Ухвала

від 29.05.2023 по справі 904/454/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/454/22

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Білоуса В.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби України у Київської області

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду

від 23.01.2023

та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

від 31.10.2022

у справі № 904/454/22

за позовом за позовом Фізичної особи-підприємця Карагана Олексія Вікторовича

до відповідача: 1. Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області; 2. Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області; 3. Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, 4. Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна казначейська служба України

про стягнення матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

05.05.2023 Головне управління Державної фіскальної служби України у Київської області звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 та ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2023 у справі № 904/454/22.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби України у Київської області і у справі № 904/454/22 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Васьковського О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2023.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Основного Закону серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […]".

Пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України унормовано, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Частиною другою статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

Так, скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.

Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (абзац 4 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України).

Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу «правової визначеності», що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Зважаючи на наведене, скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1 - 4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".

Пунктом 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що . Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали і постанови суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови суду апеляційної інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Головне управління Державної фіскальної служби України у Київської області звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2023. При цьому, згідно вимог прохальної частини касаційної скарги скаржник просить:

1. Прийняти касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Київської області до розгляду та відкрити касаційне провадження;

2. Відновити строк на касаційне оскарження на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 та на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2023 у справі № 904/454/22.

3. Скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі № 904/454/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог Карагану Олексію Вікторовичу в частині стягнення з Відповідача-2 на користь Державного бюджету України судового збору 133 410,68 грн.

Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі №904/454/22 позовні вимоги задовольнити частково, стягнено з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця Карагана Олексія Вікторовича суму матеріальної шкоди в розмірі 17 788 090,00 грн. та з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 133 410,68 грн.

Вищезазначене рішення переглянуто в апеляційному порядку та за результатами розгляду апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2023 у справі № 904/454/22 абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі №904/454/22 - викладено в наступній редакції: Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця Карагана Олексія Вікторовича 17 788 090,00 грн. матеріальної шкоди, решту рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі №904/454/22 - залишено без змін та стягнено з Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 400 232, 03 грн судового збору, що мав бути сплачений за подання апеляційної скарги.

Отже як вбачається з прохальної частини касаційної скарги скаржник, просить скасувати лише рішення місцевого суду від 23.01.2023 у справі № 904/454/22 , яке змінено постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2023 у справі № 904/454/22.

В ухвалі Верхового суду від 29.03.2023 у справі №904/454/22 про повернення касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби України у Київської області, вказані обстави про перегляд в апеляційному порядку рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі №904/454/22 та наявність постанови Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2023 у справі № 904/454/22, якою було змінено рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі №904/454/22 були зазначені.

Однак відповідно до прохальної частини касаційної скарги скаржник в якості предмету касаційного оскарження знову визначив лише рішення суду першої інстанції та просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог Карагану Олексію Вікторовичу в частині стягнення з Відповідача-2 на користь Державного бюджету України судового збору 133 410,68 грн., водночас касаційна скарга не містить вимог щодо судового рішення суду апеляційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного рішення.

Водночас відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Оскільки скаржником не заначено, вимог щодо судового рішення суду апеляційної інстанції у Верховного Суду відсутня можливість встановити об`єкт касаційного оскарження та з урахуванням зазначених обставин, на даний час неможливо перевірити дотримання скаржником вимог статей 287-290 ГПК України, встановити розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги та розглянути клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України, а тому право касаційного оскарження обмежено виключно тими підставами, які передбачені наведеними вище положеннями ст. 287 ГПК України.

Правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

При цьому Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.

Аналіз положень зазначеної статті дає підстави для висновку, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними, тобто містити інформацію не лише про те, які судові рішення оскаржуються, а й про те, які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень (передати справу повністю або частково на новий розгляд, ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції тощо).

Крім того, за змістом пунктів 4, 6 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинні бути зазначені судові рішення, що оскаржуються та вимоги особи, яка подає скаргу.

В вступній частині касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби України у Київської області зазначено предмет касаційного оскарження окрім рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 ще й ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2023 у справі № 904/454/22 та в прохальній частині вказано клопотання про поновлення строку на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2023 у справі № 904/454/22, однак в вимогах касаційної скарги вказано про скасування лише рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі № 904/454/22.

Разом з тим, вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні кореспондуватися з повноваженнями суду касаційної інстанції, передбаченими положеннями статтею 308 ГПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1 - 6 частини першої цієї статті.

Виходячи з приписів частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, вона залишається без руху.

Оскільки подана касаційна скарга зазначеним вимогам не відповідає, так як вступна частина не відповідає її прохальній частині, тобто скаржнику необхідно уточнити з якими саме судовими рішеннями він не погоджується і які він просить скасувати.

З урахуванням зазначених обставин, на даний час неможливо перевірити дотримання скаржником вимог статей 287-290 ГПК України, в тому числі встановити розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги, розглянути клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження.

Враховуючи викладене, оскільки правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається саме на заявника касаційної скарги, а подана касаційна скарга не містить однозначної інформації про те, з яким саме судовим рішення не згоден її заявник, Суд дійшов висновку про застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 292 ГПК України у вигляді залишення касаційної скарги без руху.

Таким чином, заявнику касаційної скарги необхідно уточнити вимоги касаційної скарги, а саме уточнити вимоги касаційної скарги, зазначити, яке саме судове рішення оскаржується скаржником та необхідно вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України підстави (підстав), а також належним чином обґрунтувати наявність цієї підстави (цих підстав) із урахуванням змісту цієї ухвали та вказати, які саме повноваження суду касаційної інстанції скаржник просить застосувати за результатами касаційного перегляду.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу заявника касаційної скарги на необхідність дотримання положень статті 43 Господарського процесуального кодексу, щодо добросовісного користування процесуальними правами та недопущення зловживання процесуальними правами.

Ураховуючи викладене, касаційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби України у Київської області підлягає залишенню без руху на підставі частин другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених недоліків, а саме: подання Суду касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства, та в прохальній частині якої скаржник має зазначити з якими саме судовими рішеннями він не погоджується, належним чином обґрунтувати наявність підстави (цих підстав) із урахуванням вимог ст.287 ГПК України та змісту цієї ухвали та надати відповідні обґрунтуванням такої (таких) підстави (підстав), та вказати, які саме повноваження суду касаційної інстанції скаржник просить застосувати за результатами касаційного перегляду.

При цьому звертається увага на те, що нову редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи, надавши Суду докази такого надіслання.

Наслідки невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали встановлені статтями 292, 293 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 288, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Київської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 та ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2023 у справі № 904/454/22 залишити без руху.

2. Надати Головному управління Державної фіскальної служби України у Київської області строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Головному управління Державної фіскальної служби України у Київської області уточнити вимоги касаційної скарги, а саме: чітко зазначити які судові рішення у справі № 904/454/22 він просить скасувати з зазначенням підставу (підстави), на якій (яких) ним подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статті 287 цього Кодексу підстави (підстав), та з відповідним обґрунтуванням такої (таких) підстави (підстав) та вказати, які саме повноваження суду касаційної інстанції скаржник просить застосувати за результатами касаційного перегляду.

4. Документи про усунення недоліків касаційної скарги (уточнення вимог касаційної скарги з зазначенням підстав касаційного оскарження) направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

5. У разі неусунення недоліків касаційної скарги у строк, встановлений судом, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду В.В. Білоус