Рішення

від 23.01.2023 по справі 761/1695/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/1695/22

Провадження № 2/761/1620/2023

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2023 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Рибак М. А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії державного управління при Президентові України про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Національної академії державного управління при Президентові України (далі по тексту - відповідач) про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.05.2020 року, яке набрало законної сили 19.06.2020 року, визнано протиправним та скасовано Указ Президента України від 05.04.2019 року № 105/2019 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України», поновлено ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії державного управління при Президентові України.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19.08.2021 року, яке набрало законної сили 21.12.2021 року, було, серед іншого, стягнуто з Національної академії державного управління при Президентові України на користь ОСОБА_1 880752,12 грн середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу. У вказаному рішенні зазначено, що кошти стягнуто за 544 дні. Водночас, позивача й надалі не поновлено на посаді, у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний сплатити йому середній заробіток за період затримки розрахунку з урахуванням судових рішень, які набрали законної сили, прийнятих у спірних правовідносинах між сторонами. Разом з тим, позивача не поновлено на посаді, а його середньоденна заробітна плата становить 1 618,98 грн. У зв`язку з чим позивач просить стягнути середню заробітну плату за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення (станом на 31.12.2021 року у розмірі 234 752,10 грн), інфляційні збитки - 110 343,04 грн. та суму процентів в розмірі 3% річних - 43 806,65 грн, а також судові витрати.

Ухвалою суду від 09.02.2022 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі та позовна заява з додатками направлена судом на адресу місцезнаходження відповідача.

Разом з тим, у встановлений в ухвалі строк відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Спори між сторонами цієї справи розглядалися судами неодноразово, зокрема в порядку адміністративного та цивільного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 9901/226/19 визнано протиправним та скасовано Указ Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України», поновлено ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії з 06 квітня 2019 року.

Вказане рішення набрало законної сили 19.06.2020 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19.08.2021 року було, зокрема, стягнуто з Національної академії державного управління при Президентові України на користь ОСОБА_1 880752,12 грн. середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу. У мотивувальній частині цього рішення зазначено, що кошти стягнуто за 544 дні.

Вказане рішення набрало законної сили 21.12.2021 року.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У матеріалах цивільної справи відсутні докази, які б підтверджували факт поновлення позивача на роботі та те, що він приступив до роботи у Національній академії державного управління при Президентові України.

При цьому будь-яких заяв по суті спору з метою підтвердження чи спростування тих чи інших обставин справи відповідачем до суду не направлено.

Відповідно до ч. 7 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Положеннями ст. 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до положень частини другої статті 235 КЗпП України - при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до ст. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою від 06.11.2020 року № 125 Національної академії державного управління при Президентові України середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1 618,98 грн.

У розрахунку суми середнього заробітку позивач просить стягнути з відповідача 234 752,10 грн, яка виникла станом на 31.12.2021 року за період з 06.04.2019 року по 01.01.2022 року за 145 робочих днів, оскільки за 544 дні рішенням від 19.08.2021 року було присуджено компенсацію.

Однак суд вважає такий розрахунок помилковим, оскільки період часу з 06.04.2019 року по 01.01.2022 року налічує 685 робочих днів (з врахуванням святкових неробочих днів), а не 689, як про це вказує позивач.

Відтак з урахуванням присудженої компенсації за 544 дні розрахунок середнього заробітку позивача за цим позовом слід обрахувати відповідно до Порядку таким чином: (1) 685 робочих днів - 544 робочих дні = 141 робочий день; (2) 1618,98 грн ? 141 робочий день = 228 276,18 грн.

Отже, на підставі викладеного позовна вимога про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку підлягає частковому задоволенню у розмірі 228 276,18 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення на його користь інфляційних втрат та 3% річних на підставі положень ст. 625 ЦК України, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас питання застосування вказаної норми до трудових правовідносин було предметом розгляду суду касаційної інстанції, зокрема Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 12.11.2018 року у справі №826/22868/15 вказав, що передбачене частиною 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах.

Тому дія статті 625 ЦК України, якою передбачено цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання на трудові правовідносини не поширюється.

На вказану позицію КАС ВС посилається і в ухвалі від 18.06.2019 року у справі №620/697/19.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України та часткового задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2282,76 грн.

Також суд звертає увагу на те, що п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом паяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та адвокатським об`єднанням «Фактор права» було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 10/0320-ІД від 10.11.2021 року, п. 4.1 якого передбачає, що юридичну допомогу, що надається адвокатським об`єднанням, клієнт оплачує в гривнях шляхом переказу суми на поточний рахунок без ПДВ.

На підтвердження понесених витрат позивачем долучено до матеріалів цивільної справи додаток 1 до договору №10/0320-ІД про надання правової допомоги від 15.03.2021 року, в якому зазначено надані послуги та їх вартість. Зокрема, за ознайомлення з матеріалами та первинна консультація клієнта - 2 000 грн, складання заяви про уточнення та доповнення позовних вимог - 6000 грн, участь у судовому засіданні (за одне засідання) - 2000 грн, гонорар від суми задоволених позовних вимог, але не менше 30 000 грн - 30 000 грн, а у випадку задоволення позовних вимог клієнта гонорар адвокатського об`єднання становить 10% від суми задоволених вимог, але не менше 30 000 грн.

Водночас суд наголошує на необхідності дотримання критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Пунктом 4.4 договору про надання правничої (правової) допомоги № 10/0320-ІД від 10.11.2021 року передбачено, що за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським об`єднанням юридичної допомоги та її вартість.

Натомість, всупереч названим договірним положенням, суду не надано ні акту прийому-передачі виконаних робіт, ні доказів, які б підтверджували їх сплату позивачем, а названі у додатку до договору деякі види послуг, зокрема участь у судовому засіданні, взагалі не могли бути надані в процесі розгляду даної справи з врахуванням особливостей розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Також суд звертає увагу й на те, що у справі не подавалися заяви про уточнення та доповнення до позовних вимог, про які йдеться у додатку 1 до договору.

Таким чином, суд не знаходить підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 40 000,00 грн з огляду на недоведеність позивачем їх понесення.Враховуючи вищевикладене позов підлягає задоволенню частково.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 43 Конституції України, статтями 137, 141, 178, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 354 ЦПК України, ст.ст. 233, 235, 236 КЗпП України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Національної академії державного управління при Президентові України про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Національної академії державного управління при Президентові України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку у розмірі 228 276,18 грн та судовий збір у розмірі 2 282,76 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Національна академія державного управління при Президентові України: м. Київ, вул. А. Цедіка, 20, код ЄДРПОУ 23696843.

СУДДЯ М. А. РИБАК

Повний текст судового рішення складено 23.01.2023.