Постанова

від 31.01.2023 по справі 916/144/17

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/144/17Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Савицького Я.Ф., Поліщук Л.В.

секретар судового засідання: Соловйова Д.В.

за участю представників учасників справи:

від Міністерства оборони України Добров Ю.І.,

від ТОВ «Дартосбуд» - Віноградова С.А.,

від ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова» - не з`явився,

від ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод» - не з`явився,

від прокуратури Запорожець Х.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дартосбуд»

на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021, ухвалене суддею Волковим Р.В., м. Одеса, повний текст складено 29.03.2021

у справі № 916/144/17

за позовом Міністерства оборони України

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Дартосбуд»,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Контрактова»

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод»

за участю заступника військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дартосбуд» (далі ТОВ «Дартосбуд») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Контрактова» (далі ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова»), в якому просило суд визнати недійсним укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги б/н від 21.09.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір, будучи за своєю правовою природою договором факторингу, в частині суб`єктного складу сторін цього правочину суперечить вимогам законодавства, оскільки новий кредитор ТОВ «Дартосбуд», укладаючи його, надав фінансові послуги (виступив фактором), не маючи при цьому спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг.

При цьому позивач зауважує на порушенні оспорюваним договором його прав, як уповноваженого органу на управління державним майном, а саме: майновим комплексом Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод», оскільки відчуження у межах справи про банкрутство вказаного майна з метою задоволення в тому числі і кредиторських вимог ТОВ «Дартосбуд» може призвести до набуття останнім права власності на державне майно.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.11.2018 у справі №916/144/17 (суддя Рога Н.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 (головуючий суддя Лавриненко Л.В., судді: Аленін О.Ю., Філінюк І.Г.) рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2018 у справі №916/144/17 скасовано, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 16.04.2019 рішення судів попередніх інстанції скасовано, справу №916/144/17 передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі №916/144/17 (суддя Волков Р.В.) позов задоволено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, оскільки фактором за ним виступає ТОВ «Дартосбуд», яке не включене до Державного реєстру фінансових установ, не є фінансовою установою та не мало прав на здійснення факторингових операцій, внаслідок чого укладений між відповідачами договір факторингу за суб`єктним складом суперечить приписам Цивільного кодексу України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Суд також зауважив на тому, що оспорюваний договір порушує права та інтереси Міністерства оборони України.

Не погодившись з рішенням суду від 15.03.2021, ТОВ «Дартосбуд» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволення позову відмовити.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги зазначено наступне, зокрема, що:

- у позивача відсутні права оскаржувати угоди, які стосуються майна Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод», оскільки 25.11.2013 вказане підприємство визнано банкрутом, у зв`язку з чим з цієї дати всі права щодо управління державним майном перейшли від Міністерства оборони України до ліквідатора банкрута;

- позивач не є стороною спірного договору;

- сам факт відступлення права вимоги до Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» не свідчить про порушення прав позивача, тим більше, що в результаті укладення оспорюваного договору обсяг майнових зобов`язань боржника не змінився.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив про її безпідставність та необґрунтованість, зокрема, про те, що, з огляду на відсутність у Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» коштів для погашення боргу та належність майна цього підприємства до державної власності, з метою реалізації покладених законом завдань щодо збереження та ефективного використання державного майна, належним суб`єктом звернення до суду з даним позовом є орган управління цим майном Міністерство оборони України.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 (головуючий суддя Таран С.В., судді: Бєляновський В.В., Будішевська Л.О.) апеляційну скаргу ТОВ «Дартосбуд» задоволено, рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі №916/144/17 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу та суперечить вимогам чинного законодавства, натомість, зазначив, що права та інтереси Міністерства оборони України у даній справі не порушені, що виключає можливість задоволення позову.

Постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.09.2022 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 скасовано, справу № 916/144/17 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційний господарський суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність порушених прав та інтересів Міністерства оборони України зроблений без застосування норм матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спірного питання, без належного дослідження обставин того, в чому саме полягає заінтересованість позивача щодо спірного правочину, які права та (або) інтереси позивача він порушує.

05.10.2022 справа № 916/144/17 надійшла до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богатиря К.В., суддів: Савицького Я.Ф., Поліщук Л.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 справу № 916/144/17 прийнято до провадження вищевизначеним складом колегії суддів, призначено її розгляд на 24.11.2022 о 15:30 год.

22.11.2022 від ТОВ «Дартосбуд» надійшло клопотання, в якому останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021, а справу № 916/144/17 передати для розгляду даного позову в межах провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод».

В обґрунтування вказаного клопотання заявник посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17.09.2022 у справі № 910/16579/20, та зазначає, що відносно Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» триває процедура банкрутства.

У зв`язку із відсутністю електропостачання в приміщенні суду, судове засідання, призначене на 24.11.2022 о 15:30 год., не відбулось, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

29.11.2022 головуючий суддя Богатир К.В. заявив самовідвід (подавши відповідну письмову заяву).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 заяву головуючого судді Богатиря К.В. про самовідвід задоволено, справу № 916/144/17 передано для визначення складу суду у порядку, встановленому статтею 32 ГПК України.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів Савицького Я.Ф., Поліщук Л.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 справу № 916/144/17 прийнято до провадження вищевизначеним складом колегії суддів, призначено її до розгляду на 31.01.2023 о 14:00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 учасників справи № 916/144/17 повідомлено, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги ТОВ «Дартосбуд» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 відбудеться 31.01.2023 о 12:30 год.

В судове засіданні 31.01.2023 з`явились представники Міністерства оборони України, ТОВ «Дартосбуд» та прокурор.

Представники Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» та ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова» в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 31.01.2023 колегія суддів, розглянувши клопотання ТОВ «Дартосбуд» про передачу справи № 916/144/17 для розгляду даного позову в межах провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод», дійшла наступних висновків.

В обґрунтування вказаного клопотання ТОВ «Дартосбуд» посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Однак, обставини у справі, що переглядається, відрізняються від обставин справи, на яку посилається заявник (№ 910/16579/20).

Зокрема, у справі № 910/16579/20 ключовими аргументами позивача були доводи про те, що боржник у справі про банкрутство з метою задоволення поза чергою грошових вимог свого кредитора перерахував як «компенсацію» грошові кошти на пов`язану з боржником особу, яка виконала його зобов`язання за кредитним договором поза межами процедури банкрутства, поза черговістю задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, прикриваючи свої незаконні дії розрахунком за формально укладеним договором відступлення права вимоги між такою пов`язаною особою та кредитором боржника.

Отже, позивач у вказаній справі мотивував свої вимоги тим, що було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, яким фактично прикривалася інша угода, укладена з метою задоволення поза процедурою банкрутства вимог кредитора боржника за рахунок коштів боржника, виведених як «компенсація» на пов`язану з ним юридичну особу. Позивач визначив підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину його фіктивність та наявність у ньому ознак фраудаторного правочину, а також послався на порушення учасниками спірних правовідносин статей 3, 13, 215, 234 ЦК України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.09.2022 у справі № 910/16579/20 дійшла висновку, що спір про недійсність правочину, який має ознаки такого, що прикриває договір доручення щодо виконання обов`язку боржника іншою особою, наслідком учинення та виконання якого стало виведення грошових коштів боржника у процедурі банкрутства, є таким, що повинен вирішуватися судом, який розглядає справу про банкрутство та у межах провадження у справі про банкрутство, оскільки такий розгляд сприятиме дотриманню принципу процесуальної економії, реалізації механізму повернення боржнику незаконно виведених коштів відповідно до частини третьої статті 42 КУзПБ, який застосовується як наслідок учинення недійсного правочину у процедурі банкрутства, незалежно від того, ким із учасників провадження у справі про банкрутство ініційовано визнання правочину недійсним (кредитором чи арбітражним керуючим), та встановленню у повній мірі добросовісності дій сторін правочину у контексті дотримання правил конкурсної процедури щодо колективного задоволення вимог кредиторів боржника з урахуванням приписів статей 3, 13 ЦК України щодо добросовісності дій сторін. Кредитор вправі вимагати визнання недійсним правочину, зокрема, з тих підстав, що боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку (частина перша статті 42 КУзПБ).

Натомість, у даній справі (№ 916/144/17) підставою позову зазначено те, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу і за суб`єктним складом суперечить положенням ЦК України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки ТОВ «Дартосбуд» не має статусу банку або фінансової установи, отже останнє не могло бути фактором за договором і не могло здійснювати факторингові операції.

Жодних доводів про те, що оспорюваний договір має ознаки фіктивності та (або) направлений на задоволення поза процедурою банкрутства вимог кредитора за рахунок коштів боржника позов Міністерства оборони України не містить.

В результаті укладення оспорюваного договору обсяг майнових зобов`язань Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» не змінився, оскільки до нового кредитора перейшли права в тому ж розмірі, що вони існували у первісного кредитора, та не змінився строк їх погашення.

При цьому, колегією суддів враховується висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.03.2019 у справі № 918/420/16 (провадження № 12-130гс18, пункти 32-34) про те, що спір про дійсність договору купівлі-продажу (відступлення прав вимоги), укладений між кредиторами боржника, який не створює для боржника жодних додаткових фінансових зобов`язань, не повинен розглядатися у межах процедури банкрутства боржника, а юрисдикція розгляду такого спору визначається за загальними правилами відповідно до статті 20 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення клопотання ТОВ «Дартосбуд» про передачу даної справи № 916/144/17 для розгляду позову в межах провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод».

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Щодо наявності у Міністерства оборони України права на звернення до суду із цим позовом колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 2 ч. д. ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Частиною третьою ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до наведених норм матеріального права, вимога про визнання правочину недійсним може бути пред`явлена особами, визначеними у ЦК України та інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме: однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною (не стороною правочину), тобто права або інтереси яких були порушені укладенням спірного правочину.

При цьому, ЦК України не дає визначення поняття «заінтересована особа», тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі ГК України) кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу у спосіб, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до наявного в матеріалах даної справи Статуту Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» у редакції наказу Міністра оборони України від 04.09.2007 № 508, вказане підприємство засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Єдиним засновником і учасником ДП є Міністерство оборони України.

Крім того, відносно Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» триває процедура банкрутства (порушене провадження у справі № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство цього підприємства, в якій Міністерство оборони України залучено до участі як орган управління державним (військовим) майном банкрута).

Звертаючись з позовом, в обґрунтування наявності порушених прав/інтересів Міністерство оборони України зазначило про те, що хоча воно і не є стороною спірного договору, однак договір порушує його права та законні інтереси, оскільки ТОВ «Дартосбуд» за спірним договором набув право вимоги до Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» про стягнення заборгованості у розмірі 1080000 грн і ця вимога може бути задоволена лише за рахунок майна цього підприємства, який перебуває у процедурі банкрутства. Враховуючи те, що, майновий комплекс Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» є державною власністю та перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади і Міністерство оборони України було залучене до участі у справі про банкрутство, як орган, уповноважений управляти державним майном боржника, Міністерство оборони України має інтерес щодо майна боржника, зокрема безпосередньо зацікавлене у збереженні цього майна і відчуження такого майна негативно вплине на права та законні інтереси Міністерства оборони України, як уповноваженого органу управління цим майном. Міністерство зазначає про те, що вимога ТОВ «Дартосбуд» за спірними правочином була набута за правочином, що суперечить чинному законодавству та ТОВ «Дартосбуд», як новий кредитор за спірним договором, не підлягав включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та до складу учасників зборів кредиторів, з огляду на що участь ТОВ «Дартосбуд» у зборах кредиторів порушує майнові інтереси Міністерства оборони України.

Колегіє суддів враховується, що Державне підприємство «Одеський автомобільний ремонтний завод» є самостійним суб`єктом господарювання, який несе відповідальність належним йому майном у правовідносинах, що мають зобов`язальний характер.

Проте, це не може бути підставою для висновку про відсутність у Міністерства оборони України порушених прав та/або інтересів спірним договором, не обґрунтовує та не доводить обставини відсутності у Міністерства оборони України заінтересованості у визнанні недійсним спірного договору.

Спірний договір безпосередньо стосується майнових (грошових) зобов`язань зазначеного боржника.

Державне підприємство «Одеський автомобільний ремонтний завод» створене з метою одержання прибутку, виконання державного замовлення Міністерства оборони України з ремонту озброєння та військової техніки, замовлень інших контрагентів, юридичних та фізичних осіб України та інших держав з ремонту та виготовлення продукції загально технічного та іншого призначення; виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг для потреб національної економіки; іншої діяльності, яка не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка міститься в матеріалах справи, нежитлові будівлі загальною площею 24728,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 4, зареєстровані на праві господарського відання за Державним підприємством «Одеський автомобільний ремонтний завод», власником зазначеного майна є Держава Україна в особі Міністерства оборони України.

Статтею 141 ГК України передбачено, що до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об`єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.

Управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти.

Згідно зі статтею 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 3 цього Закону встановлено, що об`єктами управління державної власності є, у тому числі майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям, державне майно, надане суб`єкту господарювання на праві господарського відання відповідно до законодавства.

За змістом абзацу 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління) належать до суб`єктів управління об`єктами державної власності.

Відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.11.2014, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Крім того, відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Основи організації оборони України, а також повноваження органів державної влади по її забезпеченню, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб у сфері оборони визначені Законом України «Про оборону України».

Згідно з визначенням термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про оборону України» оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту; обороноздатність держави - здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації;

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про оборону України» оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого включає розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економіки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах; забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

За змістом частини другої статті 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України у межах своїх основних функцій, зокрема бере участь у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва; здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Отже, відповідно до наведених вище норм чинного законодавства Міністерство оборони України є суб`єктом управління об`єктами державної власності, зокрема державним (військовим) майном, закріпленим за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, у тому числі і майном, закріпленим на праві господарського відання за Державним підприємством «Одеський автомобільний ремонтний завод», є уповноваженим органом управління майном зазначеного підприємства.

Боргові зобов`язання суб`єкта господарювання є майновими зобов`язаннями, безпосередньо пов`язані з майном боржника, з можливою реалізацією такого майна. При цьому при виникненні обставин неплатоспроможності боржника орган, що здійснює управління майном боржника, може мати законний та обґрунтований інтерес як щодо боргових зобов`язань боржника, так і щодо ефективного розпорядження, використання чи реалізації майна боржника у судових процедурах

Крім того, як вже зазначалось, відносно Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» триває процедура банкрутства (порушене провадження у справі № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство цього підприємства, в якій Міністерство оборони України залучено до участі як орган управління державним (військовим) майном банкрута).

Однією з особливостей суб`єктного складу справи про банкрутство, в якій боржником виступає державне підприємство або підприємство, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, є надання судом органу, уповноваженому управляти майном боржника, статусу учасника у справі про банкрутство, що відповідає загальному характеру організаційно-господарських відносин, передбачених частиною шостою статті 3 ГК України та збереження цього статусу, протягом всього провадження у справі про банкрутство, з правом подання відповідних позовів.

Законодавство, що визначає порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, передбачає можливість включення до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та погашення лише дійсних вимог кредитора до боржника, які відповідають чинному законодавству.

Передбачений законом обов`язок суду надати органу, уповноваженому управляти майном боржника, статусу учасника у справі про банкрутство такого боржника, обумовлений тим, що у правовідносинах, які стосуються боргових зобов`язань та майна державного підприємства або підприємства, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, саме орган, уповноважений управляти державним майном такого підприємства, є особою зацікавленою у здійсненні дій, направлених на збереження майна, у тому числі і грошових коштів, такого підприємства (боржника), у виявленні протизаконних дій кредиторів, недійсних правочинів, що стосуються боржника, укладених всупереч чинного законодавства.

При здійсненні цих дій орган, уповноважений управляти державним майном боржника (банкрута), який залучений до участі у справі про банкрутство, є обґрунтовано зацікавленим, зокрема у виявленні недійсних правочинів, стороною яких є державне підприємство боржник (банкрут), які стосуються майнових прав та / або обов`язків такого підприємства, а вимоги кредитора за цим правочином включені до реєстру вимог кредиторів, оскільки як особа, що здійснює управління майном боржника, безпосередньо зацікавлений у збереження такого майна (у тому числі грошових коштів). Крім того, законодавство, що визначає порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, передбачає можливість включення до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та погашення лише дійсних вимог кредитора до боржника, які відповідають чинному законодавству. Участь у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнані на підставі договору, що суперечить вимогами чинного законодавства, прямо порушує майнові інтереси органу, уповноваженого управляти державним майном боржника (банкрута). Уповноважений орган управління об`єктами державної власності (у цій справі Міністерство оборони України) може мати обґрунтований інтерес щодо особи кредитора боржника, тобто в силу певних обставин для такого органу може бути не байдуже, хто є кредитором боржника та може брати участь у зборах кредиторів, впливати на прийняття рішень, віднесених до компетенції зборів кредиторів.

Також орган, уповноважений управляти державним майном боржника (банкрута), як заінтересована особа, що має статус учасника справи про банкрутство, має право на подання позову щодо оспорення виявленого ним укладеного з порушенням чинного законодавства правочину, предметом якого є заборгованість боржника. І такий інтерес може не збігатися за своєю метою з метою, досягнення якої прагне сам боржник у майновій сфері та / або окремі кредитори.

Зазначені вище висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.04.2019 у справі № 1-23-32/135-08-4825, ухваленій за результатом розгляду у межах цієї справи про банкрутство позовних вимог Міністерства оборони України, зокрема про визнання недійсними правочинів (аукціону та договору), стороною яких Міністерство оборони України не було, що є подібним до правовідносин у цій справі №916/144/17, що переглядається. Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку про те, що у межах справи про банкрутство позивач - Міністерство оборони України має законний інтерес у збереженні майнового комплексу боржника як особи, щодо якої Міністерство здійснює управлінські майнові функції і такий інтерес може не збігатися за своєю метою з метою, досягнення якої прагне сам боржник у майновій сфері. За таких обставин Верховний Суд у постанові від 18.04.2019 у справі № 1-23-32/135-08-4825 визнав наявність прав за позовом, що належать Міністерству оборони України, з огляду на особливості провадження у справах про банкрутство державних підприємств.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що у справі про банкрутство Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» до реєстру вимог кредиторів були включені вимоги ТОВ «Дартосбуд» за спірним договором, який, як вважає позивач, суперечить вимогам чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність прав за позовом, що належать Міністерству оборони України, саме з огляду на особливості провадження у справах про банкрутство державних підприємств.

Щодо суті спору, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 05.09.2008 між ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова» (Замовник) та Державним підприємством «Одеський автомобільний ремонтний завод» (Виконавець) укладено договір № 50 (далі договір №50 від 05.09.2008), відповідно до пункту 1.1 якого Виконавець зобов`язується на свій ризик за завданням Замовника виготовити напівпричепи-контейнеровози згідно зі специфікацією, вказаною у пункті 1.2 цього договору, та передати цей товар у власність Замовника, а останній зобов`язується прийняти та оплатити товар.

В силу пункту 1.2 договору № 50 від 05.09.2008 Виконавець зобов`язується за завданням Замовника виготовити товар згідно з наступною встановленою Замовником специфікацією, а саме: найменування товару напівпричіп-контейнеровоз; кількість одиниць товару 10 одиниць; марка, модель НПК 2113; вартість 1 одиниці товару 168750 грн, в тому числі ПДВ (20%) 28125 грн.

У пункті 1.3 договору № 50 від 05.09.2008 узгоджено, що загальна ціна цього договору становить 1687500 грн, в тому числі ПДВ (20%) 281250 грн.

За умовами підпунктів 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 договору №50 від 05.09.2008 Замовник зобов`язаний протягом п`яти календарних днів з моменту укладення цього договору сплатити на користь Виконавця авансовий платіж у розмірі 675000 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця, вказаний в розділі 8 «Реквізити та підписи сторін» цього договору, а також протягом трьох днів з моменту передачі товару від Виконавця до Замовника за актом прийому-передачі сплатити Виконавцю грошові кошти в сумі 1012500 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця, вказаний у розділі 8 «Реквізити та підписи сторін» цього договору, за умови, що переданий Замовнику товар належної якості та відповідає специфікації, встановленій в пункті 1.2 цього договору.

22.09.2008 між ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова» та Державним підприємством «Одеський автомобільний ремонтний завод» укладено додаткову угоду № 1 до договору № 50 від 05.09.2008, згідно з якою підпункти 2.3.1-2.3.4 пункту 2.3 вказаного договору викладено в іншій редакції, відповідно до якої Замовник, зокрема, зобов`язався: протягом п`яти календарних днів з моменту укладення цього договору сплатити на користь Виконавця авансовий платіж у розмірі 675000 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця, вказаний у розділі 8 "Реквізити та підписи сторін" цього договору (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 договору №50 від 05.09.2008); протягом двадцяти календарних днів з моменту укладення цього договору сплатити на користь Виконавця авансовий платіж у розмірі 405000 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця, вказаний у розділі 8 "Реквізити та підписи сторін" цього договору (підпункт 2.3.1.1 пункту 2.3 договору №50 від 05.09.2008); протягом трьох календарних днів з моменту передачі товару від Виконавця до Замовника за актом прийому-передачі сплатити Виконавцю грошові кошти в сумі 607500 грн шляхом їх безготівкового перерахування на поточний рахунок Виконавця, вказаний у розділі 8 "Реквізити та підписи сторін" цього договору, за умови, що переданий Замовнику товар належної якості та відповідає специфікації, встановленій в пункті 1.2 цього договору (підпункт 2.3.2 пункту 2.3 договору №50 від 05.09.2008).

28.10.2008 між ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова» та Державним підприємством «Одеський автомобільний ремонтний завод» укладено угоду про розірвання договору № 50 від 05.09.2008, у пункті 2 якої узгоджено, що Виконавець протягом трьох днів з моменту укладення цієї угоди повертає Замовнику отриманий від нього авансовий платіж у загальному розмірі 1080000 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Замовника, вказаний в пункті 4 цієї угоди.

В подальшому, 26.01.2009 сторонами договору №50 від 05.09.2008 було підписано акт звірки розрахунків, за яким заборгованість Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» перед ТОВ «Лізингова компанія "Контрактова» за угодою б/н від 28.10.2008 про розірвання вищенаведеного договору становить 1080000 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.01.2009 у справі №13/178-08-5061 стягнуто з Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» на користь ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова» 1080000 грн заборгованості за договором №50 від 05.09.2008.

21.09.2015 між ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова» (Первісний кредитор) та ТОВ «Дартосбуд» (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги б/н (далі договір б/н від 21.09.2015), згідно з пунктами 1, 2 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Первісний кредитор відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредитору відповідно до договору №50 від 05.09.2008, укладеному між Первісним кредитором і Державним підприємством «Одеський автомобільний ремонтний завод» (Боржник). За цим договором Новий кредитор набуває право вимагати від Боржника належного виконання обов`язків за договором №50 від 05.09.2008, а саме: сплати заборгованості у сумі 1080000 грн.

Пунктом 4 договору б/н від 21.09.2015 визначено, що сума цього договору складає 702000 грн. Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму, вказану в цьому пункті договору, в день укладення даного договору.

В силу пункту 5 договору б/н від 21.09.2015 право вимоги за договором №50 від 05.09.2008 переходить до Нового кредитора після повної сплати Новим кредитором на користь Первісного кредитора суми, передбаченої пунктом 4 даного договору, та підписання цього договору.

На виконання вказаного вище договору ТОВ «Дартосбуд» перерахувало на користь ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова» грошові кошти в сумі 702000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №256 від 21.09.2015.

21.09.2015 між ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова» та ТОВ «Дартосбуд» підписано акт приймання-передачі відступлення прав б/н, відповідно до якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор набуває (приймає) право вимагати від Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» належного виконання обов`язків за договором № 50 від 05.09.2008, а саме: сплати заборгованості за договором у сумі 1080000 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.09.2015 у справі №1-23-32/135-08-4825 про банкрутство Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» здійснено заміну кредитора ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова» його правонаступником ТОВ «Дартосбуд».

Предметом спору у даній справі є вимога Міністерства оборони України про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору б/н від 21.09.2015 з тих підстав, що він за своєю правовою природою є договором факторингу і за суб`єктним складом суперечить положенням ЦК України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки ТОВ «Дартосбуд» не має статусу банку або фінансової установи, отже останнє не могло бути фактором за договором і не могло здійснювати факторингові операції.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Підстави недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України, за умовами ч. 1, 3 якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у п. 3 ч. 1 якій зазначено, що факторинг це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У частині першої ст. 350 ГК України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються ЦК України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (ч. 2 ст. 350 ГК України).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Аналіз статей 512, 1077 ЦК України свідчить про те, що чинне законодавство розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу. Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення.

Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 ЦК України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 ЦК України). Оскільки факторинг згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відмінність зазначених договорів за суб`єктним складом полягає в тому, що відповідно до статей 2, 512-518 ЦК України за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Аналіз ч. 1 ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України, ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» свідчить про те, що суб`єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України); фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У розумінні п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

За таких обставин, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16.

Таким чином, характерними ознаками договору факторингу є те, що: йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності; фактор банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник набувач послуг чи товарів за первинним договором); його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а виступає правочином з відступлення права вимоги (цесії).

Як зазначалося вище, предметом оспорюваного договору є відступлення права грошової вимоги до Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод», а саме: право стягнення заборгованості за укладеним між ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова» (первісний кредитор) та Державним підприємством «Одеський автомобільний ремонтний завод» (боржник) договором № 50 від 05.09.2008 у розмірі 1080000 грн.

При цьому, ціна цього договору, тобто вартість права вимоги, яке відступається, встановлена у розмірі 702000 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки розмір грошової вимоги, яка була відступлена за оспорюваним договором, перевищував ціну її відступлення на 378000 грн, у зв`язку з чим укладений між відповідачами договір б/н від 21.09.2015, незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги, за своєю правовою природою є договором факторингу, оскільки на його підставі ТОВ «Дартосбуд», як новий кредитор, фактично набуло право одержати прибуток у вигляді різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною такої вимоги, встановленої даним договором.

Сама по собі назва вищенаведеного договору не змінює його правової природи.

Разом з тим, в матеріалах даної справи відсутні жодні докази на підтвердження набуття ТОВ «Дартосбуд» статусу фінансової установи у розумінні чинного законодавства (зокрема, доказів включення вказаного товариства до Державного реєстру фінансових установ).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, оспорюваний договір, який за своєю правовою природою є договором факторингу, укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки за суб`єктним складом даний правочин суперечить ст. 1079 ЦК України, п. 1 ч. 1 ст. 1, п. 11 ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», як такий, що укладений ТОВ «Дартосбуд» як фактором, який не включений до Державного реєстру фінансових установ та не є фінансовою установою, у зв`язку з чим вказаний відповідач не мав права здійснювати факторингові операції.

За таких підстав, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову Міністерства оборони України про визнання укладеного між відповідачами договору б/н від 21.09.2015 недійсним.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду від 15.03.2021 у даній справі - без змін.

В силу ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання Міністерством оборони України позовної заяви (1600 грн), апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2018 (2400 грн) та касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 (3200 грн) покладаються на відповідачів.

Витрати по сплаті судового збору за подання ТОВ «Дартосбуд» касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 та апеляційної скарги на рішенням Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 покладаються на ТОВ «Дартосбуд».

При цьому, колегією суддів враховується, що додатковим рішенням від Господарського суду Одеської області від 29.03.2021 у даній справі вже стягнуто з ТОВ «Дартосбуд» та ТОВ «Лізингова компанія «Контрактова» на користь Міністерства оборони України по 2121,50 грн. витрат зі сплати судового збору (за подання за подання позовної заяви та апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2018).

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дартосбуд» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі № 916/144/17 - без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дартосбуд» на користь Міністерства оборони України 1600 грн за подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі № 916/144/17.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Контрактова» на користь Міністерства оборони України 1600 грн за подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі № 916/144/17.

Доручити Господарського суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.02.2023.

Головуючий суддяН.С. Богацька

суддіЯ.Ф. Савицький

Л.В. Поліщук