Постанова

від 31.05.2023 по справі 757/45522/20-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 757/45522/20-ц

провадження № 61-1413св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Косатка Медіа»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Артюхова Дмитра Сергійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2021 року, додаткове рішення цього суду від 08 грудня 2021 року у складі судді Ільєвої Т. Г.та постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Косатка Медіа» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації і відшкодування моральної шкоди, в якому просив: визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ОСОБА_2 і ТОВ «Косатка медіа» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме: «Он также рассказал, что хотя ОСОБА_1 обвиняет ОСОБА_2 в недоработках, сам он «крышевал» вранье про рост объемов добычи. Напомню, техпотери у нас в 2016 году были 0,5 млрд кубометров, а в 2018 году - уже 1,4 млрд. Так что, добыча не была увеличена, добыча была дорисована! Люди в компании сидели и думали, сколько нам нужно, чтобы выполнить план и получить бонусы, столько и дорисуем. Многих из них я, кстати, уволил. Можно пиариться сколько угодно, но не было сделано ничего, чтобы реально решить проблему. Я убрал его ложь по валовому газу, сохранил добычу товарного газа на том же самом уровне, что и в прошлом году, и увеличил добычу сжиженного на 20-25 %. И это товарный газ, а не дописки!» - рассказал ОСОБА_2 »; зобов`язати відповідачів спростувати вказану недостовірну та негативну інформацію у той же спосіб, в який ними було її поширено, а саме - розмістити на вебсайті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в мережі Інтернет протягом 10 календарних днів після набрання рішенням суду в цій справі законної сили резолютивної частини рішення суду із зазначенням, що розповсюджена вищевказана інформація є недостовірною, наклепницькою і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 ; стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 140 000 грн на відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що поширена відповідачами щодо нього інформація є недостовірною, а в деяких випадках такою, що містить образливі вирази та наклеп, порушує його права, принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Твердження ОСОБА_2 щодо «брехні про збільшення обсягів видобутку валового газу», «не було зроблено нічого аби реально вирішити проблему», «збереження видобутку товарного газу на тому ж самому рівні, що і в минулому році» не відповідають дійсності. При цьому, використовуючи стосовно нього слово «крышевал», ОСОБА_2 фактично звинуватив його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 (зловживання владою або службовим становищем) Кримінального кодексу України (далі - КК України). Про негативний характер поширеної інформації, крім об`єктивних факторів, також свідчить складений на його замовлення висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 08 вересня 2020 року № 3019. У зв`язку з неправомірним поширенням інформації йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, погіршенні стосунків в людьми, емоційних стресах та нервовому напруженні.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що поширена відповідачем ОСОБА_2 інформація є лише оціночним вираженням особистих поглядів щодо особи позивача, його висловлювань, критичною оцінкою діяльності, вираженням суб`єктивної думки і поглядів. З огляду на загальний зміст публікації оспорювана інформація входить до предмета суспільного інтересу, однак стилістика публікації в цій частині та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивача, тому баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Поширена інформація, крім того, що є оціночним судженням, також відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів. В інтерв`ю відповідач ОСОБА_2 використав стиль міркування, тобто критичний аналіз інформації, на підставі якої він зробив певні висновки як власні судження про ті чи інші обставини. На наведене вказує побудова викладу всієї інформацію в інтерв`ю, в тому числі й оскаржуваної позивачем: спочатку наведено оціночний тезис « Господин ОСОБА_1 обвиняет меня в каких-то недоработках в то время, как он сам «крышевал» вранье про рост объемов добычи …», після чого наведено фактичні дані про збільшення обсягів виробничо-технологічних витрат як фактичну обставину/доказ, на якому ґрунтується оціночне судження та міркування «Напомню, техпотери у нас в 2016 году были 0,5 млрд кубометров, а в 2018 году - уже 1,4 млрд», та на завершення наведено оціночний критичний власний висновок «Так что, добыча не была увеличена, добыча была дорисована!... Можно пиариться сколько угодно, но не было сделано ничего, чтобы реально решить проблему…». Вжите ОСОБА_2 слово «крышевал» не містить жодних звинувачень щодо причетності позивача до вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 364 КК України. ОСОБА_1 є публічною особою, а тому в контексті статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) він має бути готовим до підвищеного рівня критики, в тому числі у різкій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року клопотання представника ТОВ «Косатка медіа» - адвоката Кривомаз Ю. В. щодо стягнення судових витрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Косатка медіа» понесені витрати у зв`язку з розглядом справи № 757/45522/20-ц в сумі 57 176 грн. Клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Кривомаз Ю. В. щодо стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати у зв`язку з розглядом справи № 757/45522/20-ц в сумі 57 176 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на проведення експертизи в рамках справи № 757/45522/20-ц в сумі 84 176 грн. В іншій частині вимог відмовлено.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачам понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що в задоволенні позову відмовлено, а ОСОБА_2 та ТОВ «Косатка Медіа» надали належні докази на підтвердження понесених витрат. Враховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення визначеного ОСОБА_2 розміру витрат на правничу допомогу в сумі 413 246 грн та стягнення з позивача на користь кожного з відповідачів по 75 176 грн понесених витрат. Також суд вважав за необхідне відшкодувати ОСОБА_2 витрати, понесенні ним на проведення експертизи, в розмірі 84 176 грн.

Постановами Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2021 року та додаткове рішення цього суду від 08 грудня 2021 року - без змін.

Судові рішення апеляційного суду мотивовані тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору та в частині розподілу судових витрат є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

27 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Артюхов Д. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року за результатами перегляду вказаного рішення суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, представник заявника вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46400/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, представник ОСОБА_1 - адвокат Артюхов Д. С. зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 34, 68 Конституції України, статей 275, 277, 297, 299, 302 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Також представник заявника вказав, що суди не дослідили зібрані у справі докази, відхилили його клопотання про дослідження доказу, а також - встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). Поширена відповідачами інформація компрометує професійну діяльність ОСОБА_1 , створює підстави для сприйняття його як особи, причетної до вчинення злочинів, що порушує принцип презумпції невинуватості. Критика публічної особи не є безмежною. Висновки судів попередніх інстанцій про непоширення відповідачами недостовірної інформації не відповідають обставинам справи, оскільки наведенні в публікації висловлювання не ґрунтуються на будь-яких припущеннях, викладені у стверджувальній формі, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , принижує його честь, гідність і ділову репутацію. Суди безпідставно не врахували висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 08 вересня 2020 року № 3019, складений експертом Київської незалежної судово-експертної установи ОСОБА_6, з тих підстав, що він суперечить частині четвертій статті 7 Закону України «Про судову експертизу». При цьому відсутність експерта ОСОБА_6 у реєстрі атестованих судових експертів не тягне за собою недопустимість проведеної експертизи. Натомість суди безпідставно взяли до уваги наданий ОСОБА_2 висновок експерта від 15 березня 2021 року, який є неналежним доказом у справі. Судячи зі змісту статті, ОСОБА_2 позиціонував себе як фахівець у нафтогазовій сфері та у сфері економіки, а тому його критика має дещо звужені межі через більш високі вимоги до подачі відповідної інформації, її об`єктивності та обґрунтованості. Однак судами не було досліджено питання статусу, в якому ОСОБА_2 робив свої заяви, а саме як приватна особа - пересічний громадянин чи як спеціаліст в нафтогазовидобувній та економічній сферах.

27 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Артюхов Д. С. також подав касаційну скаргу на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року за результатами перегляду вказаного додаткового рішення суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотань відповідачів про стягнення судових витрат.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, представник заявника вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 141 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, представник ОСОБА_1 - адвокат Артюхов Д. С. зазначив, що суди не дослідили зібрані у справі докази а також - встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). З огляду на те, що наданий ОСОБА_2 висновок експерта від 15 березня 2021 року є неналежним доказом у справі, суд першої інстанції безпідставно стягнув з позивача на користь названого відповідача витрати, понесенні на проведення експертизи, у розмірі 84 176 грн. Заявлений відповідачами розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності, і є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Місцевим судом прийнято як доказ понесення ОСОБА_2 та ТОВ «Косатка Медіа» витрат акти приймання-передачі послуг, строк оплати яких за укладеними між відповідачами та Адвокатським об`єднанням «КМ Партнери» договорами про надання правової допомоги настав на час розгляду питання про розподіл судових витрат. Таким чином, оскільки станом на дату ухвалення додаткового рішення відповідачі не надали суду доказів на підтвердження оплати згаданих актів ( ОСОБА_2 - в сумі 413 246 грн, а ТОВ «Косатка Медіа» - в сумі 17 040 грн), то були наявні всі підстави для відмови в задоволенні клопотань про стягнення зазначених судових витрат в цій частині.

У березні 2023 року представник ОСОБА_2 та ТОВ «Косатка медіа» - адвокат Кривомаз Ю. В. подала відзиви на касаційні скарги, в яких просила залишити їх без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Артюхов Д. С. подав відповіді на відзиви на касаційні скарги, в яких просив відхилити ці відзиви у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2023 року відкрито касаційні провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

23 лютого 2023 року справа № 757/45522/20-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ТОВ «Косатка медіа» є зареєстрованим суб`єктом інформаційної діяльності - інформаційним агентством, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію від 16 жовтня 2018 року серії КВ № 639-501Р.

ОСОБА_1 обіймав посаду виконавчого директора Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна», був членом Наглядової ради ПАТ «Укрнафта» та членом Наглядової ради Державного концерну «Укроборонпром». Розпорядженнями від 21 грудня 2020 року № 1601-р та № 1603-р позивача призначено першим заступником Міністра енергетики з тимчасовим покладенням на нього виконання обов`язків Міністра енергетики України.

ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті ТОВ «Косатка медіа» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4, була опублікована стаття (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_6».

В інтерв`ю відповідача ОСОБА_2 поширено інформацію стосовно ОСОБА_1 такого змісту: « Господин ОСОБА_1 обвиняет меня в каких-то недоработках в то время, как он сам «крышевал» вранье про рост объемов добычи. Напомню, техпотери у нас в 2016 году были 0,5 млрд кубометров, а в 2018 году - уже 1,4 млрд. Так что, добыча не была увеличена, добыча была дорисована! Люди в компании сидели и думали, сколько нам нужно, чтобы выполнить план и получить бонусы, столько и дорисуем. Многих из них я, кстати, уволил. Можно пиариться сколько угодно, но не было сделано ничего, чтобы реально решить проблему. Я убрал его ложь по валовому газу, сохранил добычу товарного газа на том же самом уровне, что и в прошлом году, и увеличил добычу сжиженного на 20-25 %. И это товарный газ, а не дописки».

Судами також встановлено, що зміст вказаної публікації не відповідає висловлюванням у представленій стороною позивача формі, оскільки оскаржувані ОСОБА_1 висловлювання є лише частиною відповіді ОСОБА_2 на одне питання журналіста, яка має розглядатися цілісно без поділу на ізольовані висловлювання. Зокрема, з урахуванням точки зору ОСОБА_2 та теми обговорення, застосування засобів мовлення, висловлювання відповідача не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, незважаючи на те, що останні містять критичну оцінку подій, пов`язаних з діяльністю позивача як керівника НАК «Нафтогаз України», а розміщена в мережі Інтернет інформація не є твердженнями про встановлені факти, так як містить оціночні судження відповідача та виражає його суб`єктивні думки.

Згідно з висновком лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 08 вересня 2020 року № 3019, складеним експертом ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_1 , висловлювання ОСОБА_2 , поширені ним у статті « ІНФОРМАЦІЯ_6 », є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, містять інформацію негативного характеру щодо ОСОБА_1 .

Суди відхилили вказаний висновок експертизи з огляду на те, що у висновку не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та що висновок підготовлений для подання до суду, у висновку немає реквізитів і відомостей про строк дії свідоцтва експерта, яким здійснено експертне дослідження. Крім того, експерт ОСОБА_6 не включений до Реєстру атестованих судових експертів, а ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» не є державною спеціалізованою установою, якій законом надано право на проведення криміналістичних експертиз, в тому числі лінгвістичних експертиз мовлення. Експертизу проведено з використанням українських джерел літератури, тоді як оскаржувана інформація була поширена російською мовою.

Разом з тим, оцінюючи наданий відповідачем ОСОБА_2 висновок експерта-психолога ОСОБА_8 від 15 березня 2021 року за результатами проведення психолого-лінгвістичної експертизи, яка не є видом криміналістичних експертиз та згідно з якою висловлювання ОСОБА_2 , поширені ним у статті « ІНФОРМАЦІЯ_6 », містять оціночні судження, суди виходили з того, що цей висновок є належним та допустимим доказом, оскільки включає в себе як психологічну, так і лінгвістичну експертизу та охоплює дослідження спірних висловлювань і за змістом, і в контексті всього інтерв`ю. Суди погодилися з висновком експерта про те, що інформаційне агентство ТОВ «Косатка медіа» створено як майданчик для розміщення власних думок, поглядів, оцінок експертів, які дають інтерв`ю, і що метою спірного інтерв`ю є отримання власних думок, оцінки та коментарів ОСОБА_2 , а слово «крышевал» за контекстом вжито в іронічному значенні, інтерв`ю містить фразу-маркер, яка вказує на оціночність усіх висловлювань відповідача.

Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема честь, гідність і ділова репутація.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Водночас, стаття 68 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

У національному законодавстві право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань підлягає реалізації із урахуванням обов`язку не поширювати недостовірну та таку, що ганьбить гідність, честь чи ділову репутацію іншої особи, інформацію.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом статей 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, їх недоторканність, а також на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї гідності, честі та ділової репутації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (стаття 277 ЦК України).

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації і з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно з частинами першою, другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Судження вважається таким, що має оціночний характер, якщо воно виражає ставлення автора до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У своїй практиці Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47).

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, також повинен враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація) та рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998 рік) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

Зокрема, в Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Тобто публічна особа, державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, в тому числі у різкій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилися на таку увагу.

У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Проте, ухвалюючи рішення у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватися основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.

Згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У частинах першій та другій статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

При цьому ЄСПЛ зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року у справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року у справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20 (провадження № 61-9907св22) вказано, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року). Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19. Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. Також у рішенні зазначено, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки. ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження. Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 в мережі Інтернет на веб-сайті «Ліга. Бізнес», а саме: Фраза № 1: «Я его уволил, потому что он «трейдер от Бога». Он умудрился потерять более 300 млн грн за два месяца работы в Нафтогаз-Трейдинг. У человека нет опыта работы в трейдинге, у него два года опыта работы в туристическом агентстве. Конечно, ему не понравилось, что я его уволил, и он решил мне насолить, сыграв на подтанцовке у ОСОБА_1 . ОСОБА_10 - типичный ОСОБА_1 кадр, он же его назначал и «крышевал», когда этот «турист» потерял более 300 млн грн»; Фраза № 2: «ОСОБА_10 … потерял более 300 млн грн». Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що сам зміст оспорюваної інформації, зазначеної позивачем у позові, є власною думкою ОСОБА_2 , його оціночним судженням щодо дій та амбіцій позивача з використанням певних мовних порівнянь, дійшов правильного висновку про те, що висловлювання ОСОБА_2 стосовно особи позивача є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки відповідача, засновані на його баченні певних подій, особисте сприйняття діяльності певного кола осіб і не можуть бути витлумачені як повідомлення конкретних фактів вчинення правопорушень, а відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці.Щодо поширення, на думку позивача, неправдивої інформації про вчинення ним злочину відповідно до статті 367 КК України, то судами правильно зазначено, що вказана фраза не містить жодних обвинувачень у вчиненні позивачем злочину, передбаченого статтею 367 КК України. Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню. Враховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дотрималися основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості, є безпідставними.

В постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20 (провадження № 61-2235св22) зазначено, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 та ТОВ «Видавництво «Економіка» в мережі Інтернет, а саме: «Еще один эпизод - возникновение многомиллиардного долга у Торгового дома «Газ Украины» при руководстве ОСОБА_9 . « Либо ОСОБА_9 искусственно создал эти долги, чтобы на них заработать, либо он был некомпетентен и позволил им накопиться. В любом случае ответственность за такого сотрудника несет ОСОБА_1 ». Судами встановлено, що позивач є публічною особою, з 2014 року по грудень 2019 року обіймав посаду директора ДК «Газ України», а також з 2017 року по 2020 рік посаду директора з проблемної заборгованості, газорозподільних систем та роздрібного газопостачання АТ НАК «Нафтогаз України». Врахувавши зміст спірної інформації, встановлені обставини у справі, зокрема належність позивача до числа публічних осіб, контекст поширеної інформації, суди дійшли обґрунтованого висновку, що спірна інформація щодо позивача є не фактичним твердженням, а оціночним судженням ОСОБА_2 , відображає його суб`єктивні думки засновані на особистому сприйнятті певних подій та їх власній оцінці. Ці судження не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення позивачем конкретних правопорушень. Суб`єктивні думки і погляди відповідно до національного законодавства України, положень Конвенції, з урахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню. Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені рішення, не дотрималися основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості, є безпідставними. Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20. Доводи касаційної скарги щодо необхідності врахування висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 14 вересня 2020 року № 3022, складеного експертом Київської незалежної судово-експертної установи ОСОБА_6, та недопустимості, як доказу, висновку експерта № 056/17 від 27 січня 2021 року, складеного експертом Державного підприємства «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України», підлягають відхиленню, оскільки зазначеним висновкам надана оцінка як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, з якою погоджується Верховний Суд. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46400/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 322/426/16, у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що поширена відповідачами інформація щодо ОСОБА_1 , який обіймав публічні посади,є не фактичним твердженням, а оціночним судженням ОСОБА_2 , відображає його суб`єктивні думки, засновані на особистому сприйнятті певних подій та їх власній оцінці. Ці судження не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення позивачем конкретних правопорушень.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи ОСОБА_1 щодо поширення неправдивої інформації про нібито вчинення ним злочину, передбаченого статтею 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем), є необґрунтованими, оскільки поширена інформація щодо нього не містить обвинувачень у вчиненні будь-якого злочину, в тому числі передбаченого статтею 364 КК України.

Відповідно до національного законодавства України, положень Конвенції, з урахуванням практики ЄСПЛ, суб`єктивні думки і погляди не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації в розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що ухвалюючи оскаржені рішення по суті спору, суди попередніх інстанцій не дотрималися основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості, є безпідставними.

Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у вищезгаданих постановах від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20 (провадження № 61-9907св22) та від 05 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20 (провадження № 61-2235св22).

Доводи представника заявника про неврахування судами правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц та в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46400/15-ц, не заслуговують на увагу, оскільки у вказаних справах встановлені обставини, які не є подібними до обставин, встановлених судами попередніх інстанцій в цій справі. Так, у справах № 761/6866/16-ц і № 757/46400/15-ц було встановлено, що поширена відповідачами інформація була фактичними твердженнями, натомість в цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що висловлювання відповідача ОСОБА_2 містять оціночні судження, які не підлягають спростуванню.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З урахуванням наведеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Посилання представника заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 34, 68 Конституції України, статей 275, 277, 297, 299, 302 ЦК України у подібних правовідносинах, також не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок сформований, зокрема у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20 (провадження № 61-9907св22).

Отже, з урахуванням встановлених в цій справі обставин не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами попередніх інстанції правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Отже, заявлена в касаційних скаргах підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Доводи касаційних скарг щодо необхідності врахування висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 08 вересня 2020 року № 3019, складеного експертом ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» ОСОБА_6, та недопустимості як доказу висновку експерта-психолога ОСОБА_8 від 15 березня 2021 року, не заслуговують на увагу, оскільки зазначеним висновкам надана оцінка як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, з якою погоджується й Верховний Суд.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Розглядаючи цю справу по суті,суди дослідили обидва висновки експертиз та встановили, що висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи є недопустимим доказом, натомість, наданий стороною відповідача висновок експертизи є належним та допустимим доказом, оскільки він одержаний з дотриманням порядку, встановленого законом, і містить інформацію щодо предмета доказування. Тобто судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення належним чином мотивовані.

З урахуванням наведеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційних скаргах підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Посилання представника заявника на те, що апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання щодо необхідності дослідження питань: 1) статусу особи, яка поширила недостовірну інформацію (є джерелом інформації), 2) статусу особи, про яку поширено недостовірну інформацію та3) балансу між забезпеченням права на захист гідності, честі та ділової репутації й спростування недостовірної інформації та правом на свободу вираження поглядів з огляду на статус особи, яка поширила інформацію і статус особи, про яку поширено інформацію (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), також не заслуговує на увагу, оскільки в цій справі судами встановлено, що висловлювання відповідача ОСОБА_2 містять оціночні судження, які відповідно до національного законодавства України, положень Конвенції, з урахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації в розумінні статті 277 ЦК України. При цьому, якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також - на власне тлумачення справи в тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

З огляду на викладене факт відмови стороні позивача в задоволенні вказаного клопотання не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та принципу змагальності сторін, оскільки цей суд обґрунтовано відхилив таке клопотання згідно з вимогами пунктів 6, 7 частини другої статті 356, частини другої статті 367 ЦПК України.

Таким чином, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, також не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованою.

Щодо вирішення судом першої інстанції питання про відшкодування відповідачам понесених судових витрат.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із проведенням експертизи.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (частина шоста статті 139 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачам понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що в задоволенні позову відмовлено, а відповідачами надані належні докази (договори про надання правової допомоги і додаткові угоди до них, акти приймання-передачі наданих послуг з описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги) на підтвердження понесених витрат. Разом з тим, встановивши, що визначений відповідачем ТОВ «Косатка Медіа» розмір витрат на правничу допомогу в сумі 57 176 грн відповідає обсягу наданих послуг і критерію реальності, розумності та співмірності, а заявлений відповідачем ОСОБА_2 розмір таких витрат в сумі 413 246 грн є завищеним і не відповідає вказаним критеріям, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь кожного з відповідачів по 75 176 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, встановивши, що відповідачем ОСОБА_2 надані належні докази (договір про надання послуг від 03 лютого 2021 року; рахунок від 03 лютого 2021 року № 01; акт приймання-передачі наданих послуг від 15 березня 2021 року; платіжні доручення від 08 лютого 2021 року № 10 та від 19 березня 2021 року № 25) на підтвердження понесених витрат на підготовку висновку експерта-психолога від 15 березня 2021 року за результатами проведення психолого-лінгвістичної експертизи, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з позивача на користь названого відповідача витрати, пов`язані з проведенням такої експертизи.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21) міститься висновок про те, що апеляційний суд не звернув уваги, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Тобто вказана судова практика є незмінною.

Отже, аргументи представника заявника про те, що відповідачами не доведено належним чином факту оплати витрат адвоката, пов`язаних з наданням правничої допомоги (фактичної сплати), є неспроможними, оскільки витрати на правничу допомогу, в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційних скаргах підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційних скарг про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційних скаргах доводи аналогічні доводам апеляційних скарг та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів представника заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Артюхова Дмитра Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2021 року, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко