровне, что и в прошлом году, и увеличил добычу сжиженного на 20-25%. И это товарный газ, а не дописки!» - рассказал ОСОБА_2 ».

Вказував, що повідомлена відповідачем ОСОБА_2 інформація, яка поширена на веб-сайті ТОВ «Косатка медіа» ІНФОРМАЦІЯ_5, є недостовірною, неправдивою та образливою, ганьбить його честь, гідність і ділову репутацію, оскільки формує в суспільстві негативну думку про його особу. Дана інформація є наклепом, оскільки фактично є звинуваченням і порушує його права. Посилається, що твердження ОСОБА_2 щодо «брехні про збільшення обсягів видобутку валового газу», «не було зроблено нічого аби реально вирішити проблему», «збереження видобутку товарного газу на тому ж самому рівні, що і в минулому році» не відповідають дійсності, а використання відповідачем висловлювання «крышевал» по відношенню до нього фактично звинувачує позивача у вчиненні кримінального діяння, передбаченого ч.1 ст.364 Кримінального кодексу України

- 2 -

«Зловживання владою або службовим становищем». Про негативний характер поширеної інформації, крім об`єктивних факторів, свідчить і висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 3019 від 08 вересня 2020 року, складений на замовлення позивача. Окрім того, такими діями відповідачів йому завдано моральної шкоди, яка полягає у перенесеному нервовому стресі та триваючих душевних стражданнях внаслідок неминучого, негативного та непоправного впливу на його ділову репутацію та ставлення оточуючих людей до нього, підриву авторитету позивача та заплямування його ділової репутації. про негативний характер поширеної інформації, крім об`єктивних факторів, свідчить і висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 3019 від 08.09.2020 р., складений на замовлення позивача.

У зв`язку із наведеним просив:

- визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену відповідачами ОСОБА_2 та ТОВ «Косатка медіа» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: «Он также рассказал, что хотя ОСОБА_1 обвиняет ОСОБА_2 в недоработках, сам он «крышевал» вранье про рост объемов добычи. Напомню, техпотери у нас в 2016 году были 0,5 млрд кубометров, а в 2018 году - уже 1,4 млрд. Так что, добыча не была увеличена, добыча была дорисована! Люди в компании сидели и думали, сколько нам нужно, чтобы выполнить план и получить бонусы, столько и дорисуем. Многих из них я, кстати, уволил. Можно пиариться сколько угодно, но не было сделано ничего, чтобы реально решить проблему. Я убрал его ложь по валовому газу, сохранил добычу товарного газа на том же самом уровне, что и в прошлом году, и увеличил добычу сжиженного на 20-25%. И это товарный газ, а не дописки!» - рассказал ОСОБА_2 »;

- зобов`язати відповідачів спростувати вищевказану недостовірну та негативну інформацію, у той же спосіб, в який ними було її поширено, а саме розмістити на веб-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в мережі Інтернет протягом 10 календарних днів, після набрання рішенням законної сили шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення в даній справі із зазначенням, що розповсюджена вищевказана інформація є недостовірною, наклепницькою і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 ;

- стягнути солідарно з відповідачів на його користь грошові кошти в сумі 140000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації.

Рішенням Печерськогорайонного суду м.Києва від 03 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Сіліної М.Д. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким його вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована тим, що суд неправильно визначив характер спростовуваної інформації як стиль міркування ОСОБА_2 під час інтерв`ю у вигляді критичного аналіуз інформації на підставі якої той зробив певні висновки, як власні судження про ті чи інші обставини, та констатував що ця інформація є оціночними судженнями тобто, критикою діяльності позивача за час зайняття посади у НАК «Нафтогаз». Такий висновок не відповідає дійсності та обставинам справи, оскільки спростовувана фраза є фактичним твердженням та звинувачує позивача у тому, що він, нібито, «домальовував» добичу газу, і «кришував такі дії», тобто, що фактично вчинив злочин за ч.1 ст.364 КК України, хоча позивач ніколи не притягався до кримінальної відповідальності. Фактичний характер спростовуваної інформації підтверджується висновком експертного лінгвістичного дослідження. Врахування

- 3 -

судом того, що межі допустимої критики у відношенні публічних осіб є більшими є занадто широким трактуванням даної норми та занадто формальним трактванням практики ЄСПЛ і Декларації Ради Європи «Про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, оскільки навіть незважаючи на «прискіпливе ставлення громадськості» та «добровільне виставлення себе на публічний осуд», публічні особи все одно мають право на недоторканість честі, гідності, ділової репутації, і відповідно- мають мати мінімальний обсяг гарантій захисту від порушення їх прав. Суд не врахував постанову Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц, в якій міститься висновок, що, ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості. Суд невірно встановив наявність критерію публічності у позивача, оскільки він призначений на посаду заступника Міністра енергетики України 22 грудня 2020 року, а інформація поширена ІНФОРМАЦІЯ_3 . Суд помилково не допустив як доказ висновок лінгвістичної (семантико-текстуально) експертизи № 3019 від 08 вересня 2020 року, оскільки на аркуші 11 абз.2 висновку міститься інформація наступного змісту: «Експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України», а також помилково погодився із позицією відповідача що дана експертиза як різновид криміналістичної експертизи має здійснюватись виключно державними спеціалізованими установами, що не є доцільним. Відсутність експерта ОСОБА_3. у реєстрі атестованих судових експертів не тягне за собою недопустимість проведеної експертизи, а відтак неврахування цього доказу свідчить про неповне з`ясовання судом обставини справи. Судом грубо порушено наступні норми матеріального права: ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 32 Конституції України, ст. ст. 275, 277, 297 ЦК України; ст.30 Закону України «Про інформацію»; ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема не застосовано висновки ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії», «Українська Прес-Група проти України», «Гудвін проти Об`єднаного Королівства», «Фрессоз та Руар проти Франції». У справі «Бусуйок проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що на заявника було покладено обов`язок діяти добросовісно та перевіряти інформацію, перш ніж публікувати її, однак заявник не перевірив інформацію перед її опублікуванням, що він, як журналіст, зобов`язаний був зробити, а тому суд дійшов висновку, що втручання можна визнати обґрунтованим в розумінні ст. 10 Конвенції». Судом порушено норми процесуального права, оскільки суд зробив висновок про публічність особи на підставі неналежного доказу та не врахував, що позивач призначений на посаду заступника Міністра енергетики України 22 грудня 2020 року, а інформація поширена ІНФОРМАЦІЯ_3 . Суд порушив ст.103 ЦПК України, оскільки за наявності двох протилежних висновків експертів мав призначити відповідну експертизу, чого не зробив. Суд порушив ст.212 ЦПК України щодо правил оцінки доказів, не відобразивши в оскаржуваному рішенні результати оцінки усіх доказів у справі і мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті, зокрема щодо листа-відповіді офіса Генерального прокурора про відсутність відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності позивача та аналогічному листу НАБУ. Суд порушив вимоги ст.263 ЦПК України, оскільки судом не виконано усі вимоги цивільного судочинства та вирішено справу не згідно із законом, судом неповно з`ясовано обставини справи, а саме - невірно визначено характер спростовуваної інформації, та зроблено хибний висновок про те, що спростовувана інформація є оціночним судженням. Вважає, що визначити факт тверджень або оціночних суджень можливо лише на підставі висновку семантично-лінгвістичної експертизи, а суд не є спеціалістом у галузі семантико-лінгвістичних знань, а тому не може відповісти на питання, чи є інформація твердженням чи оціночним судженням. На дане питання повинен і може відповісти лише експерт у галузі семантико- лінгвістичних наук, а саме - експерт із відповідним досвідом та сертифікатом на право проведення таких досліджень. Судом не

- 4 -

застосовано висновок Верховного Суду України в постанові від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц. Суд порушив вимоги ст.265 ЦПК України, оскільки в мотивувальній частині рішення не зазначив мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази.

Відповідачі ОСОБА_2 і ТОВ «Косатка Медіа» в особі представника адвоката Кривомаз Ю.В. подали окремі відзиви на апеляційну скаргу, в яких вказали, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 адвокат Артюхов Д.С. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Печерського районного суду м.Києва як незаконне.

Представник відповідачів ОСОБА_2 і ТОВ «Косатка Медіа» адвокат Кривомаз Ю.В в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки наступним:

- зміст вказаної публікації не відповідає висловлюванням у представленій стороною позивача формі, оскільки оскаржувані позивачем висловлювання відповідача ОСОБА_2 в інтерв`ю є лише частиною відповіді останнього на одне питання журналіста, яка має розглядатись цілісно без поділу на ізольовані висловлювання;

- оскаржуваній інформації, яку слід розглядати у контексті всієї відповіді ОСОБА_2 на запитання журналіста, передує його висловлювання, яке містить маркер оцінних слів, а саме висловлювання «Хотя теперь я могу себя не сдерживать и высказать все, что я думаю о нем и его подходе», а наявність у відповіді ОСОБА_2 вставної конструкції «я думаю» вказує на те, що висловлюване є суб`єктивною думкою та поглядом автора на подію, його суб`єктивною оцінкою того, що відбувається, а отже відображає його особисту точку зору та ставлення до описуваної події;

- з огляду на загальний зміст публікації, оспорювана інформація входить до предмету суспільного інтересу, однак стилістика публікації в цій частині та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивача, тому суд дійшов висновку, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію порушено не було, а тому поширена інформація крім того, що являється оціночним судженням, також відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів;

- інформація, яка міститься на веб-сторінці за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 та яку позивач просить спростувати, не містить жодних фактичних даних, які можна було б вважати недостовірними та такими, що порушують права позивача, натомість зазначені фрази містять оціночні судження, оскільки в інтерв`ю відповідачем ОСОБА_2 був використаний стиль міркування, тобто критичний аналіз інформації, на підставі якої відповідач зробив певні висновки, як власні судження про ті чи інші обставини. На наведене вказує побудова викладу всієї інформацію в інтерв`ю, в тому числі і оскаржуваної позивачем інформації: спочатку наведено оціночний тезис « Господин ОСОБА_1 обвиняет

- 5 -

меня в каких-то недоработках в то время, как он сам «крышевал» вранье про рост объемов добычи. …», після чого наведено фактичні дані про збільшення обсягів виробничо-технологічних витрат як фактичну обставину/доказ, на якому ґрунтуються оціночне судження та розмірковування «Напомню, техпотери у нас в 2016 году были 0,5 млрд кубометров, а в 2018 году - уже 1,4 млрд.», та на завершення наведено оціночний критичний власний висновок «Так что, добыча не была увеличена, добыча была дорисована!... Можно пиариться сколько угодно, но не было сделано ничего, чтобы реально решить проблему…»;

- вжите відповідачем ОСОБА_2 слово «крышевал» не містить жодних звинувачень у вчиненні позивачем злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, на що вказує позивач.

- позивач ОСОБА_1 є публічною особою, а тому в контексті статті 10 Конвенції він має бути готовим, що межа критики його особи та дій є більшою, ніж у непублічної особи.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Згідно ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(є частиною національного законодавства) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Разом із тим, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст.32 Конституції України).

Відповідно до ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1).

Згідно роз`яснень, викладених у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача, в)поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г)поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних

- 6 -

виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова) відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Згідно з п.12 наведеної постанови належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Згідно роз`яснень п.19 вказаної постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до ч.2 ст.471 (на даний час ст.30) Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Згідно ч.1 ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа, стосовно якого (якої) у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і законні інтереси, має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах даної телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з

- 7 -

вимогою спростування чи ні.

Таким чином, враховуючи вказані роз`яснення Верховного Суду України відповідно до ст.277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч.1 ст.277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (ст.37 Закону про пресу, ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку (абз.4 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року).

Отже, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав, та є необхідним для недопущення втручання у гарантоване Конституцією України право особи на свободу вираження поглядів та переконань.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Косатка медіа» є зареєстрованим суб`єктом інформаційної діяльності - інформаційним агентством, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серія КВ № 639-501Р від 16 жовтня 2018 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті відповідача ТОВ «Косатка медіа» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_1 , була опублікована стаття (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_6 », інтерв`ю відповідача ОСОБА_2 .

У вказаному інтерв`ю відповідача ОСОБА_2 опублікованому на веб-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » поширено інформацію стосовно позивача ОСОБА_1 наступного змісту: « Господин ОСОБА_1 обвиняет меня в каких-то недоработках в то время, как он сам «крышевал» вранье про рост объемов добычи. Напомню, техпотери у нас в 2016 году были 0,5 млрд кубометров, а в 2018 году - уже 1,4 млрд. Так что, добыча не была увеличена, добыча была дорисована! Люди в компании сидели и думали, сколько нам нужно, чтобы выполнить план и получить бонусы, столько и дорисуем. Многих из них я, кстати, уволил. Можно пиариться сколько угодно, но не было сделано ничего, чтобы реально решить проблему. Я убрал его ложь по валовому газу, сохранил добычу товарного газа на том же самом уровне, что и в прошлом году, и увеличил добычу сжиженного на 20-25%. И это товарный газ, а не дописки».

Разом із тим, судом встановлено, що зміст вказаної публікації не відповідає висловлюванням у представленій стороною позивача формі, оскільки оскаржувані позивачем висловлювання ОСОБА_2 в інтерв`ю є лише частиною відповіді ОСОБА_2 на одне питання журналіста, яка має розглядатись цілісно без поділу на ізольовані висловлювання.

Позивач ОСОБА_1 є публічною особою, який обіймав посаду виконавчого директора Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна», був членом Наглядової ради ПАТ «Укрнафти», був членом Наглядової ради Державного концерну «Укроборонпром», а також розпорядженням від 21 грудня 2020 року № 1601-р був призначений першим заступником Міністра енергетики, а розпорядження від 21 грудня 2020 року № 1603-р на позивача ОСОБА_1 було покладено тимчасове виконання обов`язків Міністра енергетики України. У зв`язку із цим, позивач є публічною особою, а тому в контексті статті 10 Конвенції він має бути готовим, що межа критики його особи та дій є

- 8 -

більшою, ніж у непублічної особи.

Також судом встановлено, що з урахуванням точки зору відповідача ОСОБА_2 та теми обговорення, застосування засобів мовлення, висловлювання відповідача не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, незважаючи на те, що останні містять критичну оцінку подій пов`язаних з діяльністю позивача, а розміщена в мережі Інтернет інформація не є твердженнями про встановлені факти.

В даному випадку відповідач реалізовував своє конституційне право на вільне вираження поглядів, гарантованих Основним законом.

Отже, інформація, яку просить спростувати позивач, є результатом критичної оцінки фактів та діяльності позивача як керівника НАК «Нафтогаз України» та є оціночним судженням відповідача, вираженнями його суб`єктивної думки, які не є предметом судового захисту в розумінні ст.277 ЦК України.

Також, суду не було подано належних та допустимих доказів того, що поширенням суб`єктивної думки відповідача позивачу було заподіяно шкоду честі та гідності та мало негативні наслідки.

За таких обставин, оскільки не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які є вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача ОСОБА_2 і які не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського Суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Також, суд вірно відмовив у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів заподіяння такої шкоди.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд неправильно визначив характер спростовуваної інформації як стиль міркування ОСОБА_2 під час інтерв`ю у вигляді критичного аналіуз інформації на підставі якої той зробив певні висновки, як власні судження про ті чи інші обставини, та констатував що ця інформація є оціночними судженнями тобто, критикою діяльності позивача за час зайняття посади у НАК «Нафтогаз України», що не відповідає дійсності та обставинам справи, оскільки спростовувана фраза є фактичним твердженням та звинувачує позивача у тому, що він, нібито, «домальовував» добичу газу, і «кришував такі дії», тобто, що фактично вчинив злочин за ч.1 ст.364 КК України, хоча позивач ніколи не притягався до кримінальної відповідальності, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Наведені висловлювання відповідача, які торкаються особи позивача, очевидно та поза всяким розумним сумнівом є оціночними судженнями, які характеризують оцінку відповідачем діяльності позивача, пов`язаної із НАК «Нафтогаз України», висловленими емоційно із використанням зворотів мови.

Так, відповідачем не зазначено жодного конкретного факту у відношенні позивача щодо скоєння протиправних дій. В тому числі це стосується найбільш «гучних» та різких слів відповідача про позивача, що він, нібито, «домальовував» добичу газу, і «кришував такі дії», які носять загальний характер, зокрема не вказано, які конкретно дії щодо скоїв позивач, коли саме і у який спосіб, як і не звинувачено у вчиненні конкретного злочину. Отже, висловлювання відповідача не порушують презумпцію невинуватості особи позивача, хоча і висловлені дещо агресивно.

Колегія суддів враховує, що спірні висловлювання не носять характеру однозначного твердження і і є оціночними судженнями, що виключає можливість спростування цих слів у судовому порядку.

Також, колегія суддів враховує, що питання діяльності Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яка є державною власністю, з огляду на істостність значення

- 9 -

даної державної компанцї для життєдіяльності та безпеки України, активно обговорювалося в суспільстві і є важливими.

Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі «Бразільє проти Франції» від 11 квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ «Патурель проти Франції» від 22 грудня 2005 року, «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 02 червня 2016 року).

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом.

Отже, інформація, яку просить спростувати позивач, є результатом аналізута критичної оцінки фактів, які передували розповсюдженню спірної інформації та є оціночними судженнями відповідача із використанням мовних засобів, зокрема епітетів та гіпербол, вираженням його суб`єктивної думки, які не є предметом судового захисту в розумінні ст.ст.94, 277 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що такого роду оціночне судження щодо поведінки позивача мало б визнаватися наклепом лише за умови поєднання з непристойною формою вираження такого судження, що в цій справі не доведено позивачем і судом не встановлено.

При цьому колегія суддів враховує, що навіть у разі, коли інформація формує у читачів думку про порушення особою норм моралі, неправильну поведінку в суспільстві, вчинення неправомірних дій тощо, для вирішення питання про наклеп слід враховувати додаткові фактори (рішення ЄСПЛ у справі «Скудаєва проти Росії» (заява № 24014/07).

Відхиляючи наведені доводи позивача, колегія суддів враховує, що якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. У рішенні від 10 серпня 2006 року у справі «Ляшко проти України» (Lyshkо v. Ukraine) Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет п.2 ст.10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого ст.10 Конвенції.

Окрім того, відхиляючи дані доводи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно врахував публічність особи ОСОБА_1 та його зв`язок з НАК «Нафтогаз України», оскільки на момент поширення інформації позивач обіймав посаду виконавчого директора НАК «Нафтогаз України», що очевидно та поза всяким розумним сумнівом свідчить про публічність особи у зв`язку із істотним значенням цієї державної компанії для

- 10 -

життєдіяльності та безпеки України, що у свою чергу значно значно розширює межі допустимої критики щодо нього та його діяльності, які є об`єктом значного суспільного інтересу, що виключає можливість спростовувати таку інформацію у судовому порядку.

Такі висновки грунтуються на Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленій 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендаціях, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, де йдеться про те, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі. У статтях 3, 4 та 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації зазначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Безсумнівно, як вказує позивач у апеляційній скарзі, п.2 ст.10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на публічних осіб також, навіть коли вони не виступають як приватні особи, але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв`язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд невірно встановив наявність критерію публічності у позивача, оскільки він призначений на посаду заступника Міністра енергетики України 22 грудня 2020 року, а інформація поширена ІНФОРМАЦІЯ_3 безрідставні. Як вище вказувалося позивач ОСОБА_1 із листопада 2018 року і на момент поширення інформації обіймав посаду виконавчого директора НАК «Нафтогаз України», що очевидно та поза всяким розумним сумнівом свідчить про публічність особи з огляду на істотність значення цієї державної компанії для життєдіяльності та безпеки України, а також те, що її діяльність торкається переважної більшості громадян України та їх домогосподарств.

Доводи апеляційної скарги про те, що фактичний характер спростовуваної інформації підтверджується висновком експертного лінгвістичного дослідження, а суд помилково не допустив як доказ висновок лінгвістичної (семантико-текстуально) експертизи № 3019 від 08 вересня 2020 року, оскільки на аркуші 11 абз.2 висновку міститься інформація наступного змісту: «Експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України», а також помилково погодився із позицією відповідача що дана експертиза як різновид криміналістичної експертизи має здійснюватись виключно державними спеціалізованими установами, що не є доцільним, а відсутність експерта ОСОБА_3. у реєстрі атестованих судових експертів не тягне за собою недопустимість проведеної експертизи, а відтак неврахування цього доказу свідчить про неповне з`ясовання судом обставини справи, коелгія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Відповідно до положень ст.106 ЦПК України передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Згідно з ч.5 ст.106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

- 11 -

Водночас, у наданому позивачем висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 3019 від 08 вересня 2020 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.

За таких обставин суд першої інстанції вірно не взяв до уваги наданий позивачем висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 3019, що повністю відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом грубо порушено наступні норми матеріального права: ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 32 Конституції України, ст. ст. 275, 277, 297 ЦК України; ст.30 Закону України «Про інформацію»; ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зокрема не застосовано висновки ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії», «Українська Прес-Група проти України», «Гудвін проти Об`єднаного Королівства», «Фрессоз та Руар проти Франції». У справі «Бусуйок проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що на заявника було покладено обов`язок діяти добросовісно та перевіряти інформацію, перш ніж публікувати її, однак заявник не перевірив інформацію перед її опублікуванням, що він, як журналіст, зобов`язаний був зробити, а тому суд дійшов висновку, що втручання можна визнати обґрунтованим в розумінні ст. 10 Конвенції», колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Відхиляючи дані доводи, колегія суддів виходить з того, що зобов`язання відповідачів спростувати критичні судження, які носять оціночний характер, буде становити втручання у право відповідача на свободу вираження ним поглядів та переконань в контексті положень ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому втручання у право особи на свободу вираження поглядів становитиме порушення ст.10 Конвенції, якщо воно не підпадатиме під одне з виключень, встановлених п.2 ст.10 Конвенції. Відповідно суд має по черзі розглянути, чи було втручання у цій справі «встановлено законом», чи переслідувало воно ціль (цілі), яка (які) є легітимними відповідно до п.2 ст.10 Конвенції, та чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення зазначеної мети (рішення ЄСПЛ у справі «Санді Таймс проти Сполученого Королівства» від 26 квітня 1979 року та у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії» від 28 березня 2013 року).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п.2 ст.10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення ЄСПЛ від 06 жовтня 2015 року у справі «Карпюк та інші проти України» п.188).

Така ж позиція щодо застосування ст.10 Конвенції міститься у рішення ЄСПЛ у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» (Handyside v. the United Kingdom) від 7 грудня 1976 року (п.49) та «Йерсільд проти Данії» (Jersild v. Denmark) від 23 вересня 1994 року, п.37).

При цьому, апеляційний суд враховує переслідувану відповідачем мету під час висловлювань в інтерв`ю, наявність у висловлюваннях питань, які є суспільно значимими, які були предметом громадського інтересу на час поширення такої інформації, оскільки стосувались діяльності Національної компанії, яка є монополістом на ринку та пов`язаних з цим взаємовідносин, таке право громадськості знати цю інформацію переважає над правом позивача на її захист, а тому, таке поширення інформації відповідає практиці застосування

- 12 -

Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведене у свою чергу дає підстави стверджувати, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 буде становити втручання у право відповідача на свободу вираження поглядів і становить порушення ст.10 Конвенції, як таке, що не «встановлене законом», не переслідує цілі, які є легітимними відповідно до п.2 ст.10 Конвенції, та не є «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення зазначеної мети.

Так, в рішенні по справі «Єрусалем проти Австрії» (Jerusalem v. Austria) ЄСПЛ відмітив, що навіть оціночне судження без жодних фактів на його підтвердження може бути надмірним та відповідним критерієм, чи може бути встановлене достатньо точне та надійне фактологічне підґрунтя, пропорційне природі та ступеню висловлення.

Вказана практика ЄСПЛ щодо застосування ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожномуправо на свободу вираження поглядів без втручання органів державної влади є усталеною.

Зокрема, 20 травня 2010 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Мирський проти України», де констатував порушення права заявника на свободу вираження поглядів (ст.10 Конвенції) у зв`язку із відсутністю у рішеннях національних судів обгрунтування наявності законних підстав для визнання слів заявника під час його виступу на круглому столі наклепом.

02 червня 2016 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «ТОВ Інститут Економічних Реформ проти України», де констатував порушення ст.10 Конвенції у зв`язку з тим, що національні суди не дослідили докази для підтвердження законності втручання у право на свободу вираження поглядів компанії-заявника.

12 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Ликін проти України», де констатував порушення ст.10 Конвенції у зв`язку з неналежним розглядом національними судами питання балансу забезпечення права на захист репутації та права на свободу вираження поглядів.

16 квітня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Редакція газети Гривня проти України», де констатував порушення ст.10 Конвенції у зв`язку з втручанням у право підприємства-заявника на свободу вираження поглядів внаслідок винесення рішень національних судів щодо обох газетних статей та накладення на заявника покарання у вигляді вимоги публікаії спростування і відшкодування шкоди.

Викладені у вказаних рішеннях висновки ЄСПЛ в тому числі спростовують доводи позивача про наявність підстав для спростування поширеної відповідачем ОСОБА_6 інформації.

Аналогічні висновки щодо неможливості спростування оціночних суджень, навіть різких і агресивних, в контексті приписівст.10 Конвенції сформовані у цілому ряді постанов Верховного Суду та є усталеними.

Так у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі№ 757/33799/15-ц, де залишаючи без змін судове рішення апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимог про захист честі і гідності, Верховний Суд вказав, що поширена відповідачем інформація наступного змісту: «Я впрямую обвиняю ОСОБА_7 и его партию «Свобода». Я считаю, что это преступление, а не политическая позиция… я не знаю, почему мы должны платить такую цену и зачем это. И зачем это ему… Из-за того, лишь, что он сейчас находится не во власти? Так служение Украине бывает таким. Реализуйте себя, служи и дальше уходи. Так будет с каждым. Со мной, со всеми остальными … Тягнибок не привел протестующих под Верховную Раду. Он привел бандитов, которые убивали и калечили наших солдат. Вот моя позиция…» є лише оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню.

У постанові Верховного Суду від 11 лютого 2019 рокуу справі№ 725/5585/16-ц,

- 13 -

залишаючи без змін судове рішення апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимог про захист честі і гідності, Верховний Суд вказав, що поширені відповідачкою на сесії Чернівецької міської ради висловлювання: «організована банда», «організований бандит», «організована банда при владі», «отморозки», «ворують, зламують», «знищують бізнес», «не діє як чиновник», «він вкрав», «злодійський спосіб» свідчать про критичну оцінку ситуації, що склалася між сторонами. Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні ст.277 ЦК України і не підлягають спростуванню. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

У постанові від 27 травня 2020 року у справі№ 757/72390/17-ц Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про задоволення позову про захист честі і гідності та ухвалюючи нове про відмову у позові, зазначив, що поширена відповідачем інформація наступного змісту: «При видачі кредитів порушувались як нормативні документи Національного банку України, так і внутрішні документи самого Банку. Всі 36 кредитів були… підписані Головою Правління ПриватБанку з перевищенням повноважень, які надавались йому відповідними документами Банку» не містить фактичних даних, а є вираженням суб`єктивної думки і поглядів, направлених на критичну оцінку певних дій, тобто є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню стосовно їх правдивості, а таке поширення інформації відповідає практиці застосування Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.53,54).

У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 200/20351/18 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про задоволення позову про захист честі і гідності та ухвалюючи нове про відмову у позові, зазначив, що поширена відповідачем інформація наступного змісту: «ОСОБА_4, известный в определенных кругах под именем «ОСОБА_4», проходил по материалам МВД как лидер организованный преступной группировки. Пик активности этой ОПГ приходился на период 2000-2004 годов. В 2005 году он покинул территорию Украины, ряд членов его группировки были задержаны, а сама группировка была фактически разгромлена» є вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача і не свідчать про приниження честі, гідності та ділової репутації позивачів.

У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 рокуу справі№ 757/30984/18-ц, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні вимог про захист честі і гідності, Верховний Суд вказав, що поширена відповідачем інформація наступного змісту: «Колишній Президент України ОСОБА_8 та його злочинна організація, втікаючи з країни, привласнили понад 40 мільярдів доларів США», «Насамперед, ми застосували спеціальну конфіскацію та повернули для національного розвитку до Державного бюджету України 1,5 мільярди доларів США, які були привласнені «державною мафією» ОСОБА_8 » є оціночними критичними судженнями з огляду на неможливість їх сприйняття в якості твердження про вчинення конкретної дії.

Такі ж висновки щодо можливості зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації містяться у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц; від 14 лютого 2018 року у справі № 646/1266/16-ц; від 27 березня 2019 року у справі № 344/16715/15-ц.

Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом порушено норми процесуального права,

- 14 -

оскільки суд зробив висновок про публічність особи на підставі неналежного доказу та не врахував, що позивач призначений на посаду заступника Міністра енергетики України 22 грудня 2020 року, а інформація поширена ІНФОРМАЦІЯ_3 , безпідставні з викладених вище підстав, оскільки на момент публікації позивач обіймав посаду виконавчого директора НАК «Нафтогаз України», що очевидно та поза всяким розумним сумнівом свідчить про публічність його особи.

Доводи скарги про те, що суд порушив ст.103 ЦПК України, оскільки за наявності двох портилежних висновків експертів мав призначити відповідну експертизу, чого не зробив, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані, оскільки наданий позивачем висновок експертизи не має статусу висновку експерта, оскільки всупереч ч.5 ст.106 ЦПК України у ньому не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, що є обов`язковим.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд порушив вимоги ст.212 ЦПК України щодо правил оцінки доказів, не відобразивши в оскаржуваному рішенні результати оцінки усіх доказів у справі і мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті, зокрема щодо листа-відповіді офіса Генерального прокурора про відсутність відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності позивача та аналогічному листу НАБУ, безпідставні.

Суд вказав у рішенні, що вжите відповідачем ОСОБА_2 слово «крышевал» не містить жодних звинувачень у вчиненні позивачем злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, на що вказує позивач. Наведений висновок є чітким та зрозумілим і у свою чергу не потребує оцінки відсутності кримінальних проваджень щодо позивача.

Посилання у скарзі на порушення судом вимог ст.263 ЦПК України, оскільки судом не виконано усі вимоги цивільного судочинства та вирішено справу не згідно із законом, судом неповно з`ясовано обставини справи, а саме - невірно визначено характер спростовуваної інформації, та зроблено хибний висновок про те, що спростовувана інформація є оціночним судженням, колегія суддів відхиляє з викладених вище підстав.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначити факт тверджень або оціночних суджень можливо лише на підставі висновку семантично-лінгвістичної експертизи, а суд не є спеціалістом у галузі семантико-лінгвістичних знань, а тому не може відповісти на питання, чи є інформація твердженням чи оціночним судженням і на дане питання повинен і може відповісти лише експерт у галузі семантико- лінгвістичних наук, а саме - експерт із відповідним досвідом та сертифікатом на право проведення таких досліджень надумані та безпідставні.

Оцінка даного факту, а саме чи є поширена інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням безпосередньо належить до компетенції суду і саме суд має оцінити такі доводи з урахуванням встановлених по справі обставин.

Згідно положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст.89 цього Кодексу.

Отже, жоден висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили, як помилково вважає позивач.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний

- 15 -

суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 03 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: