Постанова

від 19.04.2023 по справі 760/10847/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 760/10847/20-ц

провадження № 61-12256св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної

в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Макарівської районної державної адміністрації Київської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження:

касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Солом`янського районного суду

м. Києва від 23 грудня 2021 року у складі судді Коробенка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Олійника В. І.,

касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року у тому самому складі колегії суддів;

касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у тому самому складі колегії суддів,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Макарівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дітей.

Позовна заява мотивована тим, що з липня 2017 року вони з

ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання у них народилося двоє дітей: ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після народження дітей стосунки з ОСОБА_2 погіршилися, на цей час вони проживають окремо, діти залишилися проживати разом з нею.

Оскільки батько інтересу до участі у вихованні дітей не виявляє, а питання про місце проживання дітей не вирішене, позивачка просила визначити місце проживання дітей разом з нею, що відповідає інтересам дітей.

ОСОБА_3 зазначала, що ОСОБА_2 не надає достатньої матеріальної допомоги, яка б забезпечувала достатній рівень утримання їх спільних дітей, що є його обов`язком. На першочергові потреби дітейвона витрачає у середньому 15-16 тис. грн на місяць. Окрему частину її витрат складає медичне обслуговування дітей. 30 серпня 2019 року нею було укладено депозитні договори «Педіатричний депозит «Преміум» на обслуговування обох дітей у медичному закладі «Ісіда», за якими сплачено 40 тис. грн (3 330 грн на місяць).

Оскільки вона не отримує фінансової чи іншої підтримки від відповідача у вихованні й утриманні дітей, вона вимушена дбати про себе і дітей самостійно і з огляду на зайнятість на роботі вимушена звертатися до послуг нянь. Витрати на послуги професійної няні складають 1 500 грн на добу. За послуги двох нянь вона сплачує 90 тис. грн на місяць та додатково витрачає на їх харчування 3 214 грн на місяць.

За оренду житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому вона проживає разом з дітьми, сплачує

в середньому 67 428 грн на місяць.

Крім того, у листопаді 2020 року між нею та приватним закладом «Заклад дошкільної освіти комбінованого типу (ясла-садок) «Смайл АП» було укладено договори про надання тимчасових послуг з організації догляду за дитиною/дозвілля/розваг. Згідно з умовами вказаних договорів вона щомісяця здійснює оплату у розмірі 10 тис. грн за одну дитини, тобто за двох дітей вона щомісячно сплачує 20 тис. грн.

Для підтримання чистоти за місцем проживання дітей вона користується послугами хатньої робітниці, послуги якої коштують 5 200 грн на місяць.

Зазначені сукупні витрати, за її розрахунком, у середньому становлять

204 161 грн, а тому половину їх вартості має взяти на себе батько дітей - ОСОБА_2 .

Нею також були понесені додаткові витрати на утримання дітей, а саме:

- регулярне відвідування дітьми басейну (3 500 грн);

- придбання спортивного комплексу для вправ «Жирафчик двосекційний» (18 987 грн);

- поїздка з дітьми на оздоровлення у Чорногорію (21 тис. грн +

2 027,20 Євро);

- поїздка дітей на оздоровлення до Єгипту (93 492 грн).

Отже, загальна сума додаткових витрат на дітей, за її розрахунком, становить 202 700 грн, а тому половину цих витрат у сумі 101 350 грн.

Ці додаткові витрати на дітей повинен сплатити ОСОБА_2 , який має таку можливість, оскільки є забезпеченою людиною, має достатній заробіток, займається підприємницькою діяльністю, володіє дорогою нерухомістю, транспортними засобами, корпоративними правами в іноземних компаніях. Проте, переважна більшість його майна та майнових прав зареєстрована поза межами території України, а саме в Литовській Республіці, Республіці Білорусь, російській федерації. Крім того, ОСОБА_2 в Україні (через підконтрольні йому іноземні юридичні особи) є засновником товариства

з обмеженою відповідальністю «Британський офтальмологічний центр». Безпосередня причетність відповідача до вказаного товариства підтверджується його дописами у соціальних мережах та численними інтерв`ю. Згідно з загальнодоступною інформацією до активів відповідача належить медичний центр «Новий Зір», мережа офтальмологічних клінік

у Республіці Білорусь та Литовській Республіці. Відповідач веде спосіб життя, що прямо підтверджує його статки та доходи, він проживає

у розкішному будинку, пересувається на дорогих автомобілях, подорожує закордон, відпочиває на дорогих курортах тощо. Доказом високого рівня життя відповідача та його статків є той факт, що він нещодавно отримав паспорт громадянина Республіки Мальта, скориставшись спеціальною програмою, яка дозволяє отримати громадянство за інвестиції, й передбачає можливість набуття громадянства у випадку внесення до спеціального фонду 650 тис. Євро.

З огляду на викладене, з урахуванням заяви від 15 грудня 2020 року про збільшення позовних вимог, ОСОБА_3 просила суд:

- визначити місце проживання дітей: ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею - ОСОБА_3 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей

у розмірі 51 040 грн на кожну дитину щомісячно;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь понесені додаткові витрати на утримання дітей у розмірі 101 350 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_6 та

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю -

ОСОБА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10 тис. грн щомісячно, починаючи з 12 травня

2020 року і до досягнення дітьми повноліття. У решті позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з письмових пояснень ОСОБА_2 спір з позивачкою щодо визначення місця проживання дітей відсутній, а тому по суті ним визнано позовні вимоги в цій частині. У зв`язку з цим вимоги про визначення місця проживання дітей разом з їх матір`ю підлягають задоволенню.

Визначаючи розмір аліментів на утримання дітей, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений позивачкою розмір аліментів є значно більшим за мінімально визначений для дитини відповідного віку, необґрунтований та недоведений позивачкою, а тому має бути зменшений до 10 тис. грн щомісяця на обох дітей, тобто по 5 000 грн на кожну дитину. Позивачкою не надано доказів, що ОСОБА_2 у змозі сплачувати аліменти у заявленому нею розмірі. При цьому суд врахував хворобливий стан здоров`я відповідача, а також те, що на його утримані перебуває малолітній син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набуття відповідачем громадянства Мальти за плату не доведено, як і наявність доходів від підприємницької діяльності у Литві. Фотографії, надані позивачкою, на яких, начебто на фоні об`єктів нерухомості і престижних транспортних засобів зображений відповідач, є лише її припущеннями і не підтверджують належність їх на праві власності відповідачу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивачки додаткових витрат на утримання дітей, суд виходив із того, що позивачкою не доведено, що такі додаткові витрати викликані особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України, а саме розвитком здібностей дітей, наявності хвороби, чи каліцтва тощо.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 - задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва

від 23 грудня 2021 року у частині стягнення аліментів на утримання дітей змінено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 25 тис. грн щомісячно, починаючи з 12 травня

2020 року і до досягнення дітьми повноліття. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення районного суду та збільшуючи розмір аліментів на утримання обох дітей до 25 тис. грн щомісячно, апеляційний суд виходив із того, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів у 10 тис. грн є недостатнім для утримання дітей, які мають право на достатній рівень матеріального забезпечення. Зазначений розмір аліментів (25 тис. грн на обох дітей) буде відповідати найкращим інтересам дітей. При цьому, на думку апеляційного суду, відповідач має ряд інших доходів, що дозволяють йому повноцінно брати участь у належному утриманні дітей, а тому він має змогу сплачувати аліменти у такому розмірі.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки додаткових витрат на утримання дітей апеляційний суд залишив без змін, оскільки витрати, які заявлені позивачкою, не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня

2022 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 -

ОСОБА_4 - про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви позиваки про стягнення судових витрат, понесених нею на професійну правничу допомогу у розмірі 126 846,02 грн, суд апеляційної інстанції виходив із того, що квитанція про оплату гонорару адвокату у встановлений законом строк, а саме до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (частина восьма статті 141 ЦПК України) до суду подана не була, а отже, позивачкою не доведено понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу.

Рішення районного суду в частині визначення місця проживання дітей в апеляційному порядку не оскаржувалося й не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дітейскасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити

у повному обсязі.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення аліментів на утримання дітей скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувану додаткову постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_3 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити у повному обсязі.

Отже, судові рішення у частині визначення місця проживання дітей

у касаційному порядку не оскаржуються, а тому у цій частині в силу вимог статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Солом`янського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 року за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у вищевказаній справі.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 08 березня 2023 року справу

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Макарівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання

дітей, стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дітей,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 -

на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 грудня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня

2022 року; за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на постанову Київського апеляційного суду

від 05 жовтня 2022 року; за касаційною скаргою представника

ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що від народження діти сторін у справі звикли до комфортних умов, оскільки до розірвання стосунків між батьками проживали у великому будинку, були забезпечені якісним одягом, іграшками, мали можливість відвідувати басейн тощо. Зазначене підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Після початку роздільного проживання сторін у справі ОСОБА_3 намагалася зробити все можливе для того, щоб діти не відчули будь-якого дискомфорту внаслідок розірвання стосунків батьків. Це стосується не тільки моральних аспектів, догляду за дітьми та їхнього виховання, але й матеріального забезпечення. Наведений позивачкою розрахунок щомісячних витрат на утримання дітей підтверджений відповідними доказами і відповідачем не спростований. Враховуючи принцип рівності участі батьків в утриманні дітей позивачка просила стягнути з відповідача аліменти - половину

суми від загальних витрат на утримання дітей у твердій грошовій сумі - по 51 040 грн на кожну дитину. Небажання відповідача брати повноцінну участь в утриманні дітей, при тому, що він має таку можливість, що підтверджується наданими доказами, не може бути підставою для зниження рівня життя дітей, позбавлення їх комфортних умов життя, необхідного для їх гармонійного розвитку.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо невіднесення витрат позивачки на оздоровлення та відпочинок дітей на морському узбережжі, відвідування басейну та придбання спортивного обладнання до додаткових витрат на утримання дітей у розумінні статті 185 СК України. Заявлена позивачкою сума, половину з якої вона просить стягнути з відповідача, є обґрунтованою, розумною та необхідною для покриття витрат на оздоровлення дітей, підтримання їхнього фізичного здоров`я і розвитку спортивних здібностей, зокрема, заняття плаванням, яким вони займаються з раннього дитинства. Особливі обставини, які передбачені положеннями статті 185 СК України, можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитини потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Отже, саме позитивні факти зумовили особливі обставини для додаткових витрат на утримання дітей, які суди не врахували.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про збільшення розміру аліментів на обох дітей з 10 тис. грн до 25 тис. грн на місяць, оскільки не врахував майновий стан відповідача, хворобливий стан його здоров`я та здатність сплачувати аліменти у такому розмірі на час виникнення спірних правовідносин. При цьому, вказуючи на те, що, на думку апеляційного суду, відповідач має ряд інших доходів, що дозволяють йому повноцінно брати участь в утриманні дітей, суд належним чином не обґрунтував таких тверджень. Фактично зазначене є припущенням, що заборонено положеннями частини шостої статті 81 ЦПК України. Встановлення стану здоров`я та майнового становища платника аліментів, яке останній має безпосередньо на час розгляду справи, а не яке платник аліментів мав до звернення позивачки до суду, є обов`язком суду. Позивачка посилається на обставини, які існували задовго до її звернення до суду з цим позовом, а доказів, які підтверджують майновий стан відповідача станом на час розгляду справи, нею не надано. Крім того, встановлено, що на утриманні відповідача перебуває його малолітній син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте апеляційний суд не врахував, що на його утриманні також перебуває неповнолітня донька - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Таким чином, незрозуміло, яким чином відповідач, з урахуванням встановленого розміру його доходів

у 607 Євро, має забезпечувати сплату аліментів у розмірі 25 тис. грн на місяць на утримання дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та при цьому забезпечувати якнайкращі інтереси двох інших дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - мотивована тим, що висновки апеляційного суду про те, що позивачкою

не надано квитанцію про оплату гонорару адвокату, а тому нею не доведено понесені витрати на професійну правничу допомогу, є помилковими, оскільки суд не врахував, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Зазначене узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , в якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення. Зазначено, що із поданих позивачкою доказів вбачається, що відповідач, окрім офіційної заробітної плати у розмірі 607 Євро, має

ряд інших доходів, що дозволяють йому брати участь в утриманні дітей.

У зв`язку з цим, апеляційний суд обґрунтовано вказав, що суд першої інстанції помилково обмежив доходи платника аліментів виходячи лише із його заробітної плати, які він отримує за основним місцем роботи. Відповідач з метою умисного приховування від суду своїх реальних доходів і статків розпорядився значною частиною належного йому майна. Таким чином, відповідач приховує своє реальне фінансове становище задля ухилення від обов`язку на рівні з позивачкою брати повноцінну участь

в утримані дітей. Вказуючи на те, що на його утриманні перебувають двоє інших дітей, відповідач не надав доказів їх утримання, а також того, що ці діти проживають разом з ним.

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли відзиви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , в яких зазначено, що доводи позивачки

є безпідставними, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що до повноважень Верховного Суду не належить. Посилання позивачки на незаконність додаткової постанови апеляційного суду від 07 грудня

2022 року також не заслуговують на увагу, оскільки відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, розрахунку таких витрат та квитанції про оплату гонорару є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Саме такою є остання правова позиція Верховного

Суду щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Позивачка не надала квитанцію про оплату гонорару адвокату, а тому не довела понесені неї витрати на професійну правничу допомогу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками малолітніх: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які народилися ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , виданих 18 вересня 2018 року Солом`янським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

На даний час сторони не підтримують шлюбних відносин, не ведуть спільного господарства, проживають окремо. Діти проживають разом

з матір`ю - ОСОБА_3 - в орендованому нею будинку за адресою:

АДРЕСА_1 .

Згідно з письмових пояснень ОСОБА_2 спір з позивачкою щодо визначення місця проживання дітей між ними відсутній.

На підтвердження витрат на утримання дітей позивачка зазначала, що на першочергові потреби дітей вона витрачає у середньому 15-16 тис. грн на місяць. Окрему частину її витрат складає медичне обслуговування дітей.

30 серпня 2019 року нею було укладено депозитні договори «Педіатричний депозит «Преміум» на обслуговування обох дітей у медичному закладі «Ісіда», за якими сплачено 40 тис. грн (3 330 грн на місяць).

Оскільки вона не отримує фінансової чи іншої підтримки у вихованні дітей, вона вимушена дбати про себе і дітей самостійно і з огляду на зайнятість на роботі вимушена звертатися до послуг нянь. Витрати на послуги професійної няні складають 1 500 грн на добу. За послуги двох нянь вона сплачує

90 тис. грн на місяць та додатково витрачає на їх харчування 3 214 грн на місяць.

За оренду будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проживає разом з дітьми, вона сплачує

в середньому 67 428 грн на місяць.

У листопаді 2020 року між позивачкою та приватним закладом «Заклад дошкільної освіти комбінованого типу (ясла-садок) «Смайл АП» було укладено договори про надання тимчасових послуг з організації догляду за дитиною/дозвілля/розваг. Згідно з умовами вказаних договорів вона щомісяця здійснює оплату у розмірі 10 тис. грн за одну дитини, тобто за двох дітей вона сплачує 20 тис. грн.

Для підтримання чистоти за місцем проживання дітей позивачка користується послугами хатньої робітниці, послуги якої коштують 5 200 грн на місяць.

Зазначені сукупні витрати, за розрахунком позивачки, у середньому становлять 204 161 грн, а тому половину їх вартості, на її переконання, має взяти на себе ОСОБА_2 .

Крім того, позивачка вказувала, що нею понесено додаткові витрати на утримання дітей, а саме:

- регулярне відвідування дітьми басейну (3 500 грн);

- придбання спортивного комплексу для вправ «Жирафчик двосекційний» (18 987 грн);

- поїздка з дітьми на оздоровлення у Чорногорію (21 тис. грн +

2 027,20 Євро);

- поїздка дітей на оздоровлення до Єгипту (93 492 грн).

Отже, загальна сума додаткових витрат на дітей, за розрахунком позивачки, становить 202 700 грн, а тому половину цих витрат у сумі 101 350 грн повинен сплатити ОСОБА_2 .

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 ,

ОСОБА_2 вказував, що з 05 липня 2012 року він працює у закритому акціонерному товаристві «Федералініс Резервас» (Литовська Республіка). За станом здоров`я працює на 0,5 ставки віддалено на посаді комерційного директора. Щомісячна заробітна плата становить 607 Євро. Загальна сума нарахованої зарплати за 2020 рік становить 7 284 Євро.

На утриманні ОСОБА_2 перебуває також малолітній син -

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з випискою із медичної картки амбулаторного хворого

ОСОБА_2 хворіє на ішемічну хворобу серця, стенокардію напруги ФК., атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу 2, 3 ступеня, ризик 4 ступеня.

Згідно з довідкою про реєстрацію транспортного засобу від 09 лютого

2021 року № S-1626 за інформацією, яка міститься в базі даних Реєстру дорожніх транспортних засобів Литовської Республіки, на ім`я ОСОБА_11 та ОСОБА_12 транспортних засобів не зареєстровано.

З повідомлення Департаменту обов`язкових платежів податкової інспекції Вільнюського округу від 30 червня 2020 року № (7.1.е) 46MPD-6109 вбачається, що за даними електронного декларування Державної податкової інспекції Олег Ковригін задекларував 0 Євро доходів з виконаної індивідуальної діяльності у 2019 році.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що нерухомого майна за ОСОБА_2 в Україні не зареєстровано.

Згідно з витягом з Урядової газети Мальти від 31 грудня 2020 року ОСОБА_2 зазначений у переліку осіб, натуралізованих/зареєстрованих як громадяни Республіки Мальти.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

З огляду на зазначене Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення у межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - та касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на судові рішення по суті спору задоволенню не підлягають, а касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на додаткову постанову апеляційного суду підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення апеляційного суду відповідають не у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Щодо стягнення аліментів на утримання дітей

Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Тлумачення наведених норм СК України, зокрема, положень статті 81, частини третьої статті 181, частини другої статті 182, статті 183 СК України, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів. Аналогічна ситуація відображена і в положеннях ЦК України, який також ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», зокрема у відносинах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Таким чином, законодавець гарантував можливість захисту прав та фактичного задоволення інтересів найменш захищених категорій осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб.

Разом з тим, з урахуванням системного способу тлумачення вищевказаний Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому тлумачення його положень має здійснюватися з урахуванням дійсного змісту норм закону, на розвиток та виконання якого він прийнятий (розширювальне тлумачення норм права).

Водночас положення статті 81 СК України та частини третьої статті 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Звуження ж змісту норм закону

за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів є неприпустимим.

При цьому зміст положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів, тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин.

Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові

від 05 вересня 2019 року по справі № 760/4569/18-ц (провадження

№ 61-45100сво18).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Збільшуючи розмір аліментів на утримання обох дітей до 25 тис. грн щомісячно, апеляційний суд правильно виходив із того, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів у 10 тис. грн (на двох дітей) є недостатнім для утримання дітей, які мають право на достатній рівень матеріального забезпечення.

Верховний Суд погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки зазначений розмір аліментів (25 тис. грн на обох дітей) буде відповідати найкращим інтересам дітей, а відповідач має змогу сплачувати аліменти у такому розмірі.

Наявність можливості сплачувати відповідачем аліменти на утримання позивачки у більшому розмірі позивачкою не доведено.

Посилання ОСОБА_3 у касаційній скарзі про те, що діти привикли жити у комфортних умовах й при проживанні з відповідачем були забезпечені всім необхідним, а, крім того, необхідність оплати відповідачем послуг двох нянь, хатньої робітниці тощо не є підставою для скасування судового рішення, так як при визначенні розміру аліментів суд має виходити з умов, визначених статтею 182 СК України, на момент пред`явлення позову. Її доводи про те, що відповідач проживає у розкішному будинку, пересувається на дорогих автомобілях, подорожує закордон, відпочиває на дорогих курортах, має бізнес в інших країнах тощо є лише її припущеннями, а не є документальним підтвердженням наявності у нього цього майна на праві власності чи отримання від указаного бізнесу відповідного доходу.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у цій частині вказаних висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо стягнення додаткових витрат на утримання дітей

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у пункті 18 звернув увагу судів на те, що до передбаченої статті 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Тлумачення відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.

Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

При цьому, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Пред`являючи позовні вимоги про стягнення з відповідача половину додаткових витрат на утримання дітей, а саме за: регулярне відвідування дітьми басейну,придбання спортивного комплексу для вправ «Жирафчик двосекційний», поїздки з дітьми до моря тощо, позивачка посилалася на те, що зазначені додаткові витрати є тими, до яких діти привикли при проживанні з відповідачем і є для них комфортними, є розумними, обґрунтованими та необхідними для оздоровлення дітей, підтримання їхнього фізичного здоров`я і розвитку їх спортивних здібностей, зокрема, заняття плаванням, яким діти займаються з раннього дитинства.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, що заявлені нею до стягнення додаткові витрати на утримання дітей викликані особливими обставинами, які зумовлені, зокрема, позитивними фактами,

як то наявність у дітей особливих здібностей до занять з водного

спорту, атлетики чи гімнастики, а також необхідністю їх оздоровлення та відпочинку біля моря.

Регулярне відвідування дітьми басейну, придбання спортивного комплексу для вправ «Жирафчик двосекційний», поїздки з дітьми до моря на відпочинок тощо, не є тими додатковими витратами, які викликані особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України, а є витратами на утримання дітей, тобто аліментами, які вже стягнуті з відповідача. Крім того, позивачка не довела можливість відповідача сплачувати такі витрати.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 10 січня 2019 року у справі № 369/11745/16-ц (провадження № 61-34801св18); від 17 січня 2019 року у справі № 720/1119/17 (провадження № 61-3891св18); від 30 січня 2019 року у справі № 205/4622/16-ц (провадження № 61-22588св18); від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18); від 31 січня 2020 року у справі № 484/2230/17 (провадження № 61-1460св18); від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19 (провадження № 61-19103св19).

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи щодо необхідності стягнення додаткових витрат, залежно від особистих, індивідуальних особливостей дитини. Таких особистих, індивідуальних особливостей у дітей позивачкою не доведено, а судами не встановлено.

Наведені у касаційній скарзі представника ОСОБА_3 -

ОСОБА_4 - доводи вказаних висновків суддів передніх інстанцій не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів, що до компетенції суду касаційної інстанції не входить (стаття 400 ЦПК України).

Щодо стягнення судових витрат, понесених позивачкою на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_3 про стягнення судових витрат, понесених нею на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що квитанція про оплату гонорару адвокату у встановлений законом строк, а саме до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (частина восьма статті 141 ЦПК України) до суду подана не була, а отже, позивачкою не доведено понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу. Також суд зазначив, що відсутні докази понесення позивачем таких витрат.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру

і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані

з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена: Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня

2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі

№ 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого

2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.

З огляду на викладене, апеляційний суд, ухвалюючи додаткову постанову від 07 грудня 2022 року, дійшов передчасного висновку про відмову

у задоволенні заяви позиваки про стягнення судових витрат, понесених нею на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, так як витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

З огляду на те, що апеляційний суд не досліджував надані позивачкою докази щодо витрат на правничу допомогу, їх розмір на предмет розумності, співмірності зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони тощо Верховний Суд у силу процесуальних повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, не може їх досліджувати, оцінювати докази.

Вказані вище обставини свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а тому додаткова постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг на судові рішення по суті спору відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Солом`янського районного суду м. Києва

від 23 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду

від 05 жовтня 2022 року залишити без задоволення.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на постанову Київського апеляційного суду

від 05 жовтня 2022 року залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2021 року

у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року у частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дітей залишити без змін.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року задовольнити частково.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

О. В. Ступак