Постанова

від 16.01.2025 по справі 541/1156/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

справа № 541/1156/22

провадження № 61-13267св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2023 року в складі судді Вірченко О. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» (далі - СТОВ «Славутич»), у якому просила: розірвати договір оренди земельної ділянки від 01 серпня 2017 року, укладений між нею та СТОВ «Славутич»; стягнути з відповідача на її користь заборгованість з виплати орендної плати у розмірі 42 195, 00 грн; зобов`язати СТОВ «Славутич» повернути їй земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що вона є власником земельної ділянки площею 3,946 га, яка розташована на території Миргородської міської ради (на момент укладення договору Хомутецької сільської ради Миргородського району Полтавської області) , яку за договором оренди землі від 01 серпня 2017 року вона передала в оренду строком на 10 років СТОВ «Славутич».

З 2017 року по 2019 рік відповідач не сплачував орендну плату, лише у грудні 2021 року СТОВ «Славутич» сплатило їй кошти в сумі 20 695,00 грн.

Посилаючись на те, що відповідач не виконує свої зобов`язання та допустив заборгованість в розмірі 42 195,00 грн. ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

У липні 2022 року СТОВ «Славутич» звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просило суд зобов`язати відповідача виконати умови домовленості між нею та директором СТОВ «Славутич» П`ятьком А. І. про надання розписки про отримання авансового платежу за оренду земельної ділянки, кадастровий номер 5323288200:00:008:0243, за три роки з 2017 року по 2019 рік включно в розмірі 35 000, 00 грн.

На обґрунтування зустрічного позову товариство зазначало, що в 2017 році позивач отримала від відповідача в особі директора товариства П`ятька А. І. авансовий платіж за оренду земельної ділянки за три роки в розмірі 35 000,00 грн, про що ОСОБА_1 обіцяла надати розписку, якщо у когось виникне необхідність у цьому, але до цього часу розписку вона не надала, для внесення змін до договору оренди щодо отримання авансового платежу чи для отримання орендної плати за 2020-2021 роки не з`явилась.

Враховуючи наведене, СТОВ «Славутич» просило зустрічний позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано договір оренди землі від 01 серпня 2017 року № 148/08-17, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Славутич», право оренди за яким зареєстровано держаним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційно-інвентаризаційна служба» Опішнянської територіальної громади Полтавської області Котляревським С. О., номер запису про інше речове право 21867218 від 11 серпня 2017 року, щодо земельної ділянки площею 3, 946 га, кадастровий номер 5323288200:00:008:0243.

Стягнуто зі СТОВ «Славутич» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі за 2019 рік в розмірі 10 347, 50 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову СТОВ «Славутич» відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності існування заборгованості зі сплати орендної плати за землю СТОВ «Славутич» перед ОСОБА_1 за 2017-2019 роки, а також факту несвоєчасної сплати орендної плати за 2020 рік, що є порушенням пункту 11 договору про оренду землі від 01 серпня 2017 року.

Факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки ОСОБА_1 була обізнана про порушення своїх прав в частині несплати орендних платежів починаючи з 2017 року, тому, звернувшись до суду з цим позовом 24 червня 2022 року, вона пропустила позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості по орендній платі за 2017-2018 роки.

Позивач не надала докази на підтвердження відмови відповідача від повернення належної їй земельної ділянки, тому вимога про її витребування є передчасною.

Зустрічний позов задоволенню не підлягає з огляду на його недоведеність.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2023 року СТОВ «Славутич» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 .

На обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказувало на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Факт сплати товариством ПДФО та військового бору є доказом нарахування орендної плати за 2017-2021 роки, що в свою чергу є доказом належного виконання умов договору оренди землі від 01 серпня 2017 року.

Суд безпідставно не застосував доктрину заборони суперечливої поведінки, оскільки в судовому засідання 10 січня 2023 року позивач пояснила, що не заперечувала проти укладення договору оренди землі, але кошти за оренду їй не потрібні, й розірвати угоду зараз вона бажає з метою передання земельної ділянки в користування дітям.

Такі пояснення ОСОБА_1 суперечать обставинам, викладеним нею в позовній заяві.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Миргородського міськрайонного суду Полтавської області та зупинено дію рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

09 лютого 2024 року справа № 541/1156/22 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_1 направила відзив на касаційну скаргу, в якій просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 01 серпня 2017 року ОСОБА_1 уклала зі СТОВ «Славутич» договір оренди земельної ділянки площею 3,946 га, кадастровий номер 5323288200:00:008:0243, розташованої на території Хомутецької сільської ради Миргородського району Полтавської області, з метою вирощування сільськогосподарської продукції.

Право власності позивачки на вказану земельну ділянку підтверджується Державним актом про право власності на землю серії РІ № 506952.

Право оренди зареєстровано держаним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційно-інвентаризаційна служба» Опішнянської територіальної громади Полтавської області Котляревським С. О. 11 серпня 2017 року.

Відповідно до пункту 8 договору оренди земельної ділянки його укладено строком на 10 років починаючи з дати реєстрації.

Згідно пункту 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 125 785,50 грн.

Орендна плата вноситься орендарем в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки в грошовому вигляді один раз на рік до 31 грудня поточного року. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати проводиться тільки за письмовою згодою сторін на час проведення виплат (пункти 9, 11, 12 договору).

Відповідно до пункту 38 договору його дострокове розірвання в односторонньому порядку допускається у разі невиконання умов договору однією зі сторін за умови письмового попередження не менше, ніж за 30 днів.

Після припинення договору оренди орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (пункт 21 договору).

30 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з претензією, в якій зазначила, що з моменту підписання договору СТОВ «Славутич» жодного разу не було проведено виплату орендної плати, що є суттєвим порушенням умов договору оренди та тягне за собою його розірвання; попередила про намір звернення до суду, а також просила негайно провести виплату орендної плати за період 2017-2020 років.

Суди встановили, що СТОВ «Славутич» не довело факт сплати позивачу орендної плати за період з 2017 року по 2019 рік включно.

Відповідно до повідомлення СТОВ «Славутич» від 28 грудня 2021 року № 126 22 грудня 2021 року товариство згідно платіжного доручення № 7561 перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 орендну плату за земельну ділянку за 2020, 2021 роки в загальному розмірі 20 695,00 грн.

Факт виплати грошової суми орендної плати за 2022 рік в розмірі 10 585,75 грн підтверджено платіжним дорученням від 09 грудня 2022 року № 162 та відомістю про нарахування коштів № 81.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з положеннями статей 21, 22 зазначеної редакції Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України зазначено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Таким чином, законодавство передбачає як необхідну умову для розірвання договору оренди землі - систематичне невиконання умов договору, в тому числі і щодо несплати орендної плати.

Результат аналізу зазначених норм дає підстави для висновку, що положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Отже, відповідно до статті 141 ЗК України та статті 32 Закону України «Про оренду землі» підставою розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати, а не разове порушення умов договору у цій частині.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що орендар не виплачував орендну плату у 2017, 2018 та 2019 році, орендну плату за 2020 рік сплатив лише наприкінці 2021 року, що є суттєвим порушенням умов договору оренди, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача заборгованості з виплати орендної плати за 2019 рік з урахуванням спливу позовної давності, та розірвання договору оренди.

Оскільки СТОВ «Славутич» не надало належні та достатні докази на підтвердження зустрічних позовних вимог, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в їх задоволенні.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначеній у касаційній скарзі постанові.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу СТОВ «Славутич» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Оскільки дію рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2023 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, його дію необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко