Постанова

від 20.04.2023 по справі 205/6223/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3869/23 Справа № 205/6223/22 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Деркач Н.М., Куценко Т.Р.,

за участю секретаря Заворотного К.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_1 адвоката Доманського Володимира Петровича,

на рішення Ленінського районногосуду м.Дніпропетровська від17січня 2023року посправі запозовом ОСОБА_1 до Комунальногозакладу освіти«Середня загальноосвітняшкола №88»Дніпровської міськоїрадипро визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до КЗО «Середня загальноосвітняшкола №88»ДМР провизнання незаконнимта скасуваннянаказу прозвільнення,поновлення нароботі та просиласудвизнати незаконним та скасувати наказ КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» Дніпровської міської ради від 22 серпня 2022 року №61-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя трудового навчання КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» Дніпровської міської ради, обґрунтовуючи це тим, що позивач з серпня 1991 року працювала на посаді вчителя трудового навчання КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» Дніпровської міської ради. Однак 24 серпня 2022 року її було ознайомлено з наказом відповідача від 22 серпня 2022 року № 61-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 », а 26 серпня 2022 року їй повернуто трудову книжку, що вона вважає незаконним. При цьому позивач посилається на те, що вона з 08 серпня 2022 року по 23 серпня 2022 року перебувала на лікарняному, а тому мала стати до роботи 29 серпня 2022 року, однак, всупереч цій обставині, відповідач, 22 серпня 2022 року видав наказ № 61-к/тр про звільнення її з 22 серпня 2022 року з посади вчителя трудового навчання у зв`язку з припиненням трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Позивач вважає, що відповідач незаконно здійснив її звільнення 22 серпня 2022 року, тобто під час перебування позивача на лікарняному та ще і в період щорічної відпустки, яка, на думку позивача, в такому випадку повинна бути продовжена на період тимчасової непрацездатності /а.с.1-4/.

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17 січня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Вирішено змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя трудового навчання Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 88» Дніпровської міської ради відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 22 серпня 2022 року на 12 вересня 2022 року. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. /а.с.80-83/.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Доманського Володимира Петровича, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що судом не надано належну оцінку доказам позивача, а саме: не надано оцінку фактичному продовженню трудових відносин між позивачем та відповідачем, що вона вважає відсутністю факту закінчення строкового трудового договору, враховуючи заяву, написану 10 червня 2022 року за ініціативою відповідача на предмет згоди на продовження трудових відносин з відповідачем на умовах строкового трудового договору на період з 22 серпня 2022 року по 21 серпня 2023 року, а також попереднє комплектування закладу освіти педагогічними працівниками на 2022-2023 роки, про що видано відповідачем наказ №36-к/тр від 13 червня 2022 року, який доведений до відома позивачу. Позивач вважає такий наказ продовженням строку трудового договору з нею та підтвердженням волевиявлення відповідача щодо погодження такого строку дії трудового договору на новий строк.

Разом з цим позивач вважає продовженням дії строкового трудового договору і наказ про надання щорічних відпусток від 25 липня 2022 року за №43-к/т, яким позивачу надавались щорічні відпустки за 2022 рік: з 25 липня 2022 року на 28 календарних днів, тобто з відповідною датою виходу на роботу 21 серпня 2022 року, та з 23 серпня 2022 року на 4 календарних дні з відповідною датою виходу на роботу 29 серпня 2022 року, що судом першої інстанції не було взято до уваги і призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.

Також апелянт посилається на те, що 07 лютого 2023 року, тобто, в період не набрання законної сили цього рішення суду першої інстанції, Конституційний Суд України по справі №1-5/2020(118/20) ухвалив рішення щодо неконституційності абзацу 3 ч.2 ст.22 Закону України «Про повну загальну середню освіти» від 16 січня 2020 року за №463-ІХ, який утрачає свою дію із дня ухвалення судом цього рішення, а відтак, встановлено, що саме дії держави в особі законодавчої гілки влади порушили право педагогічних працівників, які мають (мали) право на пенсію за віком, до яких відноситься і позивач, на працю, створивши законодавчі обмеження на укладання безстрокових договорів або не припинення раніше укладених строкових трудових договорів, що, на думку апелянта, не призвело б до порушення її права на працю та не було б підставою для її звільнення.

За таких обставин апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що є наслідком скасування судового рішення першої інстанції з переглядом його апеляційною інстанцією та ухваленням нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі. /а.с.87-91/.

20 березня 2023 року уповноважена особа відповідача, скориставшись своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на відповідність судового рішення ст. 263 ЦПК України, зазначила про відповідність рішення нормам матеріального права та фактичним обставинам справи, при цьому зазначила, що наведені апелянтом зміни в ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіти» відбулись вже після ухвалення судом рішення по справі, а здатність закону регулювати відносини з моменту їхнього виникнення у минулому є зворотною дією нормативно-правового акту, що можливо лише у разі скасування чи пом`якшення юридичної відповідальності, що в цьому випадку є неможливим та суперечить ст. 58 Конституції України, оскільки правовідносини між позивачем та відповідачем виникли до дати втрати чинності цієї статті, до 07 лютого 2023 року, що не може бути повернуто в часі, з огляду на що просила залишити рішення без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що наказом КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» Дніпровської міської ради від 15 червня 2020 року №38-к/тр на виконання вимог абзацу 3 частини 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», підпункту 2 п. 3 Прикінцевих таперехідних положеньЗакону України«Про повнузагальну середнюосвіту» змінено форму трудового договору ОСОБА_1 , вчителю трудового навчання, яка отримує пенсію за віком, а саме: припинено безстроковий трудовий договір 30 червня 2020 року та укладено строковий трудовий договір з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року. (а.с. 8).

Наказом КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» Дніпровської міської ради від 30 червня 2021 року № 43-к/тр на виконання вимог абзацу 3 частини 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», підпункту 2 п. 3 Прикінцевих таперехідних положеньЗакону України«Про повнузагальну середнюосвіту» продовжено термін строкового трудового договору ОСОБА_1 , вчителю трудового навчання, яка отримує пенсію за віком, з 01 липня 2021 року по 21 серпня 2022 року (а.с. 9).

Згідно п. п. 2, 3 наказу КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» Дніпровської міської ради від 25.07.2022 року № 43-к/т надано ОСОБА_1 , вчителю трудового навчання, частину щорічної відпустки за 2022 рік з 25 липня 2022 року на 28 календарних днів; частину щорічної відпустки за 2022 рік з 23 серпня 2023 року на 4 календарних дні (а.с. 15).

Наказом КЗО «Середня загальноосвітня школа №88» Дніпровської міської ради від 22.08.2022 року № 61-к/тр звільнено ОСОБА_1 , вчителя трудового навчання, із займаної посади у зв`язку з припиненням трудового договору, згідно п. 2 ст.36КЗпП України (а.с. 7).

Згідно наказу КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» Дніпровської міської ради від 22 серпня 2022 року № 61/1-к/тр виплачено ОСОБА_1 компенсацію за 18 днів відпустки, невикористаної у зв`язку з перебуванням на лікарняному під час основної відпустки (а.с. 50).

З відповіді Централізованої бухгалтерії при Департаменті гуманітарної політики Дніпровської міської ради від 22 вересня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною у період з 08 серпня 2022 року по 23 серпня 2022 року (а.с. 66-67).

З`ясовуючи характер спірних правовідносин, судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини справи, з чим погоджується і колегія суддів.

Статтею 43Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно статті 139КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до ч. 1 ст.21КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно ч. 3 ст.21КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частини третьої статті 54Закону України«Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Отже, суд першої інстанції встановив, що, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.

Переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.

Згідно з частиною другою статті 39-1КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Колегія суддів зазначає, що доводи апелянта про те, що у зв`язку із неодноразовим продовженням трудових відносин шляхом укладення контрактів, трудовий договір набув ознак безстроковості є необґрунтованими, оскільки укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України, що і вірно встановлено судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 607/18964/18.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.36КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, з чим погоджується і колегія суддів, що відповідач, як роботодавець позивача, виявив своє волевиявлення на звільнення позивача з посади, чому позивач не може чинити перешкоди, а доводи апелянта про те, що вона продовжувала фактично трудові відносини з відповідачем, що, на її думку, підтверджується наказом про відпустки на період 2022-2023 років та складання плану щодо педагогічного складу закладу у червні 2022 року, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки такі твердження є безпідставними та наведених обставин не підтверджують.

У постанові від 27 січня 2021 року у справі № 501/1928/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що не допускається звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності. Порушення відповідачем вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, може бути усунуто судом шляхом зміни дати звільнення позивача.

Рішення Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 встановило, що положення частини третьої статті 40КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Цей висновок Конституційного Суду України узгоджується із постановами Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, від 13 листопада 2019 року у справі №545/1151/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16, від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №712/9213/18 дійшла висновку про те, що продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов`язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).

Ця гарантія поширюється на випадки припинення трудового договору (контракту) з працівником за пунктом 2частини першої статті 36 КЗпП України. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки.

Колегія суддів, як і суд першої інстанції, з урахуванням наданих письмових доказів та встановлених на їх підставі фактичних обставин справи, дійшла висновку, що захистити права ОСОБА_1 у належний спосіб, який узгоджується із усталеною судовою практикою, належить шляхом зміни дати звільнення позивача з посади вчителя трудового навчання КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» ДМР відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 22 серпня 2022 року на 12 вересня 2022 року, з урахуванням днів лікарняного та відпустки.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №205/4196/18.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта про зміни в ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіти» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі зміни відбулись вже після видання оспорюваного наказу та ухвалення судом рішення по справі, тобто 07 лютого 2023 року, а здатність закону регулювати відносини з моменту їхнього виникнення у минулому є зворотною дією нормативно-правового акту, що можливо лише у разі скасування чи пом`якшення юридичної відповідальності, що в цьому випадку є неможливим та суперечить ст. 58 Конституції України, оскільки правовідносини між позивачем та відповідачем виникли до дати втрати чинності цієї статті, що не може бути повернуто в часі.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки досліджених судом першої інстанції доказів, яким надавалась правова оцінка при вирішення позовних вимог по суті спору, де виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, у відповідності до ст. 89 ЦПК України, і незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка за наданими позивачем матеріалами справи. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаДоманського ВолодимираПетровича залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районногосуду м.Дніпропетровська від17січня 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 28 квітня 2023 року.

Головуючий: А.П.Барильська

Судді: Н.М.Деркач

Т.Р.Куценко