Постанова

від 04.04.2023 по справі 32/257-10

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 32/257-10

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Сухового В. Г., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - Маріненка А. В. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс Динамо Дніпро"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2022 (колегія суддів: Кощеєв І. М. - головуючий, Іванов О. Г., Дармін М. О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс Динамо Дніпро"

до Громадської організації "Дніпропетровська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дніпровської міської ради,

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будсервіс Динамо Дніпро" (далі - ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро") звернулося з позовом до Громадської організації "Дніпропетровська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" (далі - ГО "Дніпропетровська обласна організація ФСТ "Динамо" України") про визнання права власності на нерухоме майно водно-спортивної бази, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 13-А, яка складається з таких об`єктів: літ. "А-1" будівля водноспортивної бази площею 374,2 м2; № 1, 2 - огорожа; І, ІІ мостіння; літ. "Б-1" побутове приміщення площею 18,6 м2; літ. "В-1" побутове приміщення площею 22,1 м2; літ. "Ж-1" побутове приміщення площею 20,1 м2; літ. "З-1" побутове приміщення площею 20,1 м2; літ. "Г" тимчасова будівля площею 6,7 м2; літ. "Д" тимчасова будівля площею 14,4 м2 (далі - нерухоме майно).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нерухоме майно було внесене відповідачем до статутного фонду ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро". Позивач звернувся до комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" із заявою про видачу витягу з реєстру права власності на нерухоме майно, проте йому було відмовлено у видачі документа з посиланням на те, що позивач не надав належного правовстановлюючого документа на нерухоме майно. Посилаючись на положення статті 12 Закону України "Про господарські товариства", статті 392 Цивільного кодексу України, позивач просив визнати за ним право власності на нерухоме майно.

1.3. ГО "Дніпропетровська обласна організація ФСТ "Динамо" України" проти задоволення позовних вимог не заперечувала та підтвердила фактичні обставини, викладені у позовній заяві.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 у справі № 32/257-10 (суддя Васильєв О. Ю.) (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 22.10.2010) позовні вимоги задоволено частково, визнано за ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" право власності на нерухоме майно водно-спортивної бази, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 13-А, яка складається з таких об`єктів літ. "А-1" будівля водно-спортивної бази, площею 348,3 м2; № 1, 2 - огорожа; I, II мостіння; літ. "Г" тимчасова будівля, площею 6,7 м2; літ. "Д" тимчасова будівля, площею 14,4 м2.

2.2. Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до вимог статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства як внесок до статутного капіталу. Суд зазначив, що згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

2.3. Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 у справі № 32/257-10, Дніпровська міська рада звернулася 15.08.2022 до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

2.4. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.08.2022 поновлено Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі № 32/257-10 та призначено апеляційну скаргу до розгляду.

2.5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2022 у справі № 32/257-10 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 у справі № 32/257-10 скасоване, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

2.6. Як зазначив суд апеляційної інстанції, Дніпровська міська рада не була залучена до участі у справі. Вирішуючи в оскаржуваній постанові питання про те, чи судове рішення, яке оскаржується Дніпровською міською радою, стосується її прав та обов`язків, апеляційний суд виходив із того, що земельна ділянка, яка розташована під нерухомим майном, належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра (колишня назва - Дніпропетровськ), від імені та в інтересах якої відповідні повноваження власника здійснює Дніпровська міська рада. Суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції прийняв рішення, яке в силу приписів статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України стосується прав та інтересів власника земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно, - територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпровської міської ради, тобто суд вирішив питання про інтереси, права та обов`язки особи, яка не брала участі в розгляді справи. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів Дніпровської міської ради та необхідність залучення її як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що допущене Господарським судом Дніпропетровської області порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, та дійшов висновку про скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 у справі № 32/257-10.

Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції, зважаючи на недоведення позивачем відповідного права (охоронюваного законом інтересу), обставин його порушення відповідачем, за умов відсутності спору між сторонами щодо права власності на нерухоме майно, дійшов висновку, що ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" не доведено передумов та матеріальних підстав для захисту права власності у судовому порядку, що є правовими підставами для відмови у позові.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2022 у справі № 32/257-10 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду на стадію прийняття рішення щодо відкриття апеляційного провадження.

3.2. ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), при відкритті апеляційного провадження, оскільки вважає, що Дніпровській міській раді безпідставно був поновлений строк на апеляційне оскарження. ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 2-1678/05, постановах Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239, від 15.04.2020 у справі № 638/11409/15-ц, від 16.11.2022 у справі № 13/197-10, постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 у справі № 6-2054цс16. ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" також вважає, що неотримання ним копії апеляційної скарги унеможливило надання ним заперечення проти відкриття апеляційного провадження. ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" стверджує про необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції клопотань про витребування доказів.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Дніпровська міська рада зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права. Дніпровська міська рада не була залучена до участі у справі, а тому, на її думку, суд не міг не поновити строк на апеляційне оскарження. Дніпровська міська рада просить касаційну скаргу ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2022 у справі № 32/257-10 - без змін.

4. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Суд першої інстанції встановив, що 27.10.2007 на засіданні президії ради ГО "Дніпропетровська обласна організація ФСТ "Динамо" України" було прийнято рішення про створення ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" та затвердження його статуту.

4.2. Рішенням установчих зборів учасників (протокол від 28.01.2008 № 1) створено ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро", утворено його статутний фонд (капітал) у розмірі 51 500,00 грн та розподілено його між учасниками товариства наступним чином: Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецтеплотехніка" - 50%, ГО "Дніпропетровська обласна організація ФСТ "Динамо" України" - 50 %; затверджено статут товариства.

4.3. 25.05.2010 державним реєстратором виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради проведено державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро", відповідно до змісту яких товариство створено шляхом об`єднання майна, грошових внесків учасників та їх підприємницької діяльності згідно із Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про господарські товариства", інших законодавчих актів України з метою отримання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Учасниками цього товариства є: ГО "Дніпропетровська обласна організація ФСТ "Динамо" України" та гр. ОСОБА_1 .

4.4. Розділом 3 цього Статуту врегульовані питання майна, статутного капіталу, фондів та прибутку ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро", зокрема, визначено, що товариство є власником майна, яке передане йому у власність учасниками як внески, продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законодавством (пункт 3.1).

Внесками учасників товариства до статутного капіталу можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також немайнові права і грошові кошти (пункт 3.2).

4.5. Для забезпечення діяльності товариства за рахунок грошових внесків та за рахунок майна учасників сформовано статутний капітал у розмірі 177 414,48 грн, який розподіляється між учасниками у такому співвідношенні: ГО "Дніпропетровська обласна організація ФСТ "Динамо" України" - 50 % та громадянин ОСОБА_1 - також 50 %.

4.6. Статутний капітал товариства формується таким чином: учасники внесли до статутного капіталу майно, яке належить їм на праві власності, а саме, ГО "Дніпропетровська обласна організація ФСТ "Динамо" України": комп`ютер вартістю 7 900,00 грн; набір офісних меблів вартістю 5 100,00 грн; кондиціонер вартістю 4 650,00 грн; набір офісних меблів вартістю 4900,00 грн; телевізор вартістю 8 100,00 грн; будівлю водно-спортивної бази м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги,13-А вартістю 62 957,24 грн; разом 88 707,24 грн. Громадянин ОСОБА_1 : ноутбук Samsung вартістю 8 500,00 грн; сканер-принтер вартістю 1 800,00 грн; комп`ютер вартістю 7 300,00 грн; набір офісних меблів вартістю 4900,00 грн; кондиціонер вартістю 3250,00 грн; грошові внески 62 957,24 грн; разом 88 707,24 грн.

4.7. Згідно з актом приймання-передачі від 04.12.1988 приміщення водно-спортивної бази на вул. Набережній Перемоги було передано обласній раді "Динамо".

Відповідно до довідки від 30.08.2010 № 55 станом на 01.08.2010 балансова вартість водно-спортивної бази у м. Дніпропетровську на вул. Набережній Перемоги, 13- А складає 57 170,40 грн.

4.8. Розпорядженням міського голови м. Дніпропетровська від 23.04.2009 № 367-р будівлі водно-спортивної бази присвоєна адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 13-А. При цьому у довідці зазначено, що присвоєння адреси не підтверджує право власності на нерухоме майно та право на земельну ділянку.

4.9. Суд першої інстанції зазначив, що ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" звернулося до КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради із заявою про видачу витягу з реєстру права власності на водно-спортивну базу, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 13 А . Бюро технічної інвентаризації виготовило відповідний технічний паспорт будівлі водно-спортивної бази, але відмовило у видачі документа, що посвідчував би право власності ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" на нерухоме майно, оскільки позивачем не було надано належного правовстановлюючого документа.

4.10. Суд першої інстанції встановив, що згідно із зазначеним технічним паспортом водно-спортивна база складається з таких об`єктів: літ. "А-1" - будівля водно-спортивної бази площею 374,2 м2; № 1, 2 - огорожа; І, ІІ - мостіння; літ. "Б-1" - побутове приміщення площею 18,6 м2; літ. "В-1" - побутове приміщення площею 22,1 м2; літ. "Ж-1" - побутове приміщення площею 20,1 м2; літ. "З-1" - побутове приміщення площею 20,1 м2; літ. "Г" - тимчасова будівля площею 6,7 м2; літ. "Д" - тимчасова будівля площею 14,4 м2. При цьому на зворотному боці титульного аркуша технічного паспорта наявні дані про самовільне будівництво побутових приміщень: літери "Б-1", "В-1", "Ж-1" та "З-1".

4.11. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання права власності на нерухоме майно за позивачем.

5. Розгляд касаційної скарги ти позиція Верховного Суду

5.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 для розгляду касаційної скарги ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2022 у справі № 32/257-10 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.

Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2022 касаційну скаргу ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2022 у справі № 32/257-10 залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 13.02.2023 № 29.3-02/313 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 32/257-10.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2023 у справі № 32/257-10 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючого, Сухового В. Г., Чумака Ю. Я.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За змістом частини 2 статті 304 Господарського процесуального кодексу України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Дніпровської міської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити з огляду на таке.

5.4. Спірні правовідносини виникли у зв`язку зі зверненням ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" з позовом до ГО "Дніпропетровська обласна організація ФСТ "Динамо" України" про визнання права власності на нерухоме майно.

5.5. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро", виходив із того, що відповідно до вимог статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства як внесок до статутного капіталу. Суд зазначив, що згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

5.6. Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 у справі № 32/257-10, Дніпровська міська рада звернулася 15.08.2022 до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.08.2022 поновлено Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі № 32/257-10 та призначено апеляційну скаргу до розгляду.

5.7. ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" у касаційній скарзі зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), при відкритті апеляційного провадження та стверджує, що неотримання копії апеляційної скарги унеможливило надання скаржником заперечення проти відкриття апеляційного провадження. ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" вважає, що судове рішення про поновлення строку Дніпровській міській раді на апеляційне оскарження рішення місцевого суду є необґрунтованим.

5.8. Суд апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 31.08.2022 зазначив, що Дніпровська міська рада звернулася з клопотанням про поновлення строку на подання апеляційної скарги, яке мотивоване тим, що про існування оскаржуваного рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 Дніпровській міській раді стало відомо 05.08.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру прав власності на нерухоме майно; Дніпровська міська рада станом на день подання апеляційної скарги не отримувала копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

5.9. Апеляційний господарський суд, поновлюючи строк на апеляційне оскарження, в ухвалі від 31.08.2022 послався на приписи статті 93 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, зазначивши про відсутність присічного строку для поновлення строку на апеляційне оскарження, а також на положення частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), якою унормовано, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Суд апеляційної інстанції зазначив, що апеляційна скарга на рішення місцевого суду подана Дніпровською міською радою як особою, що не була залучена до участі у справі, і стосовно якої суд ухвалив рішення про її права та обов`язки, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку на подання Дніпровською міською радою апеляційної скарги на рішення господарського суду.

5.10. Колегія суддів зазначає, що оскаржуване в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції було ухвалене Господарським судом Дніпропетровської області 30.09.2010, тобто до набрання чинності з 15.12.2017 Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).

5.11. Згідно з пунктом 13 частини 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

5.12. Водночас відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України в редакції, чинній з 15.12.2017. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239.

5.13. Оскільки оскаржуване в апеляційному порядку рішення Господарського суду Дніпропетровської області ухвалене 30.09.2010, то при вирішенні питання щодо строку на апеляційне оскарження такого рішення належить застосувати норми Господарського процесуального кодексу України в редакції зі змінами, внесеними Законом № 2453-VI від 07.07.2010, які були чинні на час ухвалення рішення місцевим господарським судом.

5.14. Згідно зі статтею 93 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час ухвалення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010, апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала.

Отже, наведена норма в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, не містила положення про встановлення присічного строку для поновлення строку на апеляційне оскарження, проте містила вимогу для суду апеляційної інстанції щодо необхідності обґрунтування підстав для поновлення такого строку.

5.15. Відповідно до частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Отже, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, керується, в тому числі, приписами частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження (подібний висновок викладений у постанові від 12.11.2018 Верховного Суду у справі № 54/239).

5.16. За змістом статті 119 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній з 15.12.2017, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником та чи підлягає він відновленню (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06, від 21.02.2019 у справі № 911/4590/13).

5.17. Вирішуючи питання про поновлення строку, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку. При цьому принцип змагальності в господарському судочинстві та, зокрема, зміст статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Отже, на особу, що звертається з відповідною заявою, покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 921/211/19.

5.18. При цьому скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом із цим неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, із посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, свідчить лише про те, що такій особі, ймовірно, не було відомо про розгляд цієї справи, однак не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними, поновлення цього строку та прийняття скарги до провадження.

Необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне понад 10 років, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту. Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06.

5.19. Таким чином, за загальним правилом, встановленим наведеними положеннями статей 13, 74, 119, 261 Господарського процесуального кодексу України, Дніпровська міська рада повинна навести обставини та надати відповідні докази для підтвердження поважності причин пропуску нею строку на апеляційне оскарження.

5.20. Колегія суддів також зазначає, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, враховуючи обставини, зазначені у клопотанні Дніпровської міської ради, не встановив на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, дату внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно інформації про рішення місцевого суду від 30.09.2010, не перевірив, чи дійсно Дніпровська міська рада не могла довідатися про оскаржуване нею рішення та про порушення її прав раніше, а також не встановив ні час безпосередньої обізнаності Дніпровської міської ради про зазначені нею обставини (факт порушення її прав), ні об`єктивну можливість Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки знати про наведені нею обставини.

5.21. Колегія суддів зазначає, що за змістом частин 1- 3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

5.22. Водночас частиною 4 статті 319 Цивільного кодексу України та частиною 3 статті 13 Конституції України встановлено положення про те, що власність зобов`язує.

Таким чином, Дніпровська міська рада як уповноважений орган, який бере участь в земельних відносинах з метою реалізації цивільних, земельних та інших прав територіальної громади міста Дніпра, зобов`язана належним чином здійснювати правомочності власника земельної ділянки, у тому числі бути обізнаною про стан своїх суб`єктивних прав та їх порушення іншими особами.

5.23. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що доводи, наведені в касаційній скарзі щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень процесуального законодавства в цій частині є обґрунтованими.

5.24. Крім того, скаржник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.25. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.26. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку підтвердилися з огляду на таке.

5.27. Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.06.2019 у справі № 2-1678/05:

"Згідно зі статтею 6 Конвенції (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Однак якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

…Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за релевантністю судових рішень, прийнятих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про те, що суд касаційної інстанції дотримується правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 22 лютого 2017 року № 6-2054цс16. Так, і в справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, що переглядалися судами касаційної інстанції, прийнято судові рішення, які свідчать про єдність судової практики (справи № 1326/3235/12, 2-2858/07, 607/13963/15-ц, 2-1376/2006, 2-156/08, 2-4155/07 та багато інших). В усіх зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що за положеннями абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК органи державної влади або місцевого самоврядування позбавлені права апеляційного оскарження судового рішення зі спливом річного строку з моменту його проголошення і в цьому випадку апеляційний суд без урахування поважності причин пропуску строку зобов`язаний відмовити у відкритті провадження у справі. Більш того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-2054цс16".

У справі № 2-1678/05 суд апеляційної інстанції встановив, що заявник апеляційної скарги, який не був стороною у справі та не був залучений судом до участі у справі, у липні 2016 року звернувся з апеляційною скаргою більше ніж через 11 років на рішення суду першої інстанції, ухвалене 21.03.2005; на час звернення з апеляційною скаргою була чинною редакція абзацу 3 частини 3 статті 297 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої встановлено преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом місцевого самоврядування незалежно від причин поважності пропуску такого строку. Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження, та зазначив про правильне застосування судом апеляційної інстанції положень частини 3 статті 297 Цивільного процесуального кодексу України.

5.28. У постанові Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 13/197-10, на яку посилається скаржник, Суд зазначив:

"У постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 911/4590/13 зазначено, що "Необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне понад 4 роки, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту. Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків"".

У справі № 13/197-10 ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2020 поновлено Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження та відкрито провадження за її апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції від 25.08.2010, оскільки скаржник не був залучений судом першої інстанції до участі у справі під час її розгляду у 2010 році. Верховний Суд, скасовуючи оскаржувані судові рішення (ухвалу про поновлення строку на апеляційне оскарження та постанову суду апеляційної інстанції), зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування статті 93 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції від 25.08.2010, пункту 13 частини 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, оскільки в ухвалі від 28.12.2020 не наведено поважних причин пропуску строку на оскарження судового рішення і заявник апеляційної скарги таких причин, які б мали досліджуватися судами, не навів. Верховний Суд зауважив, що, виходячи з того, що без поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції в частині відкриття провадження не може залишатися самостійним процесуальним документом, тому колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані ухвалу та постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати повністю, а у поновленні Дніпровській міській раді строку на апеляційне оскарження належить відмовити.

5.29. Колегія суддів зазначає, що у наведених скаржником справах висновки Верховного Суду стосувалися поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень. Тому правовідносини у справах № 2-1678/05, № 6-2054цс16, № 13/197-10 є подібними із правовідносинами у справі № 32/257-10, що розглядається (в частині поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення). При цьому колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у наведених постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 2-1678/05, від 17.02.2017 у справі № 6-2054цс16, від 16.11.2022 у справі № 13/197-10, під час вирішення питання щодо відкриття апеляційної провадження та поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду. Зокрема, суд апеляційної інстанції не зазначив підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження та не перевірив, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), встановлений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5.30. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 17.06.2021 у справі "Тряпишко проти України" зазначено, що, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ 1999-VII). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. У цій справі ЄСПЛ вказав, що, відкривши апеляційне провадження, апеляційний суд обмежився висновком про подання апеляційної скарги з дотриманням процесуальних вимог, не вказавши жодних підстав у зв`язку з цим, а Вищий адміністративний суд України також не розглянув це питання, хоча воно було чітко порушено заявником. З огляду на зазначене ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди не навели жодних підстав, які б продемонстрували існування особливих обставин непереборної сили, які б виправдовували повторне відкриття провадження у справі заявника.

5.31. При цьому колегія суддів зауважує, що ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

5.32. Отже, можливість поновлення судом пропущеного строку на оскарження судового рішення не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується з наявністю поважних причин пропуску строку і має здійснюватися лише за умови наведення відповідних причин, які дають правові підстави вважати, що пропуск строку мав місце з об`єктивних, незалежних від волі заявника причин, а можливість їх наведення, як вже зазначалось, залежить від їх доведення заявником, і такі причини мають зазначатися судом у відповідному процесуальному документі.

5.33. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилися під час касаційного провадження.

5.34. Враховуючи порушення норм процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, оскаржувану постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2022 у справі № 32/257-10 необхідно скасувати, а справу передати до Центрального апеляційного господарського суду на стадію відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради.

5.35. Оскільки судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, інші доводи скаржника колегією суддів не розглядаються.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржувана постанова наведеним вимогам не відповідає.

6.2. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 6 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

6.3. Ураховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалену у справі постанову слід скасувати, а справу передати до Центрального апеляційного господарського суду на стадію відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради.

6.4. При цьому суду апеляційної інстанції слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс Динамо Дніпро" задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2022 у справі № 32/257-10 скасувати, справу передати до Центрального апеляційного господарського суду на стадію відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді В. Г. Суховий

Ю. Я. Чумак