Постанова

від 09.03.2023 по справі 131/1177/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 131/1177/20

Провадження № 22-ц/801/15/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Балтак Д. О.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 рокуСправа № 131/1177/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С.,

за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дар»,

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дар» про розірвання договору оренди землі та визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 31 травня 2022 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Балтака Д.О., дата складення повного тексту рішення невідома,

встановив:

В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дар» про розірвання договору оренди землі та визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власником земельної ділянки загальною площею 2,2626 га, яка на підставі відповідного договору оренди від 26 травня 2014 року, укладеного між її матір`ю ОСОБА_2 , як попереднім власником спадкодавцем та відповідачем, перебувала у тимчасовому користуванні останнього.

У вересні 2020 року позивач звернулась до відповідача із пропозицію про розірвання даного договору оренди землі, з огляду на те, що зміст цього договору передбачав, що у разі переходу права власності на земельну ділянку до іншої особи зазначене є підставою для зміни умов або розірвання договору, а також бажання позивача особисто обробляти земельну ділянку та отримувати дохід для забезпечення достатнього життєвого рівня.

На зазначену пропозицію позивач отримала письмову відмову, зі змісту якої їй стало відомо, що у 2016 році між ОСОБА_2 та відповідачем укладена додаткова угода до договору оренди землі від 26 травня 2014 року, якою строк дії даного договору погоджений до 10 червня 2031 року та встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку не є підставою для його розірвання.

Позивач стверджує, що жодної додаткової угоди до договору оренди її мати ОСОБА_2 не укладала та не підписувала, волевиявлення та наміру на її укладення не мала, в силу віку та стану здоров`я, а підпис в зазначеній додатковій угоді вчинений іншою особою.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом, в якому вона просила розірвати договір оренди землі від 26 травня 2014 року та визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 04 квітня 2016 року.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 31 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дар» про розірвання договору оренди землі та визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною відмовлено.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області мотивоване тим, що відповідно до умов договору та положень статті 32 Закону України «Про оренду землі» і статті 651 ЦК України відсутні підстави для розірвання договору в судовому порядку. Крім того, сторони не досягли взаємної згоди щодо розірвання договору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, місцевий суд вказав на обрання позивачем неефективного способу захисту.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення первісного позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання заявника суд першої інстанції помилково відмовив в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та розглянув її у відсутність сторони позивача, позбавивши права на участь в судовому засіданні. Поряд з цим вважає, що нею обраний належний спосіб захисту, оскільки визнання правочину недійсним має причинно-наслідковий зв`язок із поверненням такої земельної ділянки. Крім того вказує, що в п.40 договору про оренду землі передбачено можливість його розірвання.

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ВН № 164969 від 03 серпня 2004 року, виданого на підставі розпорядження Іллінецької районної державної адміністрації від 07 травня 2004 року № 155, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 568 ОСОБА_2 належало право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 2,2626 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Леухівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області (том 1, а.с. 19-20).

26 травня 2014 року ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Дар» уклали договір оренди за № 56 вказаної земельної ділянки, кадастровий номер 0521284300:02:000:0324, загальною площею 2,2626 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Леухівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області, про що Іллінецьким відділом Вінницької філії ДП «Центр ДЗК» у Державному реєстрі земель 10 червня 2014 року вчинено запис за № 22760558 (том 1, а.с. 10-16).

17 вересня 2016 року реєстраційною службою Іллінецького районного управління юстиції Вінницької області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 5947951 про реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 0521284300:02:000:0324 загальною площею 2,2626 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; підстава виникнення речового права додаткова угода до договору оренди землі, якою визначено, що вказаний договір укладено до 10 червня 2031 року та перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов та розірвання договору (том 1, а.с. 22, 28-29).

10 вересня 2020 року приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Н.А. на підставі заповіту, посвідченого секретарям виконавчого комітету Леухівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області 27 березня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 12 видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстровано в реєстрі за № 1051, у відповідності до якого ОСОБА_1 успадкувала та набула у власність земельну ділянку площею 2,2626 га кадастровий номер 0521284300:02:000:0324 (том 1, а.с. 8-9).

16 вересня 2020 року ОСОБА_1 направила відповідачу пропозицію розірвання договору оренди землі, в якому зазначила про факт набуття нею у порядку спадкування права власності на зазначену земельну ділянку, вказала про наявну можливість самостійно разом із сином обробляти вказану земельну ділянку та із посиланням на зміст пункту 40 договору оренди землі від 26 травня 2014 року запропонувала відповідачу розірвати вказаний договір та скласти відповідний акт прийому-передачі даної земельної ділянки (том 1, а.с. 23).

23 вересня 2020 р вересня позивачу скерована відповідь ТОВ «Агрофірма «Дар» за № 28, у змісті якої відповідач повідомляє останньому про факт наявності додаткової угоди від 04 квітня 2016 року до договору оренди землі від 26 травня 2014 року та відсутність у даному випадку підстав для розірвання зазначеного договору.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Із положень ч. 1 ст. 627 ЦК України слідує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як передбачено ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою-четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі», (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Як вбачається з договору оренди землі від 26 травня 2014 року № 56 дія договору припиняється шляхом його розірвання за: - взаємною згодою сторін; - рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (пункт 38 договору).

Згідно з пунктом 39 цього договору розірвання договору оренди землі в односторонньому випадку не допускається.

Отже вказане свідчить, що умовами укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки не передбачено можливості його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця. При цьому заперечення зі сторони орендаря свідчить, що останній не погоджується на розірвання, тобто відсутня взаємна згода сторін на розірвання договору.

Бажання позивача самостійно обробляти земельну ділянку не є окремою підставою, визначеною законом або договором, для розірвання спірного договору оренди землі. Жодних інших окремих підстав як в сукупності, так і окремо, необхідних і достатніх для розірвання договору, позивачем не наведено.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладеним у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 198/631/19 (провадження № 12032св20) та від 11 березня 2021 року у справі № 198/877/19 (провадження № 61-9624св20), від 19 березня 2021 року у справі № 198/1022/19 (провадження № 61-13256св20) та від 24 травня 2021 року у справі № 198/926/19 (провадження № 61-11818св20).

В свою чергу, додатковою угодою від 04 квітня 2016 року, пункт 40 вказаного договору оренди землі викладений у новій редакції, згідно якої перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов та розірвання договору.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Проте, позивачем до матеріалів справи не надано будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів того, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання за договором оренди землі від 26 травня 2014 року.

З урахуванням зазначеного, місцевий суд прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про розірвання договору оренди землі.

Що стосується вимог позивача щодо визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі від 04 квітня 2016 року, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, позивач як на підставу своїх позовних вимог у вступній частині послалась на ту обставину, що її мати ОСОБА_2 не підписувала оспорюваної додаткової угоди №1 від 04 квітня 2016 року до договору оренди земелі № б/н від 26 травня 2014 року і дана угода не відповідала волевиявленню останній.

Згідно із частиною першою статті 202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

За нормами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частин 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. ст. 76, 77, 79, 80 доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі ухвали Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 липня 2021 року проведено судову почеркознавчу експертизу.

У відповідності до висновку експертів за результатами проведеної судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 15 вересня 2021 року № 4881/4882/21-21, при порівнянні досліджуваного підпису із зразками підпису ОСОБА_2 не було виявлено суттєвого комплексу як збіжних, так і розбіжних ознак почерку, достатніх не тільки для позитивного або негативного категоричного висновку про тотожність, але навіть для ймовірного. Це зумовлено тим, що надані на дослідження лише два вільних зразки підпису ОСОБА_2 мають велику варіаційність та через відсутність у експерта достовірних зразків підпису ОСОБА_2 зіставлених з досліджуваним підписом за часом його виконання. На підставі викладеного встановити чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 у графі «Орендодавець» у тексті додаткової угоди № 1 від 04 квітня 2016 року до договору оренди землі № б/н від 26 травня 2014 року тією особою, від імені якої він зазначений чи іншою особою не представляється можливим (том 2, а.с. 34-37).

При цьому, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 вересня 2022 року, за клопотанням позивача в судовому засіданні апеляційного суду було призначено проведення повторної судово-технічної та почеркознавчої експертизи. На вирішення експерта було поставлено питання: «Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 у графі «Орендодавець» у тексті Додаткової угоди № 1 від 04 квітня 2016 року до договору оренди землі № б/н від 26 травня 2014 року нею особисто, чи іншою особою?».

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 січня 2023 року задоволено клопотання судового експерта Вінницького НДЕКЦ МВС Хомко Л.А. про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи.

17 лютого 2023 року до Вінницького апеляційного суду надійшов висновок експерта від 08 лютого 2023 року № СЕ-19/102-22/15380-ПЧ, в якому зазначено, що: «Вирішити запитання «Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 у графі «Орендодавець» у тексті Додаткової угоди № 1 від 04 квітня 2016 року до договору оренди землі № б/н вiд 26 травня 2014 року нею особисто, чи іншою особою?» не виявилось можливим, тому що при оцінюванні результатів порівняльного дослідження підпису графі «Орендодавець» у тексті Додаткової угоди № 1 від 04 квітня 2016 року та зразків особи, які надані як зразки ОСОБА_2 , в документах (у заповіті від імені ОСОБА_2 , від 27 березня 2012 року, зареєстрований в реєстрі Леухівської сільської ради за № 13 (т. 1 а.с. 222), у заповіті від імені ОСОБА_2 , від 27.03.2012 року, зареєстрований в реєстрі Леухівської сільської ради за № 13 (додаток до цивільної справи), в оригіналі заяви від 05 12 2011 про відмову від прийняття спадщини (т. 2 а.с. 13), встановлено, що ні збіги, ні розбіжності не можуть служити підставою для позитивного або негативного висновку.

Пояснюється це тим, що збіги ознак не утворюють індивідуальної або близькоi до неї сукупності, оскільки часто зустрічаються в почерках рiзних осіб. Вiдносно ж розбіжностей не вдалося встановити: чи є вони варiантами ознак почерку особи, зразки якої надані як зразки ОСОБА_2 , що не проявилися в вказаних вище зразках, або вони обумовлені навмисною зміною особи, зразки якої надані як зразки ОСОБА_2 , свого підпису, або ж ці ознаки є ознаками почерку іншої особи. Відсутність однозначності в оцінці розходжень не дозволило вирішити питання про виконавця ні в категоричній, ні в ймовірній формі.

Підпис у графі «Орендодавець» у тексті Додаткової угоди № 1 від 04 квітня 2016 року до договору оренди землі №3 б/н від 26 травня 2014 року, укладена між ОСОБА_2 та ТзОВ «Агрофірма «Дар», в особі Директора Дяченко Сергія Олександровича, кадастровий номер підпис особи, який наданий 0521284300:02:000:0324, та підпис особи, який наданий як зразок ОСОБА_2 у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій по Леухівській сільській раді навпроти графи 12 (а.с.4 реєстру) - виконані не однією, а різними особами.

Підпис у графі «Орендодавець» у тексті Додаткової угоди № 1 від 04 квітня 2016 року до договору оренди землі № б/н вiд 26 травня 2014 року, яка укладена між ОСОБА_2 та ТзОВ «Агрофірма «Дар», в особі Директора Дяченко Сергія Олександровича, кадастровий номер 0521284300:02:000:0324, та підпис особи, який наданий як зразок ОСОБА_2 у відомості на виплату пенсій, соціальних допомог за листопад 2018 виконані не однією, а різними особами.

Вирішити запитання «Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 у графі «Орендодавець» у тексті Додаткової угоди № 1 від 04 квітня 2016 року до договору оренди землі № б/н від 26 травня 2014 року нею особисто, чи іншою особою?» не виявилось можливим тому, що при кожному порівнянні не встановлено певного комплексу ідентифікаційних ознак, які були би достатні для будь-якого певного (позитивного або негативного) висновку.

Це пояснюється тим, що досліджуваний підпис відрізняються від зразків підписів осіб, зразки яких надані як зразки ОСОБА_2 , у відомостях (у відомості на виплату пенсій, соціальних допомог за грудень 2018, у відомості на виплату пенсій, соціальних допомог за листопад 2019) за загальним виглядом, транскрипцією, темпом, координацією рухів), за наявністю у досліджуваному підписі діагностичних ознак і їх відсутністю у зразках, елементи досліджуваного підпису не співставнi з елементами підписів осіб, які надані як зразки ОСОБА_2 ».

Вказаний висновок експерта позивачем жодними доказами спростовано не було, інших доказів в підтвердження своїх позовних вимог позивачем суду не надано.

Як вбачається з висновків експертиз, останніми достеменно не встановлено, що підпис в оспорюваній додатковій угоді до договору оренди землі виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

З огляду на обставини справи, досліджені докази, висновки судових почеркознавчих експертиз, належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 не здійснювала підпис на оспорюваній додатковій угоді та відповідно було відсутнє її волевиявлення на укладення цієї угоди ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді здобуто не було, позивачем вказані обставини не доведено, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Крім того колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і щодо обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав.

Так Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно з яким правочин, який не вчинено (договір, який не укладено, зокрема, у цій справі підписаний не позивачем, а іншою особою) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Велика Палата Верховного Суду у даній постанові констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Проте, вказаних позовних вимог позивачем заявлено не було.

Покликання в апеляційній скарзі на те, що визнання правочину недійсним має причинно-наслідковий зв`язок із поверненням такої земельної ділянки не заслуговують на увагу, оскільки похідні вимоги також мають бути зазначені в прохальній частині позовної заяви, однак зазначена вимога позивачем не ставилась та не зазначалась в позовній заяві.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково відмовив в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та розглянув її у відсутність сторони позивача, позбавивши права на участь в судовому засіданні не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Заявник не навела переконливих доводів, яким чином її неявка до суду першої інстанції вплинула на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, зокрема на повноту з`ясування судом попередньої інстанції фактичних обставин справи.

Між тим, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя та права на апеляційне оскарження рішення суду, процесуальні права ОСОБА_1 поновлені шляхом звернення до апеляційного суду і під час апеляційного розгляду судом безпосередньо перевірені докази, якими обґрунтовуються обставини, викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на зазначене, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 31 травня 2022 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 31 травня 2022 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді: О.В. Ковальчук

О.С. Панасюк