Ухвала

від 27.04.2023 по справі 904/454/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/454/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В. Я.

розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

від 25.01.2023 в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 400 232,03 грн. судового збору

у справі № 904/454/22

за позовом за позовом Фізичної особи-підприємця Карагана Олексія Вікторовича

до відповідача: 1. Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області; 2. Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області; 3. Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, 4. Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна казначейська служба України

про стягнення матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

13.04.2023 Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області через підсистему "Електронний суд" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою від 13.04.2023 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 400 232,03 грн. судового збору у справі № 904/454/22.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області у справі № 904/454/22 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Васьковського О.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 13.04.2023.

Згідно вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 288 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст оскаржуваної постанови Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 904/454/22 складено та підписано 06.02.2023. Враховуючи зазначене, останній день строку встановленого для оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 в касаційному порядку припадав на 27.02.2023, оскільки 26.02.2023 (неділя) - вихідний день.

Скаржник звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 904/454/22 - 13.04.2023, тобто поза межами процесуального строку на касаційне оскарження.

Проте, касаційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 904/454/22, яке мотивоване тим, оскільки питання щодо розгляду уточненої касаційної скарги поданої разом з клопотанням поданим до суду касаційної інстанції після прийняття судом ухвали від 08.03.2023 про залишення без руху касаційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 904/454/22 не розглянуто, скаржник звертається до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у новій редакції, в якій зазначає підстави для зменшення суми судового збору, а також уточнює прохальну частину. Зазначені обставини, на думку скаржника, є підставою на поновлення строку на касаційне оскарження згідно з ч. третьою ст. 288 ГПК України.

Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідної заяви (клопотання) скаржника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду визнати поважною причину пропуску процесуального строку з вичерпним колом обставин, що його спричинили. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування заяви (клопотання) про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Ухвалою Верховного Суду від 08.03.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про звільнення від сплати судового збору. Касаційну скаргу Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 904/454/22 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 292 Господарського процесуального кодексу України. Надано строк для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання суду оригіналу документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 426 914,16 грн. за подання касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі № 904/454/22.

06.04.2023 Ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру за подання касаційної скарги у справі № 904/454/22, а касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області № 04-10-10/2951 від 27.02.2023 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі № 904/454/22 повернуто скаржнику без розгляду разом з доданими до неї матеріалами.

Оскільки касаційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області № 04-10-10/2951 від 27.02.2023 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі № 904/454/22 підлягала поверненню скаржнику без розгляду у зв`язку із неусуненням недоліків касаційної скарги щодо сплати судового збору у встановлені судом касаційної інстанції строки, то розгляд клопотання про поновлення пропущеного строку для подання касаційної скарги № 04-10-10/2951 від 27.02.2023 у справі № 904/454/22 судом касаційної інстанції не здійснювався.

13.04.2023 року скаржник через підсистему "Електронний суд" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою від 13.04.2023 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 400 232,03 грн. судового збору у справі № 904/454/22. В якій просить визнати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження рішення, скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 400 232,03 грн. судового збору у справі № 904/454/22, що мав бути сплачений за подання апеляційної скарги, а також звільнити скаржника від сплати судового збору за подання касаційної скарги або зменшити розмір судового збору.

Таким чином предметом оскарження до суду касаційної інстанції при зверненні Головним управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області з касаційною скаргою № 04-10-10/2951 від 27.02.2023 була постанова Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 904/454/22, в той час як 13.04.2023 скаржник звернувся вже з іншою касаційною скаргою в якій оскаржує постанову суду апеляційної інстанції лише в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 400 232,03 грн. судового збору у справі № 904/454/22 .

Оскільки 13.04.2023 року скаржник звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою від 13.04.2023, де предметом касаційного оскарження є постанова Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 вже в частині стягнення 400 232,03 грн. судового збору у справі № 904/454/22 судом касаційної інстанції перевіряються додержання скаржником вимог ст.290 Господарського процесуального кодексу України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено, зокрема, дата отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.

У пункті 1 частини четвертої статті 290 ГПК України передбачено, що до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності.

Згідно з частиною третьою статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що до касаційної скарги поданої 13.04.2023 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 400 232,03 грн. судового збору будь-яких належних та допустимих доказів дати отримання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції скаржником не надано, що унеможливлює перевірку судом обставин дотримання скаржником положень статті 288 ГПК України. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що належними та допустимими доказами підтвердження дати отримання повного тексту оскаржуваної постанови є поштовий конверт в якому отримано копію оскаржуваного судового рішення із зазначенням ідентифікатора поштових відправлень, згідно якого було б можливо перевірити дату отримання скаржником повного тексту оскаржуваного судового рішення.

Ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів.

Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Частиною третьою статті 292 ГПК України передбачено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними.

Відтак, скаржником не доведено поважності причин пропуску встановленого законом строку на подання касаційної скарги, клопотання про поновлення строку на подання касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 400 232,03 грн. судового збору у справі № 904/454/22 задоволенню не підлягає.

Крім того, статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги, зокрема щодо обов`язкового та конкретного зазначення скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України.

Так, частиною другою статті 287 ГПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:

пункт 1) - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується касатор, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;

пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення;

пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

При цьому касатору слід враховувати, судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Так, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

При цьому слід враховувати, що за приписами частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

До того ж, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

З урахуванням змін до ГПК України внесених Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460 - IX, які набрали чинності 08.02.2020, касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, вичерпних обґрунтувань, позаяк відкриття касаційного провадження за відсутності або неточності таких обґрунтувань може призвести до порушено принципу "правової визначеності".

З урахуванням зазначеного, перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 ГПК України вбачається, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки, зазначаючи в якості підстави пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржником не наведено належного обґрунтування наявності вказаної підстави касаційного оскарження, а також посилаючись на порушення норм процесуального права скаржник не зазначає, яка конкретно норма права є неправильно застосованою.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, що не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене, касаційна скарга Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 400 232,03 грн. судового збору у справі № 904/454/22 підлягає залишенню без руху на підставі ч. ч. 2 та 3 ст. 292 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 234, 235, 288, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

1. Підстави наведені у клопотанні Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 400 232,03 грн. судового збору у справі № 904/454/22 - визнати неповажними.

2. Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 400 232,03 грн. судового збору у справі № 904/454/22, залишити без руху.

3. Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області має право у термін, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, звернутись до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку навівши інші підстави для поновлення строку та надавши належні та допустимі докази отримання повного тексту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та зазначити підставу (підстави), на якій (яких) нею подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 287 цього Кодексу підстави (підстав), та з відповідним обґрунтуванням такої (таких) підстави (підстав).

4. Документи про усунення недоліків касаційної скарги та заяву про поновлення строку направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк