Постанова

від 15.02.2023 по справі 947/28025/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1946/23

Справа № 947/28025/20

Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Шлапак А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2021 року, постановленого під головуванням судді Петренка В.С., повний текст рішення складений 27 вересня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чернягіної Наталії Сергіївни, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування та скасування записів у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чернягіної Наталії Сергіївни, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень, визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чернягіної Н.С., ОСОБА_4 , в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила суд:

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки № 5 (21), кадастровий номер: 5110136900:34:010:0092, площа 0,0393 (га), цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений 19.04.2013 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С., серія та номер: 244, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , реєстраційна адреса: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , реєстраційна адреса: АДРЕСА_3 , рішення про державну реєстрацію № 1812980 від 19.04.2013 року;

- визнати недійсним договір дарування 51/2000 частини об`єкту житлової нерухомості, розташованого в ДБК «Будівельник» (дачний будинок) на земельної ділянці № 5 (21) за кадастровим номером: 5110136900:34:010:0092, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений 19.04.2013 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С., серія та номер: 247, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , реєстраційна адреса: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , реєстраційна адреса: АДРЕСА_3 , рішення про державну реєстрацію № 1814467 від 19,04.2013 року;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чернягіної Н.С. про державну реєстрацію прав та обтяжень, а саме:

рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 1812980 від 19 квітня 2013 року 18:26:36, приватний нотаріус Чернягіна Н.С., Одеській міський нотаріальний округ, Одеська обл.;

рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 1814467 від 19 квітня 2013 року 20:19:43, приватний нотаріус Чернягіна Н.С., Одеській міський нотаріальний округ, Одеська обл.;

- стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.;

- стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_2 зазначила, що з 2004 року вона є власником земельної ділянки та 51/1000 частини дачного будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_4 (№ НОМЕР_3 ): 51/1000 частини дачного будинку на підставі договору дарування дачі від 03.12.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тітаренко О.С., номер запису 5647, та витягу з Державного реєстру правочинів № 416152 від 03.12.2004 року, номер правочину 327009, зареєстровано 04.01.2005 року в КП «ОМБТІ та РОН» за №273 в книзі 13-с-195, реєстраційний номер 6430759; земельної ділянки, кадастровий номер: 5110136900:34:010:0092, на підставі договору дарування земельної ділянки від 03.12.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тітаренко О.С., номер запису 5650, на підставі якого був одержаний державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯВ № 295813, виданий 01.10.2005 року Одеським міським управлінням ресурсів та реєстровано у Книзі «записів реєстрації державних актів на право власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі» за № 010550503061, кадастровий номер: 5110136900:34:010:0092, цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва, підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6128469 від 04.01.2005 року.

У липні 2008 року, вона познайомилась з ОСОБА_4 , який здійснював як підрядчик ремонтні роботи у будинках, робив технічні документи на реконструкції та забудови, а також здійснював ріелторську підприємницьку діяльність та надавав в оренду авто, він умовив її зробити не тільки ремонт дачного буднику, та й реконструкцію - зробити другий поверх, а пізніше збудувати ще один невеликий літній дачний будинок на її ділянці, на що вона та її чоловік дали згоду.

Паралельно із будівництвом, вони з ОСОБА_4 почали спілкуватися як друзі, та він умовив її допомогти йому та отримати кредит на невелику суму на своє ім`я, на що вона була згодна та отримала кредит у ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 8 000 грн. на 36% на рік, який він повинен був виплачувати особисто, від неї потрібно лише укласти договір.

З метою знайти кошти на ремонт на реконструкцію дачного буднику, у жовтні 2009 року її чоловік продав свою однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , та отримав за неї готівкою 40000,00 доларів США, які частково були переведені у євро по курсу НБУ станом на 31.10.2009 року, що, пізніше, разом із заощадженнями, склало 49 420,00 доларів США, які були вкладені її чоловіком у здійснення ремонту, реконструкції та підготовки технічної документації.

У подальшому, у березні 2010 року на їх з чоловіком земельній ділянці почалися ремонт та реконструкція будинку, а у червні та серпні 2010 року вони отримали листи від Київської районної адміністрації Одеської міської ради, згідно яких, відповідно до розпорядження міського голови № 503-01р. від 10.05.1999 року «Про заходи, спрямовані на призупинення самовільного будівництва в м. Одеса» вони повинні були призупинити всі види будівельних робот та надати проектно-правову документацію та правовстановлюючі документи на домоволодіння.

Оскільки, всіх вказаних документів вони не мали, тому будівництво було призупинено.

Разом з тим, на той час, їх з чоловіком дачний будинок вже мав другий поверх та частково був зроблений ремонт першого поверху, станом на червень 2010 року, згідно до відомостей технічного паспорту від 29.06.2010 року, домоволодіння складалося з приміщення під літ. «В» - «дача», яке було самочинно переобладнано - літ. «Б», що складалось з: приміщення «1» - «літ. жила» площею 11,4 кв.м; приміщення «1а» - «санвузол» площею 2,3 кв.м.; приміщення «2» - «літ. жила» площею 9,8 кв.м.; приміщення «2а» - «санвузол» площею 2,3 кв.м.; приміщення «3» - «кухня» площею 7,8 кв.м. Разом по І поверху: загальна площа 33,6 кв.м., житлова - 21,2 кв.м., та самочинно збудованих приміщення - літ. «В в» - «II-й поверх, що складалось з: приміщення «4» - «коридор» площею 4,3 кв.м.; приміщення «5» - «підсобне» площею 8,8 кв.м.; приміщення «6» - «підсобне» площею 2,0 кв.м.; приміщення «7» - «кухня» площею 10,7 кв.м.; приміщення «8» - «коридор» площею 2,5 кв.м.; приміщення «9» - «підсобне» площею 1,9 кв.м.; приміщення «10» - «підсобне» площею 7,8 кв.м.; приміщення «11» - «підсобне» площею 8,8 кв.м. Разом по II поверху: загальна площа 46,8 кв.м., житлова - відсутня. Всього загальна площа - 80,4 кв.м., житлова - 21,2 кв.м., та приміщення літер «в1» - «вікр. веранда» і будівлі під № 6 - «огорожа».

Позивач стверджував, що з метою виготовлення всіх необхідних документів для подальшого будівництва, ОСОБА_4 запропонував зайнятися виготовленням документів через свої знайомих, говорив, що будівництво та технічна документація, згідно до законодавства, повинні робитися разом, на що позивач дала згоду, та, у зв`язку з цим, він попросив дати йому оригінали документів на земельну ділянку та дачний будинок та оформити на нього довіреність, на що позивач також погодилась, оскільки за період роботи він вселив довіру та між ними склалися добрі стосунки.

У 2010 року ОСОБА_4 офіційно здійснював підприємницьку діяльність, а вона неофіційно допомагала йому з бізнесом, він декілька разів просив її брати невеликі кредити на її ім`я, у зв`язку з чим, у 2011 році вона отримала кредит у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» у розмірі 10 500 грн. на 15 % річних, у ПАТ «Акцент-Банк» на суму 6 900 грн. на 12% річних, у ПАТ «Дельта Банк» на суму 9 828, 26 грн., які ОСОБА_4 , за його словами, сплачував особисто.

Також позивачка зазначила, що їх сусіди, які були проти реконструкції їх будинку, звернулися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення та приведення об`єкту у попередній стан, де вона, як власник земельної ділянки та дачного будинку, була відповідачем.

Рішенням Київського районного суду м. Одеса від 22.01.2014 року відмовлено у задоволені позову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області до ОСОБА_2 про знесення самочинних будівель.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 01.10.2014 року, рішення Київського районного суду м. Одеса від 22.01.2014 року скасовано, та постановлено зобов`язати ОСОБА_2 знести самочинно забудований об`єкт та привести за власний рахунок у первісний стан самовільно реконструйований житловий будинок, що розташовані у АДРЕСА_6 .

У зв`язку із тим, що вона допомагала ОСОБА_4 з його бізнесом та кредитами, він запропонував допомогти їй з подальшими будівельними роботами та судами, сказав, що потрібно зробити переоформлення майна на іншу людину з іншим прізвищем, бажано, не на членів її сім`ї, щоб сусіди не визнали у судах таку угоду фіктивною, це повинна була бути стороння людина, але в якій вони були б впевнені, наприклад, його брат ОСОБА_3 , а через певний строк, коли всі суди та процеси закінчиться, вони зроблять переоформлення майна знову на неї.

При цьому, протягом всього часу вона повинна була оплачувати комунальні послуги та надавати ОСОБА_3 кошти на будівництво, якщо потрібно, на що вона дала свою згоду.

Таким чином, 19.04.2013 року вона уклала договори дарування дачі та земельної ділянці з ОСОБА_3 , який є братом ОСОБА_4 , і якого вона бачила у нотаріуса перший раз за життя.

Позивач вказує, що судовий процес щодо будівельних робот на ділянці закінчився у кінці 2014 року, та були відкриті відповідні виконавчі провадження, однак, на той час, про всі процеси вона знала лише зі слів ОСОБА_4 .

До травня 2020 року вона спілкувалась з ОСОБА_4 , допомагала йому, сплачувала кошти за комунальні послуги, вказувала себе власником майна у податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2013-2015 року, отриманих ДПІ у 2014-2016 роках, та заявах до суду, щоб на нового власника знову не наклали арешти, штрафи, що стало б припиненням у будівництві.

Позивач зазначає, що останній раз вона бачила ОСОБА_4 у травні 2020 року, а після 08.07.2020 року, вона дізналась, що стала жертвою обману.

Також зазначила, що кредити, які вона брала у 2008 та 2011 роках на своє ім`я для ОСОБА_4 , він ніколи не сплачував, у зв`язку з чим, Київським районним судом м. Одеси було ухвалено декілька рішень про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, а у зв`язку з вказаними боргами, відносно неї виконавчими службами були відкриті виконавчі провадження.

Однак, у неї ніколи не було наміру укладати реальні договори дарування дачного будинку та земельної ділянки, вона лише мала домовленість та бажала захистити своє майно та зберегти його дітям, але була введена в оману.

Також до суду з позовом звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чернягіної Н.С., ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень, визнання права власності, в обґрунтування якого посилався на ті ж обставини, що і ОСОБА_2 , крім того зазначив,що 17.02.2011року міжнимтайого дружиною ОСОБА_2 був укладенийшлюбний договір,згідно до п.п. 1 та 2 якого, у випадку поділу спільного майна вказані земельна ділянка та дачний будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , будуть поділені між ними у рівних долях, а саме по 1/2 частки земельної ділянці та дачного будинку кожному, а у разі побудови на вказаній земельній ділянці нового дачного будинку або нових дачних будинків, вони розподіляються між сторонами у рівних частках, та, згідно до п. 7 договору шлюбний договір, згідно до його умов, діє на постійній основі як у період шлюбу, так і у випадку припинення шлюбу.

При цьому, ОСОБА_1 стверджував, що будь-якої своєї згоди на укладення будь-якого договору щодо вказаного майна він ніколи не надавав.

11.12.2020 року від ОСОБА_3 до суду надійшли заяви про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 та позовних вимог ОСОБА_2 наслідків спливу строку позовної давності.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2021 року позов ОСОБА_2 залишений без задоволення.

Позов ОСОБА_1 залишений без задоволення.

Скасовані заходи забезпечення позову.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимогиОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та нормам права.

У обґрунтування своїх апеляційних ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зазначають, що оскаржуваним рішенням суду порушені їх майнові права, також вважають, що суд першої інстанції вийшов за межі предмету позову, не взяв до уваги фіктивність укладених правочинів. Також зазначили про те, що строк позовної давності звернення до суду ними пропущений не був.

У своїх відзивах на апеляційні скарги, ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, доводи апеляційних скарг не містять підстав для їх задоволення та скасування рішення суду.

ОСОБА_3 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чернягіна Н.С., ОСОБА_4 про призначене судове засідання на 15 лютого 2023 року були сповіщені належним чином у відповідності до п.п. 1,2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с.132-135, 136-137т. 6).

Від адвоката Андрушкевич Т.Д., представника ОСОБА_3 до суду надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутністю (а.с. 138-139 т. 6).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Торгованова О.В., представника ОСОБА_1 , адвоката Ростомова Г.А., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідностідо ст.367ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 17 вересня 1993 року перебувають в зареєстрованому шлюбі (а.с. 20 т. 3).

ОСОБА_2 на підставі договору дарування дачі від 03 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тітаренко О.С., зареєстрованого в реєстрі за №5647, була власником 51/1000 частин ДБК «Будівник» (ділянка № НОМЕР_3 ), що знаходиться у АДРЕСА_1 , та складається, зазначеної у плані під літерою «В» - дача; літ. «В7» - душева; літ. «В8» - вбиральня; літ. «В9» - сарай; літ. «В10» - літня кухня; №6 огорожа; ХХVІІІ мостіння, літньою житловою площею 20,1 кв.м. (а.с. 4т. 2).

Крім того, ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 03 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тітаренко О.С., зареєстрованого в реєстрі за №5650, була власником земельної ділянки, яка розташована на території АДРЕСА_4 , площею 0,0393 гектарів, з них 0,0248 гектарів під сільськогосподарськими угіддями (а.с. 18т. 2).

На підставі вказаного договору дарування земельної ділянки від 03 грудня 2004 року, ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №295813 (а.с. 20т. 2).

19 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого, ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв в дар дачу, що складає 51/1000 частину ДБК «Будівельник» (ділянка № НОМЕР_3 ), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається: зазначеною у плані під літерою «В» - дача; літ. «В7» - душева; літ. «В8» - вбиральня; літ. «В9» - сарай; літ. «В10» - літня кухня; №6 огорожа; ХХVІІІ мостіння, літньою житловою площею 20,1 кв.м. (а.с. 2 т. 2).

Зазначений договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С. 19 квітня 2013 року, зареєстровано в реєстрі за №247.

Крім того, 19 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування земельної ділянки, відповідно до умов якого, ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв в дар земельну ділянку. Кадастровий номер земельної ділянки: 5110136900:34:010:0092, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_4 . Загальна площа земельної ділянки складає: 0,0393 га. Земельна ділянка, що відчужується, належить дарувальнику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №295813, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів 04 жовтня 2005 року, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010550503061 (а.с. 16-17 т. 2).

Зазначений договір дарування земельної ділянки був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С. 19 квітня 2013 року, зареєстровано в реєстрі за №244.

Також судом, з урахуванням наданих пояснень свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , також ОСОБА_9 , який є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , надано належну оцінку поясненням вказаних свідків.

Залишаючи без задоволення позови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 717 ЦК Українивстановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Нормами стст. 626, 627 встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Водночас, за змістом ч. 1 ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодомотивів правочинуне маєістотного значення,крім випадків,встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до приписів ЦК України, зокрема ст. 16 цього Кодексу, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним з підстав його фіктивності, позивач у силу приписів ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу його фіктивності.

При цьому, ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовами просили визнати договори дарування недійсними, посилаючись на ч. 1 ст. 234 ЦК України, а саме стверджували, що договори є фіктивними.

Згідно з частинами першою, другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При чому справжні їх цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладенні громадянином договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації). Водночас фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщоне має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений (нотаріальне посвідчення, державна реєстрація).

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Також, пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійснім без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно. такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1,5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Разом з тим, судом достовірно встановлено, що спірні договори дарування посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С., право власності зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Окрім того, з тексту оспорюваного договору дарування дачі вбачається, що на момент підписання сторонами даного договору обдаровувавний приймає від дарувальника дар, а саме: дачу, що є предметом даного договору. Сторонами визначено, що під передачею дачі, що є предметом даного договору, слід вважати символічну передачу речі, а саме: прийняття обдаровуваним від дарувальника технічного паспорту та ключів від дачі та свідчить про те, що передача речі відбулась. Сторони однаково розуміючи значення і умови цього правочину та правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладанні, що він не носить характеру фіктивного, удаваного чи зловмисного правочину, а також свідчать, що у тексті договору зафіксовано всі істотні умови, що стосуються дарування дачі. Будь-які попередні домовленості які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення. Сторони підтверджують, що: вони не визнанні недієздатними чи обмежено дієздатними, укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим, відповідає внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

З тексту оспорюваного договору дарування земельної ділянки вбачається, що сторони підтверджують, що договір не носить характеру уявного чи удаваного правочину. Дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального, що йому зрозуміла природа цього правочину. Сторони однаково розуміючи значення і умови цього правочину та правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладанні, що він не носить характеру фіктивного, удаваного чи зловмисного правочину, а також свідчать, що у тексті договору зафіксовано всі істотні умови, що стосуються дарування земельної ділянки. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.

Суд дійшов до вірного висновку про те, що спірні договори дарування укладались їх сторонами свідомо, з метою передачі майна обдарованому безоплатно, без будь-яких умов та застережень.

Із наданих суду пояснень приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чернягіної Н.С. вбачається, що вона добре пам`ятає, коли посвідчувала спірні договори дарування, пам`ятає ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вона неодноразово роз`яснювала сторонам умови та наслідки укладення договорів дарування, сторонам було прочитано та розтлумачено зміст договору, роз`яснено приписи діючого законодавства, які регулюють відповідний вид цивільних правовідносин, тобто ОСОБА_2 розуміла, що укладає саме договори дарування та діяла свідомо.

Сукупність цих дій прямо вказує на спрямованість наміру сторін правочину на настання правових наслідків, оскільки після їх здійснення дарувальником було втрачено, а обдарованим безоплатно набуто право власності на нерухоме майно, що, по суті, і є правовими наслідками договору дарування.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що після укладення оспорюваних договорів дарування, ОСОБА_3 в липні 2013 року замовив містобудівний розрахунок реконструкції дачі за адресою: АДРЕСА_1 ; 12.08.2013 р. отримав згоду суміжного землекористувача - Одеської обласної спілки споживчих товариств на забудову згідно доданих проектних рішень; 27.08.2013р. отримав містобудівні умови і обмеження №01-07/397 від архітектури на раніше подану заяву; 17.09.2013р. подав та зареєстрував повідомлення про початок будівельних робіт до інспекції держархбудконтролю вх. №ОД 062132600111; здійснював будівництво та реконструкцію на земельній ділянці; сплачував послуги за водопостачання, електроенергію, вступний та членські внески кооперативу (т. 4 а.с. 104-150).

Тому, зважаючи на все вищенаведене, оспорюваний правочин не може бути визнаний судом фіктивним та потягнути за собою наслідки його недійсності враховуючи наступне: метою укладення договорів дарування було саме передача безоплатно у власність дачі та земельної ділянки.Якмінімум, одна сторона правочину - це відповідач ОСОБА_3 мав на меті досягнення певного правового результату, пов`язаного із даруванням йому нерухомого майна, а саме: набуття права власності на дачу та земельну ділянку, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На виконання правочину було передано майно.

Судом вірно зазначено про те, що позивачами недоведено,що оспорюваніправочини порушуютьїх права,а такожмістять ознакифіктивності, не надано суду жодних доказів щодо відсутності в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

На підтвердження фіктивності позивачі посилалися на обставини, що у ОСОБА_2 ніколи не було наміру укладати реальні договори дарування дачного будинку та земельної ділянки, вона лише мала домовленість та бажала захистити своє майно, уникнути негативних наслідків від судових процесів.

Судом встановлено, що у 2010 року на земельній ділянці, яка розташована в АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 почала ремонт та реконструкцію будинку, а у червні та серпні 2010 року ОСОБА_2 отримала листи від Київської районної адміністрації Одеської міської ради, згідно яких, відповідно до розпорядження міського голови № 503-01р. від 10.05.1999 року «Про заходи, спрямовані на призупинення самовільного будівництва в м. Одеса» вона повинна була призупинити всі види будівельних робот та надати проектно-правову документацію та правовстановлюючі документи на домоволодіння.

21 серпня 2013 року Інспекцією ДАБК в Одеській області проведено перевірку відповідності збудованих об`єктів нерухомості проектній документації вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил на території земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 . Перевіркою встановлено, що на території земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 виконані будівельні роботи з реконструкції житлового будинку, а сааме: улаштування другого поверху та будівництва житлового будинку на прибудинковій території без проектно-правової документації та без повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

21 серпня 2013 року Інспекція ДАБК в Одеській області видала ОСОБА_2 припис №764 щодо усунення порушень містобудівного законодавства у термін до 20.09.2013 року. ОСОБА_2 припис Інспекції не виконала, тому постановою Інспекції ДАБК в Одеській області ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого ч.1 ст.188-42 КУпАП.

Постановою Інспекції ДАБК в Одеській області №745 від 05.09.2013 року, ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого ч.7ст.96КУпАП виконання будівельних робіт без права на їх виконання.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22.01.2014 року у задоволенні позову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 02.10.2014 року було скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2014 року. Зобов`язано ОСОБА_2 знести самочинно збудований об`єкт та привестиза власний рахуноку первіснийстансамовільно реконструйований житловий будинок, що розташовані на території земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 .

Крім того, в матеріалах справи наявні судові рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитними договорами, які були ухвалені судами у 2014-2015р.р.

Разом з тим, спірні договори дарування були укладені 19 квітня 2013 року, тобто на день вчинення спірних договорів дарування, відповідні судові рішення не були ухвалені, що не може буди доказом про наявність у сторін правочину внаслідок його укладення уникнути негативних наслідків від такого рішення, що є ознакою фіктивності правочину, передбаченого ст. 234 ЦК України.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Таким чином, підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом обману, є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом помилки, є саме помилка в природі правочину, а не помилка в розрахунку одержання користі від правочину.

Судом також звернуто увагу на те, що для визнання договорів недійсними позивачі посилалися на обставини, які виникли через два та більше років після укладення правочинів і не існували на момент їх вчинення, і зазначене не є підставою для визнання договорів недійсними, а можуть бути підставою для застосування іншого способу судового захисту, передбаченого ЦК України.

Посилання ОСОБА_2 на те, що вона сплачувала кошти за комунальні послуги, вказувала себе власником спірного майна у податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2013-2015 року, отриманих ДПІ у 2014-2016 роках, не свідчить про фіктивність спірних договорів.

Крім того, доказів того, що ОСОБА_2 , після 2013 року, тобто після укладення спірних договорів дарування, продовжувала за власні кошти здійснювати будівництво дачі, суду надано не було.

Таким чином, суд дійшов до переконання про те, що позивачами не надано доказів, які саме цивільні права та інтереси позивачів порушені (не визнані чи оспорені) при укладенні оспорюваного договору та необґрунтовано належними доказами в чому саме полягає фіктивність договорів, кого із учасників правочину введено в оману, який та в чому саме полягає умисел учасників правочину, тощо, що також є ще однією підставою для відмови позивачам в задоволенні позовних вимог.

Відносно тверджень ОСОБА_1 про те, що земельна ділянка, дачний будинок та всі можливі будівлі були спільною сумісною власністю подружжя, у зв`язку з тим, що 17.02.2011 року між ним - ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_2 був укладений шлюбний договір, а тому вказане майно належало кожному з них в рівних частках всього зазначеного майна, тобто по 1/2 частині, а тому ОСОБА_2 не мала права без його згоди укладати спірні договори дарування, судом зазначено наступне.

З матеріалівсправи вбачається,що 17.02.2011року міжним - ОСОБА_1 тайого дружиною ОСОБА_2 був укладенийшлюбний договір,посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тітаренко О.С., запис у реєстрі № 180, згідно до п.п. 1 та 2 якого, у випадкуподілу спільногомайна вказані земельна ділянка та дачний будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , будуть поділені між ними у рівних долях, а саме по 1/2 частки земельної ділянці та дачного будинку кожному, а у разі побудови на вказаній земельній ділянці нового дачного будинку або нових дачних будинків, вони розподіляються між сторонами у рівних частках, та, згідно до п. 7 договору шлюбний договір, згідно до його умов, діє на постійній основі як у період шлюбу, так і у випадку припинення шлюбу.

Згідно ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначенихЗемельним кодексом України.

Як було вказано вище, земельна ділянка та дачний будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , належали ОСОБА_2 на підставі договорів дарування від 03 грудня 2004 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тітаренко О.С.

Тобто, відповідно до ст. 57 СК України земельна ділянка та дачний будинок були особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Частинами четвертою, п`ятоюстатті 93 СК Українипередбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Тобто, на підставі шлюбного договору, який не є правовстановлюючим документом, у ОСОБА_1 не виникло право спільної сумісної власності на земельну ділянку та дачний будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , ділянка № НОМЕР_4 ( АДРЕСА_7 , які належали ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договорів дарування.

Таким чином, спірним шлюбним договором встановлено правовий режим майна земельної ділянки та дачного будинку, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 ( АДРЕСА_7 .

В свою чергу, за змістом ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що в даному випадку не дотримано, оскільки він укладений на майбутнє, так як визначено, що лише у випадку поділу майна вказані земельна ділянка та дачний будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 ( АДРЕСА_7 , будуть поділені між ними у рівних долях, а саме по 1/2 частки земельної ділянці та дачного будинку кожному.

Встановлення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя не створює правових наслідків, які обумовлені цим договором, тому укладання такого договору спрямоване не на реальне настання правових наслідків, а з іншою метою, в даному випадку спрямоване на позбавлення права особистої приватної власності іншого з подружжя - ОСОБА_2 , чим порушені її права.

Крім того, майно, що є особистою приватною власністю в силу закону не може бути предметом шлюбного договору, виключно за рішенням суду таке майно може бути визнано спільною сумісно власністю подружжя, якщо за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільні трудових чи грошових затрат, відповідно до ч.1. ст.62 СК України.

Таким чином, суд обгрунтовано не прийняв до уваги твердження ОСОБА_1 про те, що земельна ділянка та дачний будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , ділянка № НОМЕР_4 (№ НОМЕР_3 ) були спільною сумісною власністю подружжя, а тому ОСОБА_2 не мала права без його згоди укладати спірні договори дарування.

З урахуванням того, що позивачами не доведено, що договори дарування земельної ділянки та дачного будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , були укладені формально та в дійсності сторони зазначеного договору не мали наміру на настання реальних правових наслідків, обумовлених договором, а також, що їх права порушені укладенням цих договорів, суд дійшов до обгрунтованого висновку про відмовуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за відсутністю підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки, у задоволенні основних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судом відмовлено, суд дійшов до обгрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про скасування рішень приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чернягіної Н.С. про державну реєстрацію прав та обтяжень також не підлягають задоволенню.

Відносно заяв відповідача ОСОБА_3 про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 та позовних вимог ОСОБА_2 наслідків спливу строку позовної давності, судом зазначено наступне.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем цивільному законодавстві закріплено об`єктивні та суб`єктивні межі застосування позовної давності.

У зв`язкуз відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по суті,суд обгрунтовано незастосував допозовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 строки позовної давності, які дійсно позивачами були пропущені.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального та процесуального права,оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку прозалишення позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_1 без задоволення.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що оскаржуваним рішенням суду порушені їх майнові права, також вважають, що суд першої інстанції вийшов за межі предмету позову, не взяв до уваги фіктивність укладених правочинів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

При цьомунових доказів на підтвердження доводів апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції апелянтами надано не було.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційних скарг безпідставними, необґрунтованими та такими, що зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того,зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційних скарг також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційні скарги і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 20 лютого 2023 року.

Головуючий

Судді