Постанова

від 21.02.2023 по справі 693/1314/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/314/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №693/1314/19 Категорія: 307010000 Шимчик Р.В. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. судді секретарГончар Н.І., Сіренко Ю.В. Зінченко Ю.О.

учасники справи:

позивач (скаржник) - ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , Розкішнянська сільська рада Ставищенського району

Київської області,

третя особа державний нотаріус Жашківської державної нотаріальної контори Євич

І.П.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача адвоката Щиголя В.В. на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 22.11.2022 (повний текст складено 22.11.2022, суддя в суді першої інстанції Шимчик Р.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, державний нотаріус Жашківської державної нотаріальної контори Євич І.П., про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и в :

у грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений на ім`я ОСОБА_2 в с. Розкішна Ставищенського району Київської області секретарем виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області 19.10.2015 та зареєстрований в реєстрі за №624; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 , державним нотаріусом Жашківської державної нотаріальної контори 02.06.2017, зареєстроване в реєстрі за №2-830, на ім`я ОСОБА_2 щодо спадщини, яка складається із земельної ділянки, площею 2,8761 га, кадастровий №7120984800:02:001:0315, яка розташована на території Новогребельської сільської ради Жашківського району Черкаської області; зобов`язати державного реєстратора Євич І.П. скасувати запис про право власності №20747381 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку.

В обґрунтування вказано на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мама позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована та постійно проживала, в тому числі на момент смерті, у селі Нова Гребля Жашківського району Черкаської області.

Після її смерті позивач у березні 2017 року звернулася із заявою до Жашківської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини. У квітні 2017 року на особистому прийомі в державного нотаріуса Жашківської державної нотаріальної контори Євич І.П. позивач ознайомилася зі спадковою справою №29/2017, з якої їй стало відомо про наявність заповіту від імені ОСОБА_3 , посвідченого секретарем Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області 19.10.2015, згідно якого належну заповідачу земельну ділянку, площею 2,8761 га, кадастровий №7120984800:02:001:0315, ОСОБА_3 заповіла на ім`я старшої сестри позивача ОСОБА_2 , яка проживає в селищі міського типу Ставище Київської області.

Відповідну спадщину спадкоємець за заповітом прийняла, подавши у визначений строк до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Крім того, спадщину за законом прийняли діти померлої: відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які у визначені законодавством строки подали заяви про прийняття спадщини.

02.06.2017 державним нотаріусом Жашківської державної нотаріальної контори Євич І.П. на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 2,8761 га (кадастровий №7120984800:02:001:0315).

Після ознайомлення із заповітом та матеріалами спадкової справи №29/2017 у позивача виникли підстави вважати, що заповіт підлягає визнанню недійсним, з урахуванням такого.

Цей заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області 19.10.2015. Однак спадкодавець була зареєстрована та постійно проживала, в тому числі на момент смерті, в селі Нова Гребля Жашківського району та ніякого відношення до с. Розкішне Ставищенського району Київської області не мала. Законодавцем встановлено вимоги щодо посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування саме за місцем реєстрації заповідача.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд при винесенні постанови від 19.06.2019 у справі № 136/576/16-ц.

Оскільки заповіт ОСОБА_3 складений із порушенням вимог щодо його посвідчення в силу приписів ст.1257 ЦК України він підлягає визнанню недійсним.

Крім того, спадкодавець ОСОБА_3 в період з 08.10.2015 по 24.10.2015 перебувала на стаціонарному лікуванні в Броварській ЦРЛ у зв`язку з тим, що у 2010-2012 роках після перенесених у Житомирській обласній лікарні імені О.Ф. Гербачевського операцій на обох очах по заміні кристаликів, відбулося відмирання зорових нервів і в неї втрачався зір, тому кожні 6 місяців необхідно було проходити відповідне стаціонарне лікування.

Спірний заповіт надрукований за допомогою загальноприйнятих технічних засобів дрібним текстом, який не могла прочитати ОСОБА_3 особисто, як зазначено в його тексті,оскільки мала вади зору. Отже, за висновками позивача, спірний заповіт є недійсним оскільки волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Всупереч ч.4 ст.1247 ЦК України та Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі, затвердженому постановою КМУ від 11.05.2011 №491,заповіт в реєстрі зареєстровано філією міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» лише 25.01.2017,тобто перед відкриттям спадкової справи №29/2017 від 01.02.2017.

Враховуючи вищевикладене, спірний заповіт має бути визнано недійсним, видане на його підставі свідоцтво про право на спадщину також є недійсним, а внесений на підставі спірного свідоцтва про право на спадщину за заповітом запис про право власності в державному реєстрі має бути скасований.

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 22.11.2022 позовні вимоги у справі відхилено. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності порушень щодо форми, змісту чи порядку посвідчення спірного заповіту, які б давали підстави для визнання його недійним.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача адвокат Щиголь В.В. подав 25.01.2023 через відділення поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на помилковість висновків суду, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням задовольнити позовні вимоги у справі. В обґрунтування вказано на те, що суду надано всі можливі докази у підтвердження заявлених вимог. Суд помилково відхилив клопотання позивача про призначення у справі судово-медичної експертизи для встановлення того чи могла з наявними вадами зору заповідач прочитати спірний заповіт. Розкішнянська сільська рада Ставищенського району Київської області не надала на виконання ухвали суду від 27.02.2020 про витребування доказів реєстр для реєстрації нотаріальних дій щодо реєстрації спірного заповіту. Ненадання вказаного доказу, за міркуваннями скаржника, свідчить про те, що спірний заповіт підроблено. Суд помилково та без наведення мотивів визнав недопустимим доказом висновок експерта від 28.05.2021 судово-почеркознавчої експертизи за яким підпис від імені заповідача в заповіті вчинено не нею. ВП ВС у постанові від 22.07.2021 у справі №910/18389/20 вказала, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. При цьому позивач ставив під сумнів авторство підпису від імені заповідача в заповіті, що підтверджується поданням відповідного клопотання про призначення експертизи. Суд не врахував показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Також 01.02.2023 скаржником через відділення поштового зв`язку подано доповнення до апеляційної скарги, яке апеляційним судом не приймається до уваги, оскільки скаржником не надано доказів направлення такого доповнення іншим учасникам справи, а згідно вимог ч.2 ст.364 ЦПК України у разі доповнення апеляційної скарги особа, яка її подала, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень іншим учасникам справи, в іншому випадку суд не враховує такі доповнення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обгрутованим.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 ,актовий запис №11, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (Т.1, а.с.19), яка на день смерті проживала та була зареєстрована у с. Нова Гребля Жашківського району Черкаської області (Т.1, а.с.23-24).

Згідно виписки №166421654 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 мала діагноз: часткова атрофія зорових нервів обох очей(Т.1, а.с.20-21).

З наданої копії медичної картки з додатками стаціонарного хворого №166421- 651, вбачається, що в період з 08.10.2015 по 24.10.2015 на стаціонарному лікуванні в Броварській ЦРЛ перебувала ОСОБА_8 (Т.1, а.с.93-109).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №183843632 від 07.10.2019 вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину відповідач ОСОБА_2 має у приватній власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,8761 га (Т.1, а.с.22).

У ході судового розгляду ухвалами Жашківського районного суду Черкаської області від 31.01.2020, від 27.02.2020 та від 20.03.2020 у Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області було витребуваноРеєстр для реєстрації нотаріальних дійза 2016 рік та копію другого екземпляра заповіту від імені ОСОБА_3 , зареєстрованого за №624 (Т.1, а.с. 147-149, 167-168, 178-179).

У графі 624 Реєстру для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядуванняРозкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області на 2015 рік вбачається, що 19.10.2015 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Броварським МВ ГУМВС у Київській області, було вчинено нотаріальну дію, а саме складено заповіт (Т.1, а.с.64-65).

Відповідно до рішень №101 від 23.12.2011. та №2 від 26.11.2015 обов`язки по вчиненню нотаріальних дій на території Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області було покладено на секретаря виконкому сільської ради Губську Лесю Миколаївну.

Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 31.01.2020 у Жашківської державної нотаріальної контори було витребувано копію спадкової справи ОСОБА_3 , відкритої 01.02.2017 за №29/2017р., та примірник заповіту, посвідчений секретарем Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області 19.10.2015 від імені ОСОБА_3 , а також із Житомирської обласної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського було витребувано медичну карту та історію хвороби ОСОБА_3 .

З матеріалів спадкової справи вбачається, що 19.10.2015 ОСОБА_3 на випадок своєї смерті, склала заповіт, яким заповіла своїй дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 2,8761 га, кадастровий №7120984800:01:000:0069, згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР №126770 від 27.07.2004, яка розташована на території Новогребельської сільської ради, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Заповіт посвідчений та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій під №624 секретарем виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області Губською Л.М., що підтверджується фотокопією заповіту (Т.1, а.с.201).

Із витребуваної медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 вбачається, що вона з 20.04.2015 по 29.04.2015 перебувала на стаціонарному лікуванні у Житомирській обласній клінічній лікарні ім. О.Ф. Гербачевського Житомирської обласної ради з діагнозом: часткова атрофія зорових нервів обох очей(Т.1, а.с. 93-109).

У ході судового розгляду за клопотанням представника позивача адвоката Щиголя В.В. (Т.1, а.с.196-199) ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 07.09.2020 було призначено судово-почеркознавчу експертизу (Т.2, а.с.40-41).

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у даній справі від 28.05.2021 №1245/20-23, 761-762/21-23 встановлено, зокрема, що «1) Підпис від імені ОСОБА_3 в графі «Підпис» обох примірників заповіту ОСОБА_3 від 19.10.2015 виконані кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. 2) Відповісти на запитання «Чи вчинено підпис від імені ОСОБА_3 в графі «підпис» заповіту посвідченого секретарем виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області 19.10.2015 та рукописний текст у зазначеному заповіті: «Заповіт мною прочитано вголос відповідає моїй волі прочитаний мною особисто однією і тією ж самою особою чи різними особами і чи вчинені вони ОСОБА_3 .?» не видалося можливим. Підписи від імені ОСОБА_3 в графах «Підпис» обох примірників заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області 19.10.2015 вірогідно виконані не ОСОБА_3 »

Заповіт ОСОБА_3 від 19.10.2015 оспорює позивач у справі, зазначаючи у позовній заяві такі обґрунтування:

- його посвідчено секретарем виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області не за місцем проживання спадкодавця;

- спадкодавець ОСОБА_3 мала проблеми із зором, отже не могла самостійно прочитати заповіт, про що вказано в його тексті;

- заповіт неналежним чином зареєстровано в Спадковому реєстрі.

Правовідносини між сторонами справи, які ґрунтуються на вказаних вище фактичних обставинах, мають таку правову регламентацію.

Відповідно дост.1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України). Згідно ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Відповідно дост.1233 ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті. Як визначено в ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Відповідно до ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Заповіт, як остання воля особи, стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України). Правоваприродацьогорозпорядженнявизначаєтьсяяк одностороній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням. Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування. Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди для запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.

Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій - шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.

Так, згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 37 ЗУ «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії як посвідчення заповітів (крім секретних).

При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 №3306/5.

Як наслідок, немає жодних підстав вважати, що посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування правочину поза межами цього органу тягне нікчемність заповіту. Відтак, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи не в межах цього органу (за місцем проживання заповідача), це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.

У цивільному законодавстві нікчемність правочинів передбачена у випадках, встановлених законом, підстав для чого у наведеній ситуації не вбачається. Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.

Указаної правові висновки відображено в постанові ВС від 11.08.2021 у справі №220/183/20. Частиною 4 статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові ВС від 11.08.2021 у справі №220/183/20 звертається увага на те, що існує загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатись у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати їй можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину.

Тому штучно віднаходити підстави для того, аби визнати заповіт нікчемним, зокрема, з тих підстав, що уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт ОСОБА_3 поза межами її зареєстрованого місця проживання, видається нерозумним.

Не відповідає це і засадамсправедливості, аджецимнехтуєтьсяостання воля заповідача.

Викладене дозволяє дійти висновку про юридичну необґрунтованість визнання заповіту нікчемним лише в разі його посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування за місцем проживання заповідача без зазначення про це у заповіті. За відсутності норми, якою передбачався би негативний наслідок за вказаних обставин, у суду немає підстав для визнання заповіту нікчемним.

Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.

Інакший підхід призводить до необґрунтованого покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном.

Подібні висновки викладені у постанові ВП ВС від 25.05.2021 у справі №522/9893/17, постанові ВС від 12.07.2021 у справі № 495/87/15-ц.

Отже не можна погодитися з міркуваннями про нікчемність заповіту, посвідченого посадовою особою органу місцевого самоврядування не за місцем постійного проживання та реєстрації заповідача. Це б виходило за межі буквального змісту ст. 1257 ЦК України та грунутвалося на розширювальному тлумачення норм ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні». Тим більше, законодавство про місцеве самоврядування не може впливати на спадкове право, встановлюючи підстави для недійсності заповіту, які відповідні норми ЦК України не передбачають.

Таким чином суд першої інстанції вірно відхилив доводи позивача щодо недійнсноті спірного заповіту від 19.10.2015, складеного ОСОБА_3 , з підстав його посвідчення посадовою особою органу місцевого самоврядування поза межами місця проживання заповідача.

Далі, не можна погодитися з обґрунтуваннями заявлених позовних вимог про те, що спадкодавець ОСОБА_3 мала проблеми із зором, отже не могла самостійно прочитати заповіт, відповідно він складений з порушенням вимогщодо його посвідчення, адже мав бути посвідчений при свідках, адже в матеріалах справи відсутні докази, які б дали суду підстави для обґрунтованого та однозначного висновку про те, що ОСОБА_3 на час складення спірного заповіту в 2015 році мала такий поганий зір, який не давав їй змоги самостійно прочитати його текст навіть в окулярах.

Так надані позивачем медичні документи самі по собі не свідчать про істотність порушення зору у спадкодавця, що унеможливило прочитання нею друкованого тексту заповіту.

Апеляційний суд також вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що не знайшли свого підтвердження посилання позивача на те, що спірний заповіт неналежним чином зареєстровано в Спадковому реєстрі. Так у позовній заяві зазначено про те, що спірний заповіт зареєстровано у Спадковому реєстрі із порушенням строків, однак незалежно від обґрунтованості таких тверджень дана обставина сама по собі не може бути підставою для визнання відповідного заповіту недійсним, оскільки це не передбачено нормами ч.ч.1, 2 ст.1257 ЦК України, яка регламентує визнання заповіту недійним.

При цьому, розглядаючи справу №755/8776/18, Верховний Суд у своїй постанові від 17.11.2021 указав на те, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстріне зумовлює його нікчемність та не є підставою для визнання заповіту недійсним.

З цихпідстав слідвідхилити апеляційнідоводи скаржникапро те,що Розкішнянськасільська радаСтавищенського районуКиївської областіне надалана виконанняухвали судувід 27.02.2020про витребуваннядоказів реєстрдля реєстраціїнотаріальних дійщодо реєстраціїспірного заповіту,адже запроведеної реєстраціїзаповіту уСпадковому реєстрі,сам фактчого усправі неспростовується,її несвоєчасністьна дійсністьспірного заповітуне впливає.

Як зазначено у постанові КЦС ВС від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17, підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю і фіксує волевиявлення учасника правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. У зв`язку із цим підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абз. 1 ч. 2 ст. 1247 ЦК України). У ч. 1 ст. 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним.

Непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, і відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України це має наслідком його нікчемність, а не недійсність чи можливість визнання його судом неукладеним.

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що суд помилково та без наведення мотивів визнав недопустимим доказом висновок експерта від 28.05.2021 судово-почеркознавчої експертизи за яким підпис від імені заповідача в заповіті вчинено не нею, адже вказаний висновок не є категоричним, а містить припущення про імовірність виконання зазначеного підпису від імені заповідача іншою особою, що не може бути покладено в основу вирішення спору у даній справі, адже не відповідатиме приписам ч.6 ст.81 ЦПК України про те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання скаржника на те, що суд не врахував показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за відсутності обґрунтування яким саме чином вказані пояснення можуть впливати на вирішення спору у справі по суті не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним та обґрунтованим.

Одночасно, апеляційний суд приймає до уваги, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 вказано, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другоїстатті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відтак, відповідні висновки суду першої інстанції щодо оцінки доводів позивача про недійсність спірного заповіту мають бути викладені в редакції мотивів даної постанови апеляційного суду щодо нікчемності спірного заповіту ОСОБА_3 , складеного 19.10.2015, у зв`язку з неналежним посвідченням та порушенням вимог щодо його форми.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 22.11.2022 у даній справі слід змінити в частині мотивів відхилення позовних вимог, які викласти в редакції даної постанови апеляційного суду з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати скаржника по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, що подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п ос та но ви в :

апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 22.11.2022 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, державний нотаріус Жашківської державної нотаріальної контори Євич І.П., про визнання заповіту недійсним змінити в частині мотивів відхилення позовних вимог, виклавши їх в редакції даної постанови апеляційного суду.

У решті рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 22.11.2022 у даній цивільній справі залишити без змін.

Судові витрати скаржника по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, що подала апеляційну скаргу.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 23.02.2023.

Суддя-доповідач

Судді