Постанова

від 07.08.2023 по справі 131/1177/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 131/1177/20

провадження № 61-5597св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дар»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 31 травня 2022 року у складі судді Балтака Д. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 березня 2023 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дар» (далі - ТОВ «Агрофірма «Дар») про розірвання договору оренди землі та визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом вона є власником земельної ділянки, загальною площею 2,2626 га, яка на підставі відповідного договору оренди від 26 травня 2014 року, укладеного між її матір`ю ОСОБА_2 як попереднім власником та ТОВ «Агрофірма «Дар», перебувала у тимчасовому користуванні останнього.

У вересні 2020 року вона звернулася до відповідача із пропозицію про розірвання договору оренди землі, посилаючись на те, що зміст договору передбачав, що у разі переходу права власності на земельну ділянку до іншої особи зазначене є підставою для зміни умов або розірвання договору, а також її бажання особисто обробляти земельну ділянку та отримувати дохід для забезпечення достатнього життєвого рівня.

На зазначену пропозицію вона отримала письмову відмову, зі змісту якої їй стало відомо, що у 2016 році між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Дар» укладена додаткова угода до договору оренди землі від 26 травня 2014 року, якою строк дії договору погоджений до 10 червня 2031 року та встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку не є підставою для його розірвання.

Додаткової угоди до договору оренди її мати ОСОБА_2 не укладала та не підписувала, волевиявлення та наміру на її укладення не мала, а підпис у зазначеній додатковій угоді вчинений іншою особою.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила розірвати договір оренди землі від 26 травня 2014 року та визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 04 квітня 2016 року.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 31 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 09 березня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що умовами договору оренди земельної ділянки не передбачено можливості його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця. При цьому заперечення зі сторони орендаря свідчить, що останній не погоджується на розірвання, тобто відсутня взаємна згода сторін на розірвання договору.

Висновками проведених у справі експертиз достеменно не встановлено, що підпис в оспорюваній додатковій угоді до договору оренди землі виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, позивачкою не надано інших належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 не здійснювала підпис на оспорюваній додатковій угоді та відповідно було відсутнє її волевиявлення на укладення цієї угоди, тому відсутні підстави для задоволення вимог про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 31 травня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України(якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що судами необґрунтовано відхилені клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України).

У травні 2023 року ТОВ «Агрофірма «Дар» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що твердження позивачки про те, що суди не задовольнили її клопотання, у якому вона просила не призначати експертизу у справі експертним установам у м. Вінниця, є безпідставним, оскільки у разі, якщо між сторонами справи не досягнути взаємної згоди щодо обрання експертної установи таку установу визначає суд. Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони позивача, є необґрунтованими, оскільки позивачка та її представник зловживали процесуальними правами, тоді як судом першої інстанції дотримано засад розумності строків судового розгляду, з врахуванням того, що провадження у справі відкрито 15 жовтня 2020 року.

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій просить доводи та заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, визнати неприйнятними, касаційну скаргу - задовольнити.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка, загальною площею 2,2626 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Леухівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 03 серпня 2004 року серії ВН № 164969, виданого на підставі розпорядження Іллінецької районної державної адміністрації від 07 травня 2004 року № 155.

26 травня 2014 року ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Дар» уклали договір оренди землі № 56, за умовами якого в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 0521284300:02:000:0324, загальною площею 2,2626, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Леухівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області.

Пунктом 38 договору оренди землі від 26 травня 2014 року № 56 визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за:

- взаємною згодою сторін;

- рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з пунктом 39 цього договору розірвання договору оренди землі в односторонньому випадку не допускається.

04 квітня 2016 року ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Дар» уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 26 травня 2014 року, якою визначено, що вказаний договір укладено до 10 червня 2031 року та перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов та розірвання договору.

17 вересня 2016 року реєстраційною службою Іллінецького районного управління юстиції Вінницької області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 5947951 про реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0521284300:02:000:0324, загальною площею 2,2626 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; підстава виникнення речового права - договір оренди землі від 26 травня 2014 року, додаткова угода до договору оренди землі.

10 вересня 2020 року приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Н. А. на підставі заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Леухівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області 27 березня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 12, видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстровано в реєстрі за № 1051, відповідно до якого ОСОБА_1 успадкувала та набула у власність земельну ділянку, площею 2,2626 га, кадастровий номер 0521284300:02:000:0324.

16 вересня 2020 року ОСОБА_1 направила ТОВ «Агрофірма «Дар» пропозицію розірвання договору оренди землі, в якому зазначила про факт набуття нею у порядку спадкування права власності на зазначену земельну ділянку, вказала про наявну можливість самостійно разом із сином обробляти вказану земельну ділянку та із посиланням на зміст пункту 40 договору оренди землі від 26 травня 2014 року запропонувала відповідачу розірвати вказаний договір та скласти відповідний акт прийому-передачі земельної ділянки.

23 вересня 2020 року на адресу позивачки направлено відповідь ТОВ «Агрофірма «Дар», якою відповідач повідомляє про факт наявності додаткової угоди від 04 квітня 2016 року до договору оренди землі від 26 травня 2014 року та відсутність у такому випадку підстав для розірвання зазначеного договору.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведеної судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 15 вересня 2021 року № 4881/4882/21-21 при порівнянні досліджуваного підпису із зразками підпису ОСОБА_2 не було виявлено суттєвого комплексу як збіжних, так і розбіжних ознак почерку, достатніх не тільки для позитивного або негативного категоричного висновку про тотожність, але навіть для ймовірного. Це зумовлено тим, що надані на дослідження лише два вільних зразки підпису ОСОБА_2 мають велику варіаційність та через відсутність у експерта достовірних зразків підпису ОСОБА_2 зіставлених з досліджуваним підписом за часом його виконання. На підставі викладеного встановити чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 у графі «Орендодавець» у тексті додаткової угоди від 04 квітня 2016 року № 1 до договору оренди землі від 26 травня 2014 року тією особою, від імені якої він зазначений чи іншою особою - не представляється можливим.

У висновку експерта від 08 лютого 2023 року № СЕ-19/102-22/15380-ПЧ зазначено, що вирішити запитання «Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 у графі «Орендодавець» у тексті додаткової угоди від 04 квітня 2016 року № 1 до договору оренди землі вiд 26 травня 2014 року нею особисто, чи іншою особою?» не виявилось можливим, тому що при оцінюванні результатів порівняльного дослідження підпису графі «Орендодавець» у тексті додаткової угоди від 04 квітня 2016 року № 1 та зразків особи, які надані як зразки ОСОБА_2 , в документах (у заповіті від імені ОСОБА_2 , від 27 березня 2012 року, зареєстрований в реєстрі Леухівської сільської ради за № 13, у заповіті від імені ОСОБА_2 від 27 березня 2012 року, зареєстрований в реєстрі Леухівської сільської ради за № 13 (додаток до цивільної справи), в оригіналі заяви від 05 грудня 2011 року про відмову від прийняття спадщини, встановлено, що ні збіги, ні розбіжності не можуть служити підставою для позитивного або негативного висновку.

Правове обґрунтування

Щодо вимог про розірвання договору оренди

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою - четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Щодо вимог про визнання недійсною додаткову угоду до договору оренди землі

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 102 ЦПК України).

Обов`язок із доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) сформульовано правовий висновок про те, що у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що умовами укладеного між сторонами договору оренди землі не передбачено можливості його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивачки про розірвання договору оренди землі.

Бажання позивачки самостійно обробляти земельну ділянку не є окремою підставою, визначною законом або договором, для розірвання спірного договору оренди землі. Жодних інших окремих підстав як в сукупності, так і окремо, необхідних і достатніх для розірвання договору оренди землі, позивачка не навела.

Звертаючись до суду, позивачка посилалася на те, що її мати ОСОБА_2 не укладала та не підписувала додаткової угоди до договору оренди землі від 04 квітня 2016 року № 1, якою зокрема змінено пункт 40 договору оренди землі від 26 травня 2014 року та визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов та розірвання договору.

Проведеними у справі судовими почеркознавчими експертизами достеменно не встановлено, що підпис в оспорюваній додатковій угоді до договору оренди землі виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Вказані висновки позивачка не спростувала, інших доказів на підтвердження своїх вимог суду не надала.

Враховуючи те, що позивачка не надала суду належних та достатніх доказів на підтвердження того, що її мати ОСОБА_2 не підписувала оспорювану додаткову угоду до договору оренди землі та відповідно було відсутнє волевиявлення останньої на укладення такого правочину, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні вимог позивачки про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною у зв`язку з недоведеністю таких вимог.

Також, суди попередніх інстанцій врахували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц та обґрунтовано зазначили, що вимога про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі з мотивів її неукладеності (непідписання договору орендодавцем), є неналежним способом захисту прав та інтересів, оскільки неможливо визнати неукладений, на думку позивачки, правочин недійсним.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачка заперечувала проти проведення експертизи у справі експертними установами у м. Вінниця, є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону. Почеркознавчі експертизи у справі проведені державними спеціалізованими установами, проведення експертиз було доручено кваліфікованим судовим експертам, які повідомленні про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, будь-яких порушень порядку проведення експертиз не встановлено.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відмовили позивачці у задоволенні клопотань про витребування двох екземплярів заповітів із спадкової справи, у яких містяться підписи ОСОБА_2 , які могли б бути використані для порівняння при проведені почеркознавчих експертиз, оскільки позивачка не зазначила обґрунтованих підстав для витребування вказаних документів за умови наявності у матеріалах справи інших доказів, які містять підписи померлої ОСОБА_2 . Також, позивачка не зазначила причин, з яких вона не може одержати такі докази самостійно.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки розглянув справу без участі позивачки та її представника, які не мали можливості бути присутніми у судовому засіданні з поважних причин, є необґрунтованими, з огляду на те, що сторона позивача була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, поважність причин неявки позивачки та її представника судом не встановлена, позивачка реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у позовній заяві, а тому розгляд судом першої інстанції справи у відсутності сторони позивача не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішень. При цьому, позивачка брала участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, а отже, її право на участь у розгляді справи нею реалізовано, що свідчить про забезпечення їй права на справедливий суд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявницею у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 31 травня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний