Ухвала

від 14.02.2023 по справі 295/13495/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

14 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 295/13495/19

провадження № 61-13083ск22

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» Житомирської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконувачка обов`язків директора Комунального підприємства «Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» Житомирської міської ради Бондарчук Людмила Володимирівна, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, визнання дисциплінарних стягнень незаконними, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального підприємства «Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» Житомирської міської ради (далі - КП «СККПО»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконувачка обов`язків директора КП «СККПО» Бондарчук Л. В., у якому із урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати незаконними накази КП «СККПО» від 29 червня 2019 року № 23-п та від 06 серпня 2019 року № 29-п про оголошення доган та зняття премій;

- визнати незаконним наказ КП «СККПО» Житомирської міської ради від 06 серпня 2019 року № 28-п про його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул від 19 липня 2019 року та зобов`язати КП «СККПО» поновити його на посаді сторожа на охорону Корбутівського кладовища;

- стягнути з КП «СККПО» на його користь компенсацію за час вимушеного прогулу з 10 серпня 2019 до дня постановлення рішення у розмірі середнього заробітку 3 443, 00 грн за кожен місяць;

- стягнути з КП «СККПО» на його користь 11 301, 30 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 114 425, 66 грн на відшкодування моральної шкоди.

- визнати дії окремих працівників КП «СККПО» незаконними та винести окрему ухвалу в порядку частини одинадцятої статті 262 ЦПК України за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 364, 366, 172 КК України.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 30 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано дисциплінарні стягнення у вигляді доган та зняття премій від 29 червня 2019 року за № 23-п та від 06 серпня 2019 року за № 29-п. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 грудня 2021 року - без змін.

15 липня 2022 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді сторожа та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2022 року (провадження

№ 61-6671ск22) зазначену касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику на підставі пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, у зв`язку з тим, що заявник не виклав підстави касаційного оскарження, передбачені статтею 389 ЦПК України.

У серпні 2022 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2022 року (провадження

№ 61-8140ск22) касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2022 року повернуто заявнику на підставі частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України, у зв`язку з тим, що він не усунув недоліки касаційної скарги, а саме не виклав підстави касаційного оскарження, передбачені статтею 389 ЦПК України.

22 грудня 2022 року ОСОБА_1 втретє звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, у якій просив оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо необхідності зазначення підстав касаційного оскарження, передбачених статтею 389 цього Кодексу, а також з підстав незазначення повного найменування третьої особи та місце її знаходження.

В ухвалі про залишення касаційної скарги без руху суд зазначив, що заявник неналежно обґрунтував підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, не зазначив постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був, на думку заявника, врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Натомість заявник послався на незастосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», що не є виконанням вимог частини другої статті 392 ЦПК України.

Заявнику запропоновано подати касаційну скарги у новій редакції із наведенням належних підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, долучити копії касаційних скарг відповідно до кількості учасників справи, а також, зазначити повне найменування третьої особи та її місцезнаходження.

Для усунення зазначених вище недоліків заявнику надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали, а також попереджено про наслідки невиконання ухвали.

Як відомо з матеріалів касаційного провадження копію ухвали Верховного Суду від 29 грудня 2022 року надіслано заявнику на вказану в касаційній скарзі адресу засобами поштового зв`язку та вручено 06 січня 2023 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, тре-номер 0306309216247. Строк виконання ухвали сплив 16 січня 2023 року.

16 січня 2023 року на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху заявник надіслав уточнену касаційну скаргу.

Проте заявник в повному обсязі не виконав вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, зокрема у визначений судом строк не обґрунтував підставу касаційного оскарження передбачену, пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Так, заявник не зазначив, яку норму права застосував апеляційний суд без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Верховний Суд звертає увагу, що посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 не заслуговує на увагу, оскільки зазначене не є посиланням на висновок, викладений у постанові Верховного Суду, у розумінні пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Таким чином, ухвала Верховного Суду від 29 грудня 2022 року про залишення касаційної скарги без руху не виконана, заявник не усунув недоліків касаційної скарги, не обґрунтував підстави касаційного оскарження передбаченої, пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому, право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Golder v. the United Kingdom» (Голдер проти Сполученого Королівства) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року).

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.

Тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає визнанню неподаною та поверненню заявнику.

Оскільки касаційна скарга підлягає визнанню неподаною та повертається заявнику, Верховний Суд не вирішує питання щодо поновлення строку на касаційне оскарження.

Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2022 року вважати неподаною та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Яремко