Постанова

від 19.12.2023 по справі 916/144/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/144/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Омельчук А.В.,

за участю представників сторін:

представника позивача - Святецького М.П (самопредставництво);

представника відповідача - Цвери І.С. (адвоката);

прокурора - Ющенко М.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд"

на рішення Господарського суду Одеської області

(суддя Волков Р.В.)

від 15.03.2021

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Богацька Н.С., судді - Савицький Я.Ф., Поліщук Л.В.)

від 31.01.2023

у справі за позовом Міністерства оборони України

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський автомобільний ремонтний завод",

за участю Заступника військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України,

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2017 року Міністерство оборони України (надалі - Міністерство) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" (надалі - Товариство) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" (надалі - Компанія) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року, за яким Товариство набуло право вимоги до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" (надалі - ДП) за договором № 50 від 05 вересня 2008 року.

2. В обґрунтування підстав позову Міністерство посилалось на те, що оспорюваний Договір за своєю правовою природою є договором факторингу, а Товариство, яке набуло право вимоги до ДП не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг, тому не має права надавати фінансові послуги. Договір суперечить нормам статей 1077, 1079 ЦК України та статей 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині суб`єктного складу сторін, що є підставою для визнання його недійсним.

3. Право на позов і порушення своїх прав Міністерство обґрунтовувало тим, що вимоги Товариства не підлягали включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство. Ці вимоги можуть бути задоволені лише за рахунок майна ДП, яке перебуває у процедурі банкрутства і не має власного майна. Це негативно вплине на права та інтереси Міністерства, як уповноваженого органу, оскільки може призвести до зменшення обсягу військового майна, яке перебуває у його управлінні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 05.09.2008 між Компанією, як замовником, та ДП, як виконавцем, укладено договір № 50 (далі договір №50 від 05.09.2008), відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов`язується на свій ризик за завданням замовника виготовити напівпричепи-контейнеровози згідно зі специфікацією, вказаною у пункті 1.2 цього договору, та передати цей товар у власність замовника, а останній зобов`язується прийняти та оплатити товар.

5. У пункті 1.3 договору № 50 від 05.09.2008 узгоджено, що загальна ціна цього договору становить 1687500,00 грн, в тому числі ПДВ (20%) 281250,00 грн.

6. 22.09.2008 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 50 від 05.09.2008, згідно з якою підпункти 2.3.1-2.3.4 пункту 2.3 вказаного договору виклали в іншій редакції, відповідно до якої замовник, зокрема, зобов`язався: протягом п`яти календарних днів з моменту укладення цього договору сплатити на користь виконавця авансовий платіж у розмірі 675000,00 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний у розділі 8 "Реквізити та підписи сторін" цього договору (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 договору №50 від 05.09.2008); протягом двадцяти календарних днів з моменту укладення цього договору сплатити на користь виконавця авансовий платіж у розмірі 405000,00 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний у розділі 8 "Реквізити та підписи сторін" цього договору (підпункт 2.3.1.1 пункту 2.3 договору №50 від 05.09.2008); протягом трьох календарних днів з моменту передачі товару від виконавця до замовника за актом прийому-передачі сплатити виконавцю грошові кошти в сумі 607500,00 грн шляхом їх безготівкового перерахування на поточний рахунок виконавця, вказаний у розділі 8 "Реквізити та підписи сторін" цього договору, за умови, що переданий Замовнику товар належної якості та відповідає специфікації, встановленій в пункті 1.2 цього договору (підпункт 2.3.2 пункту 2.3 договору №50 від 05.09.2008).

7. 28.10.2008 сторони уклали угоду про розірвання договору № 50 від 05.09.2008, у пункті 2 якої узгоджено, що виконавець протягом трьох днів з моменту укладення цієї угоди повертає замовнику отриманий від нього авансовий платіж у загальному розмірі 1080000,00 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок замовника, вказаний в пункті 4 цієї угоди.

8. 26.01.2009 сторони підписали акт звірки розрахунків, за яким заборгованість ДП перед Компанією за угодою б/н від 28.10.2008 про розірвання договору становить 1080000,00 грн.

9. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.01.2009 у справі №13/178-08-5061 стягнуто з ДП на користь Компанії 1080000,00 грн заборгованості за договором №50 від 05.09.2008.

10. 21.09.2015 Компанія (первісний кредитор) та Товариство (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги б/н (далі Договір), згідно з пунктами 1, 2 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Первісний кредитор відступає Новому кредитору, який набуває право вимагати від ДП належного виконання обов`язків за договором №50 від 05.09.2008, а саме: сплати заборгованості у сумі 1080000,00 грн.

11. Пунктом 4 Договору визначено, що сума цього договору складає 702000 грн. Новий кредитор сплачує первісному кредитору суму, вказану в цьому пункті договору, в день укладення даного договору.

12. У пункті 5 Договору визначено, що право вимоги за договором №50 від 05.09.2008 переходить до нового кредитора після повної сплати новим кредитором на користь первісного кредитора суми, передбаченої пунктом 4 даного договору, та підписання цього договору.

13. На виконання вказаного вище договору Товариство перерахувало на користь Компанії грошові кошти в сумі 702000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №256 від 21.09.2015.

14. 21.09.2015 Компанія та позивач підписали акт приймання-передачі відступлення прав б/н, відповідно до якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор набуває (приймає) право вимагати від ДП належного виконання обов`язків за договором № 50 від 05.09.2008, а саме: сплати заборгованості за договором у сумі 1080000 грн.

15. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.09.2015 у справі №1-23-32/135-08-4825 про банкрутство ДП здійснено заміну кредитора ТОВ "Лізингова компанія "Контрактова" його правонаступником ТОВ "Дартосбуд".

16. Міністерство у справі № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство ДП залучено до участі як орган управління державним (військовим) майном банкрута.

17. Відповідно до статуту ДП у редакції наказу Міністра оборони України від 04.09.2007 № 508, вказане підприємство засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства.

18. ДП створене з метою одержання прибутку, виконання державного замовлення Міністерства оборони України з ремонту озброєння та військової техніки, замовлень інших контрагентів, юридичних та фізичних осіб України та інших держав з ремонту та виготовлення продукції загально технічного та іншого призначення; виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг для потреб національної економіки; іншої діяльності, яка не суперечить чинному законодавству України.

19. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка міститься в матеріалах справи, нежитлові будівлі загальною площею 24728,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 4, зареєстровані на праві господарського відання за ДП, власником зазначеного майна є Держава Україна в особі Міністерства оборони України.

Короткий зміст судових рішень

20. Господарський суд Одеської області рішенням від 08.11.2018 відмовив у задоволенні позову повністю.

21. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 22.01.2019 скасував рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2018. Позов задовольнив та визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 21.09.2015.

22. Постановою Верховного Суду від 16.04.2019 року було задоволено касаційну скаргу Товариства, рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 у справі № 916/144/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

23. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що оспорюваний Договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, що був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки за суб`єктним складом договір суперечить статті 1079 ЦК України, пункту 1 частини 1 статті 1, пункту 11 частини 1 статті 4 та частині 1 статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

24. Водночас Верховний Суд зауважив, що суди не встановили з достовірністю, в чому полягає порушення прав та інтересів Міністерства оборони України внаслідок укладення спірного договору, яким чином Договір впливає на його права та інтереси.

25. Господарський суд Одеської області рішенням від 15.03.2021 позов задовольнив.

26. Суд дійшов висновку, що оспорюваний Договір є договором факторингу, за суб`єктним складом суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки Товариство не включено до Державного реєстру фінансових установ, не має статусу фінансової установи та не мав право здійснювати факторингові операції.

27. Суд дійшов висновку, що Договір порушує права та інтереси Міністерства, який є органом управління державним (військовим) майном банкрута, безпосередньо зацікавлене у здійсненні дій, направлених на збереження майна, зокрема коштів зазначеного Підприємства, а тому вчинення дій, направлених на виявлення та оспорення правочинів, предметом яких є заборгованість Підприємства, укладених з порушенням законодавства.

28. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 27 січня 2022 року скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

29. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу та суперечить вимогам чинного законодавства. Однак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що права та інтереси Міністерства у цій справі не порушені.

30. Суд апеляційної інстанції зазначив, що сам факт відступлення права вимоги до боржника не свідчить про порушення прав Міністерства. У результаті укладення оспорюваного договору не змінився обсяг майнових зобов`язань, оскільки до нового кредитора перейшли права у тому ж розмірі, що існували у первісного кредитора; не змінився і строк їх погашення. Суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові 09.10.2018 у справі № 916/2005/17.

31. Справа була передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для вирішення питання, чи порушує укладення оспорюваного договору права та інтереси Міністерства, яке не є стороною договору, але є органом управління боржника (банкрута) та здійснює управління його майном, яке є державним (військовим) майном.

32. Постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2022 було скасовано постанову суду апеляційної інстанції, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

33. За висновками об`єднаної палати суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив обставини наявності у Міністерства порушених прав та/або інтересів, існування заінтересованості у визнанні його недійсним, оскільки при вирішенні зазначеного питання не застосував положення законодавства, що регулює відносини у сфері управління об`єктами державної власності, та норми законодавства, які встановлюють умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

34. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила такі висновки:

- участь у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнані на підставі договору, що суперечить вимогам чинного законодавства, прямо порушує майнові інтереси органу, уповноваженого управляти державним майном боржника (банкрута);

- цей орган може мати обґрунтований інтерес щодо особи кредитора боржника;

- цей орган, як заінтересована особа, що має статус учасника справи про банкрутство, має право на подання позову щодо оспорення укладеного з порушенням чинного законодавства правочину, предметом якого є заборгованість боржника. І такий інтерес може не збігатися за своєю метою з метою, досягнення якої прагне сам боржник у майновій сфері та/або окремі кредитори;

- суд залишив поза уваги, що у справі про банкрутство ДП до реєстру вимог кредиторів були включені вимоги Товариства за оспорюваним договором, який, як встановили суди, суперечить вимогам чинного законодавства. Суд не з`ясував, чи набуло Товариство внаслідок його включення до реєстру вимог кредиторів статусу учасника зборів кредиторів боржника та чи призвело це (якщо призвело, то яким чином) до порушення прав та / або інтересів позивача;

- правовідносини у справі № 916/144/17, що переглядається, та у справі № 916/2005/17, на яку послався суд апеляційної інстанції, не є подібними. У цій справі не був встановлений факт укладення правочину з порушенням чинного законодавства, і новим кредитором стала особа, яка набула право вимоги та права кредитора у справі про банкрутство ДП у законний спосіб.

35. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду доручила суду апеляційної інстанції з`ясувати з достовірністю, чи існує у Міністерства, яке звернулось до господарського суду з позовом у цій справі, заінтересованість у визнанні недійсним укладеного між відповідачами спірного договору, стороною якого він не є, порушене, невизнане чи оспорене суб`єктивне матеріальне право та / або законний інтерес, на захист яких подано позов, в чому полягає порушення, невизнання чи оспорення прав та/або інтересів позивача спірним договором, чи підлягає захисту порушене (невизнане чи оспорене) право та/або інтерес в судовому порядку.

36. За результатами нового розгляду суд апеляційної інстанції ухвалив постанову від 31.01.2023, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.

37. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою є договором факторингу, який за суб`єктним складом суперечить вимогам закону, і такий договір може бути визнаний недійсним за позовом Міністерства з огляду на особливості провадження у справах про банкрутство державних підприємств, оскільки:

- договір безпосередньо стосується майнових (грошових) зобов`язань боржника;

- Міністерство є суб`єктом управління об`єктами державної власності, зокрема, державним (військовим) майном, і залучено до участі у справі про банкрутство ДП;

- включення до реєстру вимог кредиторів вимог Товариства, що визнані на підставі договору, що суперечить вимогам чинного законодавства, прямо порушує майнові інтереси Міністерства;

- зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.04.2019 у справі № 1-23-32/135-08-4825.

38. Суд апеляційної інстанції встановив, що у результаті укладення оспорюваного Договору обсяг майнових зобов`язань ДП не змінився, оскільки до нового кредитора перейшли права в тому ж розмірі, що вони існували у первісного кредитора, та не змінився строк їх погашення, тому відмовив у задоволенні клопотанні про передачу справи № 916/144/17 для розгляду позову в межах провадження у справі про банкрутство ДП, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.03.2019 у справі № 918/420/16 (провадження № 12-130гс18, пункти 32-34) про те, що спір про дійсність договору купівлі-продажу (відступлення прав вимоги), укладений між кредиторами боржника, який не створює для боржника жодних додаткових фінансових зобов`язань, не повинен розглядатися у межах процедури банкрутства боржника, а юрисдикція розгляду такого спору визначається за загальними правилами відповідно до статті 20 ГПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

39. 20.02.2023 Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

40. Підставами касаційного оскарження судового рішення скаржник визначив пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

41. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає:

- цей спір підвідомчий господарському суду, який розглядає справу про банкрутство ДП (справа № 1-23-32/135-08-4825). Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми частини другої статті 7 КУзПБ, що викладені у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21);

- суди неповно дослідили умови договору про відступлення права вимоги, не врахували, що за умовами договору новий кредитор мав сплатити первісному кредитору вартість відступлених вимог. Та обставина, що новий кредитор не доплатив 378000,00 грн може вказувати на порушення умов договору. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21), що можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому. Відступлення права вимоги не за "номінальною вартістю" вимоги не свідчить про те, що таке відступлення відбулось на підставі договору факторингу. Учинений відповідачами правочин не є договором факторингу не тому, що право вимоги відступлене за "номінальною вартістю", а тому, що спірний договір відповідає визначенню договору купівлі-продажу, наведеному у статті 655 ЦК України (пункти 9.10 та 9.14);

- суд апеляційної інстанції не виконав вказівки, що були викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 вересня 2022 року, зокрема, щодо з`ясування, чи набуло Товариство внаслідок його включення до реєстру вимог кредиторів статусу учасника зборів кредиторів боржника та чи призвело це (якщо призвело, то яким чином) до порушення прав та/ або інтересів Міністерства, що є порушенням частини п`ятої статті 310 ГПК України;

- суд апеляційної інстанції без постановлення ухвали, що викладена окремим документом, необґрунтовано, без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 07 вересня 2022 у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21), відхилив клопотання позивача щодо передачі для розгляду до Господарського суду Одеської області справи № 916/144/17 про визнання недійсним договору у межах провадження про банкрутство ДП (справа № 1-23-32/135-08-4825), що є порушенням вимог частини другої статті 232, статті 234, частини четвертої статті 236 ГПК України.

42. 09 травня 2023 року скаржник подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Позиція інших учасників справи

43. Прокурор та Міністерство у відзивах на касаційну скаргу, просять скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. В обґрунтування своїх заперечень зазначають, що:

- юрисдикція розгляду спору про недійсність оспорюваного договору визначається за загальними правилами відповідно до статті 20 ГПК України, що відповідає висновку Великої Палата Верховного Суду в постанові від 12 березня 2019 року у справі № 918/420/16 (провадження № 12-130гс18, пункти 32-34);

- висновок Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 07 вересня 2022 у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21),щодо юрисдикційності спору господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, стосується інших правовідносин. Зокрема, у цій справі розглядався спір про недійсність правочину, який має ознаки такого, що прикриває договір доручення щодо виконання обов`язку боржника іншою особою, наслідком учинення та виконання якого стало виведення грошових коштів боржника у процедурі банкрутства;

- скаржник не обґрунтував визначену ним підставу касаційного оскарження, що передбачена пунктом 4 статті 287 ГПК України, оскільки підставою для передачі на новий розгляд може бути відхилення не будь-яких клопотань, а лише про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

- скаржник необґрунтовано посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 07 вересня 2022 у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21) щодо відсутності ознак факторингу у договорі, оскільки у справі, що переглядається, Верховний Суд у постановах від 16.04.2019 та 02.09.2022 зробив висновок, що оспорюваний Договір за своєю правовою природою є договором факторингу, що був укладений з порушенням вимог чинного законодавства;

- аргументи скаржника, який знову ставить під сумнів правильність наданої у постанові судом апеляційної інстанції правової оцінки оспорюваного договору про відступлення права вимоги, суперечить принципу правової визначеності та обов`язковості судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

44. Верховний Суд від 30.05.2023 зупинив касаційне провадження у справі № 916/144/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/8115/19 (910/13492/21).

45. 08.08.2023 Велика Палата Верховного Суду розгляд справи № 910/8115/19 (910/13492/21) завершила ухваленням постанови, яку 07.09.2023 оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень, тому ухвалою Верховного Суду від 20.11.2023 касаційне провадження за касаційною скаргою було поновлено.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

46. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

47. Однакове правозастосування забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність усіх перед ним і юридичну визначеність у державі, яка керується верховенством права, а також впливає на громадське розуміння справедливості та правосуддя і на рівень довіри до суду. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень може спричинити порушення права на справедливий суд, гарантованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 761/21898/16-ц (пункт 10.5), від 30.06.2020 у справі №333/6816/17 (пункт 10.3)). Такі саме роз`яснення та рекомендації наведені у Висновку №20 (2017) Консультативної ради європейських суддів про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону від 10.11.2017.

48. Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (пункт 9.27 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

49. Тому за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду, мають перевагу над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Верховного Суду.

50. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21, пункт 71), від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22, пункт 143)). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

51. З огляду на викладене, у питанні правової природи оспорюваного договору про відступлення права вимоги та його впливу на права і інтереси держави, має застосовуватися остання правова позиція, що була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, а також правова позиція, що була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21) та від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22), які були прийняті після подання касаційної скарги у справі, що переглядається.

Щодо суті спору

52. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

53. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

54. Відступлення права вимоги може здійснюватися на виконання різних зобов`язальних договорів. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (постанова від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, пункт 57). Відповідно до статті 1077 ЦК України відступлення права вимоги може відбуватись і на підставі договору факторингу. Правова природа відповідного договору незалежно від його назви визначається виходячи зі змісту прав та обов`язків сторін договору.

55. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

56. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

57. Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

58. За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

59. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

60. Крім того, у пункті 48 цієї постанов Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

61. За договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

62. При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

63. У постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21), на яку аргументовано посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновки, що можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому. Відступлення права вимоги не за "номінальною вартістю" вимоги не свідчить про те, що таке відступлення відбулось на підставі договору факторингу. Учинений відповідачами правочин не є договором факторингу не тому, що право вимоги відступлене за "номінальною вартістю", а тому, що спірний договір відповідає визначенню договору купівлі-продажу, наведеному у статті 655 ЦК України (пункти 9.10 та 9.14).

64. Договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.

65. При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

66. Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) та постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).

Щодо підстав недійсності договору

67. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

68. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

69. За частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

70. У постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21), на яку аргументовано посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду, вказала, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

71. Сам по собі факт укладення договору купівлі-продажу права вимоги та відступлення права вимоги від первісного до нового кредитора не є втручанням у майнову сферу боржника.

72. Унаслідок відступлення права вимоги (цесії) первісний кредитор у зобов`язанні замінюється новим кредитором, але зміст зобов`язання не змінюється: новий кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку в тому ж обсязі, в якому мав право вимагати первісний кредитор до вчинення цесії, і на тих самих умовах (стаття 514 ЦК України).

73. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що укладення договору купівлі-продажу права вимоги до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, та відступлення права вимоги на виконання такого договору не заборонено чинним законодавством (пункти 10.6-10.9).

74. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21), на які посилається скаржник, як на підставу касаційного оскарження, а також висновків у постанові від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21) та від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22), які враховуються згідно з частиною четвертою статті 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що суди неправильно застосували норми статей 203, 215, 512 ЦК України. Укладення договору про відступлення права вимоги до ДП - боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, на користь позивача, який не є фінансовою установою, не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує права та інтереси держави в особі Міністерства, оскільки не є втручанням у майнову сферу боржника, обсяг зобов`язання якого внаслідок відступлення права вимоги залишається незмінним як перед первісним, так і перед новим кредитором (розмір суми боргу визначений судовим рішенням). Наявність у Міністерства інтересу, як органу управління, не означає порушення такого інтересу укладанням оспорюваного договору.

75. Цей висновок підтверджується також іншим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 березня 2019 року у справі № 918/420/16 (провадження № 12-130гс18), на яку посилається також прокурор та Міністерство в обґрунтування своїх заперечень щодо аргументів скаржника стосовно підсудності справи. Зокрема, у цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що майно боржника не зазнає змін, оскільки може змінитися лише особа, яка має право вимоги до боржника, тобто кредитор. Отже, результати таких торгів, у яких предметом продажу є не майно боржника, а лише право вимоги до нього, не впливають на зміну активів боржника та відповідно у справі про банкрутство - на зміну ліквідаційної маси. Вимоги про визнання недійсними електронних торгів та договору купівлі-продажу, предметом яких є не майно боржника, а право вимоги до нього, не підлягають розгляду у межах справи про банкрутство останнього. Також не підлягають розгляду в межах справи про банкрутство вимоги про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги, укладених на виконання договору купівлі-продажу (пункти 32-33).

Щодо порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності)

76. Судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (частина друга статті 310 ГПК України).

77. Тлумачення приписів частини другої статті 310 ГПК України приводить до висновку про те, що скасування судового рішення прийнятого з порушенням територіальної юрисдикції (підсудності) допускається лише у випадку, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції заявив про непідсудність справи, однак таке правило не застосовується коли касатор при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

78. Скаржник не заявляв про непідсудність справи при розгляді справи в суді першої інстанції, а причин поважності незаявлення клопотання про непідсудність справи, скаржник не наводить.

79. Окрім того, колегія суддів зауважує, що у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 918/420/16 (провадження № 12-130гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір про дійсність договору купівлі-продажу (відступлення прав вимоги), укладений між кредиторами боржника, який не створює для боржника жодних додаткових фінансових зобов`язань, не повинен розглядатися у межах процедури банкрутства боржника, а юрисдикція розгляду такого спору визначається за загальними правилами відповідно до статті 20 ГПК України (пункт 10.55 постанови від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21)).

80. Зважаючи на цей висновок Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника, що судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

81. Висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми частини другої статті 7 КУзПБ, що викладені у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21) не застосовані, оскільки стосуються спору про недійсність правочину, який має ознаки такого, що прикриває договір доручення щодо виконання обов`язку боржника іншою особою, наслідком учинення та виконання якого стало виведення грошових коштів боржника у процедурі банкрутства на суму понад 77 000 000,00 грн, що впливає на зміну активів боржника та відповідно у справі про банкрутство - на зміну ліквідаційної маси. У справі, що переглядаються, установлені інші обставини справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

82. Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

83. Відповідно до частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

84. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи позивача, наведені в касаційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції та наявні підстави для скасування судових рішень з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

85. Верховний Суд не вбачає підстав для скасування постанови та направлення справи на новий розгляд суду апеляційної інстанції, оскільки, по-перше: визначена скаржником підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

86. По-друге: одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; (пункти 1, частини третьої статті 2 ГПК України). В силу приписів частини першої та другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення справ, так і досягнення мети - ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

87. З огляду на вже сформовану практику Великої Палати Верховного Суду розгляду спорів у питанні оспорювання договору відступлення права вимоги до боржника, що перебуває в процедурі банкрутства, порушеного в касаційній скарзі, а також зважаючи на загальну тривалість розгляду цієї справи, колегія суддів вважає, що направлення справи на новий розгляд суду апеляційної інстанції не сприятиме виконанню завданню господарського судочинства.

Розподіл судових витрат

88. За частиною першою статті 315 ГПК України у резолютивній частині постанови касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

89. Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору, сплачені позивачем за розгляд справи, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 300, пунктом 3 частини першої статті 308, статтями 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі № 916/144/17 скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги б/н від 21 вересня 2015 року.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" (6509, місто Одеса, проспект Адміральський, 33а, код 38953280) 3200,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019; 3200,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2023.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко