Ухвала

від 31.03.2023 по справі 159/3772/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

31 березня 2023 року

м. Київ

справа № 159/3772/22

провадження № 61-4460ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 грудня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рокитницької гімназії Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, треті особи: Управління гуманітарної сфери виконавчого комітету Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, директор Рокитницької гімназії Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області Ліснічук Марії Ярославівни, про скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рокитницької гімназії Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, треті особи: Управління гуманітарної сфери виконавчого комітету Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, директор Рокитницької гімназії Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області Ліснічук М. Я., про скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначав, що впродовж тривалого часу працював директором школи. Є вчителем-пенсіонером, ветераном праці, має звання «старший вчитель», вищу кваліфікаційну категорію, у 2019 році пройшов кваліфікацію. Протягом останнього часу працював вчителем історії та правознавства на підставі строкових трудових договорів, які переукладались строком на один рік у 2020, 2021 роках. Директор Рокитницької гімназії Колодяжненської сільської ради Ковельського району Ліснічук М. Я. звільнила його з посади вчителя історії на підставі наказу від 30 серпня 2022 року № 15-к. Зазначає, що неодноразово підтримував свою позицію переукласти строковий трудовий договір, на підставі якого він працював, однак директором гімназії його бажання продовжувати працювати відхилено без пояснення причин. Вважає своє звільнення прихованим покаранням за його громадянську позицію щодо продовження роботи гімназії.

Враховуючи викладене, просив суд скасувати наказ та поновити його на посаді вчителя історії та правознавства Рокитницької гімназії Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області з 01 вересня 2022 року, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду

від 22 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач працював на підставі строкового трудового договору, звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору, що відповідає вимогам закону.

22 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 грудня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у цій справі.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.

Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини четвертої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.

У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень.

Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Наведене свідчить про невиконання заявником вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень.

Верховний Суд роз`яснює заявнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що коректне зазначення підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яке необхідне для вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 грудня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рокитницької гімназії Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, треті особи: Управління гуманітарної сфери виконавчого комітету Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, директор Рокитницької гімназії Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області Ліснічук Марії Ярославівни, про скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак