Постанова

від 24.01.2024 по справі 693/1314/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 693/1314/19

провадження № 61-4348св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , Розкішнянська сільська рада Ставищенського району Київської області;

третя особа - державний нотаріус Жашківської державної нотаріальної контори Євич Ірина Петрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 -на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 22 листопада 2022 року у складі судді Шимчика Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренко Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області, третя особа - державний нотаріус Жашківської державної нотаріальної контори Євич І. П., про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4 , яка була зареєстрована та постійно проживала, зокрема і на момент смерті, у с. Нова Гребля Жашківського району Черкаської області.

Вказувала, що у березні 2017 року вона звернулася до Жашківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері та після ознайомлення зі спадковою справою № 29/2017 дізналась про наявність заповіту, складеного від імені ОСОБА_4 , посвідченого секретарем Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області 19 жовтня 2015 року, за яким остання належну їй земельну ділянку, площею 2, 8761 га, кадастровий номер 7120984800:02:001:0315, розташовану на території Новогребельської сільської ради Жашківського району Черкаської області, заповіла своїй дочці - ОСОБА_2 , яка проживає в смт Ставище Київської області.

ОСОБА_2 прийняла спадщину за заповітом, подавши до нотаріуса у передбачений законом строк заяву про прийняття спадщини. 02 червня 2017 року державним нотаріусом Жашківської державної нотаріальної контори Євич І. П. на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 2, 8761 га, кадастровий номер 7120984800:02:001:0315.

Крім того, спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 прийняли її діти - ОСОБА_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які у визначений законом строк подали заяви про прийняття спадщини.

Вважала заповіт, складений 19 жовтня 2015 року від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , та видане на його підставі свідоцтво про право на спадщину за заповітом недійсними, оскільки волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі. Вказувала, що спадкодавець ОСОБА_4 мала вади зору, а тому не могла самостійно прочитати заповіт, надрукований дрібним текстом. Крім того, заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області не за місцем проживання спадкодавця, яка була зареєстрована та постійно проживалау с. Нова Гребля Жашківського району Черкаської області; заповіт зареєстровано в Спадковому реєстрі лише 25 січня 2017 року, тобто незадовго до відкриття спадкової справи № 29/2017 від 01 лютого 2017 року після смерті ОСОБА_4 .

Ураховуючи викладене, посилаючись на вимоги статтей 1247, 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 19 жовтня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 у с. Розкішна Ставищенського району Київської області секретарем виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області та зареєстрований в реєстрі за № 624; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 02 червня 2017 року державним нотаріусом Жашківської державної нотаріальної контори Євич І. П., зареєстроване в реєстрі за № 2-830 на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 2, 8761 га, кадастровий номер 7120984800:02:001:0315, яка розташована на території Новогребельської сільської ради Жашківського району Черкаської області; зобов`язати державного реєстратора Жашківської державної нотаріальної контори Євич І. П. скасувати запис про право власності № 20747381 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 22 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності порушень щодо форми, змісту чи порядку посвідчення оспорюваного заповіту, які б давали підстави для визнання його недійним. Законодавець не встановлює вимоги щодо посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування за місцем реєстрації заповідача, отже, заповідач ОСОБА_4 , будучи жителькою с. Нова Гребля Жашківського району Черкаської області, мала право посвідчувати свій заповіт в будь-якій територіальній громаді, а секретар виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області була уповноваженою особою на посвідчення складеного ОСОБА_4 заповіту.

Належних і достатніх доказів того, що ОСОБА_4 не могла через вади зору самостійно прочитати текст заповіту, а також що її волевиявлення не було вільним і не відповідало її волі, позивачем не надано.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Черкаського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 22 листопада 2022 року змінено в частині мотивів відхилення позовних вимог й викладено їх у редакції цієї постанови.

Апеляційний суд погодися з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та зазначив, що суд першої інстанції вірно відхилив доводи позивача щодо недійсності оспорюваного заповіту від 19 жовтня 2015 року, складеного ОСОБА_4 , з підстав його посвідчення посадовою особою органу місцевого самоврядування поза межами місця проживання заповідача.

Також апеляційний суд погодитися з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем обставин того, що ОСОБА_4 на час складення оспорюваного заповіту в 2015 році мала такі істотні порушення зору, що унеможливлювало самостійне прочитання нею друкованого тексту заповіту.

Апеляційний суд також погодився з висновками суду першої інстанції про те, що реєстрація заповіту у Спадковому реєстрі із порушенням встановлених строків не може бути підставою для визнання заповіту недійсним.

Крім того, апеляційний суд відхилив посилання скаржника на те, що суд першої інстанції помилково та без наведення мотивів визнав недопустимим доказом висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 28 травня 2021 року, відповідно до якого підпис від імені заповідача ОСОБА_4 в оспорюваному заповіті від 19 жовтня 2015 року вчинено не нею, посилаючись на те, що вказаний висновок не є категоричним, містить припущення про імовірність виконання зазначеного підпису від імені заповідача іншою особою, що не може бути покладено в основу вирішення спору у цій справі, адже доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Також апеляційний суд вказав, що доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не врахував показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за відсутності обґрунтування, яким саме чином вказані пояснення можуть впливати на вирішення спору у справі по суті, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним та обґрунтованим.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відповідні висновки суду першої інстанції щодо оцінки доводів позивача про недійсність оспорювано заповіту від 19 жовтня 2015 року мають бути викладені в редакції мотивів цієї постанови апеляційного суду щодо нікчемності спірного заповіту у зв`язку з неналежним посвідченням та порушенням вимог щодо його форми. При цьому апеляційний суд посилався на відповідні висновки Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 22 листопада 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 136/576/16, від 26 вересня 2019 року у справі № 556/1419/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 693/1314/19 із Жашківського районного суду Черкаської області.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову. Позивачем надано всі можливі докази у підтвердження заявлених вимог, при цьому суди обох інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про призначення у справі судово-медичної експертизи для встановлення того, чи могла заповідач ОСОБА_4 з наявними вадами зору прочитати текст оспорюваного заповіту та в залежності від висновку експертизи встановити, чи дійсно волевиявлення заповідача було вільним і відповідало її волі. Крім того, суди безпідставно не взяли до уваги висновок експерта від 28 травня 2021 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, відповідно до якого підпис від імені заповідача ОСОБА_4 в оспорюваному заповіті вчинено не ОСОБА_4 , та не врахували показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які підтвердили, що заповідач мала вади зору.

Також суди не взяли до уваги, що законодавцем встановлено вимоги щодо посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування саме за місцем реєстрації заповідача. При цьому заявник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 136/576/16, від 26 вересня 2019 року у справі № 556/1419/16.

Крім того, до участі у розгляді справи не було залучено правонаступника Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області - Ставищенську селищну раду Білоцерківського району Київської області, чим порушено процесуальні права останньої.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 19, т. 1),

На день смерті ОСОБА_4 проживала та була зареєстрована у с. Нова Гребля Жашківського району Черкаської області (а. с. 23-24, т. 1).

За життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений 19 жовтня 2015 року секретарем виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області Губською Л. М. та зареєстрований в реєстрі за № 624, яким належну їй на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 126770 від 27 липня 2004 року земельну ділянку, площею 2, 8761 га, кадастровий номер 7120984800:01:000:0069, яка розташована на території Новогребельської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповіла своїй дочці - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 201, т. 1).

Із витребуваного судом Реєстру для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області на 2015 рік вбачається, що 19 жовтня 2015 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Броварським МВ ГУМВС у Київській області, було вчинено нотаріальну дію, а саме складено заповіт (номер реєстраційної дії 624) (а. с. 64-65, т. 1).

Відповідно до рішень Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області від 23 грудня 2011 року № 101 та від 26 листопада 2015 року № 2 обов`язки по вчиненню нотаріальних дій на території Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області було покладено на секретаря виконкому сільської ради Губську Л. М. (а. с. 67, 68, т. 1).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07 жовтня 2019 року № 183843632, ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 02 червня 2017 року є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2, 8761 га, кадастровий номер 7120984800:01:000:0069, яка розташована на території Новогребельської сільської ради Жашківського району Черкаської області (а. с. 22, т. 1).

Згідно виписки № 16642/654 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, ОСОБА_9 перебувала у стаціонарі з 08 жовтня 2015 року по 17 жовтня 2015 року з діагнозом: часткова атрофія зорових нервів обох очей (а. с. 20-21, т. 1).

Згідно копії медичної картки стаціонарного хворого № 166421-651 з додатками, в період з 08 жовтня 2015 року по 24 жовтня 2015 року ОСОБА_9 перебувала на стаціонарному лікуванні в Броварській ЦРЛ (а. с. 93-109, т. 1).

Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 07 вересня 2020 року за клопотанням представника позивача - адвоката Щиголя В. В. у справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу (а. с. 40-41, т. 2).

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 28 травня 2021 року № 1245/20-23, 761-762/21-23, підпис від імені ОСОБА_4 в графі «Підпис» обох примірників заповіту ОСОБА_4 від 19 жовтня 2015 року виконані кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Відповісти на питання «Чи вчинено підпис від імені ОСОБА_4 в графі «підпис» заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області від 19 жовтня 2015 року та рукописний текст у зазначеному заповіті: «Заповіт мною прочитано вголос відповідає моїй волі прочитаний мною особисто однією і тією ж самою особою чи різними особами і чи вчинені вони ОСОБА_4 .?» не видалося можливим. Підписи від імені ОСОБА_4 графах «Підпис» обох примірників заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області від 19 жовтня 2015 року, вірогідно виконані не ОСОБА_4 (а. с. 67-72, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; заповіт має бути особисто підписаний заповідачем; заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу; заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

У частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.

Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування.

Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди для запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.

Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій-шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.

Так, згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії як посвідчення заповітів (крім секретних).

При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), за змістом пункту 1.2. якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області від 23 грудня 2011 року № 101 та від 26 листопада 2015 року № 2 обов`язки по вчиненню нотаріальних дій на території Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області було покладено на секретаря виконкому сільської ради Губську Л. М., а отже, відповідно до пункту 2.1 Порядку остання була наділена повноваженнями на посвідчення заповіту ОСОБА_4 від 19 жовтня 2015 року, а тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що заповіт складений з дотриманням вимог щодо його посвідчення уповноваженою на це особою.

Слід також звернути увагу на загальнодозвільний підхід у законодавстві щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може бути посвідчений доволі широким і різноманітним колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатись у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати їй можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину.

Тому штучно віднаходити причини для того, аби визнати заповіт недійсним, зокрема з тих підстав, що уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт не за місцем проживання заповідача, видається вкрай нерозумним.

Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача.

Викладене дозволяє дійти висновку про юридичну необґрунтованість визнання заповіту недійсним лише в разі його посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування не за місцем проживання заповідача. За відсутності норми, якою передбачався би негативний наслідок за вказаних обставин, у суду немає підстав для визнання заповіту недійсним.

Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які визначені в ЦК України.

Інакший підхід призводить до необґрунтованого покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок її діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанові Верховного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 551/335/18 (провадження № 61-12826св20).

Слід також звернути увагу на те, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту.

Отже несвоєчасне подання (вже після смерті заповідача) посадовою особою органу місцевого самоврядування реєстратору заяви про реєстрацію заповіту ОСОБА_4 у Спадковому реєстрі є порушенням, допущеним секретарем сільської ради, яке не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, а лише свідчить про недобросовісне виконанням секретарем сільської ради своїх обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій та не є підставою для оспорюваності заповіту.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/8776/18.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність передбачених частиною другої статті 1257 ЦК України підстав для задоволення позову. Волевиявлення ОСОБА_4 , спрямоване на передачу спірного нерухомого майна саме ОСОБА_2 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 19 жовтня 2015 року, було вільним та відповідало її волі. Позивачем не надано достатніх доказів, які б свідчили про те, що на час складення оспорюваного заповіту в 2015 році заповідач мала такі істотні порушення зору, що унеможливлювало самостійне прочитання нею друкованого тексту заповіту.

Крім того, зміст статей 1241, 1254, 1307 ЦК України при посвідченні заповіту від 19 жовтня 2015 року секретарем виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області заповідачу було роз`яснено. Заповіт містить позначення, що його прочитано вголос та підписано власноручно ОСОБА_4 .

Дослідивши висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 28 травня 2021 року № 1245/20-23, 761-762/21-23, вислухавши пояснення експерта, суди попередніх інстанцій встановили, що експертиза не містить категоричних висновків про те, що підпис у заповіті від 19 жовтня 2015 року виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою. Вказаний висновок містить припущення про імовірність виконання зазначеного підпису від імені заповідача іншою особою, що не може бути покладено в основу вирішення спору у цій справі, адже доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). З клопотанням про призначення повторної експертизи з метою вирішення вказаного питання позивач до судів першої та апеляційної інстанцій не зверталася.

Відповідно до статей 1233, 1234, 1235, 1236 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

ЦК України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_4 19 жовтня 2015 року реалізувала своє право на заповіт, звернувшись до сільської ради; заповіт складено у письмовій формі, підписано заповідачем та посвідченосекретарем виконкому Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області Губською Л. М., повноваження якої по вчиненню нотаріальних дій підтверджено відповідними рішеннями сільської ради.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судово-медичної експертизи для встановлення того, чи могла заповідач ОСОБА_4 з наявними вадами зору прочитати текст оспорюваного заповіту від 19 жовтня 2015 року, - Верховний Суд відхиляє, оскільки заявлене в суді апеляційної інстанції клопотання було розглянуте судом у відповідності до вимог статті 103 ЦПК України та без порушень статті 105 ЦПК України, з цього приводу судом апеляційної інстанції постановлено ухвалу від 21 лютого 2023 року з викладенням мотивів відмови у задоволенні вказаного клопотання.

Зокрема, суд першої інстанції вказав на те, що саме по собі поставлене позивачем перед експертом питання по суті носить оціночний характер, який не може ґрунтуватися лише на висновку експерта та має враховувати інші надані сторонами докази, при цьому належних і допустимих доказів, які б об`єктивно підтверджували те, що заповідач ОСОБА_4 через наявні вади зору, в тому числі, використовуючи окуляри, взагалі не могла самостійно прочитати заповіт, матеріали справи не містять, відповідно необхідності в призначенні експертизи не має.

Доводи касаційної скарги про те, що участі у справі не було залучено правонаступника Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області - Ставищенську селищну раду Білоцерківського району Київської області, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки позивачка не була позбавлена можливості звернутися до суду з відповідним клопотанням про залучення правонаступника на підставі статті 55 ЦПК України

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

За своїм змістом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 22 листопада 2022 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович