Постанова

від 05.04.2023 по справі 373/453/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №373/453/19 Головуючий у І інстанції Опанасюк І.О.

Провадження №22-ц/824/1393/2023 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Голуб С.А.,

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участі секретаря судового засідання Шаламая Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького районного суду Київської області від 03 червня 2022 року у справі за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: державного підприємства Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу, Київської обласної адміністрації до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2019 року прокурор пред'явив в суді названий позов в якому просив витребувати на користь держави в особі Державного підприємства Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу з незаконного володіння ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_1. земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0075 вартістю 65830 грн., яка розташована в адміністративних межах Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що Переяслав-Хмельницьким відділом Бориспільської місцевої прокуратури виявлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час оформлення права приватної власності земельної ділянки лісового фонду на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Зазначає, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №113006 від 03 червня 2007 року, виданого на підставі рішення Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області № 252 від 19 квітня 2006 року, ОСОБА_5. був вказаний власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0075, загальною площею 0, 25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель в адміністративних межах Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

В подальшому, ОСОБА_5. на підставі договору купівлі-продажу від 23 вересня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3890, відчужив зазначену вище земельну ділянку на користь ОСОБА_6.

Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 25 листопада 2008 року ОСОБА_6. помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

29 жовтня 2008 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу від 23 вересня 2008 року, Управлінням земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області ОСОБА_6. видано державний акт серія ЯЖ № 471077 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223388300:02:015:0075 площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель в адміністративних межах Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833200152.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 січня 2019 року №152581781 встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223388300:02:015:0075 в реєстрі 18 квітня 2018 року, зареєстровано на праві спільної часткової власності за спадкоємцями ОСОБА_6. - ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_1..

Право власності ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_1. виникло на підставі ухвали Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року у справі №373/1232/17 про затвердження мирової угоди.

Прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебували на час видачі ОСОБА_6. державного акту на право власності на земельну ділянку та на час пред'явлення позову у користуванні Переяслав-Хмельницького державного Агролісгоспу.

Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп згоди на вилучення земельної ділянки не надавав.

Уповноваженим органом рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд не приймалось, відповідний проект зміни цільового призначення не розроблявся.

Крім того, прокурор посилається на те, що ОСОБА_5., який продав земельну ділянку ОСОБА_6. не набув права власності на вказану земельну ділянку та не був її власником на момент укладення договору щодо її відчуження, оскільки Циблівською сільською радою 19 квітня 2006 року рішення № 22 про надання у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд не приймалось.

Також відсутні записи про реєстрацію Державного акта на право власності ОСОБА_5. на спірну земельну ділянку у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі .

Крім того, спірна земельна ділянка знаходиться за межами с. Циблі Переяслав-Хмельницкього району Київської області, тому розпорядження вказаною земельною ділянкою не входило до повноважень сільської ради.

Також прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро Канівського водосховища, отже також не могла бути передана у приватну власність.

З врахуванням наведеного вважає, що земельна ділянка підлягає витребуванню із володіння відповідачів на користь держави в особі постійного землекористувача державного підприємства Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2022 року позов задоволено.

Витребувано на користь держави в особі Державного підприємства Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу з незаконного володіння ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_1. земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0075 вартістю 65830 грн., яка розташована в адміністративних межах Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1., діючи через свого представника Мельника Ю.М., подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що судом першої інстанції рішення суду ухвалено за відсутності доказів накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду. Надані прокурором докази, а саме інформація Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект», а саме фрагмент з Публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу № 30 Майстерської дільниці №1 Державного агролісгоспу та Книга 4 перспективного плану ведення лісового господарства від 2001 року «Таксаційний опис, поквартальні сум площ загальних запасів насаджень» вказаних матеріалів лісовпорядкування, не є належними і допустимими. Накладення земельних ділянок може бути встановлено лише земельно-технічною експертизою.

Представник відповідачів заявляв клопотання про призначення експертизи, воно було задоволено судом, однак експертиза не була проведена, оскільки експерту позивачем не були надані додаткові матеріали, клопотання про надання яких він направляв до суду.

Також експертиза не була проведена у зв'язку з відсутністю її оплати відповідачами. Однак судом не було направлено на адресу відповідачів рахунок на оплату експертизи, який експертом був направлений лише на адресу суду.

Просить скасувати рішення суду і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду м. Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу від прокурора, в якому зазначено, що оскаржуване рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Просить апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1. - адвокат Мельник Ю.М. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Відмовився від клопотання про призначення експертизи .

Представник Київської обласної державної адміністрації - Уляник Р.Б. та прокурор Батюк І.В. заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Колегія суддів вважає, що у прокурора відсутні повноваження на подання даного позову в інтересах держави в особі Державного підприємства Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу, з огляду на таке.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», в редакції на час звернення до суду (далі - Закон №1697-VII).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 121 Конституції України ( в редакції на час звернення прокурора до суду) на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 23 Закону №1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до абзацу першого статті 23 Закону №1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (абзац третій частини третьої статті 23 Закону №1697-VII).

Системний аналіз наведених положень закону свідчить про те, прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20, провадження12-20гс21, дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону №1697-VII, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

У справі №911/2169/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону №1697-VII у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі №204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства .

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року наголосила на тому, що позовні вимоги прокурора в інтересах державного підприємства у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України підлягають залишенню без розгляду, оскільки фактично позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

У даній справі позовні вимоги прокурора спрямовані на захист прав або інтересів не лише держави в особі КОДА, а й державного підприємства, а тому не підлягають розгляду по суті, оскільки прокурор не має повноважень на ведення справи в інтересах ДП Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп .

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 257 цього Кодексу.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області в частині позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах ДП Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп підлягає скасуванню із залишенням без розгляду позову в цій частині.

Задовольняючи позовні вимоги про витребування земельних ділянок, суд виходив з того, що держава, як власник земель лісогосподарського призначення самостійно чи разом з постійним землекористувачем не виявляла волю на відчуження земельних ділянок. Також суд виходив з того, що ні власник, ні землекористувач згоди на вилучення земельної ділянки не надавали; Циблівська сільська рада повноважень на розпорядження землями за межами села не мала, крім того, рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_5. сільською радою не ухвалювалось, державний акт на його ім'я не реєструвався..

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до проекту організації і розвитку лісового господарства Державний Агролісгосп розташований в східній частині Київської області на території Переяслав-Хмельницького району. Згідно структури міжгосподарського лісгоспу до складу майстерської дільниці №1 входять зокрема і землі лісового фонду на території Циблівської сільської ради площею 333 га.

В 2001 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням «Укрдержліспроект» розроблено матеріали лісовпорядкування Державному Агролісгоспу.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» (лист від 14 січня 2019 року за № 24) згідно із фрагментом з Публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу №30 Майстерської дільниці №1 Державного Агролісгоспу земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0075 накладається на землі лісогосподарського призначення, які на час видачі ОСОБА_6. державного акту на право власності на земельну ділянку перебували у користуванні Державного Агролісгоспу.

Відповідно до Книги 4 перспективного плану ведення лісового господарства Державного Агролісгоспу від 2001 року «Таксаційний опис, поквартальні суми площ загальних запасів насаджень» вказаних матеріалів лісовпорядкування земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0075 перебуває у складі Майстерської дільниці №1 кварталу № 30, виділі12, на якій розташовані лісові культури - сосна звичайна віком від 80 років, висотою від 20 м, діаметром від 28 см.

Вказана земельна ділянка повністю знаходяться в межах земель лісового фонду, на яких знаходяться лісові насадження.

За інформацією Державного Агролісгоспу, що надана листом від 23 листопада 2018 року №39, дозволу на вилучення з постійного користування підприємства земельних ділянок лісового фонду у межах 30 кварталу Майстерської дільниці №1 для подальшого використання земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0075 для житлового будівництва Державний Агролісгосп не надавав.

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 16 січня 2019 року №04-48/94 цим управлінням погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0075 не надавалось.

Пунктом 1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_5. та ОСОБА_6., продавець передає у власність, а покупець приймає земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель розміром 0,25 га, що розташована за адресою: с. Циблі, Переяслав-Хмельницький район, Київська область.

Пунктом 3 договору визначено, що земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №113006, виданого Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області 29 травня 2006 року на підставі рішення № 252 від 19 квітня 2006 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010633200136, кадастровий номер 3223388200:02:015:0075.

Однак, Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області 19 квітня 2006 року рішення №252 про надання у приватну власність ОСОБА_5. земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель не приймалося.

Протоколи сесій Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області за 2006 рік не містять рішення №252 від 19 квітня 2006 року. Рішення Циблівської сільської ради під №252 наявне у протоколі 21 сесії Циблівської сільської ради від 19 квітня 2005 року, однак вказане рішення не містить жодних відомостей щодо ОСОБА_5.

Даний факт підтверджується листом архівного відділу Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації № 05-02/22-1 від 17 січня 2019 року.

Відповідно до інформації, наданої управлінням Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі, встановлено, що в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, на ім'я ОСОБА_5 не зареєстровано державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер 3223388200:02:015:0075, яка розташована за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Циблі.

Згідно Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відсутній запис від 29 травня 2006 року щодо реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку.

Водночас, під № 010633200136 згідно вказаної Книги зареєстровано 16 грудня 2006 року державний акт серії ЯД № 719378 на земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області з кадастровим номером 3223388200:02:015:0037 на ім'я ОСОБА_7.

Відповідно до листа Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області № 372 від 13 вересня 2016 року земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0075 знаходиться за межами населеного пункту с. Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області, а тому розпорядження землями за межами населеного пункту не відноситься до компетенції Циблівської сільської ради.

Відповідно до частини другої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Згідно зі статтею 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

За приписами статей 20, 21 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Згідно зі статтею 55 ЗК України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

Згідно з пунктом «ґ» частини третьої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 126 ЗК України).

Відповідно до частини другої статті 149 ЗК України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно з пунктом 12 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

Відповідно до пункту 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Статтею 48 Лісового Кодексу України визначено, що в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у відповідній редакції.

Як вбачається із матеріалів справи, межі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0075 накладаються на земельну ділянку лісогосподарського призначення ДП Переяслав-Хмельницького державного агролісництва. Докази, які містяться в матеріалах справи, відповідачами не спростовані. Представник відповідачів Мельник Ю.М. відмовився від клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи за відсутності матеріалів, які вимагав експерт.

Як правильно встановлено судом, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ДП Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу надавало згоду на переведення спірних земельних ділянок із земель лісового господарства в землі для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказана земельна ділянка не могла взагалі набуватись у власність ОСОБА_5. для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель на підставі будь-якого рішення сільської ради, оскільки: в порушення вимог ст. ст. 116, 118, 125, 126 Земельного кодексу України рішення уповноваженого органу виконавчої влади щодо надання дозволу на розробку і затвердження проекту відведення спірної земельної ділянки не приймалось, а державний акт на право власності в дійсності не видавався і державну реєстрацію не проходив; спірна земля знаходиться за межами населеного пункту і в силу приписів ст. ст. 12, 38, 83, 84, 116, 118, 122, 173 Земельного кодексу України сільська рада взагалі не має повноважень на розпорядження нею для будь-яких цілей; в порушення вимог ст. ст. 20, 21, 38, 56, 57, 83, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, оскільки ліси не можуть передаватися у власність для житлового будівництва, спірна земельна ділянка накладається на землі лісового фонду та відведення без розробки і затвердження відповідного проекту землеустрою і проведення державної експертизи землевпорядної документації є неможливим.

Наведене, в свою чергу, виключає можливість законного набуття ОСОБА_6. права власності на спірну земельну, а також його спадкоємцями - відповідачами у справі.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

До того ж, переглядаючи справу суд апеляційної інстанції враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.

Так, у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що спірні земельні ділянки вибули із державної власності в особі КОДА поза волею власника дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності накладення спірної земельної ділянки, зареєстрованої на праві власності за відповідачами, на землі ДП Переяслав-Хмельницький державний агролісгоп колегія суддів оцінює критично, оскільки зазначене повністю спростовується вказаними вище обставинами справи, які достеменно встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2022 року в даній справі в частині позовних вимог, заявлених в інтересах Державного підприємства Переяслав-Хмельницький агролісгосп, скасувати. Позов у цій частині залишити без розгляду.

В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 квітня 2023 року.

Суддя-доповідач

Судді: