Ухвала

від 20.10.2023 по справі 32/257-10

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

20.10.2023 м. Дніпро Справа № 32/257-10

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Васильєв О. Ю.) від 30.09.2010р. у справі № 32/257-10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс Динамо Дніпро"

до Громадської організації "Дніпропетровська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дніпровської міської ради,

про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будсервіс Динамо Дніпро" (далі - ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро") звернулося з позовом до Громадської організації "Дніпропетровська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" (далі - ГО "Дніпропетровська обласна організація ФСТ "Динамо" України") про визнання права власності на нерухоме майно водно-спортивної бази, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 13-А, яка складається з таких об`єктів: літ. "А-1" будівля водноспортивної бази площею 374,2 м2; № 1, 2 - огорожа; І, ІІ мостіння; літ. "Б-1" побутове приміщення площею 18,6 м2; літ. "В-1" побутове приміщення площею 22,1 м2; літ. "Ж-1" побутове приміщення площею 20,1 м2; літ. "З-1" побутове приміщення площею 20,1 м2; літ. "Г" тимчасова будівля площею 6,7 м2; літ. "Д" тимчасова будівля площею 14,4 м2.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 у справі № 32/257-10 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 22.10.2010) позовні вимоги задоволено частково, визнано за ТОВ "Будсервіс Динамо Дніпро" право власності на нерухоме майно водно-спортивної бази, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 13-А, яка складається з таких об`єктів літ. "А-1" будівля водно-спортивної бази, площею 348,3 м2; № 1, 2 - огорожа; I, II мостіння; літ. "Г" тимчасова будівля, площею 6,7 м2; літ. "Д" тимчасова будівля, площею 14,4 м2.

15.08.2022р. до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Дніпровська міська рада, в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги, скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 у справі № 32/257-10 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс Динамо Дніпро" до Громадської організації "Дніпропетровська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" про визнання права власності відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення про права та інтереси територіальної громади міста без залучення до участі у справі Дніпровської міської ради, оскільки винесеним судом рішенням фактично вирішено долю не лише водно-спортивної бази, але і земельної ділянки, яка не належала сторонам по справі, не була приватизована іншими особами та на день винесення оскаржуваного рішення, знаходилась у комунальній власності територіальної громади міста. Отже, з володіння територіальної громади міста Дніпро, за результатами постановления оскаржуваного рішення, поза волею власника вибула земельна ділянка за адресою: вулиця Набережна Перемоги, будинок 13-А в місті Дніпрі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник посилався на те, що про існування оскаржуваного рішення дізнався лише 05.08.2022р., отримавши витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно. Оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, винесене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.08.2022 поновлено Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі № 32/257-10 та призначено апеляційну скаргу до розгляду.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2022 у справі № 32/257-10 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 у справі № 32/257-10 скасоване, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 04.04.2023р. постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2022р. у справі № 32/257-10 скасовано, справу № 32/257-10 направлено до Центрального апеляційного господарського суду на стадію відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2023р. відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі № 32/257-10 за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010р.

Постановою Верховного Суду від 18.08.2023р. ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2023р. у справі № 32/257-10 скасовано, справу № 32/257-10 направлено до Центрального апеляційного господарського суду на стадію відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду для розгляду справи № 32/257-10 визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Чередко А.Є. (доповідач) суддів - Мороз В.Ф., Коваль Л.А.

Як зазначено вище, апелянт в обгрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги посилався на те, що про існування оскаржуваного рішення дізнався лише 05.08.2022р., отримавши витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

За результатами розгляду вказаного клопотання, апеляційний суд ухвалою від 27.09.2023р. визнав наведені апелянтом доводи щодо несвоєчасного оскарження рішення місцевого господарського суду неповажними та залишив апеляційну скаргу без руху із зазначенням недоліків апеляційної скарги, які необхідно було усунути скаржнику.

На виконання вимог ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2023р. апелянтом подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому апелянт наводить тіж самі обставини, що і в попередньому клопотанні, та додатково наголошує, що незалучення Дніпровської міської ради до участі у справі є обґрунтованою підставою для поновлення строків на подання апеляційної скарги, та перебіг строку на апеляційне оскарження судового рішення для територіальної громади міста Дніпра розпочався з 05.08.2022р. з дня ознайомлення з ним в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Тому, беручи до уваги, що Дніпровська міська рада не була залучена до участі у справі, на адресу міської ради не було надіслано рішення суду першої інстанції, то Дніпровська міська рада об`єктивно не мала можливості дізнатись про існування такого рішення до отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно. Дніпровською міською радою апеляційну скаргу подано в строки, визначені ст. 93 ГПК України.

Доповнюючи викладені обставини, заявник також просить врахувати і те, що Дніпровська міська рада, здійснюючи представництво інтересів територіальної громади, нажаль не завжди має можливість виявити порушення інтересів громади. Проте, законодавець, реалізуючи принцип доступу до правосуддя, передбачив можливість відновлення порушених прав особи, яка, зокрема не була залученої до участі у справі та постановленим рішенням зачіпаються її законні права.

Суд апеляційної інстанції вважає, що скаржником не наведено достатнього обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом строку на подання апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип правової визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

У пункті 41 рішення від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998р., Reports 1998 -VIII, с. 3255, §45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, №17160/06 та №35548/06, §34, ЄСПЛ, від 21.12.2010р.).

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21.10.2010р.).

У справі "Устименко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28.10.2004р.).

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018р. у справі №5/452/06).

Європейський суд з прав людини зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії, № 11681/85, § 35).

Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника.

Таким чином, вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, апеляційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і, які не залежали від волі та поведінки особи, причин.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Зі змісту наведеної правової норми убачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Оскаржуване в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції було ухвалене до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Частиною першою статті 93 ГПК України (у редакції, яка діяла станом на дату ухвалення рішення суду) встановлено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу (частина друга статті 93 ГПК України).

При цьому, згідно з частиною першою статті 91 ГПК України (в зазначеній редакції) право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили, мають сторони у справі, прокурор, треті особи та особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки.

Згідно з пунктом 13 частини першої Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Разом з тим, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ГПК України).

Судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Цією статтею не передбачено виключень для подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції особою, яка не брала участі у справі, отже, у разі подачі апеляційної скарги такою особою суд має вирішити питання про те, чи є поважними причини пропущення строку на оскарження судового рішення.

В контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 14.08.2019 у справі № 62/112 зробила висновок, що вирішення питання про те, чи є рішення таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, не залученої до участі у справі на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи є передчасним.

У частині другій статті 261 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) визначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

При розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.

З приписів частини другої статті 261 ГПК України не вбачається безумовного обов`язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається із системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

Таким чином, скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 ГПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України. Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 03.05.2022 у справі № 904/1875/19, від 21.07.2022 у cправі № 904/158/20, від 20.04.2023 у cправі № 9/41).

Частиною третьою статті 256 ГПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами статті 119 ГПК України, згідно із частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У розумінні статті 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Направляючи цю справу на стадію відкриття апеляційного провадження, Верховний Суд у постанові від 04.04.2023р. звернув увагу на те, що можливість поновлення судом пропущеного строку на оскарження судового рішення не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується з наявністю поважних причин пропуску строку і має здійснюватися лише за умови наведення відповідних причин, які дають правові підстави вважати, що пропуск строку мав місце з об`єктивних, незалежних від волі заявника причин, а можливість їх наведення, як вже зазначалось, залежить від їх доведення заявником, і такі причини мають зазначатися судом у відповідному процесуальному документі.

З вищенаведеного слідує, що суд може поновити строк на апеляційне оскарження лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Приймаючи до уваги наведене та аналогічне первісному обґрунтування апелянтом причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі, яке зводиться до незалучення Дніпровської міської ради до участі у справі та обізнаності про існування оскаржуваного рішення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно лише 05.08.2022р., апеляційний суд повторно зазначає, що Дніпровська міська рада, здійснюючи належним чином свої повноваження як власника землі в межах міста Дніпра, мала дізнатися про використання земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно, значно раніше, а тому зазначені підстави для поновлення строку не можуть вважатися поважними, оскільки не є беззаперечним та абсолютним свідченням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, які пов`язані з обставинами суб`єктивного характеру та не свідчать про існування об`єктивно непереборних причин неподання належним чином оформленої апеляційної скарги надто раніше, а отже не є виключними обставинами.

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Судом апеляційної інстанції досліджено, що електронна копія рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010р. у справі № 32/257-10 внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень та оприлюднена 09.10.2010р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/11548136), а тому скаржник не був позбавлений можливості ознайомитись із оскаржуваним судовим рішенням в електронній формі.

З наведеного слідує, що пропуск процесуального строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду не підтверджений ним належними та допустимими доказами.

Тому, апеляційний суд вважає наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі необгрунтованими, які пов`язані з обставинами суб`єктивного характеру, а не об`єктивними обставинами, у зв`язку з чим визнаються судом неповажними.

Таким чином, апелянтом не наведено поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010р. у справі № 32/257-10, що виключає необхідність перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та чинне понад декілька років, з метою дотримання принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду.

При цьому, колегія суддів також враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі № 13/197-10.

Згідно ч. 4 ст. 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою протягом десяти днів з дня вручення ухвали або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010р. у справі № 32/257-10.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 258, ч. 4 ст. 260, п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В :

Відмовити Дніпровській міській раді у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010р. у справі № 32/257-10.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль