Постанова

від 25.04.2023 по справі 362/3882/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 362/3882/17

провадження № 22-ц/824/8017/2023

головуючий у суді І інстанції Марчук О.Л.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області про стягнення збитків,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2017 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області про стягнення грошових коштів, - та стягнуто з Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області в рівних частинах на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 4 706 258 гривень 53 копійки та судові витрати в розмірі 8 420 гривень 00 копійок (а.с. 49 - 52).

ОСОБА_1 за своєю заявою 28 листопада 2017 року отримав два виконавчі листи на виконання вказаного рішення суду (а.с. 73).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2021 року замінено боржника в даній цивільній справі з Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області на його правонаступника - Глевахівську селищну раду Фастівського району Київської області (а.с. 105 - 106, 108 - 109).

27 січня 2023 року представник стягувача ОСОБА_1 - адвокат Стукалова І.В. звернулась до суду із заявою, в якій просила поновити пропущений строк для пред`явлення зазначених двох виконавчих документів до виконання (а.с. 149 - 153).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2023 року у задоволенні заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання було відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду представник ОСОБА_1 - адвокат Стукалова І.В. звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що строк пред`явлення до виконання виконавчих документах був перерваним у зв`язку в поверненням його 12 квітня 2019 року, однак ОСОБА_1 фактично не отримав ні сам виконавчий лист, ні рішення Управління Державної казначейської служби про його повернення, що завадило заявнику у визначений законом строк повторно звернути виконавчий лист до виконання.

Вказує, що посилання заінтересованих осіб на ту обставину, що вищезазначене рішення суду було виконане і стягувачем отримані всі кошти за укладеною мировою угодою, яка затверджена ухвалою суду від 19 лютого 2019 року не відповідає дійсності, оскільки постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2019 року про затвердження мирової угоди скасована. Будь-яких доказів, які б відповідали вимогам ст. 77-80 ЦПК України щодо їх належності, допустимості достовірності та достатності щодо виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2017 року у справі №362/3882/17 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області про стягнення збитків, пов`язаних із знеціненням валюти на день платежу - надано не було.

Звертає увагу на те, що отримавши після повернення виконавчий лист, боржником, у якому зазначена юридична особа - Крушинська сільська рада, яка припинила свою діяльність - стягувач з об`єктивних підстав був позбавлений можливості пред`явити його до виконання, не вирішивши питання про заміну стягувача його правонаступником, у зв`язку з чим і звернувся до суду з відповідною заявою. Вказана обставина є суттєвою, незалежною від стягувача і такою, що об`єктивно унеможливила вчинення процесуальної дії у встановлений строк.

Крім того зазначає, що заявник ОСОБА_1 працює в філії ДП «Конярство України» на посаді в.о. керівника філії «ДКЗ №65» з 24 листопада 2020 року по теперішній час - у с. Вишневе Покровської селищної ради Дніпропетровської області, що стверджується довідкою ДП «Конярство України» від 28 лютого 2023 року №63. Зазначена філія розташована на території Покровської селищної ради, яка включена до Переліку територіальних громад , які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), що стверджується довідкою виконавчого комітету Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 18 липня 2022 року.

10 квітня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Глевахівської селищної ради - адвоката Боженко І.Ф., який просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що обидва спірні виконавчі листи отримані ОСОБА_1 21 листопада 2017 року, що підтверджується змістом виконавчих листів (на звороті), однак із заявою про поновлення строку пред`явлення обох виконавчих листів до примусового виконанні ОСОБА_1 звернувся 12 січня 2023 року (підпис на заявах), після спливу майже 5 років та 2 місяців, у той час, як відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Звертає увагу, що 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 свідомо своїм листом просив Держказначейство повернути без виконання виконавчі листи у справі № 362/3882/17 у зв`язку з виконанням в повному обсязі мирової угоди, затвердженої ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2019 року у справі №362/3598/14-ц.

У судовому засіданні представник відповідача Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області - адвокат Боженко І.Ф. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Заявник ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про розгляд справи.

24 квітня 2023 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Струкалової І.В. на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із її зайнятістю у іншому судовому засіданні, яке не може бути предметом розгляду, оскільки подане клопотання не містить накладення електронного цифрового підпису в порушення вимог Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до загальноприйнятих правил оформлення документів, підпис є обов`язковим реквізитом будь-якого офіційного документу, який надає йому юридичної сили, підтверджує справжність, правильність, а також відповідальність певної особи за його зміст.

При цьому, за загальними правилами судочинства та діловодства у судах, кожний процесуальний документ повинен бути підписаний особою, що його подає, а відсутність підпису ставить під сумнів дійсне волевиявлення такої особи.

Використання електронного підпису врегульоване Законом України «Про електронні довірчі послуги», який набрав чинності 7 листопада 2018 року.

Пунктами 12, 32 ч.1 ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» передбачено, що електронний підпис - це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис.

Відповідно до вимог ст.ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі, з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Таким чином, подане в електронній формі клопотання вважається належним чином підписаним, у разі його скріпленням електронним цифровим підписом, чого не було зроблено представником заявника.

Відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними.

Відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З огляду на викладене та з метою дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача та його представника, враховуючи, що позивач подав апеляційну скаргу, в якій ґрунтовно і змістовно виклав свою позицію щодо незаконності і необґрунтованості ухвали суду першої інстанції та наявності підстав для її скасування.

Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належним чином повідомлялися апеляційним судом про розгляд справи, не з`явилися, причин неявки не повідомили, що згідно ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2017 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області про стягнення грошових коштів, - та стягнуто з Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області в рівних частинах на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 4 706 258 гривень 53 копійки та судові витрати в розмірі 8 420 гривень 00 копійок (а.с. 49 - 52).

28 листопада 2017 року ОСОБА_1 за своєю заявою отримав два виконавчі листи на виконання вказаного рішення суду (а.с. 73).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2021 року задоволено заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , замінено боржника в даній цивільній справі з Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області на його правонаступника - Глевахівську селищну раду Фастівського району Київської області (а.с. 105 - 106, 108 - 109).

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області із заявою про заміну сторони виконавчого провадження (а.с.115), у задоволенні якої ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2021 року було відмовлено з тих підстав, що боржника в даній цивільній справі вже було змінено (а.с. 146-147).

27 січня 2023 року представник стягувача ОСОБА_1 - адвокат Стукалова І.В. звернулась до суду із заявою, у якій вона просила поновити пропущений строк для пред`явлення зазначених двох виконавчих документів до виконання (а.с. 149 - 153).

Наведене підтверджується матеріалами справи.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, суд першої інстанції виходив із того, що у стягувача були відсутні обставини, які об`єктивно перешкодили йому належно реалізувати своє право на повторну після 10 квітня 2019 року (тобто, після звернення із заявою про повернення виконавчих документів без виконання) подачу виконавчих документів до виконання у строк встановлений законом. Апеляційний суд погоджується із даними висновками, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Нормами статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Відповідно до частини першої статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Так, матеріалами справи встановлено, що із заявою про поновлення строку пред`явлення обох виконавчих листів до примусового виконання ОСОБА_1 звернувся 27 січня 2023 року, тобто після спливу майже 5 років, в той час, як відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Як вбачається із наданих відповідачем до суду першої інстанції доказів, ОСОБА_1 10 квітня 2019 року звернувся до Васильківського управління Державної казначейської служби України Київської області із заявою про повернення без виконання виконавчих листів № 362/610/16-ц від 15 травня 2017 року, № 362/3882/17 від 21 листопада 2017 року та № 362/1225/17 виданих Васильківським міськрайонним судом Київської області у зв`язку із виконанням в повному обсязі мирової угоди затвердженої ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області у справі № 362/3598/14-ц від 19 лютого 2019 року (а.с. 179).

У відповідь, листом № 06-11/124 від 12 квітня 2019 року, ОСОБА_1 за його заявою було повернуто вказані два виконавчі документи без виконання (а.с. 164).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що виконавчі документи на виконання судового рішення у даній цивільній справі мали бути подані для виконання у строк до 12 квітня 2022 року.

Разом з тим, ОСОБА_1 , будучи достовірно обізнаним про те, що він 10 квітня 2019 року подав до уповноваженого органу виконання заяву про повернення виконавчих документів без виконання, не вчинив у зв`язку із цим жодних дій, або будь-яких дій для продовження примусового виконання вказаних виконавчих документів.

Як наслідок, стягувач ОСОБА_1 пропустив строк для пред`явлення виконавчих документів до виконання, на що правильно вказав суду першої інстанції.

Частина перша статті 433 ЦПК України передбачає, що у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що стягувачем при зверненні до суду із заявою про поновлення строків пред`явлення виконавчих листів не було надано жодних фактичних доказів, які б переконливо свідчили про наявність поважних причин пропуску строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання. Жодних обставин, які могли б бути визнані судом поважними, стягувачем в заяві також не було зазначено.

Також судом було правильно зазначено, що обставини заміни боржника за вказаними виконавчими документами, не є поважними причинами (обставинами) які об`єктивно перешкодили стягувачу повторно пред`явити зазначені виконавчі документи до виконання у строки передбачені спеціальним законом.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства. Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з прав людини зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Пономарьов проти України, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України» Європейський суд прийшов до висновку про те, що права скаржників на справедливий розгляд справи не були порушені у зв`язку з тим, що вони не проявляли належної зацікавленості у результатах розгляду їх справи протягом тривалого строку, не звертаючись до суду за інформацією щодо стану розгляду їх скарги, незважаючи на те, що суд не повідомив їх про винесене рішення, що й унеможливило їх звернення зі скаргою у встановлені законом строки. Неналежна зацікавленість у розгляді справи може бути підставою для процесуальних наслідків

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

В даному випадку позивачу ОСОБА_1 було відомо про існування рішення суду та існування його заяви від 10 квітня 2019 року про повернення без виконання виконавчих листів, однак не було вжито всіх заходів, щоб вчасно пред`явити виконавчі документи до виконання, і доводів на спростування цих обставин його апеляційна скарга не містить.

Таким чином, з урахуванням пропуску визначеного Законом України «Про виконавче провадження» строку на пред`явлення виконавчих листів до виконання, апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість заяви ОСОБА_1 , а отже судом першої інстанції було правомірно відмовлено в її задоволенні.

З огляду на те, що заявник не спростував своєї пасивної поведінки щодо контролю за виконанням рішення суду більш ніж 5 років, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що заява про поновлення строків для пред`явлення виконавчого документа до виконання задоволенню не підлягає.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме не повідомлення заявника та його представника про розгляд справи призначеної на 13 лютого 2023 року, оскільки матеріалами справи встановлено, що 6 лютого 2023 року на адресу Васильківського міськрайонного суду Київського області представником заявника ОСОБА_1 - адвокатом Стукановою І.В. було подано заяву про розгляд справи за відсутності заявника та його представника (а.с.183).

Крім того, матеріалами справи встановлено, що після 6 лютого 2023 року, а саме після звернення до суду із заявою про розгляд справи за відсутності заявника та його представника, Васильківський міськрайонний суд Київської області повідомляв заявника про розгляд справи, однак ОСОБА_1 та його представник до суду не з`являлись. Зазначене підтверджується матеріалами справи, а саме довідкою Васильківського міськрайонного суду Київського області від 7 лютого 2023 року, встановлено, що розгляд справи призначений на 6 лютого 2023 року о 13 год. 50 хв. знято зі складу та призначено справу на 10 лютого 2023 року о 10 год. 00 хв. (а.с. 185). Васильківським міськрайонним судом Київського області 10 лютого 2023 року телефонограмами було повідомлено сторін, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та Боженко І.Ф. про розгляд заяви 10 лютого 2023 року о 10 год. 00 хв., а потім на 13 лютого 2023 року (а.с. 186, 189).

Таким чином апеляційний суд не може констатувати, що було порушено право сторони на доступ до правосуддя, а відтак вважати доведеними підстави для скасування оскаржуваного судового рішення внаслідок порушення норм процесуального права.

Отже доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2023 року постановлена з додержанням вимог процесуального законодавства, внаслідок чого підстав для її скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба