Рішення

від 23.02.2023 по справі 759/320/17

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/320/17

пр. № 2/759/177/23

23 лютого 2023 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - П`ятничук І.В.,

за участю секретаря - Марус А.О.,

представника відповідача - Задорожної Л.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Теплиці України», Департаменту комунальної власності м.Києва, треті особи: Святошинська районна у м.Києві державна адміністрація, Головне управління державної міграційної служби України у м.Києві про визнання права користування жилим приміщенням, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на майновий комплекс, зобов`язання виключення будинку із статутного фонду,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 03.01.2017 року звернулись до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Теплиці України», Департаменту комунальної власності м.Києва, треті особи: Святошинська районна у м.Києві державна адміністрація, Головне управління державної міграційної служби України у м.Києві про визнання права користування жилим приміщенням, визнання частково недійсним Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, зобов`язання виключення будинку із статутного фонду, яким просять визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на майновий комплекс серії НОМЕР_1 від 06.07.1999 року в частині будинку фінського по АДРЕСА_1 , латинська цифра ІІІ, загальною площею 56,9 кв.м. та наказу «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 06.07.1999 року № НОМЕР_2 в цій частині; зобов`язати ПрАТ «Агрофірму «Теплиці України» виключити із статутного фонду будинок по АДРЕСА_1 , латинська цифра ІІІ, загальною площею 56,9 кв.м.; визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право користування одноквартирним жилим будинком по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначили, що у вересні 2004 року їх було заселено в житловий будинок фінський по АДРЕСА_1 , де позивачі займали дві кімнати житловою площею 26,6 кв.м. і загальною площею 56,9 кв.м. у зв`язку з перебуванням їх у трудових відносинах з ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України». Проживаючи в спірному житловому будинку вони сплачують квартиру плату та надані комунальні послуги, проводять ремонт приміщення своїми силами. Зазначили, що даний будинок зареєстрований в бюро технічної інвентаризації як житловий будинок і зареєстрований за відповідачем ПрАТ Агрофірма «Теплиці України» з яким вони проводять розрахунки за комунальні послуги я якому сплачують квартирну плату.

В грудні 2015 року від ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України» до них надійшло повідомлення про припинення постачання електроенергії, теплової енергії, води та водовідведення, оскільки їм необхідно заключити прямі договори з ПАТ «Київенерго», ПАТ «АК «Київводоканал», проте прямі договори вони укласти не можуть так як не зареєстровані у спірному приміщенні.

Вважають що між ними укладений договір найму житлового приміщення, що підтверджується тривалим там проживанням, оплатою кварплати та комунальних послуг, які перераховуються на рахунок ПрАТ «Агрофірма «Теплиці Україна», проте останній відмовляється зареєструвати їх у спірному приміщенні, що порушує їх права і змусило звернутись їх звернутись з даним позовом до суду.

Зазначили, що під час підготовки позову їм стало відомо, що згідно наказу Головного управління майном Київської міської державної адміністрації (на даний час - Департамент комунальної власності м. Києва, м. Київ, вул. Хрещатик, 10 ) «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 06.07.1999 року № НОМЕР_2, майновий комплекс в частині будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 56,9 кв.м, де проживають позивачі, згідно додатку до свідоцтва, лист 2, п.21, був включений до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства Агрофірма «Теплиці України» (правонаступником якого є ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України»).

Тому, позивачі вважають за необхідне заявити позовні вимоги про визнання частково недійсним Свідоцтво про право власності на майновий комплекс серії НОМЕР_1 від 06.07.1999 р. в частині будинку фінського, по АДРЕСА_1 , наказу «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 06 липня 1999 року № НОМЕР_2 в цій частині та зобов`язання виключення вказаного будинку із статутного фонду, оскільки, на думку позивачів, при приватизації майнового комплексу ВАТ «Агрофірма «Теплиці України», в частині приватизації будинку фінського, по АДРЕСА_1 , загальною площею 56,9 кв.м, де проживають позивачі, допущено порушення вимог законодавства.

Так, згідно з п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 р. № 891, при зміні форм власності і приватизації майнового комплексу відповідачі повинні були передати їх будинок у комунальну власність відповідної Ради народних депутатів. Тобто, ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» зобов`язана була передати спірний житловий будинок до комунальної власності району. Однак, Агрофірма «Теплиці України» порушує Закон і перешкоджає позивачам у здійснені своїх конституційних прав.

На думку позивачів, включення будинку по АДРЕСА_1 до Статутного фонду ВАТ «Агрофірма «Теплиці України», суперечить вимогам ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та п. 39 «Методики оцінки вартості об`єктів приватизації", затвердженої Кабінетом Міністрів України від 18 січня 1995 року № 36.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» відомства у повному господарському віданні чи оперативному управлінні яких знаходяться державний житловий фонд, повинні сприяти задоволенню потреб громадян у здійснені приватизації державного житлового фонду і вживати заходів до посадових осіб, які створюють перешкоди на шляху проведення приватизації вказаного житла. Крім цього, регіональне відділення Фонду державного майна у м. Києві під час проведення приватизації ВАТ «Агрофірми «Теплиці України» не належним чином провело перевірку всіх об`єктів, що підлягали включенню до Переліку об`єктів, що підлягали приватизації Агрофірмою і надало дозвіл на приватизацію спірного житлового будинку, що є порушенням чинного законодавства. Дозвіл на проведення приватизації державного майна згідно з вищевказаним законом надає Київська міська Рада згідно свого рішення. Таким чином, відповідачами при приватизації допущено порушення вимог законодавства і спірний жилий будинок приватизований разом з усім майновим комплексом, замість передачі його до комунальної власності.

До того ж, позивачі вважають, що наказ Головного управління майном Київської міської державної адміністрації «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 06.07.1999 року № НОМЕР_2, майновий комплекс в частині будинку по АДРЕСА_1 є правочином, який суперечить актам цивільного законодавства і видані без відповідного обсягу дієздатності, а тому повинні бути визнані недійсними на підставі ст.ст. 48, 203, 215 ЦК України (в редакції 1963 року).

Позивачі зазначили, що будинок літера «ІІІ» по АДРЕСА_1 є житловим, що підтверджується: актом прийому-передачі основних і оборотних засобів, які прийманні в оренду радгоспом «Декоративне садівництво» на період 1991-1995 роки станом на 1 грудня 1990 року, де в розділі «Житлове господарство» під п. 5 зазначений будинок фінський, в якому на даний час проживають позивачі; статистичною звітністю по формі № 1 житлофонд за 1999 і за 2000 роки, у звіті про житловий фонд станом 11.01.2000 і 10.01.2001 років у розділі 11 зазначено всього квартир - АДРЕСА_2 ; інвентаризацією будинку, а саме, поверховим планом на будинок, експлікацією до внутрішніх площ до плану житлового будинку; повідомленнями про укладення прямих договорів від 10.11.2015 року; повідомленням про припинення постачання теплової енергії та гарячої води; платіжками за квартплату та комунальні послуги.

Крім того, позивачі просили суд визнати за ними право користування одноквартирним жилим будинком по АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 17.01.2017 року відкрито провадження по справі.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року в задоволенні вищевказаного позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано частково недійсним Свідоцтво про право власності на майновий комплекс, видане Відкритому акціонерному товариству «Агрофірма «Теплиці України» від 06.07.1999 року серія НОМЕР_1 в частині жилого будинку фінського під літерою «ІІІ» по АДРЕСА_1 , загальною площею 56,9 кв.м., визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право користування одноквартирним жилим будинком по АДРЕСА_1 та стягнуто судові витрати.

Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року було скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судове засіданні позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивачів до суду надійшла заява, якою позовні вимоги підтримує, просить задовольнити та розгляд справи провести у його відсутність та відсутність позивачів.

В судовому засіданні представник ПрАТ «Агрофірма «Теплиці Україна» Задорожна Л.Б. заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у поданому до суду відзиві.

Представник Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду клопотання, яким просить відмовити в задоволенні позову в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії НОМЕР_1 від 06.07.1999 року в частині будинку фінського по АДРЕСА_1 , латинська цифра «ІІІ», загальною площею 56,9 кв.м. та наказу «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 06.07.1999 року № НОМЕР_2 в цій частині.

Представник Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації та ГУ ДМС України у м. Києві в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 перебували у трудових відносинах з відповідачем ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України» (т.2 а.с.7,15-29).

У вересні 2004 року позивачам був наданий для проживання будинок фінський по АДРЕСА_1 , загальною площею 56,90 кв.м. Ордер на зайняття жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , позивачам не надавався, та не укладався з ними договір найму на спірне приміщення в письмовій формі.

При цьому встановлено судом, що на час надання їм для проживання будинку, вони були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , а з 12 листопада 2009 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.11-15).

Судом встановлено, що майновий комплекс у вигляді будинку фінського літера «ІІІ» по АДРЕСА_1 , належить на праві власності ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» (правонаступником якого є ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України») на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії НОМЕР_1, виданого 06 липня 1999 року на підставі наказу «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 06 липня 1999 року № НОМЕР_2 (т.1 а.с.31-34).

ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» було створене шляхом приватизації на підставі рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву 29 серпня 1996 року.

Згідно наданих до суду 18 квітня 2017 року позивачами документів, а саме: технічного паспорту на будинок по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.180-184); витягу з протоколу засідання Правління ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» від 14 вересня 1998 року (т. 1 а.с.188), державної статистичної звітності (т.1 а.с.23, 24, 191-194, т.2 а.с.53); експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.17); акту прийому-передачі основних та обігових засобів ( т.1 а.с.20-22), спірний будинок відноситься до жилих, а тому згідно «Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду», затвердженого Постановою КМУ від 06.11.1995 р. № 891, воно підлягало передачі в комунальну власність району.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ленінградського районного суду м Києва від 04.05.2001 року по цивільній справі № 2-141, 2-143, 2-144/2001 визнано право користування житловим приміщенням в будинку «Ю» по АДРЕСА_1 , та визнано недійсним Свідоцтво про право власності на майновий комплекс, видане Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації на ім`я ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» від 06.07 1999 року № НОМЕР_2 в частині визнання права власності на будинок під літерою «Ю», площею 182,90 кв.м. (т.1 а.с.160-162).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.11.2002 року по цивільній справі № 2-1445/2002 визнано Свідоцтво про право власності на майновий комплекс, видане Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації на ім`я ВАТ «Агрофірмі «Теплиці України» від 06.07.1999 року, серія НОМЕР_1 в частині приватизації житлового будинку під літерою «Ш», недійсним (т.1 а.с.163-166).

Крім того, рішенням Святошинського району м. Києва від 3 грудня 2002 року по цивільній справі № 2-2437/2002 визнано недійсним Свідоцтво про право власності на майновий комплекс, видане Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації на ім`я ВАТ «Агрофірмі «Теплиці України» від 06.07.1999 року, № НОМЕР_2 в частині приватизації житлового будинку під літерою «ІІ», та визнано за ними право користування житловими приміщеннями на умовах договору житлового найму (т.1 а.с.167-179).

Зазначені судові рішення набули чинності. Судом було встановлено, що вищевказані будинки відносились до житлових та не повинні були бути включеними до Переліку майна, що підлягало приватизації під час приватизації ВАТ «Агрофірмі «Теплиці України».

Згідно з пунктом 9 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Положенням про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, установ та організацій», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 року № 891, обумовлено, що при зміні форми власності підприємств, у повному господарському віданні якого перебуває державний житловий фонд, останній одночасно передається у комунальну власність відповідної Ради народних депутатів. Тобто, ВАТ «Агрофірмі «Теплиці України» зобов`язана була передати спірний житловий будинок до комунальної власності району.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 346 ЦК України установлено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Судом апеляційної інстанції установлено, що ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України» не визнає за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право користування спірним житловим приміщенням, тому позивачі позбавлені можливості зареєструватись за вказаною адресою, чим порушуються їх законні права.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 дійшов висновку, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

При цьому для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Судом установлено, що цілісний майновий комплекс, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , передано у власність Орендному підприємству радгоспу «Декоративне садівництво» за договором безоплатної передачі державного майна 13 жовтня 1996 року, свідоцтво про право власності на майновий комплекс, видано ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» Київською міською державною адміністрацією 06 липня 1999 року. При цьому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом 03.01.2017 року, тобто пропустили строк позовної давності, а заявивши про поновлення пропущеного з поважних причин строку позовної давності, не надали належних доказів на підтвердження того, що не могли дізнатися про наявність свідоцтва про право власності на майновий комплекс.

Також судом установлено, що відповідач ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України» просив застосувати строк позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 2 ст. 72 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Проте, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущене без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Заявлені позивачами вимоги про визнання права користування жилим приміщенням, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий комплекс та про виключення будинку зі статутного фонду стосуються питання права власності, тому до даних вимог застосовуються загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Позивачі, звернувшись до суду з позовом лише 03.01.2017 року та пропустили строк позовної давності.

Подане 19.04.2017 року клопотання про поновлення строків позовної давності позивачів не може бути задоволено судом, оскільки позивачі не надали належних доказів поважності пропуску строку позовної давності.

На підставі викладено, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з підстав ч. 4 ст. 267 ЦК України, у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст. 267 ЦК України, ст.ст. 76-83, 141, 208, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273-284, 352, 354-355 ЦПК України, розділом ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Теплиці України», Департаменту комунальної власності м. Києва, треті особи: Святошинська районна у м.Києві державна адміністрація, Головне управління державної міграційної служби України у м.Києві про визнання права користування жилим приміщенням, визнання частково недійсним Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, зобов`язання виключення будинку із статутного фонду відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І.В. П`ятничук