Постанова

від 30.04.2024 по справі 947/28025/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 947/28025/20

провадження № 61-3307св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_3 ,

відповідачі : ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ,

треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чернягіна Наталія Сергіївна, ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чернягіна Наталія Сергіївна, ОСОБА_5 , про визнання недійсними договорів дарування і скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чернягіна Наталія Сергіївна, ОСОБА_5 , про визнання недійсними договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень, визнання права власності,

за касаційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2021 року у складі судді Петренка В. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просила:

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки НОМЕР_2, кадастровий номер 5110136900:34:010:0092, площею 0,0393 га, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва, розташованої на АДРЕСА_1 , посвідчений 19 квітня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н. С., серія та номер: 244, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , рішення про державну реєстрацію № 1812980 від 19 квітня 2013 року;

визнати недійсним договір дарування 51/1000 частини об`єкта житлової нерухомості, розташованого в ДБК «Будівельник» (дачний будинок) на земельній ділянці НОМЕР_2 з кадастровим номером 5110136900:34:010:0092, що на АДРЕСА_1 , посвідчений 19 квітня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н. С., серія та номер 247, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , рішення про державну реєстрацію № 1814467 від 19 квітня 2013 року;

скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 1812980 від 19 квітня 2013 року, 18:26:36, приватний нотаріус Чернягіна Н. С., Одеській міський нотаріальний округ, Одеська область;

скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 1814467 від 19 квітня 2013 року, 20:19:43, приватний нотаріус Чернягіна Н. С., Одеській міський нотаріальний округ, Одеська область; стягнути з ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона з 2004 року є власником земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:34:010:0092, і 51/1000 частини дачного будинку, розташованих на АДРЕСА_2.

У липні 2008 року вона познайомилась з ОСОБА_5 , який умовив її зробити ремонт і реконструкцію дачного будинку та збудувати ще один невеликий літній дачний будинок на її ділянці, на що вона зі своїм чоловіком надали згоду. Для фінансування будівництва її чоловік у жовтні 2009 року продав свою квартиру, а отримані кошти разом із заощадженнями вклав у ремонтні роботи та підготовку технічної документації на це майно.

У березні 2010 року почалася реконструкція будинку, а в червні та серпні 2010 року вони отримали листи від Київської районної адміністрації Одеської міської ради про призупинення всі видів будівельних робіт і надання відповідної документації та документів. Оскільки, документів вони не мали, будівництво призупинили.

Крім цього сусіди, які були проти реконструкції будинку, звернулися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення і приведення об`єкта у попередній стан.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01 жовтня 2014 року зобов`язано ОСОБА_1 знести самочинно забудований об`єкт і за власний рахунок привести у первісний стан самовільно реконструйований житловий будинок на АДРЕСА_1 .

Для уникнення виконання рішення судів ОСОБА_5 запропонував переоформити майно на іншу людину, а коли все закінчиться він поверне їй її майно. При цьому вона повинна оплачувати комунальні послуги і за необхідності надавати ОСОБА_4 кошти на будівництво, на що вона надала згоду.

19 квітня 2013 року позивач уклала договори дарування дачі та земельної ділянки з ОСОБА_4 , братом ОСОБА_5 , якого вона побачила у нотаріуса перший раз.

Після 08 липня 2020 року ОСОБА_1 дізналася, що стала жертвою обману, адже у неї ніколи не було наміру укладати реальні договори дарування дачного будинку та земельної ділянки, вона лише мала домовленість та бажала захистити своє майно і зберегти його для дітей, однак була введена в оману.

У жовтні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому, змінивши предмет позову, просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки НОМЕР_2, кадастровий номер 5110136900:34:010:0092, площею 0,0393 га, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва, розташованої на АДРЕСА_1 , посвідчений 19 квітня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н. С., серія та номер 244, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , рішення про державну реєстрацію № 1812980 від 19 квітня 2013 року;

визнати недійсним договір дарування 51/1000 частини об`єкта житлової нерухомості, розташованого в ДБК «Будівельник» (дачний будинок) на земельній ділянці НОМЕР_2 з кадастровим номером 5110136900:34:010:0092, що на АДРЕСА_1 , посвідчений 19 квітня 2013 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н. С., серія та номер 247, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , рішення про державну реєстрацію № 1814467 від 19 квітня 2013 року;

скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 1812980 від 19 квітня 2013 року, 18:26:36, приватний нотаріус Чернягіна Н. С., Одеській міський нотаріальний округ, Одеська область;

рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 1814467 від 19 квітня 2013 року 20:19:43, приватний нотаріус Чернягіна Н. С., Одеській міський нотаріальний округ, Одеська область;

стягнути з ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 посилався на ті самі обставини, що і ОСОБА_1 , крім того зазначив, що 17 лютого 2011 року між ним і ОСОБА_1 укладено шлюбний договір, згідно з пунктами 1, 2 якого у разі поділу спільного майна вказані земельна ділянка та дачний будинок на АДРЕСА_1 будуть поділені між ними у рівних частинах, а саме по 1/2 частини земельної ділянки та дачного будинку кожному, а в разі побудови на вказаній земельній ділянці нового дачного будинку або нових дачних будинків вони розподіляються між сторонами в рівних частках. Згідно з пунктом 7 шлюбний договір діє на постійній основі як у період шлюбу, так і в разі припинення шлюбу.

Своєї згоди на укладення договорів щодо спірного майна він ніколи не надавав.

11 грудня 2020 року ОСОБА_4 надав заяву про застосування до позовних вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_1 наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 15 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 і позов ОСОБА_3 залишив без задоволення. Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Київського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року та від 09 жовтня 2020 року. Зняв арешт з 51/1000 частини об`єкта житлової нерухомості ДБК «Будівельник» (дачний будинок), розташованого за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 45941751101. Зняв арешт з земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 5110136900:34:010:0092, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 45831851101.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених позивачами вимог. На підставі шлюбного договору, який не є правовстановлювальним документом, у ОСОБА_3 не виникло право спільної сумісної власності на спірне майно, яке належало ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.Оскільки немає підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, немає підстав і для скасування і відповідних рішень приватного нотаріуса. У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог суд не застосовує позовної давності.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 15 лютого 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Позивачі не довели формальність укладення оспорюваних правочинів без наміру настання правових наслідків, що обумовлені цими договорами.

Короткий зміст вимог касаційних скарг, їх узагальнені аргументи

У касаційних скаргах, поданих до Верховного Суду, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_3 просять скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2021 року і постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявники посилаються на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 635/3825/17, від 04 квітня 2018 року у справі № 752/22220/16, від 14 грудня 2022 року у справі № 683/16671/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 654/4618/14; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 93, 97 СК України та статті 203 ЦК України в контексті шлюбного договору, де один з подружжя безоплатно відчужив майно, на яке, на підставі шлюбного договору мав право інший з подружжя, який в результаті такого правочину відповідного права був позбавлений; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

На обґрунтування касаційних скаргзаявники зазначають про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди не дослідили поведінку сторін правочинів, розглянули справу формально, не з`ясували за яких обставин літня людина дарує домоволодіння особі, з якою не була знайома. Поза увагою судів залишилося й те, що на час укладення оспорюваних правочинів приписи контролюючих органів були видані і діяло рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 грудня 2010 року у справі № 2-5471/10, заходи щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності мали продовження і на майбутнє; за оскаржуваними правочинами відчужено об`єкт із самочинним будівництвом, що категорично заборонено нормами чинного законодавства України.

Оспорювані правочини порушили правомірні майнові очікування ОСОБА_3 , що передбачені умовами шлюбного договору, а саме унеможливили реалізацію права ОСОБА_3 на поділ майна, яке визнане ОСОБА_1 , однак суди це питання не дослідили і помилково ототожнили поняття «право на майно» та «майнове право».

Не зрозумілим є й те, яким чином можна застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог ОСОБА_3 , адже він не був обізнаний про оспорювані правочини, доказів його обізнаності матеріали справи не містять.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

04 квітня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року касаційне провадження у справі зупинено до вирішення питання про залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року поновлено касаційне провадження у цій справі. Залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з 17 вересня 1993 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Згідно з договором дарування від 03 грудня 2004 року ОСОБА_1 була власником 51/1000 частини дачі у ДБК «Будівник» (ділянка № НОМЕР_1 ), що розташована на АДРЕСА_1 , та складається із зазначеної у плані під літерою «В» - дачі; літ. «В7» - душової; літ. «В8» - вбиральні; літ. «В9» - сараю; літ. «В10» - літньої кухні; № 6 - огорожі; ХХVІІІ - мостіння, літньою житловою площею 20,1 кв. м.

Згідно з договором дарування земельної ділянки від 03 грудня 2004 року ОСОБА_1 була власником земельної ділянки, яка розташована на території АДРЕСА_2 , площею 0,0393 га, з яких 0,0248 га - під сільськогосподарськими угіддями.

На підставі договору дарування ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 295813.

У 2010 року на спірній земельній ділянці ОСОБА_1 почала проводити ремонтні роботи та реконструкцію будинку.

У червні, серпні 2010 року ОСОБА_1 отримала листи від Київської районної адміністрації Одеської міської ради, згідно з якими вона повинна була призупинити всі види будівельних робот і надати проєктно-правову документацію та правовстановлюючі документи на домоволодіння.

19 квітня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв в дар дачу, що становить 51/1000 частини дачі у ДБК «Будівельник» (ділянка № НОМЕР_1 ) на АДРЕСА_1 , яка складається із зазначеної у плані під літерою «В» дачі; літ. «В7» - душової; літ. «В8» - вбиральні; літ. «В9» - сараю; літ. «В10» - літньої кухні; № 6 - огорожі; ХХVІІІ - мостіння, літньою житловою площею 20,1 кв. м. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н. С. 19 квітня 2013 року, зареєстровано в реєстрі за № 247.

19 квітня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 укладено договір дарування земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв у дар земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:34:010:0092, на АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0393 га. Договір дарування земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н. С. 19 квітня 2013 року, зареєстровано в реєстрі за № 244.

21 серпня 2013 рокуІнспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (далі - Інспекція ДАБК в Одеській області) провела перевірку відповідності збудованих об`єктів нерухомості проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил на території земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_2 . За результатами перевірки встановлено, що на території цієї ділянки ОСОБА_1 виконала будівельні роботи з реконструкції житлового будинку, а саме влаштування другого поверху та будівництва житлового будинку на прибудинковій території без проектно-правової документації та без повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

21 серпня 2013 року Інспекція ДАБК в Одеській області видала ОСОБА_1 припис № 764 про усунення порушень містобудівного законодавства у термін до 20 вересня 2013 року. Оскільки припис виконано не було, постановою Інспекції ДАБК в Одеській області Москальову О. О. притягнено до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого частиною першою статті 188-42 КУпАП.

Постановою Інспекції ДАБК в Одеській області від 05 вересня 2013 року № 745, ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 96 КУпАП (виконання будівельних робіт без права на їх виконання).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2014 року в задоволенні позову Інспекції ДАБК в Одеській області відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 02 жовтня 2014 року скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2014 року. Зобов`язано ОСОБА_1 знести самочинно збудований об`єкт та привести за власний рахунок у первісний стан самовільно реконструйований житловий будинок, що розташований на території земельної ділянки на АДРЕСА_2 .

Матеріали справи містять судові рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами, ухвалені судами у 2014-2015 роках.

Допитаний як свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що він є приятелем ОСОБА_4 , якого знає двадцять років. На спірній дачі вони з 2013 року смажили шашлики, ОСОБА_4 говорив, що йому дачу подарували. Там була стара будівля, яку ОСОБА_4 вже у 2016 року перебудував. Попереднього власника ОСОБА_6 там не бачив, брата ОСОБА_4 він знає, це ОСОБА_5 , брати між собою підтримують відносини.

Допитана як свідок ОСОБА_7 повідомила суду, що з 2016 року вона є головою кооперативу «Будівельник», ОСОБА_1 знає з дитинства, однак не бачила її останні 7-8 років, з 2010 року ОСОБА_1 почала судитися з матір`ю та сусідами, оскільки почала будувати будинок. У них був будинок на трьох власників, ОСОБА_1 почала добудовувати другий поверх, а потім все призупинилося. У 2013-2014 роках будинок добудовував вже ОСОБА_4 . З 2016 року членські внески сплачував ОСОБА_4 , він робив у кооперативі ворота, водопровід. ОСОБА_7 не знає і ніколи не бачила чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . ОСОБА_4 добудував другий поверх та ще прибудови, туалет і душ переніс в дім. Раніше це була літня дача, а зараз будинок вже постійного проживання. Для того щоб стати членом кооперативу, необхідно принести копії правовстановлюючих документів, кооператив перевіряє, хто є власником. Брата ОСОБА_4 - ОСОБА_5 свідок знає, він іноді надсилає показники води їй на вайбер, хоча спілкується вона тільки з ОСОБА_4 .

Допитана як свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що сім`ю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 знає з 2012 року, також вона знайома з їх сином ОСОБА_2 . З 2012 до 2020 роки свідок іноді бувала на дачі, там відбувалося будівництво. Ще вона була 08 липня 2020 року, коли викликали поліцію. На дачі вони залишали речі та ходили на море. Останній раз на цій дачі була влітку у 2016-2017 роках. Дача була не придатна для проживання, там були фундамент і камені. Про конфлікт із сусідами вона нічого не знала. Потім ОСОБА_5 не пускав їх на ділянку, ОСОБА_4 вона не знає. У 2020 році вони викликали поліцію, з 2013 до 2017 року у ОСОБА_1 був доступ до дачі, вона відкривала їм хвіртку. Перший поверх будинку був старий, вони там залишали речі, другий поверх будувався, був фундамент під другу будівлю.

Допитаний як свідок ОСОБА_2 повідомив суду, що у 2008 році його батьки, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , продали однокімнатну квартиру та купили трикімнатну квартиру, а потім почали будувати прибудову на спірній земельній ділянці. Оскільки батьки були не компетентні у будівництві вони звернулися за допомогою до ОСОБА_5 . Про існування спірних договорів дарування ОСОБА_2 стало відомо у липні 2020 року, коли він з другом приїхав на ділянку та побачив там ОСОБА_5 , який їх не пускав і почав виганяти. До цього часу мати нічого йому не говорила, та продовжувала сплачувати комунальні послуги за цю дачу, він надавав їй гроші. ОСОБА_4 він ніколи не знав та не бачив, ОСОБА_5 знає з дитинства, він приходив до них у гості, вони з матір`ю вирішували якісь питання. Після того як викликали поліцію, у липні 2020 року він дізнався про існування спірних договорів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Суди встановили, що оспорювані договори дарування укладались їх сторонами свідомо, з метою передачі майна обдарованому безоплатно, без будь-яких умов та застережень.

Із наданих суду пояснень приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чернягіної Н. С. відомо, що вона добре пам`ятає, коли посвідчувала спірні договори дарування, пам`ятає ОСОБА_1 і ОСОБА_4 . Вона неодноразово роз`яснювала сторонам умови та наслідки укладення договорів дарування, сторонам було прочитано та розтлумачено зміст договору, роз`яснено норми діючого законодавства, які регулюють відповідний вид цивільних правовідносин, тобто ОСОБА_1 розуміла, що укладає саме договори дарування та діяла свідомо.

Після укладення оспорюваних договорів дарування ОСОБА_4 у липні 2013 року замовив містобудівний розрахунок реконструкції спірної дачі; 12 серпня 2013 року отримав згоду суміжного землекористувача - Одеської обласної спілки споживчих товариств на забудову згідно з доданими проєктними рішеннями; 27 серпня 2013 року отримав містобудівні умови і обмеження № 01-07/397 від архітектури на раніше подану заяву; 17 вересня 2013 року подав і зареєстрував повідомлення про початок будівельних робіт до Інспекції ДАБК № ОД 062132600111; здійснював будівництво та реконструкцію на земельній ділянці; сплачував послуги за водопостачання, електроенергію, вступний та членські внески кооперативу.

Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, оскільки позивачі не довели належними і допустимими доказами фіктивності укладених правочинів. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 вказувала, що вона сама (тобто добровільно, свідомо) уклала договори дарування з метою уникнення виконання судових рішень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Відповідно до частини другої статті 92 СК України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (стаття 93 СК України).

Відповідно до статті 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Суди встановили, що спірний дачний будинок і земельна ділянка були особистою власністю ОСОБА_1 , адже набуті хоча і в період шлюбу, проте на підставі договорів дарування.

17 лютого 2011 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладений шлюбний договір, пунктами 1, 2 якого передбачено, що в разі поділу спільного майна спірні земельна ділянка та дачний будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, будуть поділені між ними у рівних частках, а саме по 1/2 частки земельної ділянки та дачного будинку кожному, а в разі побудови на вказаній земельній ділянці нового дачного будинку або нових дачних будинків, вони розподіляються між сторонами у рівних частках. Згідно з пунктом 7 шлюбний договір діє на постійній основі як у період шлюбу, так і в разі припинення шлюбу.

Отже, умовами укладеного шлюбного договору подружжя визначило, що спірне майно є особистою власністю ОСОБА_1 , проте в разі поділу спільного майна це майно також підлягає поділу в рівних частинах.

Оскільки укладення шлюбного договору не змінило статусу спірного майна, а факт його поділу з урахуванням умов шлюбного договору в установленому законом порядку до укладення оспорюваних договорів дарування не відбувся, згода ОСОБА_3 на відчуження цього майна законом не передбачена.

З огляду на викладене висновки судів про те, що відсутність згоди ОСОБА_3 на відчуження спірного майна його дружиною не є підставою для визнання цих правочинів недійсними, є правильним, адже його право на це майно на час їх укладення не виникло.

Доводи касаційних скарг про те, що оспорювані правочини порушили правомірні майнові очікування ОСОБА_3 , а саме унеможливили реалізацію права ОСОБА_3 на поділ майна, яке визнано ОСОБА_1 умовами шлюбного договору, не спростовують висновків судів, оскільки шлюбний договір не містив умов щодо заборони ОСОБА_1 укладати будь-які правочини, пов`язані зі спірним майном.

Саме по собі посилання судів на те, що умови шлюбного договору не можуть змінювати правового режиму майна подружжя, що визначений законом, з особистого на спільне майно, тому цей договір не створює правових наслідків, які обумовлені його умовами, є помилковим, проте на правильність вирішення спору у справі не впливає, а тому не є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Оскільки немає правових підстав для визнання недійсними договорів дарування, то немає і підстав для скасування відповідних рішень про державну реєстрацію прав.

Інші доводи касаційних скарг також не спростовують висновків судів, зводяться до незгоди з ними щодо недоведеності заявлених вимог та необхідності здійснення переоцінки доказів, що знаходиться поза повноваженнями Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов