Постанова

від 28.03.2023 по справі 947/32389/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4117/23

Справа № 947/32389/21

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В.

Доповідач Кутурланова О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кутурланової О.В.,

суддів: Бездрабко В.О.,

Приходько Л.А.,

секретар судового засідання Виходець А.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Довбишев Дмитро Олександрович, на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси у складі судді Калініченко Л.В. від 08 серпня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 13 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 14.10.2010 року сторони дійшли згоди щодо укладення договору позику та його суттєвих умов, на підтвердження чого ОСОБА_1 складено розписку, в якій останній засвідчив отримання від позивача в борг грошових коштів в сумі 108 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути на вимогу ОСОБА_2 за наслідком настання певних обставин, а саме:

- після продажу земельної ділянки та розташованого на ній об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності;

- або у разі, коли ОСОБА_1 буде експлуатувати зазначене майно за його цільовим призначенням (для проживання чи для комерційного використання).

Також у розписці засвідчено, що вона є дійсною виключно в тому разі, якщо ОСОБА_2 має в наявності письмові докази про відсутність майнових та немайнових вимог з боку ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які мають бути передані ОСОБА_2 ОСОБА_1 у триденний строк з дня підписання цієї розписки, про що ОСОБА_1 має надати письмове підтвердження отримання документів.

15.10.2010 року сторони у справі підписали акт приймання-передачі документів про відсутність майнових та немайнових вимог з боку ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що є підтвердженням дійсності боргової розписки.

Оскільки визначений у борговій розписці об`єкт нерухомості відповідачем не відчужено, при цьому позичальнику стало відомо, що ОСОБА_1 здійснюється експлуатація за цільовим призначенням з комерційною метою двоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить передача цього об`єкту нерухомості в користування освітньому навчальному закладу «Школа Мрії» на підставі договору оренди, це й стало підставою для направлення вимоги відповідачу від 10.03.2021 року про повернення боргу у повному обсязі.

Посилаючись нате,що відповідач всіляко ухиляється від виконання боргових зобов`язань, отримання поштової кореспонденції від нього та від повернення грошових коштів, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики від 14 жовтня 2010 року в сумі 108 000 доларів США та судові витрати.

Заочним рішенням Київського районного суду м.Одеси від 08 серпня 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 14 жовтня 2010 року в сумі 108 000 доларів США.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Київського районного суду м.Одеси від 13 вересня 2022 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в сумі 90 000, 00 грн.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 20 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м.Одеси від 08 серпня 2022 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним та додатковим рішеннями суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Довбишев Д.О., подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, порушення правил територіальної підсудності, просив оскаржувані рішення Київського районного суду м.Одеси скасувати, а справу направити для розгляду до Суворовського районного суду м.Одеси за встановленою підсудністю.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Байдерін О.А., який діє від імені ОСОБА_2 , посилаючись на безпідставність апеляційної скарги, недоведеність її доводів, просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.

У судовому засіданні адвокат Байдерін О.А., який діє від імені ОСОБА_2 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Апелянт ОСОБА_1 та його представник адвокат Довбишев Д.О., будучи належним чином повідомленими про розгляд справи у судове засідання не з`явилися.

Приймаючи до уваги їх обізнаність та належне повідомлення про дату, час та місце судового засідання (а.с.а.с.177-179 т.2), зважаючи на відсутність будь-яких клопотань, у тому числі про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України вважає можливим провести розгляд справи у їх відсутність, оскільки їх явка обов`язковою судом не визнавалась, а їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення суду без змін, з наступних підстав.

Частиною 1ст.367 ЦПК Українивизначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно дост.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Положеннями ч.9 ст.28 ЦПК України визначено, що позови до відповідача, місце реєстрації чи проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із зазначеного позивачем місця проживання відповідача, яке співпадало з зазначеним особисто ОСОБА_1 у борговій розписці місцем свого проживання: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.10).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, місцем знаходження нерухомого майна відповідача, з відчуженням якого чи початком експлуатації за призначенням якого залежало настання підстав для звернення позичальника з вимогою про повернення боргу, є АДРЕСА_1 (т.1 а.с.12-15).

Також з наданих суду доказів вбачається, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про місцезнаходження відповідача, як про фізичну особу-підприємця внесені за адресою його місцезнаходження: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.27-31).

Отже, з наведеного вбачається, що зазначене в розписці місце проживання відповідача та місце знаходження його нерухомого майна відносяться до території Київського району м.Одеси і підсудні Київському районному суду м.Одеси.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на момент звернення позивача до суду з позовом 22.10.2021 року (т.1 а.с.2) відповідач тривалий час не був ніде не зареєстрований (знятий з реєстрації у АДРЕСА_2 ще 18.10.2013 року), а зареєстрував своє місце проживання за адресою : АДРЕСА_3 тільки 29.10.2021 року, тобто вже після пред`явлення до нього позову (т.2 а.с.85-86).

При цьому, будучи обізнаним щодо порушеного відносно нього судового провадження та після ознайомлення з матеріалами справи та отриманням позовної заяви з додатками до позову 21.04.2022 року і до моменту ухвалення судом заочного рішення 08.08.2022 року, відповідач не заявив про непідсудність даної справи Київському районному суду м. Одеси.

Приймаючи до уваги, що положеннями ч.2 ст.378 ЦПК України визначено, що в разі, якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи, це позбавляє його можливості в апеляційній скарзі посилатися на ч.1 ст.378 ЦПК України, якою передбачено наявність підстав для скасування ухваленого у справі рішення з направленням справи на новий розгляд у зв`язку з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Наведене положення процесуального законодавства передбачено з метою відповідального відношення учасників судового розгляду справи до своїх процесуальних прав і обов`язків та попередження зловживання ними процесуальними правами.

Отже, за наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо порушення судом правил підсудності справи та наявність підстав для скасування ухваленого у справі рішення з направленням справи на новий розгляд за встановленою підсудністю згідно ст.378 ЦПК України.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справу, оскільки з наявних у справі доказів вбачається, що судом вживалися всі можливі процесуальні заходи для такого повідомлення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 21.04.2022 року на стадії підготовчого провадження у справі відповідач отримав позов і додатки до нього (т.1 а.с.145).

При цьому відповідач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, не вжив жодних юридично значущих процесуальних дій в обгрунтування заперечень проти позову та доведення до відома суду своєї позиції у спорі відзив та жодних клопотань не подавав, відмовлявся від вручення судових повісток, які надсилалися судом за всіма відомими місцями його проживання, про що кур`єрами кур`єрської служби доставки поштової кореспонденції зроблені відповідні службові відмітки (т.2 а.с.1-7), а кореспонденція повернута до суду без вручення адресату.

Крім того, за відсутності у суду першої інстанції інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, зважаючи на відповідь відділу адресної довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області, що надійшов на запит суду при вирішення питання про відкриття провадження у справі, з якої вбачається, що ОСОБА_1 не значиться зареєстрованим у м.Одесі та Одеській області (т.1 а.с.75), суд також вчиняв дії, визначенні положеннями ч.11 ст.128 ЦПК України розміщував оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням яких особа вважається повідомленою про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.8ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Таким чином, відповідач про розгляд справи повідомлявся судом усіма можливими процесуальними способами і з огляду на вищенаведені обставини рахується належним чином повідомленим про дату, час і місце проведення судових засідань, до яких не з`явився без поважних причин, будучи обізнаним про наявне відносно нього судове провадження, не повідомивши про підстави неявки та не скориставшись процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч.1ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 1ст.280ЦПК України визначено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 2ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Отже, за наведених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про виконання судом обов`язку належного повідомлення учасників справи про день, час та місце судового розгляду справи.

Зважаючи на положення ч.1 ст.223 ЦПК України, якою визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд першої інстанції обгрунтовано, у відповідності до положень ст.ст.280, 281 ЦПК України за згодою позивача постановив ухвалу про заочний розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розглянув справу по суті та ухвалив заочне рішення у справі.

Апеляційний суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі„Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив про обов`язок сторони демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необхідним також наголосити, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пономарьов проти України» вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Судом першої інстанції враховані наведені положення процесуального законодавства та практика ЕСПЛ, проведено розгляд справи в судовому засіданні 08.08.2022 року за відсутності відповідача та у відповідності до ст.ст.280,281 ЦПК України, за згодою сторони позивача, постановлена ухвала про заочний розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

За наведених обставин, суд апеляційної скарги відхиляє доводи апеляційної скарги у наведеній частині, оскільки вони повністю спростовуються наявними у справі і дослідженими судом доказами.

Щодо доводів апеляційної про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права, суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити наступне.

Позикові відносини врегульовані положеннямиглави 71 ЦК України.

Згідно частин 1, 2статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частинами 1, 2статті 207ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною 1статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2статті 639ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

При цьому, відповідно достатті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Аналіз статей 1046 та 1047ЦК Українидає підстави для висновку, що розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики і є замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) суд зробив наступні висновки : «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримав від позивача за договором позики від 14.10.2010 року, засвідченого відповідною розпискою, в борг грошові кошти в сумі 108 000 доларів США, право на повернення яких настало з 01.03.2019 року, - початку комерційного використання належного відповідачу об`єкту нерухомості, зазначеного у розписці, що визначено сторонами угоди як одна з самостійних умов права вимоги позикодавцем повернення отриманих позичальником у борг грошових коштів. Оскільки відповідач від повернення грошових коштів ухиляється, суд дійшов висновку про обгрунтованість вимог про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором позики.

Вирішуючи спір та досліджуючи вищевказану розписку, суд першої інстанції встановив, що вона містить основні вимоги до договору позики, а саме ідентифікаційні дані позичальника та позикодавця, суму отриманих позичальником в борг грошових коштів, підтвердження позичальника стосовно зобов`язання з їх повернення, умови повернення таких коштів.

При цьому суд вірно зазначив, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом вірно встановлено і це підтверджується наявними у справі доказами, що 14.10.2010 року сторони дійшли згоди щодо укладення договору позику та його суттєвих умов, на підтвердження чого ОСОБА_1 складено розписку, в якій останній засвідчив отримання від позивача в борг грошових коштів в сумі 108 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути на вимогу ОСОБА_2 за наслідком настання таких передумов:

- після продажу земельної ділянки та розташованого на ній об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності;

- встановлено мінімальну вартість продажу майна на рівні не нижче 750 000 доларів США, та зазначено, що будь-яка інша сума продажу, що є нижчою не є підставою для продажу вказаного майна та підставою для повернення отриманих коштів (пункт 3 договору);

- або у разі, коли ОСОБА_1 буде експлуатувати зазначене майно за його цільовим призначенням (для проживання чи для комерційного використання).

Також засвідчено, що не вважається експлуатацією майна: проведення робіт з його реконструкції, ремонту, будівництва, відновлення, а також тимчасового мешкання осіб, пов`язанних з проведенням будівельних, ремонтних, відновлювальних робіт, охорони майна (пункт 4 договору);

У разі будь-якого переходу права власності на нерухоме майно, визначене в пункті 2 договору від ОСОБА_1 на користь третіх осіб, у тому числі в іпотеку, відповідач зобов`язався по першій вимозі ОСОБА_2 здійснити повернення грошових коштів в сумі визначеній в пункті 1 договору (пункт 5);

Пунктом 6 розписки визначено, що вона є дійсною виключно у тому разі, якщо ОСОБА_2 має в наявності письмові докази про відсутність майнових та немайнових вимог з боку ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які мають бути передані ОСОБА_2 ОСОБА_1 у триденний строк із дня підписання цієї розписки, про що ОСОБА_1 має надати письмовий документ.

Пунктом 7 розписки встановлено, що після повного розрахунку ОСОБА_2 повертає ОСОБА_1 отримані правовстановлюючі документи на вищезазначене нерухоме майно.

В пункті 8 засвідчено, що факт передачі грошових коштів здійснювався в присутності свідків, в момент складення цієї розписки.

Зазначена розписка підписана ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та свідками.

Судом також встановлено, що 15.10.2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 складено акт приймання-передачі документів, відповідно до якого відповідач згідно пункту 6 розписки від 14.10.2010 року отримав:

-Угоду від 26.02.2008 року, укладену між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ,

-додаткову угоду та основну угоду від 20.11.2008 року;

-договір передання прав вимоги від 14.10.2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Одночасно сторонами засвідчено, що передання цих документів є доказом виконання ОСОБА_2 умов пункту 6 розписки від 14.10.2010 року.

Отже, з наведеного вбачається виконання сторонами умов п.6 розписки, складеної в підтвердження укладення договору позики від 14.10.2010 року та передачі грошових коштів.

При цьому, судом також встановлено, що в вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики від 14 жовтня 2010 року в розмірі 108 000 доларів США, що за курсом у національній валюті складало 863 244 грн (справа № 520/11782/13-ц).

Поки справа перебувала в провадженні суду, 22 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого ОСОБА_2 , як первісний кредитор, передав ОСОБА_5 , як новому кредитору, право вимоги повернення вищевказаних грошових коштів в сумі 108 000 доларів США від ОСОБА_1 .

При цьому оригінал розписки та інші документи були передані ОСОБА_2 ОСОБА_5 за актом прийому-передачі від 22 квітня 2015 року.

Пунктом 1.2 зазначеного договору встановлено, що за цим договором новий кредитор ОСОБА_5 одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника ОСОБА_1 належного виконання всіх зобов`язань за основним договором договором позики від 14 жовтня 2010 року.

Згідно з пунктом 1.3 договору цей договір є відплатним та за ним новий кредитор передав, а первісний кредитор прийняв суму грошових коштів у розмірі 60 000 доларів США.

Відповідно до пункту 2.1 договору первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором, а саме:

-оригінал боргової розписки на суму 108 000 доларів США від 14 жовтня 2010 року, укладеної між первісним кредитором та боржником;

-оригінал правовстановлюючих документів на дачний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2008 року по справі № 32-6842 та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 березня 2009 року № 22217210, реєстраційний № 26750959.

Факт передання ОСОБА_2 ОСОБА_5 вказаних документів на виконання пункту 2.1 договору про відступлення права вимоги від 22 квітня 2015 року підтверджується наданим до суду актом прийому-передачі від 22 квітня 2015 року.

У зв`язку з відступленням права вимоги за договором позики ОСОБА_5 ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про залишення його позову без розгляду.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року по справі № 520/11782/13-ц заяву задоволено, прийнято відмову ОСОБА_2 від позову, провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики від 14 жовтня 2010 року закрито.

З метою повернення грошових коштів на підставі договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_5 у серпні 2015 року звернувся до суду як новий кредитор з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 14 жовтня 2010 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 січня 2017 року скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року про закриття провадження по справі № 520/11782/13-ц та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

В подальшому по цивільній справі № 520/11782/13-ц ухвалами Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_2 від 27 квітня 2015 року про відмову від позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Крім того, суд задовольнив заяву ОСОБА_2 про залишення без розгляду позову, в якій позивач посилався на те, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа № 520/11358/15-ц за його позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики від 14 жовтня 2010 року та залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 в цивільній справі № 520/11782/13-ц.

10 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду про розірвання договору про відступлення права вимоги від 22 квітня 2015 року.

Вищезазначена обставина стала підставою для звернення ОСОБА_2 до суду в рамках судового провадження № 520/11358/15-ц про заміну позивача за первісним позовом ОСОБА_5 на ОСОБА_2 , яка ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 27 червня 2017 року задоволена.

18.10.2018 року Київським районним судом м. Одеси ухвалено рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, укладеним у формі розписки від 14 жовтня 2010 року - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано договір про відступлення прав вимоги від 22 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про передання прав вимоги за борговою розпискою від 14 жовтня 2010 року недійсним. У задоволені решти вимог ОСОБА_1 у зустрічному позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 березня 2021 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на його користь борг за договором позики в розмірі 108 000 доларів США.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22.09.2021 року постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення боргу скасовано, залишено в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року у вказаній частині.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2021 року залишено без змін.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що сторонами за договором позики, оформленим у вигляді розписки від 14 жовтня 2010 року, не визначено датований строк повернення грошових коштів, однак зазначено, що ОСОБА_1 зобов`язався повернути ОСОБА_2 грошові кошти тільки після продажу належного йому на праві власності нерухомого майна: земельної ділянки та домоволодіння, розташованих за адресою : АДРЕСА_1 або за наявності підстав, визначених пунктом 4 розписки.

Оскільки ОСОБА_2 не підтверджено продаж відповідачем належному йому нерухомого майна, у задоволенні позову про стягнення грошових коштів було відмовлено.

Також Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що спір між сторонами було вирішено у позасудовому порядку та вказав на правильність висновку суду апеляційної інстанції про невиконання ОСОБА_6 зобов`язання щодо повернення грошових коштів.

Заяву ОСОБА_2 про відмову від позовних вимог було залишено без розгляду, а отже така заява не може бути підставою для підтвердження посилань заявника про виконання ним своїх зобов`язань.

Згідно з частиною четвертоюстатті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.

Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Такі висновки наведені у правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду викладеній у постанові від 19.12.2019 року по справі №520/11429/17.

Крім того, у п. 47 постанови Верховного Суду №761/29966/16-ц від 18.12.2019 року зазначено, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Приймаючи до уваги наведене, суд першої інстанції вірно зазначив у своєму рішенні, що обставини, встановлені Верховним Судом у постанові від 22.09.2021 року по справі №520/11358/15-ц є преюдиційними для сторін та не потребують додаткового доказування.

Крім того,суд першоїінстанції цілкомобгрунтовано відзначиву рішенні,що відповідачемпід часрозгляду справи№520/11358/15-цне спростовувалосьнаписання нимрозписки,справжність йогопідпису,отримання нимза вказаноюрозпискою відпозивача грошовихкоштів,у зв`язкуіз чимдійшов вірноговисновку,що вказанарозписка від14.10.2010року єчинною,оригінал їїзберігається упозивача,вона міститьусі ознакидоговору позикита єналежним доказомна підтвердженняукладеного міжсторонами договорупозики звикладеними уній істотнимиумовами.

При зверненні до суду з наведеними позовом, позивач його обгрунтовував тим, що йому стало відомо про експлуатацію ОСОБА_1 за цільовим призначенням з комерційною метою двоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить передача цього об`єкту нерухомості в користування освітньому навчальному закладу «Школа Мрії» на підставі договору оренди, що є передумовою для заявлення вимоги про повернення боргу у повному обсязі.

В ході розгляду прави судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20.10.2021 року, 25.07.2005 року виконавчим комітетом Одеської міської ради проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , номер запису 25560170000017121 (а.с.27-31 т.1).

ФОП ОСОБА_1 за зареєстрованими видами економічної діяльності займається, у тому числі, наданням в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, код КВЕД 68.20.

Зареєстрованим місцезнаходженням підприємця є: АДРЕСА_2 .

Зі змісту листа Одеського навчального закладу середньої освіти І-ІІІ ступенів «Школа Мрії» від 17.05.2019 року за №128 вбачається, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 орендується освітнім закладом, починаючи з 16.03.2019 року на підставі договору оренди приміщення від 16.02.2019 року, укладеного з ФОП ОСОБА_1 , яке використовується під розміщення закладу освіти.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.12.2021 року, за критерієм пошуку за кодом ЄДРПОУ 42205392, останній присвоєний юридичній особі Одеському ліцею з початковою школою та гімназією «Школа Мрії», зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.89-95 т.1).

При цьому,згідно листа АТ КБ «Приватбанк» від 05.01.2022 року за №20.1.0.0.0/7-220105/19528 на виконання ухвали Київського районного суду про витребування доказів, на ім`я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок в банку за № НОМЕР_1 .

Згідно виписки по зазначеному рахунку за період з 16.02.2019 року по 23.12.2021 року на нього зараховувалися грошові кошти за наслідком проведених транзакцій від кореспондента ОНЗ «ШКОЛА МРІЇ» на ім`я ОСОБА_1 , з зазначенням призначенням платежу: «за оренду приміщення згідно договору оренду від 21.02.2019 року за рахунками …___», а саме: 22.02.2019 року в сумі 14000,00 грн.; 26.02.2019 року в сумі 7000,00 грн.; 18.03.2019 року в сумі 15000,00 грн.; 22.03.2019 року в сумі 5500,00 грн.;03.04.2019 року в сумі 13000,00 грн.; 08.04.2019 року в сумі 5000,00 грн.; 22.04.2019 року в сумі 5000,00 грн.; 23.04.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 07.05.2019 року в сумі 11000,00 грн.; 15.05.2019 року в сумі 12000,00 грн.; 17.05.2019 року в сумі 12000,00 грн.; 17.05.2019 року в сумі 6000,00 грн.; 24.05.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 03.06.2019 року в сумі 3000,00 грн.; 10.06.2019 року в сумі 15000 грн.; 10.06.2019 року в сумі 1000,00 грн.; 14.06.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 25.06.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 26.06.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 01.07.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 15.07.2019 року в сумі 21000,00 грн.; 16.07.2019 року в сумі 14000,00 грн.; 01.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 08.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 12.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 13.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 14.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 19.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 21.08.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 22.08.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 27.08.2019 року в сумі 15000,00 грн.; 28.08.2019 року в сумі 17700,00 грн.; 30.08.2019 року в сумі 7000,00 грн.; 02.09.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 06.09.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 10.09.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 12.09.2019 року в сумі 10000,00грн.; 13.09.2019 року в сумі 62000,00 грн.; 18.09.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 20.09.2019 року в сумі 16000,00 грн.; 26.09.2019 року в сумі 25000,00 грн.; 27.09.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 01.10.2019 року в сумі 28000,00 грн.; 03.10.2019 року в сумі 28000,00 грн.; 04.10.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 08.10.2019 року в сумі 14000,00 грн.; 10.10.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 11.10.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 18.10.2019 року в сумі 8000,00 грн.; 21.10.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 22.10.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 23.10.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 23.10.2019 року в сумі 17000,00 грн.; 25.10.2019 року в сумі 2000,00 грн.; 31.10.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 31.10.2019 року в сумі 25000,00 грн.; 04.11.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 06.11.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 08.11.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 25.11.2019 року в сумі 40000,00 грн.; 29.11.2019 року в сумі 20000,00 грн.; 09.12.2019 року в сумі 15000,00 грн.; 16.12.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 18.12.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 20.12.2019 року в сумі 5000,00 грн.; 23.12.2019 року в сумі 5000,00 грн.; 26.12.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 27.12.2019 року в сумі 10000,00 грн.; 08.01.2020 року в сумі 15000,00 грн.; 20.01.2020 року в сумі 7000,00 грн.; 24.01.2020 року в сумі 15000,00 грн.; 27.01.2020 року в сумі 18000,00 грн.; 31.01.2020 року в сумі 7000,00 грн.; 03.02.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 07.02.2020 року в сумі 15000,00 грн.;14.02.2020 року в сумі 15000,00 грн.; 17.02.2020 року в сумі 7000,00 грн.; 18.02.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 21.02.2020 року в сумі 7000,00 грн.; 25.02.2020 року в сумі 6000,000 грн.; 26.02.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 27.02.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 02.03.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 03.03.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 04.03.2020 року в сумі5000,00 грн.; 05.03.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 06.03.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 10.03.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 12.03.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 13.03.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 27.03.2020 року в сумі 20000,00 грн.; 31.03.2020 року в сумі 12500,00 грн.; 13.05.2020 року в сумі 155000,00 грн.; 28.05.2020 року в сумі 15000,00 грн.; 03.06.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 18.06.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 10.07.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 10.08.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 13.08.2020 року в сумі 20000,00 грн.; 18.08.2020 року в сумі 13000,00 грн.; 19.08.2020 року в сумі 5000,00 грн.; 19.08.2020 року в сумі 12000,00 грн.; 20.08.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 21.08.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 25.08.2020 року в сумі 40000,00 грн.; 26.08.2020 року в сумі 20000,00 грн.; 28.08.2020 року в сумі 10000,00грн.; 02.09.2020 року в сумі 20000,00 грн.; 03.09.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 08.09.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 10.09.2020 року в сумі 15000,00 грн.; 15.09.2020 року в сумі 35000,00 грн.; 11.09.2020 року в сумі 15000,00 грн.; 18.09.2020 року в сумі 10000,00 грн.; 25.09.2020 року в сумі 12000,00 грн.; 07.10.2020 року в сумі 71000,00 грн.; 09.11.2020 року в сумі 65000,00 грн.; 07.12.2020 року в сумі 30000,00 грн.; 29.12.2020 року в сумі 25000,00 грн.; 11.01.2021 року в сумі 80000,00 грн.; 05.02.2021 року в сумі 10000,00 грн.; 09.02.2021 року в сумі 86418,00 грн.; 02.04.2021 року в сумі 85000,00грн.; 02.04.2021 року в сумі 50000,00 грн.; 29.04.2021 року в сумі 30000,00 грн (а.с.155-203 т.1).

Відповідно до акту, складеного 28.01.2022 року адвокатом АО №СІ.ЕЛ.ЕС» Шевцовою Т.Р., в присутності свідка ОСОБА_7 , останнім засвідчено, що за результатами огляду території за адресою: АДРЕСА_1 встановлено огородження території металевим парканом, а на фасаді будівлі розміщення вивіски з інформацією про розміщення Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «Школа Мрії» Міністерства освіти і науки України. Під час огляду об`єкту в приміщенні будівлі зафіксовано наявність класів для навчання дітей з партами та іншим навчальним приладдям (а.с.221-225 т.1).

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець та суб`єкт господарювання, з лютого 2019 року передав в оренду іншому суб`єкту господарювання належне йому на праві власності нерухоме майно з метою отримання прибутку, суд дійшов обгрунтованого висновку про здійснення відповідачем комерційної господарської діяльності стосовно нерухомого майна, визначеного у пункті 2 розписки від 14.10.2010 року, складеної в підтвердження суттєвих умов договору позики, у зв`язку із чим вірно визначив, що починаючи з лютого 2019 року у позивача настало право вимоги повернення позичених за цим договором грошових коштів в сумі 108 000,00 доларів США.

Щодо посилань апелянта на виконання ним зобов`язань за вказаним договором суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Матеріали справи не містять жодних доказів виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з повернення позикодавцю ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 108 000,00 доларів США за договором позики від 14.10.2010 року.

Ці обставини встановлені також постановою Верховного Суду від 22.09.2021 року по справі №520/11358/15-ц станом на момент розгляду справи.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що за період строку між завершенням вказаного спору та зверненням позивача до суду з цим позовом, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження зміни обставин та відсутності зобов`язань за вказаним договором позики, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги в наведеній частині необгрунтованими належними доказами.

Щодо настання у відповідача зобов`язань з повернення грошових коштів за договором позики від 14.10.2010 року слід зазначити наступне.

Статтею 530 ЦК Українивизначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК Українипередбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно достатті 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст.253 ЦК України).

Зважаючи на те, що сторонами правочину обумовлено порядок повернення грошових коштів з передумовою, а саме за наслідком виникнення певних обставин, визначених пунктом 3 або 4 та пунктом 6 договору, то з їх настанням слід вважати, що право вимоги виконання зобов`язань за договором настало.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, вказував, що підставою для повернення грошових коштів є настання обставин, визначених саме пунктами 4 та 6 договору.

Згідно з ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3статтею 12 ЦПК України.

Частиною 6ст.81ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідност. 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктом 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»визначено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Статтею 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Отже, суд першої інстанції, досліджуючи подані до суду докази та встановивши, що наступного дня після укладення договору позики, а саме 15.10.2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 складено акт приймання-передачі документів, відповідно до якого відповідач у відповідності до пункту 6 розписки від 14.10.2010 року отримав:

-Угоду від 26.02.2008 року, укладену між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ,

-додаткову угоду та основну угоду від 20.11.2008 року;

-договір передання прав вимоги від 14.10.2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2

та сторонами засвідчено, що передання цих документів є доказом виконання ОСОБА_2 умов пункту 6 розписки від 14.10.2010 року, дійшов вірного висновку про виконання сторонами умов п.6 розписки, складеної в підтвердження укладення договору позики від 14.10.2010 року та передачі грошових коштів у сумі 108 000 доларів США.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що приймаючи обумовлене сторонами договору позики від 14.10.2010 року виникнення зобов`язань з повернення коштів, у тому числі у відповідності до пункту 4, в разі експлуатації відповідачем нерухомого майна, визначеного в пункті 2 договору за цільовим призначенням, у тому числі комерційним використанням, доведеними є доводи позивача, що починаючи з лютого 2019 року настали підставі передбачені пунктом 4 договору позики від 14.10.2010 року, за наслідком чого з 01.03.2019 року у відповідача виникло зобов`язання з повернення позичених за цим договором позики грошових коштів в сумі 108000,00 доларів США, за першою вимогою позивача.

З матеріалів справи вбачається, що 10 березня 2021 року позивачем складено письмову вимогу до відповідача, у якій його повідомлено про настання зобов`язань з повернення грошових коштів в сумі 108 000,00 доларів США за договором позики від 14.10.2010 року та висловлено вимогу про негайне повернення грошових коштів.

Вимога позивача про повернення грошових коштів надіслана 12.03.2021 року на адресу місця проживання відповідача, яку він особисто вказав у розписці від 14.10.2010 року, як адресу свого місця проживання, та за якою зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується наданими до суду квитанціями, трекінгом відправлення, рекомендованим поштовим повідомленням, разом з описом вкладення в цінний лист (а.с.20,21,23,24), яке ОСОБА_1 не отримано.

Крім того, позивачем цю вимогу 12.03.2021 року надіслано також на вказану адресу кур`єрською службою «Спецкур`єр», відповідно до повідомлення якої, 15.03.2021 року о 14 годині 21 хвилин кур`єром засвідчено відмову отримувача ОСОБА_1 від отримання поштового відправлення (а.с.22).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що засвідчена працівником кур`єрської служби відмова боржника від отримання письмової вимоги позикодавця, яка була належним чином останнім скерована за належною адресою, що особисто зазначена позичальником без подальшого повідомлення про її зміну, є належним доказом повідомлення позичальника про виникнення зобов`язань за договором позики від 14.10.2010 року та пред`явленні відповідної вимоги.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина першастатті 598 ЦК України).

Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Зважаючи на те що докази на підтвердження виконання умов та погашення заборгованості за договором позики від 14.10.2010 року стороною відповідачадо суду не надано, а наявність невиконаних зобов`язань підтверджується оригіналом розписки від 14.10.2010 року, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Згідност. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) висловлена правова позиція про те, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1ст. 1046 ЦК України, а також ч.1ст.1049 ЦК Україниналежним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Відповідно достатті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з чинним законодавством гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею193, частиною четвертою статті524 ЦК України,Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»,Законом України «Про валюту і валютні операції».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання окремих договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Враховуючи те, що в спірній розписці прямо зазначено про отримання відповідачем грошових коштів від позивача в іноземній валюті, суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 14.10.2010 року в іноземній валюті - доларах США, як обумовлено сторонами в укладеному правочині та стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 14.10.2010 року в іноземній валюті у розмірі 108 000,00 доларів США.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався положеннями, висловленими у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), у якому зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, приймаючи до уваги наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Київського районного суду м.Одеси від 13 вересня 2022 року суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, ч.1, 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків, надання правничої допомоги адвокатом за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Право на професійну правничу допомогу гарантованостаттею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, урішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

За змістомстатті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимогстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність ОСОБА_2 понесених ним витрат за надану правничу допомогу з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що представництво позивача у справі здійснювалось адвокатами Шевцовою Т.Р. та Байдеріним О.А. від імені Адвокатського об`єднання «СІ.ЕЛ.ЕС».

На виконання вимог ст.173 ЦПК Українипозивачем надано суду договір між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «СІ.ЕЛ.ЕС» від 10.09.2020 року, за умовами якого даний договір є єдиним достатнім підтвердженням повноважень адвокатів учасників Адвокатського об`єднання на надання клієнту професійної правничої (правової) допомоги у взаємовідносинах з будь-якими іншими особами, в тому числі органами державної влади (зокрема, правоохоронними органами та/чи судами) та місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями та додаткову угоду №2 до договору №57 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 11.10.2021 року між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «СІ.ЕЛ.ЕС», за умовами якої сторони договору визначили, що клієнт надає доручення Адвокатському об`єднанню на представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції щодо стягнення заборгованості, яка виникла за позикою, оформленою розпискою ОСОБА_1 від 14.10.2010 про отримання ним у борг від Клієнта грошових коштів, наданих в якості позики, в розмірі 108 000,00 доларів США, в тому числі, але не виключно:

-Клієнт доручає сформувати правову позицію по судовій справі та подати відповідну позовну заяву, з правом її підпису та безпосереднього подання;

-сплатити судовий збір за подання позову, підписувати та подавати необхідні, на думку адвоката (адвокатів) Адвокатського об`єднання, заяви, клопотання, інші документи по справі,

-здійснити безпосереднє представництво Клієнта в суді, зокрема в ході судових засідань по справі, збирати докази, а також вжити інших заходів, які будуть потрібні для належного представництва та захисту Клієнта в межах надання професійної правничої (правової) допомоги.

Гонорар Адвокатського об`єднання визначається в твердій (фіксований) сумі та становить 90 000,00 грн. (дев`яносто тисяч грн.) за першу інстанцію, та включає всі витрати, які можуть виникнути у адвокатів Адвокатського об`єднання в ході виконання доручення згідно з п. 1 Додаткової угоди.

На підставі зазначеного договору видані відповідні ордери, адвокати приймали участь в розгляді справи, провадження у якій триває понад рік.

Крім того, 08.08.2022 року між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «СІ.ЕЛ.ЕС» укладено акт-приймання передачі наданої АО «СІ.ЕЛ.ЕС» професійної правничої (правової) допомоги на користь ОСОБА_2 за договором №57 та додатковою угодою №2 в межах справи №947/32389/21, відповідно до якого ОСОБА_2 , як клієнт, прийняв професійну правничу (правову) допомогу, надану по справі №947/32389/21, яку у відповідності до додаткової угоди №2 від 11.10.2021 року оцінено в сумі 90000,00 грн.

За наслідком укладеного акту, тієї ж дати 08.08.2022 року АО «СІ.ЕЛ.ЕС» видано ОСОБА_2 акт-рахунок №1 про сплату гонорару за вищевказаним договором на суму 90000,00 грн.

Згідно з поданою квитанцією №ПН580 від 12.08.2022 року ОСОБА_2 на підставі вищевказаного рахунку сплачено частину суми гонорару у розмірі 45000,00 грн. на підставі договору про надання професійної правничої допомоги по справі №947/32389/21.

У відповідності до детального опису-розрахунку наданої АО «СІ.ЕЛ.ЕС» професійної правничої (правової) допомоги на користь ОСОБА_2 за договором №57 та додатковою угодою №2 в межах справи №947/32389/21, який складений 11.08.2022 року АО «СІ.ЕЛ».ЕС» вбачається, що надана правова допомога в межах цієї справи позивачеві, складається з наступних наданих дій і послуг:

- проведення переговорів з клієнтом щодо правовідносин, які виникли між ОСОБА_2 , з одного боку, та ОСОБА_1 , з іншого боку, та зумовили необхідність захисту прав та інтересів ОСОБА_2 шляхом стягнення заборгованості (2,5 год., виконавці - адвокати Байдерін О.А. та Шевцова Т.Р.);

- аналіз наданої Клієнтом, ОСОБА_2 , документації, що підтверджує право ОСОБА_2 на стягнення заборгованості (5,5 год., виконавці - адвокат Байдерін О.А., адвокат Шевцова Т.Р.);

- дослідження інших, додатково запитаних Адвокатським об`єднанням документів, які є підставою для заявлення позовних вимог, а також документації та обставин, що зумовили виникнення спірних правовідносин (2,5 год., виконавці - адвокат Байдерін О.А., адвокат Шевцова Т.Р.);

- вивчення матеріалів судової справи №520/11358/15-ц, в тому числі: рішення Київського районного суду міста Одеси від 18.10.2018 р., постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, які є преюдиційними для розгляду інших спорів між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Формування правової позиції 13,5 год., виконавці - адвокати Байдерін О.А. та Шевцова Т.Р.;

- складання проекту позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (23 год., виконавці - адвокати Байдерін О.А. та Шевцова Т.Р.);

- складання клопотання про вжиття заходів забезпечення позову (2 год., виконавець - адвокат Байдерін О.А.);

- збирання доказів по справі, складання та направлення на адреси боржника ОСОБА_1 та ОНЗ «ШКОЛА МРІЇ» адвокатських запитів №310 і № 311, які наявні в матеріалах даної судової справи; формування додатків - доказів, на які спиратиметься позивач у позовній заяві, їх засвідчення належним чином, пред`явлення позову до суду (2,5 год., виконавці - адвокат Байдерін О.А., адвокат Шевцова Т.Р., включені накладні та поштові витрати);

- формування адвокатом Кришкевич В.М. витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ щодо ФОП ОСОБА_1 (0,5 год., включені витрати зі сплати мита, виконавець - адвокат АО «СІ.ЕЛ.ЕС.» Кришкевич В.М.);

- складання клопотання від 02.11.2021 р. про приєднання додаткового доказу та подання клопотання до суду (2 год., виконавець - адвокат Байдерін О.А.);

- складання заяви від 09.11.2021 р. про забезпечення доказів та подання заяви до суду (6 год., виконавець - адвокат Байдерін О.А.);

- складання заяви від 09.11.2021 р. до Київського районного суду м. Одеси про видачу засвідченої копії рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.10.2018 р. по справі №520/11358/15-ц, з метою використання в якості доказу по справі № 947/32389/21, подання заяви до суду (1 год., виконавець - адвокат Шевцова Т.Р.);

- складання клопотання від 25.11.2021 р. про приєднання додаткового доказу та подання клопотання до суду (3,5 год., виконавець - адвокат Байдерін О.А.);

- складання клопотання від 23.12.2021 р. про витребування доказів. Формування витягів з ЄДРЮОФОПтаГФ стосовно Одеського ліцею «ШКОЛА МРІЇ» (попереднє найменування тієї ж юридичної особи - Одеський навчальний заклад середньої освіти 1-ІІІ ступенів «ШКОЛА МРІЇ», ідентифікаційний код: 42205392) (5,5 год., виконавець - адвокат Байдерін О.А.). Ці та інші клопотання складалися у зв`язку з недобросовісною поведінкою відповідача та невиконанням ним і ОНЗ «ШКОЛА МРІЇ» ухвал суду;

- складання заяви від 23.12.2021 р. про забезпечення доказів (2,5 год., виконавець - адвокат Шевцова Т.Р.);

- ознайомлення з матеріалами судової справи (січень 2022 р., виконавець - адвокат Шевцова Т.Р.);

- проведення 28.01.2022 р. адвокатом Шевцовою Т.Р. огляду об`єкту, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , виконання фотофіксації, складання акту огляду та протоколу проведення адвокатом фотофіксації задля збирання відомостей про факти (7 год., виконавець - адвокат Шевцова Т.Р.);

- складання клопотання від 31.01.2022 р. про приєднання додаткового доказу до матеріалів справи та подання його до суду (2 год., виконавець - адвокат Шевцова Т.Р.);

- складання клопотання від 31.01.2022 р. про визнання (в порядку ст.84 ЦПК України) обставин (8,5 год., виконавці - адвокат Шевцова Т.Р., адвокат Байдерін О.А.), та подання його до суду;

- представництво інтересів ОСОБА_2 безпосередньо у Київському районному суді міста Одеси в межах підготовчих засідань по справі № 947/32389/21 (мінімум 6 год., виконавець - адвокат Шевцова Т.Р., включені транспортні витрати);

- представництво інтересів ОСОБА_2 безпосередньо у Київському районному суді міста Одеси в межах судових засідань по справі № 947/32389/21 (2 год., виконавець - адвокат Байдерін О.А., включені транспортні витрати);

- складання клопотання про подання доказів у цілях розподілу судових витрат по справі № 947/32389/21, обґрунтування їх розумності та співмірності (6 год., виконавець - адвокат Байдерін О.А. включені поштові витрати).

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

З огляду на те, що заява про стягнення судових витрат заявлена позивачем під час розгляду справи та вказані у ній питання не були вирішені у рішенні суду, а також зважаючи на те, що на підтвердження понесення витрат заявником надано належні та допустимі докази, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність ухвалення у справі додаткового рішення та стягнення на користь ОСОБА_2 понесених ним судових витрат під час розгляду справи.

При ухваленні додаткового рішення про стягнення судових втрат судом першої інстанції надано детальний аналіз проведених адвокатом робіт, суми сплачені позивачем за кожний вид робіт, взято до уваги акт прийому-передачі виконаних робіт, врахована якість виконаних робіт, складність справи та тривалість судового розгляду, ухвалено додаткове рішення, яке повністтю відповідає вимогам щодо його законності та обгрунтованості і підстав для скасування чи зміни якого колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Євро-пейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 лип-ня 2006 року, заява N 63566/00, § 23).

Відповідно до ч.1ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстав для скасування чи зміни постановлених рішень суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.367,374,376, 381,382,389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Довбишев Дмитро Олександрович, залишити без задоволення.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2022 року залишити без змін.

Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 28.04.2023 року.

Головуючий О.В. Кутурланова

Судді: В.О. Бездрабко

Л.А. Приходько