Рішення

від 23.03.2023 по справі 240/306/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року м. Житомир справа № 240/306/20

категорія 109020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Доманевський», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання протиправним та скасування рішення,

установив:

У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Житомирської міської ради (далі відповідач, Житомирська міськрада) від 18 грудня 2017 року №900 та додатку №1 до нього в частині щодо надання Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Доманевський» дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,2322 га.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не наділений компетенцією та повноваженнями на прийняття такого рішення.

Ухвалою суду від 03 березня 2020 року позов прийнято до провадження, залучено до участі у справі третіх осіб: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Доманевський» (далі третя особа 1, ОСББ «Доманевський), ОСОБА_2 (далі третя особа 2, ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі тертя особа 3, ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 (далі третя особа 4, ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 (далі третя особа 5, ОСОБА_5 ), призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

21 квітня 2020 року позивач подав заяву про зміну підстав позову (т.1 а.с.224-238), яка судом прийнята до провадження. В заяві вказується, що спірне рішення прийняте на підставі клопотання ОСББ «Доманевський», яке було подано всупереч частини 2 статті 123 Земельного кодексу України, оскільки до нього не було додано графічні матеріали, згідно яких було б визначено бажане місце розташування, яке б відповідало змісту додатку № 1 спірного рішення, а також змісту клопотання. Також зазначено, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 відноситься до земель історико-культурного призначення, а тому спірне рішення, яким надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою з метою будівництва та обслуговування житлового будинку за цією адресою не відповідає закону.

16 липня 2020 року позивач знову подав заяву про зміни підстав позову (т.2 а.с.23-37), яка судом прийнята до провадження. В заяві вказується, що спірне рішення є протиправним, оскільки відповідач надав дозвіл ОСББ «Доманевський» на розроблення проєкту землеустрою для використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та змінив цільове призначення земельної ділянки без розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення; спірне рішення прийнято всупереч частині 2 статті 123 Земельного кодексу України, оскільки графічні матеріали бажаної земельної ділянки від ОСББ «Доманевський» не відповідають адресі: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка по АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади м. Житомира в комунальній формі та в силу закону належить до категорії земель історико-культурного призначення, тому ця земля є особливо цінною, однак спірним рішенням відповідач встановив і водночас змінив категорію особливо цінних земель без погодження з Кабінетом Міністрів України, чим порушив Порядок встановлення та зміни цільового призначення земель України; ОСББ «Доманевський» не має законних підстав та не має правових документів, згідно яких у нього виникає право у досягненні мети щодо можливості постійного користування земельною ділянкою у взаємодії з тим, що воно юридично позбавлене виконання функцій управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду позову, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 02 лютого 2021 року, позов задоволено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне рішення було прийнято за відсутності всіх, передбачених частиною 2 статті 123 Земельного кодексу України документів, а саме, до клопотання ОСББ «Доманевський» про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою на спірну ділянку не були додані графічні матеріали.

Окрім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться пам`ятка культурної спадщини місцевого значення (Особняк), то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення. Невідповідність місця розташування «бажаної земельної ділянки» призвела до невірного встановлення цільового призначення земельної ділянки та категорії земель за адресою АДРЕСА_1 .

За результатами перегляду зазначених судових рішень 30 серпня 2022 року Верховний Суд ухвалив постанову, якою їх скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування такого рішення суд касаційної інстанції зауважив, що суди не з`ясували на захист яких саме порушених прав звернувся позивач до суду з цим позовом та як впливає на обсяг прав та обов`язків позивача, в т.ч. щодо права звернення до суду, наявність укладеного з ним, як власником квартири багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , охоронного договору на пам`ятку архітектури.

Разом з тим, від встановлення таких обставин залежить висновок про характер спірних правовідносин, висновок про те чи є позивач їх учасником та висновок про наявність у позивача як власника квартири багатоквартирного будинку права на спірну земельну ділянку, на що він покликався в обґрунтування підстав звернення до суду, що в сукупності впливає на правильність висновку про належність справи до адміністративної юрисдикції.

Окрім того, судами не враховано, що дозвіл на розробку проєкту землеустрою на спірну земельну ділянку було надано ОСББ «Доманевський» ще у 2017 році і станом на час розгляду справи дозвіл реалізовано, проєкт землеустрою розроблено і об`єднання приступило до його погодження.

При цьому, правовідносини щодо погодження проєкту землеустрою уже були предметом судового розгляду у справі №806/2347/18, судові рішення у якій набрали чинності, і встановлені ними обставини повинні бути враховані під час вирішення цієї справи з врахуванням приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо протиправності оскаржуваного рішення, серед іншого, ґрунтувались на тому, що відповідач, надаючи дозвіл на розробку проєкту землеустрою, не врахував, що спірна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, внаслідок чого неправильно визначив її цільове призначення як «для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку».

Водночас, позивачем під час розгляду справи надано копію рішення від 03 квітня 2020 року №1829, яким цільове призначення спірної земельної ділянки змінено на «землі іншого історико-культурного призначення», однак такі обставини та докази на їх підтвердження суди попередніх інстанції не дослідили.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2022 року справа прийнята до провадження, призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено сторонам строк для подання письмових пояснень з урахуванням постанови Верховного Суду від 30 серпня 2022 року.

24 жовтня 2022 року до суду надійшли письмові пояснення від ОСББ «Доманевський», в яких заначено про відсутність підстав для задоволення позову. Наголошує, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність такої заінтересованості є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржуваного рішення. Зауважує, що у разі недотримання органом місцевого самоврядування вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо визначення цільового призначення земельної ділянки, належним позивачем у справі можу бути тільки орган охорони культурної спадщини. Посилання позивача на обґрунтування позовних вимог про порушення оскаржуваним рішенням його права на користування земельною ділянкою як співвласника багатоквартирного будинку, на переконання ОСББ «Доманевський», свідчить про приватно-правовий характер спору, який не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Акцентує увагу, що отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проєкт землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування. Наведене, на переконання третьої особи, свідчить, що оспорюваним рішенням не порушено прав та інтересів позивача, оскільки воно не породжує виникнення у особи, якій надано дозвіл на виготовлення проєкту відведення земельної ділянки, права користування такою ділянкою. Додатково зауважує, що в оскаржуване рішення 03 квітня 2020 року внесено зміни в частині цільового призначення земельної ділянки та на момент розгляду справи оскаржуване рішення вже реалізоване, оскільки проєкт землеустрою вже розроблений, що підтверджується судовими рішеннями, прийнятими у справі №806/2347/18.

Ухвалою суду від 22 листопада 2022 року зобов`язано відповідача надати належним чином засвідчену копію рішення витягу з рішення від 03 квітня 2020 року №1829 щодо внесення змін в графу 5 пункту 1 додатку 1 до рішення Житомирської міської ради від 18 грудня 2017 року №900 «Про надання дозволів юридичним особам на розроблення документації із землеустрою» в частині цільового призначення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2322 га, на яку ОСББ «Доманевський» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення за адресою АДРЕСА_1 та зупинено провадження у справі до отримання витребуваних судом документів.

За результатами надходження витребуваних документів 19 січня 2023 року суд постановив ухвалу про поновлення провадження у справі.

30 січня 2023 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити. Зауважує, що нормами Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність або користування, є стадією отримання права власності чи користування та не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом.

14 листопада 2022 року до суду повернувся конверт, з копією ухвали про прийняття справи до розгляду, який було направлено позивачу, з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Так само повернулися до суду конверти з копіями зазначеної ухвали, направлені третім особам 2, 3, 4 та 5.

З огляду на однакові адреси місця проживання позивача та третіх осіб, зазначені у позовній заяві, відзивах на апеляційну та касаційну скарги, 01 лютого 2023 року секретар судового засідання здійснила дзвінок на телефонний номер, зазначений для контакту з усіма названими особами, для повідомлення про розгляд справи. За результатами з`єднання особа, яка назвала себе ОСОБА_2 , повідомила, що позивач, вона та інші треті особи після початку повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України виїхали за кордон і отримати ухвали суду про прийняття справи до провадження суду не змогли. Також зазначила, що для отримання названої ухвали до суду з`явиться їх представник.

Однак, представник позивача та третіх осіб до суду не прибув.

З метою повідомлення позивача та третіх осіб про розгляд справи, відповідно до положень частини 1 статті 130 Кодексу адміністративного судочинства України, судом 13 лютого 2023 року на офіційному веб-порталі судової влади України розміщено оголошення про поновлення провадження у справі та її розгляд.

З огляду на викладене, суд вчинив всі можливі та залежні від нього дії для повідомлення позивача та третіх осіб про розгляд справи.

Станом на день прийняття судом рішення будь-яких клопотань, пояснень чи інших звернень позивач та треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 суду не подали.

На підставі частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що позивач та треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є власниками квартир у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.27-28).

Рішенням Житомирської міської ради від 18 грудня 2017 року № 900 (т.1 а.с.18) надано дозвіл ОСББ «Доманевський» на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,2322 га для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код КВЦПЗ - 02.03) на підставі клопотання від 07 листопада 2017 року.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, позивач, як власник квартири в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та особа, з якою укладений охоронний договір на пам`ятку архітектури місцевого значення, якою є вказаний будинок (т.1 а.с.29, 30), звернувся до суду.

Як убачається зі змісту заяви про зміни підстав позову (т.2 а.с.23-37), яка прийнята до провадження судом, спірне рішення є протиправним, оскільки відповідач, на переконання позивача, надав дозвіл ОСББ «Доманевський» на розроблення проєкту землеустрою для використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та змінив цільове призначення земельної ділянки без розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення; спірне рішення прийнято всупереч частині 2 статті 123 Земельного кодексу України, оскільки графічні матеріали бажаної земельної ділянки від ОСББ «Доманевський» не відповідають адресі: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка по АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади м. Житомира в комунальній формі та в силу закону належить до категорії земель історико-культурного призначення, тому ця земля є особливо цінною, однак спірним рішенням відповідач встановив і водночас змінив категорію особливо цінних земель без погодження з Кабінетом Міністрів України, чим порушив Порядок встановлення та зміни цільового призначення земель України; ОСББ «Доманевський» не має законних підстав та не має правових документів, згідно яких у нього виникає право у досягненні мети щодо можливості постійного користування земельною ділянкою у взаємодії з тим, що воно юридично позбавлене виконання функцій управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 .

Жодних обґрунтувань щодо того, на захист яких саме прав подано відповідний позов, зазначена заява не містить.

При цьому у позовній заяві, яка подана до суду 14 січня 2020 року, ОСОБА_1 зазначає, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності співвласникам багатоквартирного будинку, а тому він є співвласником такої. Також зауважує, що між ним та Управлінням культурної спадщини Житомирської обласної державної адміністрації укладений охоронний договір, в якому визначені права та обов`язки позивача щодо майна та земельної ділянки. Отже, оскаржуване рішення відповідач, на переконання позивача, фактично служить фундаментом припинення його статусу користувача та надає можливість іншим особам втручатися у його володіння для створення незаконного проєкту землекористування без його згоди та присутності, як співвласника майна, що є порушенням його права. Додатково посилається на приписи статей 152 та 153 Земельного кодексу України, якими передбачені способи захисту прав на земельні ділянки та гарантії права власності на земельну ділянку.

03 квітня 2020 року Житомирською міською радою прийнято рішення №1829 «Про внесення змін та доповнень до рішень Житомирської міської ради», підпунктом 1.5 якого передбачено внести зміни до графи 5 пункту 1 додатку 1 до рішення Житомирської міської ради від 18 грудня 2017 року №900 в частині цільового призначення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2322 га, на яку ОСББ «Доманевський» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення за адресою АДРЕСА_1 , а саме: замість цільового призначення «для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (02.03)» читати «для іншого історико-культурного призначення (08.03)».

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи прийняття рішень.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен установити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Як установлено судом оскаржуваним рішенням відповідач надав дозвіл ОСББ «Доманевський» на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,2322 га.

Таким рішенням, на переконання позивача, порушеного його права спільної сумісної власності на зазначену земельну ділянку.

При цьому, за результатами розгляду справи № 806/2347/18 судами апеляційної та касаційної інстанції установлено, що ОСОБА_1 не надав доказів, які б підтверджували його право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,2322 га, а судами не установлено, що такі докази взагалі є.

Під час розгляду цієї справи, зазначені обставини не спростовані позивачем на реалізацію положень частини 5 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому суд, керуючись положеннями частини 4 цієї правової норми, уважає їх такими, що не підлягають доказуванню.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що твердження позивача про порушення його права власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,2322 га не підтверджене належними та допустимими доказами, оскільки таке право у позивача на момент розгляду справи судом відсутнє.

Додатково суд зауважує, що розпорядження про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним з підготовчих етапів і обов`язковою передумовою до розгляду уповноваженим органом державної влади або органу місцевого самоврядування питання щодо передачі землі в оренду чи у власність для зацікавленої особи і зовсім не гарантує їй подальше отримання такої.

Так, отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки, розроблення проєкту, так само як і погодження проєкту не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду), а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на момент розгляду справи судом, оскаржуване позивачем рішення не вплинуло на права, свободи чи інтереси останнього, не призвело до їх порушення, що виключає підстави для задоволення позову.

При цьому судом ураховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Установлення судом за результатами розгляду справи відсутності порушення прав позивача звільняє суд від необхідності надання правової оцінки всім доводам останнього, наведеним у позовній заяві.

Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис