Рішення

від 13.01.2023 по справі 541/1156/22

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1156/22

Номер провадження 2/541/55/2023

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 січня 2023 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі

головуючого судді Вірченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання Циганової Ю.М., Балко Л.П.,

представника позивачки за первинним позовом ОСОБА_1 ,

представника відповідача за первинним позовом Пугача С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом за позовомОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТИЧ» про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі та зобов`язання повернути земельну ділянку, зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТИЧ» до ОСОБА_2 про зобов`язання надати підтверджуючий документ про отримання авансового платежу,

встановив:

24 червня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до СТОВ «СЛАВУТИЧ» про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі та зобов`язання повернення земельної ділянки, мотивуючи свої вимоги наступним. Позивачка є власницею земельної ділянки площею 3,946 га, яка розташована на території Хомутецької сільської ради Миргородського району Полтавської області, кадастровий номер 5323288200:00:008:0243, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Вказану земельну ділянку за договором оренди землі від 01 серпня 2017 року позивачка передала в оренду строком на 10 років СТОВ «СЛАВУТИЧ». П. 9 даного договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки, у відповідності з п. 11 договору орендна плата вноситься один раз на рік до 31 грудня поточного року. В 2017 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнтів індексації становила 125785,50 грн, тому розмір орендної плати мав щорічно становити 12578 грн. З 2017 року по 2019 рік включно відповідач не сплачував позивачці орендну плату, на усні вимоги не реагував, в зв`язку із чим вона 30 листопада 2021 року надіслала претензію з вимогою виплатити їй заборгованість по орендній платі. В грудні 2021 року відповідач перерахував на картковий рахунок ОСОБА_2 кошти в сумі 20695 грн, сплативши таким чином орендну плату за 2020 рік в розмірі 12578 грн та частково за 2021 рік в розмірі 8117 грн. Недоплата за 2021 рік становить 4461 грн. Фактично чотири роки поспіль відповідач порушував свої зобов`язання щодо своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою, ніяких послуг в рахунок орендної плати від СТОВ «СЛАВУТИЧ» позивачка не отримувала. На даний час заборгованість по орендній платі становить 42195 грн. Згідно п. 37 договору оренди дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї з сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором. Систематичне порушення відповідачем умов договору щодо невиплати орендної плати є істотним, оскільки внаслідок такого порушення ОСОБА_2 позбавлена можливості отримати плату за договором оренди, на яку вона розраховувала при його укладенні. В зв`язку з наведеним просила розірвати договір оренди, укладений між нею та СТОВ «СЛАВУТИЧ» 01 серпня 2017 року; стягнути з відповідача на її користь заборгованість по виплаті орендної плати в розмірі 42195 грн; зобов`язати СТОВ «СЛАВУТИЧ» повернути їй земельну ділянку, а також стягнути з відповідача сплачений нею судовий збір.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, у відповідності з яким СТОВ «СЛАВУТИЧ» не погоджується з позовними вимогами та викладеними обґрунтуваннями позову в повному обсязі. В 2017 році позивачка отримала за участю її зятя ОСОБА_3 від відповідача в особі директора товариства ОСОБА_4 авансовий платіж за оренду вказаної в позові земельної ділянки за три роки в розмірі 35000 грн, про що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 обіцяли надати розписку, якщо у когось виникне необхідність у її наданні, але до цього часу розписку вони не надали, для внесення змін до договору оренди щодо отримання авансового платежу не з`явились. Між позивачкою та ОСОБА_4 завжди були довірливі відносини, тому необхідність в отриманні розписки виникла після отримання копії позовної заяви по цій справі. Зважаючи на вказані вище обставини та довірливі відносини, СТОВ «СЛАВУТИЧ» вважало за можливе нараховувати та сплачувати позивачці додаткові платежі за оренду земельної ділянки. Нарахування здійснювалось з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру індексу інфляції, з нарахованих коштів відраховувались обов`язкові платежі та сплачувались до бюджету. Позивачка неодноразово не бажала з`являтись для отримання орендної плати, тому за 2020-2021 роки орендна плата була надіслана їй на банківську картку. З урахуванням зазначеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову (а.с. 45-48).

Позивачка надала суду заперечення на відзив (відповідь на відзив), зазначила, що авансовий платіж за оренду в розмірі 35000 грн вона не отримувала, сплата авансових платежів та написання будь-яких розписок договором оренди не передбачені. Від отримання орендної плати ОСОБА_2 не відмовлялась, натомість неодноразово зверталась до відповідача з вимогою виплатити кошти, на що отримувала відмову. Після надіслання нею претензії СТОВ «СЛАВУТИЧ» сплатило їй кошти одним платежем шляхом перерахування на картковий рахунок суми в розмірі 20695 грн, зазначивши, що це виплата за оренду землі за 2020, 2021 роки, однак, з урахуванням того, що орендна плата на рік становить 12578 грн, в даному випадку відповідач не доплатив їй за 2021 рік кошти в сумі 4461 грн (а.с. 59).

В свою чергу відповідачем було надано заперечення, в яких він зазначив про той факт, що грошові кошти позивачкою були отримані, орендну плату за 2020, 2021 роки було перераховано на її банківську картку (а.с. 67).

Крім зазначеного, відповідач надав суду заяву про застосування позовної давності, зазначив, що позовна давність спливла по вимогам: про стягнення орендної плати за 2017, 2018 роки; про розірвання договору оренди земельної ділянки в зв`язку із нібито порушенням відповідачем умов договору оренди земельної ділянки в 2017, 2018 роках; про зобов`язання повернення земельної ділянки в зв`язку із нібито порушенням відповідачем умов договору оренди земельної ділянки за вищевказаний період. Оскільки позовна давність по зазначеним вимогам спливла, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині (а.с. 69-70).

Позивачка заперечувала проти застосування строків позовної давності, оскільки вона звернулась до суду з негаторним позовом, сутністю вимог за яким є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду, і на який не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення, про що надала відповідну заяву (а.с. 74).

28 липня 2022 року СТОВ «СЛАВУТИЧ» подало зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про зобов`язання надати підтверджуючий документ про отримання авансового платежу, в якій виклало обставини, зазначені у відзиві на первісний позов, та просило про зобов`язати ОСОБА_2 виконати умови домовленості між нею та директором СТОВ «СЛАВУТИЧ» ОСОБА_4 про надання розписки про отримання авансового платежу за оренду земельної ділянки кадастровий номер 5323288200:00:008:0243 за три роки з 2017 по 2019 роки включно в розмірі 35000 грн та стягнути з відповідачки судові витрати (а.с. 75-78).

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_2 пояснила суду, що вирішення всіх питань, пов`язаних з орендою належної їй земельної ділянки, вона доручила своєму зятю ОСОБА_3 , оскільки вони проживають разом та мають спільний бюджет. Зазначила, що зять позичав у ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 1000 доларів, які він вже повернув. Про отримання грошей за землю в розмірі 35000 грн їй не відомо.

Представник позивачки первісний позов просив задовольнити з викладених в ньому підстав, в задоволенні зустрічних вимог просив відмовити.

Представник СТОВ «СЛАВУТИЧ» зазначив, що первісний позов задоволенню не підлягає, зустрічний позов просив задовольнити в повному обсязі.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ч. 1 ст. 15 ЦК Українивстановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

01 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та СТОВ «СЛАВУТИЧ» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,946 га, кадастровий номер 5323288200:00:008:0243, що розташована на території Хомутецької сільської ради Миргородського району Полтавської області, з метою вирощування сільськогосподарської продукції (а.с. 6-7).

Право власності позивачки на вказану земельну ділянку підтверджується Державним актом про право власності на землю серії РІ № 506952 (а.с. 9).

Право оренди зареєстровано держаним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційно-інвентаризаційна служба» Опішнянської територіальної громади Полтавської області Котляревським С.О., номер запису про інше речове право 21867218 від 11 серпня 2017 року (а.с. 10-11).

У відповідності з п. 8 договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2017 року вказаний договір було укладено строком на 10 років, починаючи з дати його реєстрації.

П. 5 договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 125785,50 грн.

П. 9 вказаного договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки в грошовому вигляді. Згідно з п. 11 договору орендна плата вноситься один раз у рік до 31 грудня поточного року. П. 12 договору передбачено, що передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати проводиться тільки за письмовою згодою сторін на час проведення виплат.

Згідно з п. 37 договору оренди дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п. 38 договору дострокове розірвання цього договору в односторонньому порядку допускається у разі невиконання умов договору однією із сторін, за умови письмового попередження не менше ніж за 30 днів.

П. 21 договору визначено, що після припинення договору оренди орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Ч.ч. 1-3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

На вимогу однієї із сторін договір, відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст. 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Положеннями ст.ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

У відповідності зі ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою визначено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено правовий висновок щодо підстав для розірвання договору оренди землі з урахуванням п. «д» ч. 1 статті 141 ЗК України, а саме підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило,стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

30 листопада 2021 року ОСОБА_2 звернулась до відповідача з претензією, в якій зазначила, що з моменту підписання договору СТОВ «СЛАВУТИЧ» жодного разу не було проведено виплату орендної плати; звернула увагу, що невиплата орендної плати є суттєвим порушенням умов договору оренди та чинного законодавства України, що регулює договірні відносини щодо оренди земель, яке тягне за собою розірвання договору оренди; попередила про намір звернення до суду, а також просила негайно провести виплату орендної плати за період 2017-2020 років (а.с. 12).

У відповідності з повідомленням СТОВ «СЛАВУТИЧ» від 28 грудня 2021 року № 126 відповідач повідомив ОСОБА_2 , що 22 грудня 2021 року за платіжним дорученням № 7561 відповідач перерахував на її картковий рахунок орендну плату за земельну ділянку за 2020, 2021 роки в загальному розмірі 20695 грн (а.с. 11).

Згідно з довідкою від 12 грудня 2022 року № 68, виданою СТОВ «СЛАВУТИЧ», ОСОБА_2 за період з 2017 по 2022 роки була нарахована орендна плата за земельну ділянку кадастровий номер 5323288200:00:008:0243, з якої сплачені податки до бюджету: за 2017 рік 15094,26 грн, за 2018 рік 15094,26 грн, за 2019 рік 12854,03 грн, за 2020 рік 12854,03 грн, за 2021 рік 12854,04 грн, за 2022 рік 13150 грн. З вказаних сум нараховані та сплачені ПДФО та військовий збір відповідно: за 2017 рік 2716,97 грн та 226,41 грн, за 2018 рік 2716,97 грн та 226,41 грн, за 2019 рік 2313,72 грн та 192,81 грн, за 2020 рік 2313,72 грн та 192,81 грн, за 2021 рік 2313,73 грн та 192,81 грн, за 2022 рік 2367 грн та 197,25 грн. За 2020 рік виплачено 10347,5 грн, за 2021 рік виплачено 10347,5 грн, за 2022 рік виплачено 10585,75 грн (а.с. 142).

Факт виплати грошової суми орендної плати за 2022 рік в розмірі 10585,75 грн підтверджено платіжним дорученням від 09 грудня 2022 року № 162 (а.с. 140), відомістю нарахування коштів № 81 (а.с. 141).

Допитаний судом свідок ОСОБА_5 пояснив, що він бачив, як ОСОБА_3 приїжджав до ОСОБА_4 , який є директором СТОВ «СЛАВУТИЧ», та брав від останнього гроші в якості орендної плати за земельну ділянку за 3 роки по 35000 грн на кожного ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ). Наскільки свідку відомо, ОСОБА_2 для отримання грошей особисто не з`являлась. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відбулась розмова про написання відповідної розписки, ОСОБА_3 обіцяв написати розписку в будь-який час. Свідку не відомо, чи передав ОСОБА_3 позивачці отримані від ОСОБА_4 гроші. Той факт, що гроші призначалися і ОСОБА_2 , а також розмір грошової суми свідок дізнався від ОСОБА_4 .

Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що СТОВ «СЛАВУТИЧ» не доведено факту сплати позивачці орендної плати за період з 2017 року по 2019 рік включно.

Будь-яких письмових доказів на підтвердження сплати певних сум за вказаний період суду не надано.

Пояснення свідка ОСОБА_5 жодним чином не можуть бути доказом отримання позивачкою орендної плати за 2017-2019 роки з огляду на наступне. Як зазначив свідок, він бачив, як ОСОБА_4 передавав ОСОБА_3 гроші. В той же час, про те що сума переданих коштів становить 70000 грн, йому сказав ОСОБА_4 . Свідок не бачив, якими купюрами передавались гроші, при ньому гроші не перераховувались. Зі слів свідка, про той факт, що передані грошові кошти призначалися в якості орендної плати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , йому також повідомив ОСОБА_4 після того, як ОСОБА_3 вже пішов. Також свідку достеменно не відомо, чи були передані отримані ОСОБА_3 кошти безпосередньо позивачці.

Орендну плату за 2020 рік відповідачем позивачці було сплачено лише 22 грудня 2021 року за платіжним дорученням № 7561, що підтверджується листом СТОВ «СЛАВУТИЧ» від 28 грудня 2021 року № 126 та не заперечувалось представником відповідача під час судового розгляду.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та наведені вимоги чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд констатує наявність заборгованості у СТОВ «СЛАВУТИЧ» перед ОСОБА_2 зі сплати орендної плати за землю за 2017-2019 роки, а також факт несвоєчасної сплати орендної плати за 2020 рік, що є порушенням п. 11 договору про оренду землі від 01 серпня 2017 року.

Сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивачка не отримала належні їй на підставі договору оренди кошти. Суд зазначає, що факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по виплаті орендної плати суд зазначає наступне.

Звертаючись з даним позовом, позивачка просила стягнути заборгованість по орендній платі за 2017 рік в розмірі 12578 грн, за 2018 рік в розмірі 12578 грн, за 2019 рік в розмірі 12578 грн, за 2021 грн в розмірі 4461 грн.

Суд погоджується з твердженням позивачки про наявність у відповідача перед нею заборгованості за 2017-2019 роки, однак вважає, що сума орендної плати за землю підлягає оподаткуванню у відповідності із вимогами діючого законодавства.

Так, відповідно до п/п. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 ПК України, базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Згідно з п/п. 164.2.5 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому п. 170.1 ст. 170 цього Кодексу.

П/п. 168.1.1 та 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Особливості оподаткування доходів від надання нерухомості в оренду регламентується п. 170.1 ст. 170 ПК України, відповідно до п/п. 170.1.1 якого податковим агентом платника податку орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

Доходи, від надання в оренду (суборенду) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою 18 відсотків.

Згідно з п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 цього Кодексу, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого відповідно до п/п 164.2.5 п. 164.2 ст. 164 ПК України, тобто, дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування) у порядку, встановленому п. 170.1 ст. 170 ПК України. Ставка військового збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування.

Відповідно до ст. 163 ПК України, об`єктом обкладення податком на доходи фізичних осіб є, зокрема, загальний річний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що для того, аби утримати з доходу (орендної плати) ПДФО та військового збору обов`язковою умовою є нарахування (виплата, надання) такого доходу.

Згідно з п.п. 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у ст. 171 цього Кодексу, зокрема податкові агенти для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Таким чином, СТОВ «СЛАВУТИЧ», яке виплачує доходи фізичній особі (орендна плата за договором оренди земельної ділянки), є податковим агентом щодо таких доходів.

Відповідно до п.п. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною п.п. 1.3 цього пункту (1,5%).

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені ст. 176 Податкового кодексу.

Орендна плата є доходом орендодавця. Такий дохід оприбутковується шляхом сплати орендодавцем (фізичною особою) до державного бюджету податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18% і військового збору за ставкою 1,5%. Оприбуткування доходу орендодавця (нарахування, утримання та перерахування до бюджету) здійснюється його податковим агентом орендарем.

Отже, орендна плата вноситься орендодавцю (фізичній особі) після утримання з неї податку на доходи фізичних осіб і військового збору.

Таким чином, СТОВ «СЛАВУТИЧ» для забезпечення виконання ним обов`язку податкового агента щодо виплачених фізичній особі доходів у вигляді орендної плати зобов`язаний своєчасно та повністю нарахувати, утримати та сплатити (перерахувати) до бюджету податок з доходу фізичних осіб військовий збір з доходу, що виплачується на користь платника та оподатковується під час такої виплати за її рахунок.

Довідка від 12 грудня 2022 року № 68, видана СТОВ «СЛАВУТИЧ», свідчить про правильність нарахування позивачці орендної плати з урахуванням ПДФО та військового збору, тому заборгованість перед ОСОБА_2 за 2021 рік, про яку стверджує позивачка, відсутня.

За змістом ст.ст. 256, 258 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Ч. 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За правилами ст. 256 ЦК Українипозовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Аналіз ст. 261 ЦК Українидає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідачем суду було надано заяву про застосування позовної давності по вимогам про стягнення орендної плати за 2017, 2018 роки, про розірвання договору оренди земельної ділянки в зв`язку порушенням відповідачем умов договору оренди земельної ділянки в 2017, 2018 роках, про зобов`язання повернення земельної ділянки в зв`язку із нібито порушенням відповідачем умов договору оренди земельної ділянки за вищевказаний період.

Заперечуючи проти заявленого позову, представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог, в тому числі, з цих підстав.

Згідно з п. 11 договору оренди землі, укладеного між сторонами, орендна плата вноситься один раз у рік до 31 грудня поточного року.

Таким чином, позивачка набула право вимоги орендної плати за 2017 рік з 01 січня 2018 року, за 2018 рік з 01 січня 2019 року, за 2019 рік з 01 січня 2020 року, тобто ОСОБА_2 була обізнана про порушення своїх прав в частині несплати орендних платежів за договірний період, тому, звернувшись до суду 24 червня 2022 року, вона пропустила трирічний строк позовної давності за вимогами по сплаті орендної плати за 2017-2018 роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В даному випадку суд виходить із того, що позивачка, не отримавши своєчасно орендну плату, знала (повинна була знати) про порушення свого права і мала об`єктивну можливість вжити заходів для його захисту у спосіб та в порядку, передбаченому матеріальним та процесуальним законом.

П. 11 постанови Пленуму Вреховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що якщо строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення заборгованості за орендну плату за 2017-2019 роки, однак відмовляє у задоволенні вимог про стягнення суми боргу за 2017-2018 роки у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Вимогу про стягнення орендної плати за 2019 рік суд задовольняє частко та враховує положення ПК України.

У відповідності з довідкою СТОВ «СЛАВУТИЧ» від 12 грудня 2022 року № 68, за 2019 рік ОСОБА_2 була нарахована орендна плата в розмірі 12854,03 грн, з якої нараховано та сплачено 2323,72 грн податку на доходи фізичних осіб та 192,81 грн військового збору.

Таким чином, стягненню за 2019 рік підлягає сума 10347,50 грн (12854,03 2313,72 192,81).

Клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки в зв`язку із порушенням відповідачем умов договору оренди земельної ділянки в 2017, 2018 роках задоволенню не підлягає, оскільки порушення умов вказаного договору, які є підставою для розірвання договору оренди, відбувались в тому числі і в межах строку позовної давності невиплата орендної плати за 2019 рік та несвоєчасна виплата орендної плати з 2020 рік (виплачено 22 грудня 2021 року, в той час, як за договором орендна плата повинна була бути виплачена до 31 грудня 2020 року).

Згідно ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

У відповідності з п. 21 договору оренди землі від 01 серпня 2017 року після припинення договору оренди орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

На час розгляду даної справи позивачкою не доведено факту відмови відповідача від повернення належної їй земельної ділянки, таким чином, вимога ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки є передчасною.

Враховуючи вищенаведене,суд приходитьдо висновкупро частковезадоволення позовнихвимог ОСОБА_2 ,вважає занеобхідне розірватидоговір орендиземлі від 01 серпня 2017 року № 148/08-17, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ «СЛАВУТИЧ», та стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість по орендній платі за 2019 рік в розмірі 10347,50 грн. В задоволенні інших позовних вимог необхідно відмовити.

В задоволенні зустрічного позову СТОВ «СЛАВУТИЧ» необхідно відмовити з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача зазначив про отримання ОСОБА_2 за допомогою свого зятя ОСОБА_3 від СТОВ «СЛАВУТИЧ» в особі директора товариства П`ятька А.І. авансового платежу за оренду вказаної в позові земельної ділянки за три роки в розмірі 35000 грн та про той факт, що остання зобов`язалась надати про це у разі необхідності розписку.

Однак, як було зазначено судом вище, СТОВ «СЛАВУТИЧ» не довів факту сплати позивачці орендної плати за період з 2017 року по 2019 рік включно. Крім наведеного, позивачем за зустрічним позовом не надано суду жодних доказів того, що ОСОБА_2 обіцяла надати розписку про отримання авансового платежу в розмірі 35000 грн, тому зустрічний позов задоволенню не підлягає.

За загальним правилом, встановленим у частині 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов ОСОБА_2 задовольняється частково, відповідач має компенсувати позивачці понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у частині, пропорційній до розміру задоволених вимог.

Позивачка за подачу позову сплатила судовий збір в розмірі 992,40 грн за вимоги немайнового характеру та 1984,80 грн за вимоги майнового характеру. Судовий збір за вимогою немайнового характеру в зв`язку із задоволенням позову в частині розірвання договору оренди підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі. Позовні вимоги майнового характеру заявлялись в розмірі 42195 грн, а задоволені на суму 10347,50 грн, тому пропорційно до задоволених вимог компенсації позивачці за рахунок відповідача підлягає сума судового збору за вимоги майнового характеру в розмірі 486,73 грн ((1984,80 х 10347,50) : 42195). Загальна сума судового збору, яка підлягає стягненню 1497,13 грн (992,40 + 486,73).

Керуючись ст.ст. 13, 81, 141, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТИЧ» про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі та зобов`язання повернути земельну ділянку задовольнити частково.

Розірвати договір оренди землі від 01 серпня 2017 року № 148/08-17, укладений між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТИЧ», право оренди за яким зареєстровано держаним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційно-інвентаризаційна служба» Опішнянської територіальної громади Полтавської області Котляревським Сергієм Олександровичем, номер запису про інше речове право 21867218 від 11 серпня 2017 року, щодо земельної ділянки площею 3,946 га, кадастровий номер 5323288200:00:008:0243.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТИЧ» на користь ОСОБА_2 заборгованість по орендній платі за 2019 рік в розмірі 10347 (десять тисяч триста сорок сім) грн 50 коп.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТИЧ» на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 1479 (одна тисяча чотириста сімдесят дев`ять) грн 13 коп.

В задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТИЧ» до ОСОБА_2 про зобов`язання надати підтверджуючий документ про отримання авансового платежу відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Сторони по справі:

Позивачза первиннимпозовом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач за первинним позовом Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТИЧ», МФО 380805, ЄДРПОУ 139523262, вул. Хомутецька, 100, с. Малі Сорочинці, Миргородський район, Полтавська обл., 37635.

Повний текст рішення складено 20 січня 2023 року.

Суддя: О. М. Вірченко