Постанова

від 05.04.2023 по справі 314/3019/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 314/3019/16-ц

провадження № 61-10704св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Вишняковою Наталею Василівною, на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Моловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів попередніх інстанцій

У березні 2016 року на адресу Вільнянського районного суду Запорізької області від ОСОБА_1 надійшла позовна заява до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про повернення боргу.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 12 квітня 2007 року та 12 грудня 2007 року між ним та третьою особою ОСОБА_3 було укладено договори позики на загальну суму 504 000,00 грн, що на момент їх укладення було еквівалентно 100 000,00 дол. США. Пунктами 9 зазначених договорів позики було обумовлено можливість заміни осіб в зобов`язанні, зокрема, заміну особи позичальника відповідачем ОСОБА_2

15 березня 2010 року між позивачем та ОСОБА_2 , до якого перейшли права та обов`язки боржника за договорами позики, було укладено угоду про забезпечення повернення цієї позики, пунктом 2.1 якої було обумовлено суму заборгованості за неповернутою позикою в розмірі 1 000 000,00 грн. Таким чином, одночасно із заміною боржника у зобов`язанні відбулась новація зобов`язання в частині заміни валюти та суми грошового зобов`язання відповідно до положень частини другої статті 604 Цивільного кодексу України.

Оскільки станом на момент звернення до суду з цим позовом (10 листопада 2015 року) ОСОБА_2 грошове зобов`язання з повернення боргу не виконано, позивач просив суд стягнути з відповідача наступні грошові суми: основний борг у сумі 1 000 000,00 грн, інфляційне збільшення основного боргу у сумі 637 000,00 грн, 3 % річних в сумі 135 920,00 грн, плату за користування грошовими коштами в сумі 517 200,00 грн, а всього - 2 290 120,00 грн.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 000 000,00 грн основного боргу, 637 00,00 грн інфляційного збільшення основного боргу, 3% річних в сумі 135 920,00 грн, плату за користування коштами в сумі 517 200,00 грн, а всього - 2 290 120,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обгрунтованості.

При цьому, суд першої інстанції послався на те, що укладаючи угоду від 15 березня 2010 року про забезпечення повернення позики, відповідач ОСОБА_2 діяв саме з метою погашення зобов`язань за договорами позики від 12 квітня 2007 року та від 12 грудня 2007 року.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 у березні 2019 року оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22 червня 2020 року, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року відмовлено на підставі частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня постановлення судового рішення.

Не погодившись із рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року, представник третьої особи ОСОБА_3 адвокат Тивоненко Д. Р. 27 вересня 2021 року оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2021 року клопотання ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Тивоненка Д. Р. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року задоволено. Поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Тивоненка Д. Р. на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року залишено без руху. Надано заявнику строк для виправлення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Тивоненка Д. Р. на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Тивоненка Д. Р. задоволено.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року в цій справі скасовано.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вишнякової Н. В. засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, в якій просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

При цьому заявник посилається, зокрема, на те, що апеляційним судом безпідставно поновлено третій особі ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 28 грудня 2022 року представник ОСОБА_3 адвокат Тивоненко Д. Р. просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

17 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_3 була подана 27 вересня 2021 року, то апеляційний суд при вирішенні питання щодо можливості відкриття апеляційного провадження у справі повинен був керуватися нормами ЦПК України у редакції, що діяла на час подання апеляційної скарги.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

Частиною другою статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Матеріалами справи встановлено, що апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року була подана 27 вересня 2021 року, тобто поза межами річного строку.

ОСОБА_3 є третьою собою у справі, а отже є особою, залученою до участі в ній.

Апеляційним судом встановлено, що у відповідності до приписів статті 74 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, про розгляд справиОСОБА_4 був повідомлений належним чином. Вказане підтверджується матеріалами справи.

Про пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної силиОСОБА_4 не заявляв.

Враховуючи імперативний характер положень частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) та те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присічним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Відтак, у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для з`ясування поважності причин пропуску, поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою після спливу річного строку з дня постановлення оскаржуваного рішення.

Із змісту касаційної скарги вбачається, що вона містить і заперечення на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2021 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та від 26 листопада 2021 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , оскільки заявник не згоден із поновленням судом строку на апеляційне оскарження рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року.

Вказані заперечення касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що як оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції від 21 вересня 2022 року, так і ухвали апеляційного суду від 05 листопада 2021 року щодо поновлення строку на апеляційне оскарження та від 26 листопада 2021 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року не можуть вважатись законними та підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскільки судові рішення Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2021 року (в частині поновлення строку на апеляційне оскарження), від 26 листопада 2021 року та від 21 вересня 2022 року не можуть вважатися законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Вишняковою Наталею Василівною, задовольнити частково.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2021 року в частині поновлення ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Тивоненка Данила Руслановича строку на апеляційне оскарження, ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2021 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника - адвоката Тивоненка Данила Руслановича, постанову Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов