Рішення

від 26.04.2023 по справі 147/364/22

ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 147/364/22

Провадження № 2/147/30/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року смт Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борейко О. Г. ,

із секретарем Подолян Т. І.,

за участю:

представника позивача - адвоката Олійника А. М.,

представника відповідача - адвоката Дудіна Л. В.,

розглянувши у відкритому cудовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, у режимі відеоконференції, у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Т" про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Т» (далі - ТОВ «Україна-Т») про:

- усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, площею 2,7258 га, кадастровий номер 0524155100:01:002:0185, яка розташована на території Тростянецької селищної ради Гайсинського (Тростянецького) району Вінницької області і належить на праві власності позивачу, та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Т» повернути позивачу вказану земельну ділянку;

- скасування державної реєстрації договору оренди землі, зареєстрованого Вінницькою регіональною філією центру ДЗК при Державному комітеті України по земельним ресурсам 01.08.2008 за №040855100220 та додаткової угоди до договору оренди землі;

- стягнення з відповідача на користь позивача судового збору та витрат на правову допомогу.

Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,7258 га, кадастровий номер 0524155100:01:002:0185, яка розташована на території Тростянецької селищної ради Тростянецького району Вінницької області. Вказана земельна ділянка була успадкована позивачем після смерті брата. 11.06.2020 приватний нотаріус Тростянецького районного нотаріального округу Вірська А. І. оформила Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Після успадкування земельної ділянки позивач виявив бажання здійснювати самостійно її обробіток, з метою з`ясування ситуації по суті, чи перебуває земельна ділянка у користуванні третіх осіб ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора та отримано копію Договору оренди землі від 16.06.2008 укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Україна-Т», також було отримано копію Додаткової угоди до Договору оренди землі, укладеної 27.07.2015 між тими ж сторонами. Вказує, що позивач відмітив, що на зазначених вище угодах проставлений підпис, який не належав ОСОБА_2 (як рідному братові, позивачу було відомо який підпис мав ОСОБА_3 , окрім того у 2017 році ОСОБА_2 оформив на позивача довіреність у приватного нотаріуса, і підпис на довіреності не відповідає тому, який проставлений на Договорі оренди землі і додатковій угоді. Зазначає, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину і є доказом їх волевиявлення. Стверджує, що його брат - ОСОБА_2 не підписував договір оренди землі у зв`язку з чим відсутнє волевиявлення останнього при укладенні вказаних договорів, тому такі договори є неукладеними, а подальше користування відповідачем земельною ділянкою є безпідставним. Реєстрація права оренди ТОВ «Україна-Т» на земельну ділянку відбулася на підставі угод, які фактично не були підписані власником цієї земельної ділянки та орендодавцем ОСОБА_2 (правочин є неукладеним). Реєстрація за неукладеними між сторонами договором оренди, порушує права та законні інтереси позивача на користування та розпорядження своєю власністю (земельною ділянкою), що суперечить вимогам статті 317 ЦК України, а тому таке право підлягає відновленню шляхом скасування державної реєстрації договору оренди.

Відповідач, скористався правом регламентованим ст. 178 ЦПК України та 30 травня 2022 року подав відзив на позов, в якому просить в задоволенні позову відмовити повністю та стягнути з позивача всі судові витрати, які зазнає відповідач у зв`язку з розглядом справи. Відповідач стверджує, що договір оренди землі від 16.06.2008 та додаткова угода від 27.07.2015 до вищевказаного договору не лише підписані братом позивача ОСОБА_2 , а й відповідають його волевиявленню, оскільки останній з 2008 року отримував орендну плату за користування земельною ділянкою відповідно до умов такого договору, що підтверджується відповідними відомостями на видачу орендної плати, готівки, грошей, видаткових касових ордерів за 2017-2021 роки. Згідно з довідкою від 23.05.2022 №54 за весь період оренди земельної ділянки позивача ТОВ «Україна-Т» чітко дотримується умов Договору, вчасно сплачує орендну плату, ПДФО та військовий збір. Станом на 01.05.2022 заборгованості по орендній платі немає. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 станом на 16.06.2008 та 27.07.2015 не міг підписувати договір оренди землі та додаткову угоду до даного договору. Окрім того питанням оформлення договору оренди землі займалися спеціалісти ТОВ «Україна-Т», які безпосередньо спілкувалися з позивачем та можуть підтвердити, що ОСОБА_2 приходив до контори ТОВ «Україна-Т» надав необхідні для укладення договору документи та особисто підписував договір оренди землі від 16.06.2008 та додаткову угоду до договору від 27.07.2015.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 10 травня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено справу до підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 17.06.2022 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та відкладено підготовче засідання у справі.

16.08.2022 на виконання ухвали суду від 17.06.2022 надійшли витребувані документи.

Ухвалою суду від 16.08.2022 задоволено клопотання представника позивача - адвоката Олійника А. М. про призначення судової почеркознавчої експертизи; призначено у справі судову почеркознавчу експертизу; провадження у справі зупинено.

Ухвалою від 04.10.2022, з урахуванням клопотання завідувача Хмельницького відділення КНДІСЕ про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи, поновлено провадження у справі і призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 02.11.2022 клопотання представника позивача про витребування документів, необхідних для проведення експертизи, задоволено та відкладено підготовче засідання у справі.

Ухвалою суду від 14.11.2022 направлено справу для проведення судової почеркознавчої експертизи, провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

31 березня 2023 року до суду від заступника завідувача Хмельницького відділення КНДІСЕ надійшов висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи та матеріали цивільної справи №147/364/22.

Ухвалою суду від 03 квітня 2023 року поновлено провадження в цивільній справі та призначено її до розгляду у підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.04.2023 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті, задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідків.

В судовому засіданні 26 квітня 2023 року представник позивача позов підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити. Зазначив, що належним доказом у даному спорі є висновок експерта, який підтверджує, що ОСОБА_2 не підписував Договір оренди, а тому останній є неукладеним.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити з підстав наведених у відзиві, зазначив, що товариство користується земельною ділянкою на законних підставах. Також, представник відповідача відмовився від виклику в якості свідка ОСОБА_4 , оскільки вона перебуває за межами України.

Свідок ОСОБА_5 суду показала, що працює головним бухгалтером ТОВ «Україна-Т», з позивачем особисто не знайома, щодо обставин справи повідомила, що орендна плата нараховувалась і була отримана орендодавцем, раніше сумнівів щодо підписання договору оренди не виникало, чому зараз постало це питання не відомо. У 2015 році під час підписання додаткових угод, підприємство надавало в якості бонусу мішок цукру, при цьому орендодавець отримав цей бонус, оскільки є в списках отримувачів, і претензій щодо не підписання договору чи додаткової угоди не було. Орендна плата за 2022 рік нарахована, однак орендодавець не йде її отримувати. Під час підписання договорів товариство не зобов`язане перевіряти достовірність підписантів, разом з тим, свідок не може точно сказати чи є така ймовірність, що замість ОСОБА_2 договір оренди підписав хтось з його рідних, чи інша особа.

Вислухавши учасників справи, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі у їх сукупності, суд зважає на таке.

Згідно з приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 сервня 2020 року є власником земельної ділянки площею 2,7258 га, кадастровий номер 0524155100:01:002:0185, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Тростянецької селищної ради Гайсинського (раніше Тростянецького) району Вінницької області. Право власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 698914805208 (а.с.12).

Згідно з договорому оренди землі від 16.06.2008 між ОСОБА_2 та ТОВ «Україна-Т», в особі директора Тарасюка В. А., об`єктом оренди є земельна ділянка площею 2,7258 га. Договір укладено на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, цільове призначення земельної ділянки землі сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір зареєстровано Вінницькою регіональною філією центру ДЗК при Державному комітеті України по земельним ресурсам 01.08.2008 за №040855100220 (13-15).

27.07.2015 до Договору оренди землі від 16.06.2008 укладено додаткову угоду між ОСОБА_2 та ТОВ «Україна-Т», в особі директора Тарасюка В. А., якою зокрема викладено пункт 8 розділу «Строк дії договору» у такій редакції: «Договір укладено терміном до 31.12.2028» (а.с. 15).

Підставою звернення ОСОБА_1 до суду стало оспорювання факту укладення договору оренди належної йому земельної ділянки, його покійним братом ОСОБА_2 з відповідачем.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 08.08.2015 №41975973 встановлено, що 08.08.2015 за ТОВ «Україна-Т» зареєстровано право оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 (а.с. 53).

З висновку експерта №3211/3212/22-26 складеного 23.03.2023 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи по матеріалам цивільної справи №147/364/22 , встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Орендодавець» у договорі оренди землі б/н від 16 червня 2008 року укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-Т» (щодо оренди земельної ділянки площею 2,7258 га, кадастровий номер 0524155100:01:002:0185), виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Орендодавець» у договорі оренди землі б/н від 16 червня 2008 року укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-Т» (щодо оренди земельної ділянки площею 2,7258 га, кадастровий номер 0524155100:01:002:0185), - виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням якогось підпису ОСОБА_2 .

У судовому засіданні встановлено, та цього не заперечила сторона відповідача, що належна позивачу земельна ділянка перебуває у користуванні Товариства.

Згідно з вимогами ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо вимог про усунення перешкод у користуванні та повернення земельної ділянки позивачу.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті ).

Тобто правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що його рідний брат ОСОБА_2 не підписував договір оренди землі, тому він є неукладеним, отже, така земельна ділянка безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача, тому має бути повернута її власнику, у зв`язку з чим позивач просить усунути перешкоди у користуванні земельної ділянки.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача (у даному випадку, попереднього власника земельної ділянки) щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21).

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як висновок, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно з ст. 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є саме усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки, які можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.» (пункт пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Такий висновок зробив ВС у справі № 144/338/18 від 27.06.2022.

Як зазначалося вище, звертаючись до суду, позивач обґрунтовував позов фактичною відсутністю договірних відносин з відповідачем.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосовувати для вирішення спору.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст.ст. 76-78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмету доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішує суд. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини, повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Такі пояснення зазначив Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 у справі №201/7705/19.

На підтвердження позовних вимог сторона позивача заявила клопотання про причначення посмертної почеркознавчої експертизи, за наслідками якої складено висновок експерта №3211/3212/22-26 від 23.03.2023, який сторонами не ставиться під сумнів, а тому є належним та допустимим доказом.

Згідно зі ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що на спростування доказів щодо неналежності підпису ОСОБА_2 , стороною відповідача надано тільки пояснення свідка ОСОБА_5 , як головного бухгалтера ТОВ «Україна-Т», проте, згідно з ч. 2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, тобто належність підпису певній особі має підтверджуватися висновком фахівця, а не поясненнями свідка.

Щодо посилань сторони відповідача на недобросовісну поведінку позивача, оскільки він отримував орендну плату за договором, а тому такий не можна вважати неукладеним через його виконання, доцільно зауважити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 зазначено, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) у спорах про недійсність договору проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі №3-59гс14). Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Між тим, статтею 18 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

Також, суд вважає, що посилання сторони відповідача на той факт, що спочатку ОСОБА_2 , а після його смерті позивач отримував орендну плату, що підтверджується платіжними відомостями, та згодом звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, тобто суперечить його попередній поведінці, та такі дії є недобросовісними, не спростовують того факту, що ОСОБА_2 не підписував договір оренди землі від 16.06.2008 з відповідачем та не може свідчити на користь погодження ОСОБА_2 умов вказаного договору та волевиявлення сторони на його укладання.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, у цій справі це постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зробила висновок, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України). Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Судом встановлено, що Договір оренди землі від 16.06.2008 укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Україна-Т» підписаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, наведене підтверджується висновком експерта і не спростоване в судовому засіданні, в тому числі і свідком, яка повідомила, що не може чітко сказати хто підписував зазначений вище договір.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_2 не підписував договору оренди, тобто не виявляв свою волю до вчинення даного договору, суд дійшов висновку про те, що така угода є неукладеною.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 (спадкодавець позивача) договору оренди землі не підписував, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, який визнано судом належним доказом, тобто волевиявлення на укладення договору не висловлював, користування відповідачем земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_1 , як спадкоємцю за законом на праві власності, не пов`язане з позбавленням його права володіння нерухомим майном, порушує права та законні інтереси на розпорядження власністю - земельною ділянкою, а тому суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення такої земельної ділянки відповідачем, право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є ефективним способом захисту порушених прав позивача.

Щодо вимог про скасування державної реєстрації договору оренди землі

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 , крім іншого, просив суд скасувати державну реєстрацію договору оренди землі, зареєстрованого Вінницькою регіональною філією центру ДЗК при Державному комітеті України по земельним ресурсам 01.08.2008 за №040855100220 та додаткової угоди до договору оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) (пункт 55) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час звернення позивача ОСОБА_1 до суду, матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося.

За таких обставин належним способом захисту прав та інтересів позивача буде вимога про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права, яке закріплене у неукладеному договорі оренди землі від 16 червня 2008 року, порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою, кадастровий номер 0524155100:01:002:0185, яка розташована на території Тростянецької селищної ради Гайсинського (раніше Тростянецького) району Вінницької області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Однак, у даній справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації договору оренди землі, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації права оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі №144/1346/21 (провадження № 61-7155св22), від 05 квітня 2023 року у справі №125/788/21 (провадження №61-4248св22), та знайшли своє підтвердження в постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі №138/3665/21 (провадження № 61-7835св22).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 квітня 2023 року у справі №357/8277/19 (провадження №14-65цс22) дійшла висновку, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Отже, з урахуванням викладених норм поняття «державна реєстрація договору» та «державна реєстрація речового права» різняться. Реєстрація права оренди земельної ділянки, як зазначалось, є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю, проте вказане не свідчить, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинності з моменту реєстрації права. У цій же постанові зазначено, що з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши у сукупності такі докази, як пояснення свідків, висновки експерта, інші докази по справі та врахувавши вимоги статей 110, 89, 76-80 ЦПК, та враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись вимогами ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України 319, 321, 391, ЦК Кодексу України суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Т" про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації договору оренди землі - задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 2,7258 га, кадастровий номер 0524155100:01:002:0185, яка розташована на території Тростянецької селищної ради Гайсинського (Тростянецького) району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Т".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна-Т", код ЄДРПОУ - 03734375, адреса місцезнаходження: вул. Соборна, 91, смт Тростянець, Гайсинський район, Вінницька область, 24300.

Повний текст рішення суду складено 01 травня 2023 року.

Суддя О. Г. Борейко