Постанова

від 10.06.2020 по справі 759/320/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року місто Київ.

Справа 759/320/17

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3239/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільнихсправ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів: Кулікової С.В., Олійника В.І.

секретар судового засідання Миронюк І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року (у складі судді Шум Л.М., інформація про дату складення повного тексту рішення відсутня)

в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПрАТ Агрофірма Теплиці України , Департаменту комунальної власності м. Києва, треті особи: Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація, ГУ ДМС України у м. Києві про визнання права користування жилим приміщенням, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на майновий комплекс, зобов`язання виключення будинку із статутного фонду,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі у січні 2017 року звернулися до суду з зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що у зв`язку з перебуванням у трудових відносинах з відповідачем ПАТ " Агрофірма " Теплиці України ", у вересні 2004 року їх сім`я була заселена в житловий будинок фінський по АДРЕСА_2 , де вони займали дві кімнати, житловою площею 26,6 кв. м, загальною площею 56,9 кв. м

За користування зазначеним житлом вони сплачують ПАТ " Агрофірма " Теплиці України " комунальні послуги, за власний рахунок утримують будинок та прибудинкову територію, проводять косметичний ремонт будинку.

Згідно відомостей бюро технічної інвентаризації, право власності на даний будинок зареєстровано за відповідачем ПАТ " Агрофірма " Теплиці України ".

В грудні 2015 року від ПАТ " Агрофірма " Теплиці України " вони отримали повідомлення про припинення постачання електроенергії, води та водовідведення, та їм запропоновано укласти прямі договори з організаціями, які надають зазначені послуги.

До теперішнього часу позивачі не зареєстровані у зазначеному будинку, однак рахують укладеним договір найму житлового приміщення, оскільки вони тривалий час проживають за зазначеною адресою, користуються житловим приміщенням, сплачують за нього комунальні послуги, іншого житла не мають. Тому вони вважають, що правомірно набули право користування житловим приміщенням в житловому будинку по АДРЕСА_2 .

На думку позивачів, відмовляючи їм в реєстрації за вказаною адресою, відповідач ПАТ " Агрофірма " Теплиці України " грубо порушує їх житлові права, тому вони змушені звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Під час підготовки позову позивачам стало відомо, що згідно наказу Головного управління майном Київської міської державної адміністрації (на даний час - Департамент комунальної власності м. Києва, м. Київ, вул. Хрещатик ,10) " Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна " від 06.07.1999 року № 369-В, майновий комплекс в частині будинку по АДРЕСА_2 , загальною площею 56,9 кв. м, де проживають позивачі, згідно додатку до свідоцтва, лист 2, п.21, був включений до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства Агрофірма " Теплиці України " (правонаступником якого є ПАТ " Агрофірма " Теплиці України ").

Тому, позивачі вважають за необхідне заявити позовні вимоги про визнання частково недійсним Свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії НОМЕР_4 від 06.07.1999 р. в частині будинку фінського, по АДРЕСА_2 , наказу " Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна " від 06 липня 1999 року № 369-В в цій частині та зобов`язання виключення вказаного будинку із статутного фонду, оскільки, на думку позивачів, при приватизації майнового комплексу ВАТ " Агрофірма " Теплиці України ", в частині приватизації будинку фінського, по АДРЕСА_2 , загальною площею 56,9 кв. м, де проживають позивачі, допущено порушення вимог законодавства.

Так, згідно з п. 9 ст. 8 Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду " та Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 р. № 891, при зміні форм власності і приватизації майнового комплексу відповідачі повинні були передати їх будинок у комунальну власність відповідної Ради народних депутатів. Тобто, ВАТ " Агрофірма " Теплиці України " зобов`язана була передати спірний житловий будинок до комунальної власності району. Однак, Агрофірма " Теплиці України " порушує Закон і перешкоджає позивачам у здійснені своїх конституційних прав.

На думку позивачів, включення будинку по АДРЕСА_2 до Статутного фонду ВАТ " Агрофірма " Теплиці України ", суперечить вимогам ст. 3 Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду " та п. 39 " Методики оцінки вартості об`єктів приватизації ", затвердженої Кабінетом Міністрів України від 18 січня 1995 року № 36.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 " Про механізм впровадження Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду " відомства у повному господарському віданні чи оперативному управлінні яких знаходяться державний житловий фонд, повинні сприяти задоволенню потреб громадян у здійсненні приватизації державного житлового фонду і вживати заходів до посадових осіб, які створюють перешкоди на шляху проведення приватизації вказаного житла.Крім цього, регіональне відділення Фонду державного майна у м. Києві під час проведення приватизації ВАТ " Агрофірми " Теплиці України " не належним чином провело перевірку всіх об`єктів, що підлягали включенню до Переліку об`єктів, що підлягали приватизації Агрофірмою і надало дозвіл на приватизацію спірного житлового будинку, що є порушенням чинного законодавства. Дозвіл на проведення приватизації державного майна згідно з вищевказаним законом надає Київська міська Рада згідно свого рішення. Таким чином, відповідачами при приватизації допущено порушення вимог законодавства і спірний жилий будинок приватизований разом з усім майновим комплексом, замість передачі його до комунальної власності.

До того ж, позивачі вважають, що наказ Головного управління майном Київської міської державної адміністрації " Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна " від 06.07.1999 року № 369-В, майновий комплекс в частині будинку по АДРЕСА_2 є правочином, який суперечить актам цивільного законодавства і видані без відповідного обсягу дієздатності, а тому повинні бути визнані недійсними на підставі ст.ст. 48, 203, 215 ЦК України (в редакції 1963 року).

Позивачі зазначили, що будинок по АДРЕСА_3 є житловим, що підтверджується: актом прийому-передачі основних і оборотних засобів, які прийняті в оренду радгоспом " Декоративне садівництво " на період 1991-1995 роки станом на 1 грудня 1990 року, де в розділі " Житлове господарство " під п. 5 зазначений будинок фінський, в якому на даний час проживають позивачі; статистичною звітністю по формі № 1 житлофонд за 1999 і за 2000 роки, у звіті про житловий фонд станом 11.01.2000 і 10.01.2001 років у розділі 11 зазначено всього квартир - 13, двокімнатних - 13, у розділі УІІ зазначено число житлових будинків - 5; інвентаризацією будинку, а саме, поверховим планом на будинок, експлікацією до внутрішніх площ до плану житлового будинку; повідомленнями про укладення прямих договорів від 10.11.2015 року; повідомленням про припинення постачання теплової енергії та гарячої води; квитанціями про оплату квартплати та комунальних послуг.

Також, позивачі просили суд визнати за ними право користування одноквартирним жилим будинком по АДРЕСА_2 .

В подальшому, позивачами було подано заяву про поновлення строку позовної давності в частині позовних вимог про визнання частково недійсним Свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії НОМЕР_4 від 06.07.1999 р. та наказу Головного управління майном Київської міської державної адміністрації " Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна " від 06.07.1999 року № 369-В, майновий комплекс в частині будинку по АДРЕСА_2 . Про наявність зазначених документів їм стало відомо в серпні 2016 року при підготовці справи до судового розгляду, а саме, після отримання відповіді Департаменту комунальної власності м. Києва від 10.08.2016 року на адвокатський запит. Тому вважають, що строк позовної давності в цей частині позовних вимог пропущений з поважних причин та просили суд його поновити (а.с.199,200 т.1,77,78,92,93 т.2).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вважають, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Посилаються на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 25.07.2018року у справі №501/6154/14-ц та постанові Київського апеляційного суду від 23.12.2019 по справі №759/362/16-ц, на ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини Кривіцька і Кривіцький проти України , Прокопович проти Росії (заява №58255/00 пункт 36), рішення від 13.05.2008 у справі МакКенн проти Сполученого Королівства (заява №19009/04, пункт 50).

У відзиві ПрАТ Агрофірма Теплиці України просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення залишити без змін.

Департамент комунальної власності м. Києва ВО КМР (КМДА) у відзиві просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В, пояснення представника відповідача - ОСОБА_3 , який просив відмовити в задоволенні скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам Закону рішення районного суду не відповідає.

Як встановлено судом, позивачі перебували у трудових відносинах з відповідачем ПАТ " Агрофірма " Теплиці України " (а.с.7,15-29 т.2). У вересні 2004 року позивачам був наданий для проживання будинок фінський по АДРЕСА_2 , загальною площею 56,90 кв.м Ордер на зайняття жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , позивачам не надавався, та не укладався з ними договір найму на спірне приміщення в письмовій формі. За зазначеною адресою позивачі зареєстровані не були, що не спростовували сторони у судовому засіданні. При цьому встановлено судом, що на час надання їм для проживання будинку, вони були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 , а з 12 листопада 2009 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5 , з 27 січня 2016 року позивачі ніде не зареєстровані. (а.с.11-15 т.1).

Судом встановлено, що майновий комплекс у вигляді будинку фінського по АДРЕСА_2 належить на праві власності ВАТ " Агрофірма " Теплиці України " (правонаступником якого є ПАТ " Агрофірма " Теплиці України ") на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії НОМЕР_4 , виданого 06 липня 1999 року на підставі наказу " Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна " від 06 липня 1999 року № 369-В (а.с.31-34 т.1).

ВАТ " Агрофірма " Теплиці України " було створене шляхом приватизації на підставі рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву 29 серпня 1996 року.

Згідно наданих до суду 18 квітня 2017 року позивачами документів, а саме: технічного паспорту на будинок по АДРЕСА_2 (а.с.180-184 т.1); витягу з протоколу засідання Правління ВАТ "Агрофірма "Теплиці України" від 14 вересня 1998 року (а.с.188 т.1), державної статистичної звітності (а.с.23,24,191-194 т.1, а.с.53 т.2); експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку по АДРЕСА_2 (а.с.17 т.1); акту прийому-передачі основних та обігових засобів (а.с.20-22 т.1), спірний будинок відноситься до жилих, а тому згідно " Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду ", затвердженого Постановою КМУ від 06.11.1995 р. № 891 , воно підлягало передачі в комунальну власність району.

Доводи представника ПрАТ Агрофірма Теплиці України про те, що вказаний будинок не є жилим будинком і позивачі проживають в ньому без належних правових підстав спростовується наявним в матеріалах справи доказами.

Відповідно до свідоцтва про право власності на майновий комплекс виданого 06.07.1999 року, додатком до свідоцтва, наказом № 369-В від 06.07.1999 року та Додатком до наказу від 06.07.1999 року (а.с. 26, 27, 29) з п/п 1.21 Характеристики об`єкта якого вбачається Будинок фінський (2 шт) (латинська цифра І) площею 95,00 кв.м.( право користування яким визнано за позивачем згідно постанови Київського апеляційного суду від 23.12.2019 року по цивільній справі № 759/362/16-ц № 22- ц/824/12208/2019 та (латинська цифра III) площею 56,90 кв.м. ( яким користується ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ).

Крім того, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.10.2005 року по справі 2-218-а/2005 р, та апеляційного суду м. Києва від 18.01.2006 року встановлено, що будівлі по АДРЕСА_3 Ю , та II по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_7 визнано вказані будинки житловими.

Однак, як вбачається з свідоцтва про право власності на майновий комплекс виданого 06.07.1999 року Головним управлінням майном та додатку до свідоцтва серії НОМЕР_4 від 06.07.1999 р. про право власності на майновий комплекс не зазначено що вказані будівлі по АДРЕСА_2 Щ , Ю , та II по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_7 є житловими, оскільки в графі назва об`єкту зазначено - Будівлі що спростовує доводи відповідача про те, що будинок по АДРЕСА_2 під літерою III є не житловим, адже у вищевказаному свідоцтві та додатку назва об`єкту зазначена Будинок фінський .

Крім того, доказом того, що будинок по АДРЕСА_2 є житловим, підтверджується актом прийому-передачі основних і оборотних засобів, які прийняті в оренду радгоспом " Декоративне садівництво" на період 1991-1995 роки станом на 1 грудня 1990 року, де в розділі "Житлове господарство" під п. 5 зазначений будинок фінський, в якому на даний час проживають позивачі; статистичною звітністю по формі № 1 житлофонд за 1999 і за 2000 роки, у звіті про житловий фонд станом 11.01.2000 і 10.01.2001 років у розділі 11 зазначено всього квартир - 13, двокімнатних - 13, у розділі УІІ зазначено число житлових будинків - 5.

Окрім того, як зазначає відповідач у відзиві, позивачі не є наймачами будинку по АДРЕСА_2 та не сплачують квартирну плату.

Однак вказані обставини підтверджуються наданими суду квитанціями до прибуткового касового ордеру з печаткою касира ВАТ Агрофірма Теплиці України про сплату кварплати та комунальних послуг.

Проте, районним судом безпідставно не були прийняті до уваги, зазначені вище докази.

До того ж, 04 травня 2001 року Ленінградським районним судом м Києва по цивільній справі № 2-141, 2-143, 2-144/2001 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , було визнано право користування житловим приміщенням в будинку „Ю» по АДРЕСА_2 , та визнано недійсним Свідоцтво про право власності на майновий комплекс, видане Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації на ім`я ВАТ "Агрофірма "Теплиці України" від 06.07 1999 року, серія НОМЕР_4 в частині визнання права власності на будинок під літерою „Ю" по АДРЕСА_2 (а.с.160-162 т.1).

Згідно з рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.11.2002 року по цивільній справі № 2-1445/2002 за позовом ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 до ВАТ "Агрофірма "Теплиці України", Головного управління майном Київської міської державної адміністрації, третя особа Святошинська районна рада м. Києва державна адміністрація було визнано Свідоцтво про право власності на майновий комплекс, видане Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації на ім`я ВАТ "Агрофірмі "Теплиці України" від 06.07.1999 року, серія НОМЕР_4 в частині приватизації житлового будинку під літерою "Щ" АДРЕСА_2 , недійсним (а.с.163-166 т.1).

Рішенням Святошинського району м. Києва від 3 грудня 2002 року по цивільній справі № 2-2437/2002 за позовом ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , було також визнано недійсним Свідоцтво про право власності на майновий комплекс, видане Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації на ім`я ВАТ " Агрофірмі " Теплиці України " від 06.07.1999 року, серія НОМЕР_4 в частині приватизації житлового будинку під літерою " ІІ " № АДРЕСА_2 , та визнано за ними право користування житловими приміщеннями на умовах договору житлового найму (а.с.167-179 т.1).

Зазначені судові рішення набули чинності. Судом було встановлено, що вищевказані будинки відносились до житлових та не повинні були бути включеними до Переліку майна, що підлягало приватизації під час приватизації ВАТ "Агрофірмі " Теплиці України ".

Згідно з пунктом 9 статті 8 Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду " та " Положенням про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, установ та організацій ", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 року № 891, обумовлено, що при зміні форми власності підприємств, у повному господарському віданні якого перебуває державний житловий фонд, останній одночасно передається у комунальну власність відповідної Ради народних депутатів. Тобто, ВАТ " Агрофірмі " Теплиці України " зобов`язана була передати спірний житловий будинок до комунальної власності району.

Включення будинку по АДРЕСА_2 , до Статутного фонду ВАТ " Агрофірмі "Теплиці України ", суперечить вимогам п. 2 ст. 3 Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду ", та п. 39 " Методики оцінки вартості об`єктів приватизації ", затвердженої Кабінетом Міністрів України від 18 січня 1995 року № 36.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 " Про механізм впровадження Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду " відомства у повному господарському віданні чи оперативному управлінні, яких знаходяться державний житловий фонд, повинні сприяти задоволенню потреб громадян у здійсненні приватизації державного житлового фонду і вживати заходів до посадових осіб, які створюють перешкоди на час проведення приватизації вказаного житла.

Регіональне відділення Фонду державного майна у м. Києві під час проведення приватизації ВАТ "Агрофірмі "Теплиці України" не належним чином провело перевірку всіх об`єктів, що підлягали включенню до Переліку об`єктів, які підлягали приватизації ВАТ "Агрофірмі "Теплиці України", і надало дозвіл на приватизацію спірного будинку, чим порушило права позивачів.

Відповідач ПрАТ Агрофірма Теплиці України не зазначає, яким чином визнання за позивачами права користування будинком, в якому вони проживають, порушують його права, оскільки в листі на ім`я ОСОБА_1 від 17.11.2015 за підписом голови правління ОСОБА_23 у відповідь на її звернення стверджується, що товариство не є ні власником, ні балансоутримувачем, та не забезпечує управління цим майном (а/с 19-20 т. 1). Разом з тим, у відзиві проти позову від 07.02.2020, ПАТ Агрофірма Теплиці України , вказується, що товариство є власником спірного будинку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов не підлягає задоволенню з підстав ч. 4 ст. 267 ЦК України, у зв`язку зі спливом строку позовної давності, посилаючись на ті обставини, що доводи на які посилаються позивачі про поважність пропуску строку позовної давності спростовуються наданими представником відповідача ПАТ "Агрофірмі "Теплиці України" доказами, а саме листом від 03 лютого 2012 року № 18-А, яким позивачі були особисто повідомлені Товариством про-визнання частково недійсним приватизації ВАТ "Агрофірма "Теплиці України" в частині включення житлових будинків по АДРЕСА_10 до статутного фонду Товариства та визнання частково недійсним договору безоплатної передачі державного майна від 13.10.1996 року, укладеного між ВАТ "Агрофірма "Теплиці України" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву в частині передачі житлових будинків по АДРЕСА_10 до статутного фонду ВАТ "Агрофірма "Теплиці України" (а.с.51-54 т.1).

Такий висновок суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, оскільки він не відповідає встановленим по справі обставинам.

Товариство звернулося до суду із заявою про застосування строків позовної давності. Вважає, що позивачі пропустили строк позовної давності без поважних причин. Так, з моменту передачі до статутного фонду ВАТ "Агрофірма "Теплиці України" будинку фінського, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 майже 20 років. Позивачам було відомо про приватизацію ВАТ "Агрофірма "Теплиці України" фінського будинку, в якому вони проживають. Крім того, Товариство листом від 03 лютого 2012 року № 18-А особисто повідомило позивачів про визнання частково недійсним приватизацію ВАТ "Агрофірма "Теплиці України" в частині включення житлових будинків по АДРЕСА_10 до статутного фонду Товариства та визнання частково недійсним договору безоплатної передачі державного майна від 13.10.1996 року, укладеного між ВАТ "Агрофірма "Теплиці України" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву в частині передачі житлових будинків по АДРЕСА_10 до статутного фонду ВАТ "Агрофірма "Теплиці України". Тому, відповідач вважає, що позивачі пропустили без поважних причин строк звернення до суду з позовом про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії НОМЕР_4 від 06.07.1999 р. та наказу Головного управління майном Київської міської державної адміністрації "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна" від 06.07.1999 року № 369-В.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, з приводу твердження представника відповідача щодо пропуску позовної давності, позов пред`явлено у зв`язку з наявністю перешкод у користуванні жилим приміщенням, такі перешкоди є такими, що тривають у часі, а тому позовна давність до цих правовідносин не застосовується, оскільки триваючий характер порушення прав особи постійно відтерміновує початок перебігу позовної давності. Враховуючи, що відповідач - ПрАТ Агрофірма Теплиці України не визнає права користування позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірним жилим будинком, то порушення житлових прав позивачів відбувається протягом усього часу чинення перешкод у користуванні жилим приміщенням. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 501/6154/14-ц. Заявлена позивачами вимога про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на майновий комплекс та про виключення будинку зі статутного фонду є похідною від заявленої вимоги про визнання права користування жилим приміщенням, оскільки це призводить до порушення їхніх прав.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Положення цього конституційного принципу закріплені у частині четвертій статті 9 ЖК України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

В ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України , в контексті вказаної Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі Прокопович проти Росії , заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства , заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві.

В зв`язку з тим, що ПрАТ Агрофірма Теплиці України не визнає за позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право користування спірним жилим приміщенням, позивачі позбавлені можливості зареєструватись за вказаною адресою, чим порушуються їхні законні права.

Статтею 346 ЦК України установлено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Так, судом встановлено, що на час надання позивачам для проживання будинку фінський по АДРЕСА_2 , загальною площею 56,90 кв.м, вони були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 , а з 12 листопада 2009 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.11-15 т.1).

Разом з тим відповідачем не доведено та не спростовано, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на час звернення до суду з даним позовом мають інше житло, з 2016 року позивачі ніде не зареєстровані. Таким чином, мають право на користування спірним будинком та реєстрацію в такому. Також, в разі, якщо позивачі раніше не скористались своїм правом на безоплатну приватизацію, в передбаченому законом обсязі, останні мають право приватизувати спірний будиночок, або ж мають переважне право на придбання вказаного будиночку за договором купівлі продажу, оскільки саме позивачі тривалий час здійснюють утримання вказаного майна, його ремонт, та вказаний будинок є єдиним їхнім житлом на час вирішення спору.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на те, що висновки районного суду не відповідають встановленим обставинам справи, суд не вірно застосував норми матеріального права, рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.У разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати частково недійсним Свідоцтво про право власності на майновий комплекс, видане Відкритому акціонерному товариству Агрофірма Теплиці України від 06.07.1999 серія МК в„–010002443 в частині жилого будинку фінського під літерою ІII по АДРЕСА_2 , загальною площею 56, 9 кв. м.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право користування одноквартирним жилим будинком по АДРЕСА_2 .

Стягнути судовий збір з Приватного акціонерного товариства Агрофірма Теплиці України (код ЄДРПОУ 03359730) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), в розмірі 1378 грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 15 червня 2020 року.

Головуючий

Судді